вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"26" грудня 2019 р. Справа№ 910/10920/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шаптали Є.Ю.
суддів: Тищенко А.І.
Куксова В.В.
без виклику сторін
розглянувши в приміщенні суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення Господарського суду м. Києва від 22.10.2019
у справі № 910/10920/19 (суддя Сташків Р.Б.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноекотрейдінг"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 451294,77 грн.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.10.2019 у справі № 910/10920/19 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноекотрейдінг" задоволено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції Акціонерне товариство "Українська залізниця" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 22.10.2019 у справі № 910/10920/19 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог ТОВ "Техноекотрейдінг".
Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом позовні вимоги задоволені, через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга має бути задоволена, а рішення місцевого господарського суду має бути скасоване та прийняте нове рішення про відмову в задоволення позовних вимог.
Крім того, скаржник зазначає, що діяльність його філії, на яку здійснювалось постачання продукції за вказаним договором, є стратегічно важливою, але має місце недофінансування її діяльності, тому просить зменшення санкцій за ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, та відмовити в позові повністю.
Також у апеляційній скарзі викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
20.11.2019 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою, надійшли до Північного апеляційного господарського суду та згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передані на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Шаптали Є.Ю., суддів: Тищенко А.І., Куксова В.В.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду м. Києва від 21.08.2019 відкрито провадження у справі № 910/10920/19 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін на підставі ч. 3 ст. 247 ГПК України.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2019 задоволено клопотання Акціонерного товариства "Українська залізниця" про поновлення пропущеного процесуального строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 22.10.2019 у справі № 910/10920/19, відкрито апеляційне провадження, та вирішено здійснювати розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
13.12.2019 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу у відповідності до якого останній заперечує проти задоволення апеляційної скарги, вказує на те що доводи викладені в ній є необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції прийняте у відповідності до законодавства та просить залишити його без змін.
Разом з відзивом, представником позивача подано заяву про розподіл судових витрат, з якої вбачається, що останній просить суд апеляційної інстанції стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на правову (правничу) допомогу в розмірі 3 500,00 грн. понесених у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.
23.12.2019 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшли заперечення на заяву позивача про розподіл судових витрат, у відповідності до яких, відповідач просить суд відмовити в задоволенні заяви про розподіл судових витрат.
Згідно з ч.1 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Так, згідно ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на підставі договору №ЦЗВ-01-03418-01 від 23.08.2018 з додатком (специфікацією), надалі разом - Договір, Позивачем було поставлено Відповідачу обумовлений Договором товар на суму 3 029 167,94 грн. за видатковою накладною №435 від 29.12.2018; вказана накладна містить підписи та печатки представників сторін, зауважень не містить.
Відповідач приймав товар на підставі довіреності від 29.12.2018 та за товарно-транспортною накладною від 29.12.2018.
Позивачем, податкова накладна за вказаною вище поставкою була оформлена та зареєстрована у системі ДФС 10.01.2019, що підтверджується копією вказаної накладної з квитанцією про її реєстрацію.
Місцевий господарський суд вірно вказав, що чинність Договору презюмується на підставі ст. 204 ЦК України.
Відповідач, у встановлений п. 6.1 Договору строк, протягом 10-и банківських днів з дати оформлення та реєстрації податкової накладної, тобто до 24.01.2019 включно, за отриманий товар повністю не розрахувався, матеріали справи не містять доказів протилежного, і також не містять доказів наявності у Відповідача претензій по кількості, якості та/або комплектності поставленого по вищевказаній накладній товару.
Також, матеріали справи не містять доказів, що Позивач передав обумовлену п. 7.1 Договору документацію не у повному обсязі, і Відповідач висловив з цього приводу вимоги та/або претензії.
Разом з тим, продукція за видатковою накладною №435 від 29.12.2018 була поставлена в обумовлений Договором строк (протягом строку дії договору, до 31.12.2018, пункти 5.2, 13.7 Договору).
