вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"11" грудня 2019 р. Справа№ 910/5501/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Куксова В.В.
суддів: Яковлєва М.Л.
Шаптали Є.Ю.
при секретарі Даниленко Т.О.
за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 11.12.2019.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 03.09.2019 (повний текст рішення складено 13.09.2019)
у справі №910/5501/19 (суддя Гулевець О.В.)
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго"
про стягнення 960 668,03 грн.
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (далі - відповідач) про стягнення 960 668,03 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу № 1286/15-ТЕ-15 від 23.12.2014, у зв'язку з чим позивачем нараховано до стягнення з відповідача суму у розмірі 960 668,03 грн., яка складається з: 636 848,12 грн. - пені, 41 507,21 грн. - 3 % річних, 282 312,70 грн. - інфляційні втрати.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.09.2019 відмовлено в позові повністю.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2019 у справі №910/5501/19 і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права. Зазначаючи при цьому, що матеріали справи не містять доказів включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а відтак застосування ч. 3. ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.10.2019 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2019 у справі №910/5501/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (судді-доповідача) Куксова В.В., судді Кравчука Г.А., Яковлєва М.Л.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2019 задоволено клопотання Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про поновлення строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2019 у справі №910/5501/19.
Відновлено Акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2019 у справі №910/5501/19.
Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2019 у справі №910/5501/19. Призначено справу до розгляду на 20.11.2019.
25.10.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2019 у зв'язку з перебуванням судді Кравчука Г.А. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи 910/5501/19.
Відповідно до витягу з протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 20.11.2019 для розгляду справи № 910/5501/19 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Куксов В.В., судді: Яковлєв М.Л., Шаптала Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2019 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2019 прийнято до провадження у визначеному складі суддів: головуючого судді Куксова В.В., суддів: Яковлєва М.Л., Шаптали Є.Ю.
Розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2019 вирішено здійснювати у раніше призначеному судовому засіданні.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2019 відкладено розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на 11.12.2019.
В судовому засіданні 11.12.2019 представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2019 у справі №910/5501/19 і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
В судовому засіданні 11.12.2019 представник відповідача заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням пояснень на апеляційну скаргу поданих під час апеляційного провадження, та просив відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2019 у справі №910/5501/19 залишити без змін.
В судовому засіданні 11.12.2019 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судовою колегією, 23.12.2014 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (покупець) укладений договір купівлі-продажу природного газу №1286/15-ТЕ-15.
Відповідно до п. 1.1. договору продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.
Згідно п. 2.1. договору продавець передає покупцеві з 01.01.2015 по 31.12.2015 газ обсягом до 7480,300 тис. куб. м.
Відповідно до актів приймання-передачі природного газу у період з січня 2015 року по грудень 2015 року включно позивач передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 11 515 191,27 грн.
Згідно із п. 6.1 договору оплата за природний газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 7.2 договору сторони погодили, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Згідно із п. 9.3. договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років.
Оплату за переданий природний газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконував зобов'язання у строк, визначений договором, чим порушив взяті на себе зобов'язань, зокрема, п.6.1 договору.
Заборгованість за поставлений природний газ була погашена відповідачем в повному обсязі станом на 21.06.2016.
У зв'язку з тим, що зобов'язання з оплати природного газу здійснювалося відповідачем з порушенням встановлених договором строків оплати, позивачем здійснено нарахування 636 848,12 грн. - пені, 41 507,21 грн. - 3 % річних та 282 312,70 грн. - інфляційних втрат, з вимогою про стягнення яких позивач звернувся з даним позовом до суду.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені позивачем до стягнення пеня в сумі 636 848,12 грн., 3 % річних у сумі 41 507,21 грн. та інфляційні втрати у сумі 282 312,70 грн., у зв'язку з несвоєчасною оплатою відповідачем вартості поставленого природного газу і така заборгованість погашена відповідачем до набрання чинності Законом України №1730-VIII, не нараховуються та підлягають списанню відповідно до вимог статті 7 вказаного Закону.
Розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне
Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, яка кореспондуються із статтею 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно положень ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, на виконання умов договору №1286/15-ТЕ-15 від 23.12.2014 у період з січня 2015 року по грудень 2015 року включно позивач передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 11 515 191,27 грн.
