ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
26 грудня 2019 року м. ОдесаСправа № 923/658/19
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Разюк Г.П.,
суддів: Головея В.М., Колоколова С.І.
при секретарі судового засідання Полінецькій В.С.
за участю представника від позивача - адвоката Карасьова І.О. за свідоцтвом №572 від 28.08.2012 та ордером серії ХС № 141041 від 11.12.2019;
/інші учасники справи повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином (див. - реєстр на відправку рекомендованої пошти за 12.12.2019, повідомлення на офіційному веб-порталі «Судова влада України» та телефонограммами), але не скористались правом на участь в судовому засіданні,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Мицо Вадима Володимировича
на рішення Господарського суду Херсонської області від 24.09.2019, проголошене суддею Пригузою П.Д. у м. Херсоні, повний текст якого складено 30.09.2019
у справі № 923/658/19
за позовом Державного підприємства шовкорадгосп "Шотівський"
до відповідачів:
1.Фермерського господарства "Колос-2011";
2.Фізичної особи-підприємця Мицо Вадима Володимировича
про визнання недійсним договору,
У серпні 2019р. Державне підприємство (далі -ДП) шовкорадгосп "Шотівський" звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовом до відповідачів: Фермерського господарства ( далі -ФГ) "Колос-2011" та Фізичної особи-підприємця ( далі - ФОП) Мицо Вадима Володимировича про визнання недійсним договору про партнерство співробітництво та господарську діяльність від 15.11.2016, укладеного між позивачем та відповідачами.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає про те, що на підставі вказаного договору земельна ділянка вибула з користування позивача, договір по суті не передбачає ніякої спільної діяльності, а маскує фактичне передання земельної ділянки державної форми власності у користування відповідачів.
Рішенням Господарського суду Херсонської області від 24.09.2019 позовні вимоги задоволено повністю та визнано недійсним Договір про партнерство співробітництво та господарську діяльність від 15.11.2016, укладений між ДП шовкорадгосп "Шотівський" - з однієї сторони, ФГ "Колос- 2011" - з другої сторони та ФОП Мицо Вадимом Володимировичем - з третьої сторони, а також стягнуто з останніх на користь позивача по 960, 50 грн. витрат зі сплати судового збору.
Рішення мотивовано тим, що відповідачі не здійснювали дій, спрямованих на досягнення мети спільної діяльності, ухилялися від виконання спільних завдань, діяли лише у власних інтересах та при укладенні договору мали не меті отримання у володіння та користування належну державі земельну ділянку для використання у власних цілях без понесення витрат необхідних для функціонування обумовленої договором спільної діяльності. Тобто, у діях відповідачів вбачаються ознаки укладення договору спільної діяльності насправді з метою безоплатного використання державного майна у власних цілях, що прямо суперечить інтересам держави.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, ФОП Мицо Вадим Володимирович звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
На думку скаржника, рішення суду є незаконним та необґрунтованим, оскільки його прийнято із суттєвим порушенням норм матеріального та процесуального права при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.
Зокрема, скаржник зазначає, що:
- місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення не застосував до спірних правовідносин ст. 1132 ЦК України, яка підлягала застосуванню, внаслідок чого його висновки про те, що договором не передбачено спільної діяльності через відсутність об'єднання майна є хибними, а висновок про передання позивачем відповідачам спірної земельної ділянки за плату не відповідаює обставинам справи;
- суд першої інстанції помилково вважав істотними умови договору, які не є істотними, внаслідок чого його висновки про приховування за договором фактичної оренди земельної ділянки державної форми власності не відповідають обставинам справи;
- з'ясовуючи обставини щодо розподілу прибутків від використання спірної земельної ділянки у 2017 та 2018 роках, суд визнав встановленими обставини про те, що отримували прибутки виключно відповідачі, тоді як ці обставини не були доведеними; одночасно суд відхилив належні та допустимі докази про отримання прибутків позивачем, порушивши норми процесуального права щодо допустимості доказів, внаслідок чого висновки суду першої інстанції про неотримання прибутків позивачем, не відповідають обставинам справи;
- з'ясовуючи обставини справи щодо додержання сторонами вимог, які є необхідними для чинності правочину, суд неправильно витлумачивши закон зробив висновки про те, що укладення договору сторонами потребувало спеціального погодження із уповноваженим органом управління та помилково послався на порушення постанови КМУ №296 від 11.04.2012 та затвердженого нею Порядку, оскільки їх прийнято на виконання Закону України «Про управління об'єктами державної власності», дія якого відповідно до ст.3 цього Закону та ст.13 Конституції України не поширюється на спірні правовідносини, і такого погодження у спірних правовідносинах не вимагалося;
- суперечливі висновки суду про те, що договір не містить ознак ані договору про спільну діяльність, ані договору про оренду, а також не є змішаним договором, та водночас про те, що Договір є договором про спільну діяльність, вказують на те, що суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, не зміг визначитися з правильною кваліфікацією спірних правовідносин, а відтак дійшов помилкових висновків при вирішенні спору, які не відповідають обставинам справи;
- за необхідності з'ясування питання щодо дотримання сторонами договору засади цивільного законодавства - свободи договору, яка передбачена п. 3 ст.3 ЦК України, ч. 3 ст.6 ЦК України та ст. 627 ЦК України, місцевий господарський суд не приділив йому уваги і відповідно вказаних норм, які підлягали застосуванню до спірних відносин, не застосував.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив, в судовому засіданні представник позивача спростовував доводи апеляційної скарги та просив у задоволені апеляційної скарги відмовити.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача у судовому засіданні, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія дійшла до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Шотівської сільської Ради народних депутатів від 27.03.1997 № 29 шовкорадгоспу "Шотівський" (правонаступником якого є ДП шовкорадгосп "Шотівський") видано Державний акт на право постійного користування землею (серія І-ХС № 000454) площею 457,8 гектарів для сільськогосподарського використання.