Умовами Договору передбачено підписання між сторонами актів звірки розрахунків, та містяться в матеріалах справи копії таких актів станом на 01.01.2019, 01.02.2019, 01.03.2019, 01.04.2019, 01.05.2019 підтверджено, що по бухгалтерському обліку Позивача та Відповідача обліковувалась заборгованість за товар в сумі 3 029 167,94 грн., а станом на 01.06.2019, 01.07.2019 у зв'язку з частковим погашенням обліковувалось 1 514 583,97 грн.
З наявних в матеріалах справи доказів - виписки банку про рух коштів між сторонами, підтверджується, що Відповідач розрахувався за отриманий товар з простроченням, двома платежами в сумі 1 514 583,97 грн. кожний, 03.05.2019 та 30.07.2019 відповідно.
Таким чином, виходячи з положень ст.ст. 610, 611, 612 ЦК України, ч. 2 ст. 193 ГК України, Відповідач є порушником грошового зобов'язання, що є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених Договором або законом.
Згідно з ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Беручи до уваги наведені положення статті 617 ЦК України, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги, щодо відсутності його вини у порушенні зобов'язання, оскільки скаржник посилається на обставини недофінансування, які є наслідком його власної діяльності та господарського розрахунку, обставин непереборної сили скаржник не довів.
Позивач, за порушення Відповідачем грошового зобов'язання заявляє до стягнення втрати від інфляції та 3% річних за статтею 625 ГПК України та пеню на підставі п. 10.6 Договору і ст.ст. 546, 549 ЦК України.
Місцевим господарським судом вірно враховано умову п. 10.6 Договору, що при розрахунку пені необхідно врахувати умови п. 6.5 Договору, тобто, чи були випадки несвоєчасної поставки продукції, що за умовою п. 6.5 Договору є підставою для збільшення терміну оплати, і як вже зазначалось вище, строк поставки Позивачем порушено не було.
Судом апеляційної інстанції перевірено розрахунок втрат від інфляції, 3% та пені, надані Позивачем, та визнано обґрунтованим і арифметично правильним, а саме, оскільки розраховані Позивачем суми не перевищують дозволені до стягнення згідно з законом за заявлений у позові період нарахування, а їх розмір є доведеним залученими Позивачем до справи вищеописаними доказами, а також відсутністю їх спростування з боку Відповідача.
Щодо посилань скаржника про зменшення розміру штрафних санкцій на підставі ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, та у зв'язку з цим, повну відмову у позові, апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Як встановлено положеннями ст. 233 ГК України, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги:
- ступінь виконання зобов'язання боржником;
- майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні;
- не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Визначені наведеними нормами положення з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України щодо загальних засад господарського судочинства та щодо обов'язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав дає право суду зменшити розмір штрафних санкцій за умови, що він значно перевищує розмір завданих допущеним порушенням збитків. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 03.09.2014 №6-100цс14.
Як визначено ст. 546 ЦК України, що неустойка (штраф, пеня) віднесена до переліку видів забезпечення виконання зобов'язань. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Таким чином, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Як вбачається зі змісту наведених норм, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що Відповідачем не надано жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 ГПК України на підтвердження наявності поважності причин неналежного виконання зобов'язань та причинних наслідків, винятковості даного випадку та невідповідності розміру пені наслідкам порушення, а тому, місцевим господарським судом вірно відмовлено в задоволенні заяви Відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, у частині пені, на підставі ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України.
Також, судом першої інстанції вірно відмовлено у зменшенні на підставі ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України нарахованих Позивачем за ст. 625 ЦК України втрат від інфляції та 3% річних, так як вказані статті стосуються саме неустойки, і не регулюють питання можливості зменшення сум стягнення нарахованих втрат від інфляції та 3% річних.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про стягнення 210 485,67 грн. пені, 169 330,48 грн. втрат від інфляції та 35 478,62 грн. 3% річних підлягають задоволенню.