Згідно із наявної в матеріалах справи довідки по операціях та розрахунків, вбачається, що відповідачем зобов'язання з оплати природного газу виконувались неналежним чином, тобто з порушенням строків, встановлених договором.
Останній платіж відповідача за поставлений у 2015 році газ відповідач здійснив 21.06.2016.
Разом з тим, 30.11.2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 3 листопада 2016 року №1730-VIII (надалі - Закон № 1730-VIII).
Закон №1730-VIII визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
За змістом статті 1 Закону №1730-VIII заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Відповідно до статті 2 Закону №1730-VIII дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Згідно із ч. 1 ст. 5 Закону №1730-VIII реструктуризації підлягає кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний станом на 1 липня 2016 року для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (без урахування суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), яка не погашена станом на 31 грудня 2016 року.
Для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства (частина перша статті 3 Закону №1730-VIII).
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 №93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.
Відповідно до пункту 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016.
Водночас, частиною 3 статті 7 Закону №1730-VIII передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Щодо тверджень скаржника, що матеріали справи не містять доказів включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а відтак застосування ч. 3. ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є помилковим, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.
Проаналізувавши вищезазначені норми, судова колегія дійшла до переконання, що частина третя статті 7 Закону № 1730-VIII є нормою прямої дії. При цьому застосування приписів частини третьої статті 7 цього Закону не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом.
Зокрема, застосування цієї норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, і застосування процедури, передбаченої статтями 1, 2, 3 Закону №1730-VIII, за умови погашення заборгованості до набрання чинності цим Законом.
Наведеної позиції дотримується Верховний Суд, зокрема, у постановах від 16.01.2019 у справі №905/299/18, від 01.04.2019 у справі №922/2784/18, від 25.07.2019 у справі №916/2278/18.
Отже, якщо заборгованість погашено до набрання чинності Закону №1730-VIII, тоді положення статей 1, 2, 3 вказаного Закону не застосовуються, а виконання частини третьої статті 7 Закону № 1730-VIII не потребує доведення факт включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості. Неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані на заборгованість, яка є предметом регулювання цим Законом, не нараховуються, а нараховані підлягають списанню, у зв'язку з припиненням зобов'язань щодо їх сплати, на підставі частини третьої статті 7 Закону № 1730-VIII.
З огляду на викладене вище, посилання скаржника в своїй апеляційній скарзі на відсутність в матеріалах справи доказів того, що відповідач не включений до реєстру, набуття відповідачем статусу учасника процедури врегулювання та, що відповідач є теплопостачальною організацію, у зв'язку із чим, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії" є помилковими та такими, що не ґрунтуються на дійсних обставинах справи та нормах законодавства.
Відповідач є теплопостачальне підприємство, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видами діяльності відповідача є, зокрема, виробництво електроенергії, постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря.
Водночас судова колегія звертає увагу, що умовами договору, актами приймання-передачі природного газу та актакми про фактичний обсяг спожитого (протранспортованого) газу підтверджено те, що придбаний відповідачем газ використовувався для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.
Як зазначено судом вище, останній платіж за поставлений у грудні 2015 року газ відповідач здійснив 21.06.2016, що позивачем не заперечується та підтверджено доданими до позову довідкою по операціях та розрахунком.
Отже, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений природний газ за договором №1286/15-ТЕ-15 від 23.12.2014 станом на 30.11.2016 була відсутня.
Тобто, на день набрання чинності Законом № 1730-VIII відповідач не мав перед позивачем кредиторської заборгованості за спожитий природний газ.
З урахуванням вище викладеного, судова колегія дійшла до переконання, що заявлені позивачем до стягнення пеня в сумі 636 848,12 грн., 3 % річних у сумі 41 507,21 грн. та інфляційні втрати у сумі 282 312,70 грн., у зв'язку з несвоєчасною оплатою відповідачем вартості поставленого природного газу і така заборгованість погашена відповідачем до набрання чинності Законом України №1730-VIII, не нараховуються та підлягають списанню відповідно до вимог статті 7 вказаного Закону, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2019 у справі №910/5501/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.
Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2019 у справі №910/5501/19 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2019 у справі №910/5501/19 - залишити без змін.
Матеріали справи №910/5501/19 повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.
Повний текст складено 19.12.2019.
Головуючий суддя В.В. Куксов
Судді М.Л. Яковлєв
Є.Ю. Шаптала