проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"23" грудня 2019 р. Справа № 922/1498/19
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Плахов О.В.
за участю секретаря судового засідання Кладька А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (вх.№3300 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 30.09.2019 (рішення ухвалено суддею Аюповою Р.М. у приміщенні господарського суду Харківської області 30.09.2019 о 13:29 год.; повне рішення складено 03.10.2019) у справі № 922/1498/19
за позовом Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Харківська міська рада, м. Харків,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аустер", м. Харків,
про визнання договору укладеним,
У травні 2019 року позивач - Департамент економіки та комунального майна Харківської міської ради, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - ТОВ "Аустер", про визнання укладеним договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова між Департаментом економіки та комунального майна Харківської міської ради та ТОВ "Аустер", в редакції, запропонованій позивачем.
Рішенням господарського суду Харківської області від 30.09.2019 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Суд першої інстанції зазначив, що у випадку встановлення обставин відсутності пов'язаності робіт із реконструкції з частиною території, як земної поверхні (щодо об'єкта права власності, який не прив'язаний до фундаменту будівлі), Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" не поширює свою дію на такі правовідносини та не встановлює обов'язкових правил щодо участі таких осіб у перерахуванні коштів пайової участі на створення інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури; аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 922/1641/17, від 15.05.2018 у справі № 922/3079/17 та від 07.12.2018 у справі №924/71/18; проведені відповідачем роботи, які хоч і мають ознаки внутрішньої реконструкції та входять у загальне поняття будівельних робіт за класифікаторами видів будівельних робіт, проте не є саме такими роботами, за якими, виходячи з цільового тлумачення Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", може бути передбачено обов'язок укладення договорів про пайову участь у розвитку інфраструктури міста; відповідач не підпадає під категорію забудовників, які зобов'язані сплачувати внески на розвиток соціальної інфраструктури відповідно до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", на нього поширюється дія загальних норм цивільного та господарського законодавства, які визначають свободу волевиявлення сторони при укладенні господарських договорів, а відтак, відсутні правові підстави для задоволення позову щодо визнання укладеним відповідного договору.
Позивач із рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати повністю, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, визнати укладеним договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова між Департаментом економіки та комунального майна Харківської міської ради та ТОВ "Аустер", в редакції, викладеній у прохальній частині позовної заяви; судові витрати покласти на відповідача.
Апелянт зазначає, що відносно приміщень, які входять до даних Декларації про готовність об'єкта до експлуатації відповідачем були проведені роботи з реконструкції приміщень, що є одним з видів будівництва; відповідач виступає замовником будівництва, а отже зобов'язаний взяти пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова, відповідач не надав доказів на підтвердження тих обставин, що проведення будівельних робіт з реконструкції відбулося без змін геометричних розмірів та площі об'єкта будівництва. Апелянт посилається на правову позицію, викладену постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №904/3110/17, від 18.04.2018 у справі №331/801/16-ц, від 07.05.2018 у справі №908/6327/15, від 25.05.2018 у справі №903/736/17, від 04.06.2018 у справі №908/6331/15, від 15.04.2019 у справі №642/3423/17. Також заявник посилається на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, зазначаючи, що відповідачем попущено строк подання відзиву на позовну заяву та не надано клопотання про його поновлення; судом першої інстанції проігноровано клопотання заяви позивача щодо надання часу для подання відповіді на відзив.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.11.2019 відкрито апеляційне провадження за вказаною скаргою, призначено розгляд справи на 03.12.2019.
03.12.2019 ухвалою Східного апеляційного господарського суду оголошено перерву у судовому засіданні до 12.12.2019.
11.12.2019 представник позивача подав пояснення, в яких посилається на правову позицію викладену у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі №911/594/18. Позивач вважає, що відповідач, який здійснив реконструкцію приміщень, повинен укласти договір пайової участі.
12.12.2019 ухвалою Східного апеляційного господарського суду оголошено перерву у судовому засіданні до 23.12.2019 о 12:00 год. Витребувано у Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, у ТОВ «Аустер» та у Харківської міської ради оригінал декларації про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованої Інспекцією ДАБК Департаменту територіального контролю Харківської міської ради 09.08.2018 за №141180391381, для огляду в судовому засіданні, а також належним чином засвідчену копію даного документа для долучення до матеріалів справи.