15.11.2016 між ФГ «Колос-2011» (сторона 1), ДП шовкорадгосп "Шотівський" (сторона 2) та ФОП Мицо В.В. (сторона 3) укладено договір про партнерство, співробітництво та господарську діяльність, відповідно до умов якого, сторони зобов'язуються спільно діяти на взаємовигідних умовах для досягнення спільних господарських цілей і отримання прибутків, проводити спільне фінансування програм по спільному вирощуванню продукції на виробничих площах сторони-2 (а.с. 25-32).
Відповідно до розділів 3,4,5 Договору визначено вклади сторін у спільну діяльність.
Згідно з розділами 3,5 вкладами сторони - 1 та сторони -3 є надання за необхідності для спільного використання технічних засобів, згідно з технологічним процесом виробництва; надання та постачання за необхідності необхідної кількості насінного матеріалу, паливно - мастильних матеріалів, мінеральних добрив, засобів захисту рослин, наявної сільськогосподарської техніки разом із відповідним обслуговуючим персоналом (технічними робітниками, екіпажем тощо); проведення усіх технологічних заходів, необхідних для вирощування сільськогосподарської продукції.
Згідно із розділом 4 Договору, вкладом сторони - 2 є надання для виробництва сільськогосподарської продукції 300,4 га земель сільськогосподарського призначення, які належать стороні на праві постійного користування згідно державного акту І-ХС № 000454 на право постійного користування землею; надання за необхідності складських приміщень і площі відкритого зберігання для складування сільськогосподарської продукції; забезпечення обліку і зберігання матеріальних цінностей; надання за необхідності паливно-мастильних матеріалів.
Відповідно до п. 7.1 розділу 7 Договору, продукція, яка є результатом спільної діяльності, розподіляється в наступному порядку: стороні-2, враховуючи скрутне матеріальне становище, надається першочергове право отримання врожаю впродовж перших двох років після підписання договору (2017, 2018 років); стороні - 1 та стороні - 3 належить врожай 2019, 2020 років, якщо договір буде діяти упродовж вказаного часу (пролонговано).
Пунктом 7.2 розділу 7 Договору визначено, що у разі виникнення ситуації (через припинення договору), що сторона або сторони не встигнуть отримати належний їм врожай, отриманий врожай стороною або сторонами за попередні роки ділиться порівну між сторонами, сторона, яка отримала прибуток (врожай) повертає (компенсує) іншим сторонам їхні частини.
Згідно з пунктами 7.3 і 7.4 розділу 7 Договору, кожна зі сторін збирає врожай у порядку черговості, визначеної цим договором та здійснює реалізацію продукції на власний розсуд. Належність врожаю від спільної діяльності належить сторонам в рівних частинах пропорційно по роках.
Відповідно до п. 8.1, 8.2 розділу 8 Договору, цей договір набуває чинності з моменту його підписання та укладається строком на два роки одинадцять місяців та може бути продовжено за згодою сторін на новий термін.
Позивач зазначає, про те, що Договір за своєю правовою природою не є договором про спільну діяльність, а є договором оренди землі, оскільки за його умовами право самостійного господарювання, передбачене ст. 95 Земельного кодексу України, використовується не землекористувачем, тому цей правочин вчинений з метою приховання іншого правочину (удаваний правочин), що і стало підставою для звернення до суду з вказаною позовною заявою.
Господарський суд першої інстанції за результатами розгляду відповідної позовної заяви дійшов висновку про те, що спірний договір є недійсним, оскільки його укладено між сторонами з метою безоплатного використання державного майна у власних цілях, що прямо суперечить інтересам держави, однак судова колегія з такими висновками місцевого господарського суду не може погодитись з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 вказаного Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За приписами статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, частинами першою-третьою, п'ятою та шостою вказаної статті передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Виходячи з викладеного, до загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, віднесено, зокрема, те, що зміст правочину не може суперечити ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.
Згідно з статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
При цьому статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частина 1 статті 216 ЦК України визначає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Разом з цим, відповідно до статті 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
У відповідності до статті 1131 Цивільного кодексу України умовами договору про спільну діяльність, який укладається у письмовій формі, визначається координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статут виділеного для спільної діяльності майна, їх участь у результатах спільних дій (в тому числі в розподіленні прибутку, отриманого в результаті такої діяльності) та інше.