Щодо заяви про розподіл судових витрат, апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4)пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1-3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно з частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з пунктами 1.1 та 1.2 двосторонньо підписаного додатку № 1/1 до договору про надання правової допомоги № 02-39215196-19 від 05.08.2019, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Техноекотрейдінг" (в особі Директора Шкляра Ігоря Олександровича, який діє на підставі статуту) (надалі - клієнт) та «Адвокатським бюро «Андрія Зарицького» (в особі Керуючого бюро Зарицького Андрія Дмитровича, що діє на підставі Статуту, здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №001644 від 19.07.2019р.) (надалі - «Адвокатське бюро»), за надання правової допомоги із здійснення аналізу апеляційної скарги, підготовки та подання відзиву на апеляційну скаргу у справі № 910/10920/19 клієнт сплачує адвокатському бюро гонорар у розмірі 3500,00 грн.
Актом про надання правової допомоги № 014 від 06.12.2019, який підписано між Товариством з обмеженою відповідальністю "Техноекотрейдінг" та Адвокатським бюро «Андрія Зарицького», сторони посвідчили, що адвокатське бюро належним чином, якісно та в строк надало, а клієнт прийняв виконання правової допомоги, загальна сума гонорару складає 3500,00 грн., а банківською випискою з рахунку АБ А.Зарицького підтверджено зарахування коштів загалом в сумі 3500,00 грн. від ТОВ " Техноекотрейдінг " з призначенням платежу "Правова допомога згідно договору №02-39215196-19 від 05.08.2019р.".
Тобто, заявлена до відшкодування сума загалом у розмірі 3 500,00 грн. складається з : 500,00 грн. - гонорар адвокатського бюро за правову допомогу із здійснення аналізу апеляційної скарги, 3 000,00 грн. - гонорар адвокатського бюро за підготовку та подання відзиву на апеляційну скаргу у справі № 910/10920/19.
Також, платіжним дорученням № 5657 від 05.12.2019 підтверджується перерахування Товариством з обмеженою відповідальністю " Техноекотрейдінг" на користь АБ А.Зарицького коштів загалом в розмірі 3 500,00 грн. з призначенням платежу " Правова допомога згідно договору №02-39215196-19 від 05.08.2019р.".
Як встановлено судом апеляційної інстанції, відзив на апеляційну скаргу №03418/19 від 06.12.2019 був підписаний представником ТОВ «Техноекотрейдінг» А.Д. Зарицьким.
Згідно з пунктом 1 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Частиною 8 статті 129 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Північний апеляційний господарський суд, розподіляючи витрати, понесені Товариством з обмеженою відповідальністю " Техноекотрейдінг " на професійну правничу допомогу адвоката, зазначає, що наданий додаток № 1/1 до договору про надання правової допомоги № 02-39215196-19 від 05.08.2019, акт приймання-передачі наданих послуг та платіжні документи про оплату послуг, зокрема на суму 3500,00 грн. в їх сукупності є достатніми доказами на підтвердження наявності підстав для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу.
Отже, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю " Техноекотрейдінг " про розподіл судових витрат шляхом стягнення з Акціонерного Товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» витрат на професійну правничу допомогу загалом у розмірі 3500,00 грн.
Враховуючи наявність доказів фактичного перерахування коштів АБ А.Зарицькому на підставі договору, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, апеляційний суд дійшов висновку, що у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача на правову допомогу покладаються на відповідача в розмірі 3500,00 грн.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду м. Києва від 22.10.2019 у справі № 910/10920/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
Разом з тим, доводи Акціонерного товариства "Українська залізниця", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.
Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.
Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейдмастер Сервіс Юкрейн" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2018 у справі №910/4060/18 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 86, 123, 126, 129, 269, 270, 275, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду м. Києва від 22.10.2019 у справі № 910/10920/19 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 22.10.2019 у справі № 910/10920/19 - залишити без змін.
3. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноекотрейдінг» про розподіл судових витрат задовольнити.
4. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська; ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОЕКОТРЕЙДІНГ" (вул. Лісозахисна, буд. 11, корпус Б, офіс 12, м. Київ, 04114; ідентифікаційний код 39215196) 3500 (три тисячі п'ятсот) грн. 00 коп. витрат на правову (правничу) допомогу понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
5. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.
6. Матеріали справи № 910/10920/19 повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.
Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала
Судді А.І. Тищенко
В.В. Куксов