23.12.2019 представник позивача надав пояснення, в яких наводить практику Верховного Суду, а саме постанову від 27.11.2019 у справі № 903/539/18, постанову від 05.12.2019 у справі №922/4250/17. У своїх поясненнях позивач також зазначає, що Департаментом економіки та комунального майна Харківської міської ради на виконання вимог ухвали Східного апеляційного господарського суду від 12.12.2019 у даній справі, юридичним департаментом Харківської міської ради зроблені запити до Управління адміністративних послуг Департаменту адміністративних послуг та споживчого ринку Харківської міської ради від 16.12.2019 № 9720/9-19, а також Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради від 16.12.2019 № 9722/9-19, на теперішній час відповіді на зазначені запити не надійшло.
23.12.2019 представник відповідача надав пояснення, в яких зазначив, що на виконання вимог ухвали Східного апеляційного господарського суду від 12.12.2019 у даній справі додає копію повідомлення про початок виконання будівельних робіт та копію декларації про початок будівельних робіт, а також копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. ТОВ «Аустер» просить проводити судове засідання за відсутності його представника, який не може взяти участь у судовому засіданні через госпіталізацію.
Колегія суддів зазначає, що ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.12.2019 у даній справі не було витребувано у відповідача такі документи як повідомлення про початок виконання будівельних робіт та декларацію про початок будівельних робіт, копії даних документів вже містяться в матеріалах справи (а.с.121-124, 126-129).
Таким чином, вимог ухвали суду від 12.12.2019 учасниками справи не виконано, водночас ними не заявлялося клопотань про відкладення розгляду справи з метою її виконання, зокрема, позивач не просив суд надати йому додатковий час для отримання відповідей від Управління адміністративних послуг Департаменту адміністративних послуг та споживчого ринку Харківської міської ради та Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради.
Щодо наданої копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Враховуючи приписи статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції зазначає, що дані документи не були подані до суду першої інстанції і не досліджувались при прийнятті оскаржуваного рішення, а тому не приймаються до розгляду.
В судовому засіданні 23.12.2019 представник позивача підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити.
Харківська міська рада в судове засідання призначене на 03.12.2019, 12.12.2019, 23.12.2019 свого представника не направила, про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с.180,189,).
В ході апеляційного розгляду даної справи апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, у межах встановленого строку.
Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 ГПК України.
Присутній у судовому засіданні представник позивача погодився з тим, що судом досліджено всі докази, які надано до справи у відповідності до ст.74 ГПК України та які стосуються меж апеляційного розгляду справи.
За таких обставин, з огляду на закінчення встановленого ст.1 ст.273 ГПК України строку розгляду апеляційної скарги і ту обставину, що в межах вказаного строку учасниками справи не було надано доказів, витребуваних ухвалою від 12.12.2019, колегія суддів, дослідивши матеріали справи та заслухавши представника позивача, дійшла висновку про закінчення розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні, за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.282 ГПК України, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.
Відповідно до повідомлення про початок виконання будівельних робіт об'єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об'єктів з незначними наслідками (СС1), зареєстрованого Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Департаментом територіального контролю Харківської міської ради за №ХК061173332259 30.11.2017, ТОВ "Аустер" є замовником реконструкції нежитлових приміщень першого поверху №№18-22, 30,31, другого поверху №№1-14, 22-1-22-4 в житловому будинку літ. "А-2" під житлові квартири за адресою: АДРЕСА_1 (індекс 61050) (а.с.121-124). Кошторисна вартість будівництва за затвердженою проектною документацією становить 97000,00 грн.
У вказаному повідомленні (а.с.123) зазначено, що містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки не потрібні на підставі п.25 Переліку об'єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07.07.2011 року № 109. Також із відповідного повідомлення вбачається, що реконструкція об'єкта будівництва здійснюється без зміни зовнішніх геометричних розмірів їхніх фундаментів у плані.
У Декларації про початок будівельних робіт (а.с.126-129) також міститься відмітка про те, що інформація про підстави використання земельної ділянки: "Не зазначається у разі реконструкції, реставрації або капітального ремонту будівель без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані (п.4 ст. 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").
Згідно із декларацією, зареєстрованою Інспекцією ДАБК Департаменту територіального контролю Харківської міської ради від 09.02.2018 №ХК 141180391381, ТОВ «Аустер» проведено реконструкцію нежитлових приміщень першого поверху №№18-:22,30,31 другого поверху №1-:-14, №22-1-:-22-4 в житловому будинку літ. «А-2» по вул. Харківська Набережна, 6 у м. Харкові, об'єкт готовий до експлуатації (а.с.24).