Відповідно до статті 1132 Цивільного кодексу України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети. Згідно з частиною першою статті 1133 Цивільного кодексу України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі, грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.
Приписами частини 1статті 1134 Цивільного кодексу України встановлено, що внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.
Укладаючи договір про сумісну діяльність, сторони визначають обов'язок кожної з них щодо внесків, необхідних для досягнення мети сумісної діяльності. Такими внесками можуть бути грошові суми, майно, трудова участь, надання послуг, розробка і забезпечення проектною документацією, тощо.
Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі», законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Стаття 13 Закону «Про оренду землі» передбачає, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Отже, істотною ознакою відносин з оренди землі є обов'язок орендодавця (який має на те відповідні повноваження) щодо передачі на певний строк у володіння та користування земельну ділянку, а орендар зобов'язаний сплачувати плату за її використання.
Проаналізувавши зміст оспорюваного договору, колегією суддів встановлено, що метою цього договору є вирощування сільськогосподарської продукції та отримання від неї прибутку. Для реалізації цієї мети умовами правочину було передбачено внесення всіма сторонами договору відповідних вкладів: позивачем - сільськогосподарських угідь загальною площею 300,4 га, які належать йому на праві постійного користування згідно державного акту І-ХС № 000454, а відповідачами - технічних засобів необхідних для вирощування сільськогосподарської продукції. За умовами укладеного договору між його сторонами було досягнуто домовленості про спільну діяльність, яка передбачає відповідні правові наслідки, умови цього договору є взаємопов'язаними та орієнтованими на досягнення тієї мети, яка визначена договором, оспорюваний договір містить усі істотні ознаки, необхідні для укладення договору про спільну діяльність.
Умовами оспорюваного договору не передбачено вилучення чи передача земельної ділянки іншій особі, цільове призначення земельної ділянки не змінено, плата за користування земельною ділянкою не встановлена, а тому він не містить у собі приховування іншого правочину, зокрема, договору оренди землі, як це помилково стверджує позивач, з яким безпідставно погодився суд. Навпаки, укладання цього договору для позивача і було реалізацією права самостійного господарювання, передбаченого ст. 95 Земельного кодексу України.
Отже, оскільки спірна земельна ділянка не вибувала з державної власності, знаходилась в законному постійному користуванні ДП шовкорадгосп «Шотівський», використовувалась за призначенням, передбаченим земельним законодавством, статус земельної ділянки залишався незмінним, а сам договір містив усі істотні умови необхідні для договору про сумісну діяльність, колегія суддів вважає недоведеними належними засобами доводи позивача про те що при укладенні спірного договору сторони мали на меті приховати інший правочин та що спірний договір є договором оренди землі.
Посилання позивача на правову позицію Верховного суду, викладену у постанові від 10.05.2018 у справі №924/263/17 не є виправданим, оскільки в зазначеній справі розглянуто спір стосовно інших фактичних обставин, зокрема, оспорюваний в ній договір містив умови щодо оплати користування земельною ділянкою.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що укладаючи спірний договір сторони не мали необхідний для цього обсяг цивільної дієздатності, який визначено законом, а особи, які підписали договір, не були наділені відповідними повноваженнями, а сам факт зміни керівництва позивача не є підставою для визнання недійсним договору, підписаного його попередником.
Доводи сторін, які стосуються виконання договору, колегія суддів не аналізує, як такі, що не впливають на дійсність договору.
Оскільки колегією суддів встановлено, що позовні вимоги, викладені у позові є недоведеними та необґрунтованими, і не встановлено порушень законодавства, на яке посилався позивач у своїй позовній заяві, судова колегія погоджується з доводами скаржника та вважає за необхідне у задоволенні позову ДП шовкорадгосп "Шотівський" про визнання недійсним договору відмовити.
При цьому висновок місцевого суду про задоволення позовної вимоги через те, що спірний договір суперечить інтересам держави, судова колегія вважає не правомірним, оскільки підстави позову визначаються позивачем самостійно, а застосування судом інших підстав виходить за межі позовних вимог і заборонено ч.2 ст.237 ГПК України, відтак рішення Господарського суду Херсонської області від 24.09.2019 у справі №923/658/19 підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову, а апеляційну скаргу ФОП Мицо Вадима Володимировича слід задовольнити.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з апеляційним переглядом підлягають віднесенню на позивача
Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, 275, 277, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Мицо Вадима Володимировича задовольнити, рішення Господарського суду Херсонської області від 24.09.2019 року у справі № 923/658/19 скасувати, в позові відмовити.
Стягнути з Державного підприємства шовкорадгосп "Шотівський" на користь Фізичної особи-підприємця Мицо Вадима Володимировича 2881,50 грн. судового збору, сплаченого за розгляд апеляційної скарги.
Видачу наказу за постановою з зазначенням повних реквізитів сторін доручити Господарському суду Херсонської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 26.12.2019 о 12.20.
Головуючий суддя Разюк Г.П.
Суддя Головей В.М.
Суддя Колоколов С.І.