На думку позивача, в момент прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом зазначеного об'єкта, відповідач не виконав покладеного на нього Законом № 3038-УІ обов'язку щодо укладення договору про пайову участь і не звернувся до Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради із заявою з приводу укладення такого договору.
Департамент економіки та комунального майна Харківської міської ради, застосовуючи положення порядку пайової участі замовників у розвитку інфраструктури м. Харкова, листом №488/0/124-18 від 03.04.2018 проінформував ТОВ "Аустер" про необхідність звернення до виконавчих органів міської ради для укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова та 22.05.2018 листом №774/0/124-18 направив для розгляду та підписання два оригінали договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова (а.с.25-28).
ТОВ "Аустер" не надало відповіді на вищезазначені листи.
Позивач, вважаючи, що відповідач своєю відмовою від укладення договору про пайову участь порушує права та інтереси територіальної громади м. Харкова на отримання коштів пайової участі на розвиток створення розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Харкова, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом у даній справі.
Розглянувши наявні матеріали справи, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову (з наведених вище підстав).
Надаючи оцінку вказаному висновку місцевого господарського суду згідно з підпунктом б) пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України, колегія суддів погоджується з ним з огляду на наступне.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", статтею 40 якого встановлено обов'язок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту та визначено механізм його реалізації. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Відповідно до статі 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", замовник - фізична або юридична особа, що має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала у встановленому порядку відповідну заяву.
Територія - частина земної поверхні з повітряним простором та розташованими під нею надрами у визначених межах (кордонах), що має певне географічне положення, природні та створені в результаті діяльності людей умови і ресурси (п. 13 частини першої статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 2 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, реконструкцію існуючої забудови та територій.
Зі змісту зазначених норм права вбачається, що законодавством передбачено обов'язок взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, шляхом перерахування коштів пайової участі, лише для суб'єктів містобудування, яким притаманні певні ознаки (тобто суб'єкт з чітко визначеними ознакам, які мають суттєве юридичне значення), а саме - власник або користувач земельної ділянки, який, у свою чергу, має намір здійснити забудову території.
В суді першої та апеляційної інстанції представник позивача, обґрунтовуючи вимоги позовної заяви і апеляційної скарги, посилався на Закон України «Про архітектурну діяльність», а саме ст. 4, відповідно до якої під будівництвом слід розуміти нове будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт.
Стосовно вказаних тверджень колегія суддів зазначає, що цей Закон має власну сферу застосування, регулюючи правові та організаційні засади здійснення архітектурної діяльності з метою формування сприятливого життєвого середовища, досягнення естетичної виразності, економічної доцільності і надійності будинків, споруд та їх комплексів, тож наявні в ньому визначення не можуть бути застосовні при визначенні поняття забудови як об'єкта сплати пайового внеску на розвиток інфраструктури. Дана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі №911/594/18.
Отже, замовником будівництва, з наміром забудови земельної ділянки, може бути власник або користувач земельної ділянки, право на яку набуто відповідно до вимог законодавства та підтверджується відповідними документами, передбаченими Земельним Кодексом України.
Порядок забудови території визначено статтею 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", відповідно до якої, забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва.
Відповідно до частини четвертою статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
Суб'єкти містобудування зобов'язані додержуватися містобудівних умов та обмежень, під час проектування і будівництва об'єктів.
Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій, відповідно до вимог цього Закону.
Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки, відповідно до вимог містобудівної документації.
Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: отримання замовником або проектувальником вихідних даних; розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації; виконання підготовчих та будівельних робіт; прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; реєстрація права власності на об'єкт містобудування.
Статтею 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено, що основними складовими вихідних даних є: містобудівні умови та обмеження; технічні умови; завдання на проектування.
Склад, зміст, порядок надання містобудівних умов та обмежень визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, містобудування та архітектури.
Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07.07.2011 № 109 визначено Порядок надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст (чинний на момент здійснення відповідачем реконструкції приміщень).
Зазначеним Порядком визначено, що містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об'єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.
Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07.07.2011 №109 затверджено Перелік об'єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються (чинний на момент здійснення відповідачем реконструкції приміщень). Пунктом 25 вказаного Наказу визначено, що під час реконструкції житлових та нежитлових приміщень, без зміни їх зовнішньої конфігурації, улаштування в існуючих житлових будинках, адміністративно-побутових будівлях підприємств та громадських будівлях вбудованих приміщень громадського призначення, містобудівні умови та обмеження не надаються. Пунктом 27 визначено, що, зокрема, у випадку перепланування приміщень, містобудівні умови та обмеження також не надаються.
Отже, з системного аналізу вищенаведених нормативних актів вбачається, що норми Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" не поширюються на всі без винятку випадки реконструкції приміщень всередині будинків як окремих об'єктів забудови.
Згідно з приписами чинного законодавства, замовник, який має намір здійснити забудову території, в обов'язковому порядку повинен отримати містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки, на підставі яких розробляється проект будівництва.
У повідомленні про початок виконання будівельних робіт (а.с.123) та декларації про початок виконання будівельних робіт (а.с.128) зазначено про відсутність необхідності в отриманні містобудівних умов та обмеження забудови земельної ділянки, згідно з п. 25 Переліку об'єктів будівництва, для проектування яких містобудівні обмеження не надаються.
Крім того, у вказаних документах міститься відмітка про те, що підстави використання земельної ділянки не зазначаються у разі реконструкції об'єктів будівництва без зміни зовнішніх геометричних розмірів їхніх фундаментів у плані згідно ч. 4 ст. 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (а.с.123,127).
Отже, відповідач, здійснюючи реконструкцію не отримував містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки та не надавав документи, які посвідчують його право на користування - адже не змінював геометричні розміри і не виходив за межі фундаменту.
Таким чином, твердження апелянта про недоведеність факту відсутності зміни геометричних розмірів об'єкта спростовуються матеріалами справи. Окрім того, позивачем не було надано суду першої та апеляційної інстанції доказів, з яких би вбачалося, що така зміна мала місце.
Відповідно до пункту 3.12 Державних будівельних норм "Склад та зміст проектної документації на будівництво" ДБН А.2.2-3:2014, реконструкція - перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об'єкта будівництва, що передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення, внаслідок чого відбувається зміна основних техніко-економічних показників (кількість продукції, потужність тощо), забезпечується удосконалення виробництва, підвищення його технікоекономічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації та якості послуг. Реконструкція передбачає повне або часткове збереження елементів несучих і огороджувальних конструкцій та призупинення на час виконання робіт експлуатації об'єкта в цілому або його частин (за умови їх автономності).
З копії сторінки декларації про готовність до експлуатації об'єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об'єктів з незначними наслідками (СС1) вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Аустер" провело реконструкцію нежитлових приміщень першого поверху № №18-22, 30,31, другого поверху №№1-14, 22-1;22-4 в житловому будинку літ. "А-2" під житлові квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Отже, проведені відповідачем роботи, які хоч і мають ознаки внутрішньої реконструкції та входять у загальне поняття будівельних робіт за класифікаторами видів будівельних робіт, проте не є саме такими роботами, за якими, виходячи зі змісту Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", може бути передбачено обов'язок укладення договорів про пайову участь у розвитку інфраструктури міста.
Враховуючи те, що відповідачем було здійснено будівництво шляхом реконструкції об'єкту в його внутрішніх розмірах, без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів, що не пов'язано з частиною території як земної поверхні (що у свою чергу виключає наміри забудови земельної ділянки) - колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що у відповідача відсутній обов'язок, передбачений статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а саме: брати участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту шляхом перерахування коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Також колегія суддів враховує, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 залишено без змін судові рішення у справі №911/594/18, згідно з якими за відсутності встановленого факту здійснення особою забудови земельної ділянки в розумінні законодавства, яке регулює визначення та справляння пайової участі, норми ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" щодо обов'язку взяти пайову участь шляхом сплати коштів пайової участі та укладення відповідного договору до вказаної особи забудовника не підлягають застосуванню.
В ході апеляційного провадження позивач посилався на вищевказану постанову Великої Палати Верховного Суду, однак ним не наведено мотивування - з яких саме положень зазначеної постанови вбачається наявність обов'язку у відповідача в даній справі (який здійснив реконструкцію об'єкта без зміни його зовнішніх меж) щодо укладення відповідного договору пайової участі.
Посилання позивача на практику Верховного Суду, викладену у постановах від 30.01.2018 у справі №904/3110/17, від 18.04.2018 у справі № 331/801/16-ц, від 07.05.2018 у справі № 908/6327/15, від 25.05.2018 у справі № 903/736/17, від 04.06.2018 у справі № 908/6331/15, від 15.04.2019 у справі № 642/3423/17, на думку колегії суддів, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, адже обставини у наведених постановах не є тотожними обставинам у даній справі.
Зокрема, у постановах, про які зазначає апелянт, відповідні висновки Верховного Суду зроблені за встановлених фактів з проведення реконструкції з розміщенням будівлі на певній території.
Окрім того, вказані справи розглядалися судом касаційної інстанції до ухвалення постанови від 08.10.2019 у справі №911/594/18, в якій Велика Палата Верховного Суду за результатами перегляду судових рішень у подібних правовідносинах сформулювала відповідні правові висновки.
Посилання позивача на практику Верховного Суду у справі № 352/1129/16-ц від 28.10.2019 не можуть бути визнані належними аргументами при вирішенні даної справи № 922/1498/19, адже у справі № 352/1129/16-ц була проведена реконструкція з надбудовою поверху в будинку - тоді як відповідачем у даній справі №922/1498/19 здійснено реконструкцію без зміни геометричних розмірів та площі об'єкта реконструкції.
Як вбачається з постанови Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 903/539/18, на яку також посилається позивач, судами у вказаній справі було встановлено наступні обставини: «у заяві від 06.02.2018 Ф-02/ІК-74/12/01 ОСОБА_1 просила позивача вирішити питання пайової участі у створенні інфраструктури міста Луцька при будівництві (реконструкції) об'єкта "Реконструкція офісних приміщень з гаражем під офісні приміщення та складські приміщення на вул. Вахтангова, 2-б у м.Луцьку". В разі необхідності сплати пайових внесків просила надати проект відповідного договору з розрахунком». Із зазначеного вбачається, що суб'єкт, який проводив реконструкцію, сам просив вирішити питання пайової участі.
В ході апеляційного провадження позивач також наводив правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 05.12.2019 у справі №922/4250/17, в якій задоволено позов про визнання укладеним договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м.Харкова.
Стосовно вказаних аргументів колегія суддів зазначає, що, як вбачається з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, того ж дня, 05.12.2019, Верховний Суд ухвалив постанову у справі № 922/387/16, в якій зазначив, що відповідачем оформлено документально необхідність проведення робіт з реконструкції належному йому нерухомого майна, і відповідна реконструкція не передбачає забудову земельної ділянки та зміну зовнішньої конфігурації приміщення, а відтак, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність обов'язку у відповідача укладення Договору про пайову участь у відповідності до статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29.10.2019 у справі № 922/3628/18 (прийнятій після ухвалення Великою Палатою Верховного Суду постанови від 08.10.2019 у справі №911/594/18), в якій суд касаційної інстанції вказав, що у випадку встановлення відсутності пов'язаності робіт із реконструкції з частиною території, як земної поверхні (щодо об'єкта права власності, який не прив'язаний до фундаменту будівлі), Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" не поширює свою дію на такі правовідносини та не встановлює обов'язкових правил щодо участі таких осіб у перерахуванні коштів пайової участі на створення інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури.
Відповідно до статей 6, 67 ГК України, статей 12 (частина 1), 627 ЦК України особи, які в силу прямої вказівки закону не зобов'язані щодо укладення та виконання певних договорів, не можуть бути примушені до їх укладення в судовому порядку.
З огляду на те, що відповідач не підпадає під категорію забудовників, які зобов'язані сплачувати внески на розвиток соціальної інфраструктури відповідно до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", на нього поширюється дія загальних норм цивільного та господарського законодавства, які визначають свободу волевиявлення сторони при укладенні господарських договорів, а відтак, відсутні правові підстави для задоволення позову щодо визнання укладеним відповідного договору.
Крім того, позивач в апеляційній скарзі стверджує, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, а саме, безпідставно прийнято відзив відповідача на позов, поданий з пропуском встановленого строку без клопотання про його поновлення, і водночас проігноровано заяви Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, щодо надання часу для подання відповіді на відзив.
Проте, як вбачається з відзиву на позовну заяву (а.с.111), у ньому міститься клопотання про поновлення пропущеного строку надання відзиву та наведено причини пропуску, які суд першої інстанції визнав поважним.
За таких обставин посилання позивача на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного провадження.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апелянта не спростовують висновків місцевого господарського суду, викладених в оскаржуваному рішенні, щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
За результатами апеляційного перегляду рішення місцевого господарського суду колегією суддів також не було встановлено наявності неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права в розумінні ч.2 ст.277 ГПК України або порушення норм процесуального права, які згідно з ч.3 цієї ж норми є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.
Відповідно до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 13, 269, п.1 ч.1 ст.275, ст.276, ст.282 ГПК України,
Апеляційну скаргу Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 30.09.2019 у справі № 922/1498/19 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. 286 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 26.12.2019
Головуючий суддя О.В. Шевель
Суддя О.О. Крестьянінов
Суддя О.В. Плахов