Справа № 826/6489/17 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Качур І.А. Суддя-доповідач Шурко О.І.
18 грудня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Шурка О.І.,
суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
при секретарі Коцюбі Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві про поновлення на роботі, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у місті Києві, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві від 13.04.2017 року №346 «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу поліції Печерського управління поліції.
- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу поліції Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, у випадку не можливості поновити на даній посаді поновити на іншій аналогічні посаді на службі у Головному управлінні Національної поліції у м. Києві;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в м. Києві (код ЄДРПОУ 40108583) на користь ОСОБА_1 заробітку плату за період з 13.02.2017 року по 13.04.2017 року у розмірі 7717,50 грн. (сім тисяч сімсот сімнадцять грн. 50 коп.);
- стягнути з Головного управління Національної поліції в м. Києві (код ЄДРПОУ 40108583) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в м. Києві (код ЄДРПОУ 40108583) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 30 000,00 грн. (тридцять тисяч грн. 00 коп.).
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2019 року позов було задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві від 13.04.2017 року №346 «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу поліції Печерського управління поліції; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу поліції Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, у випадку не можливості поновити на даній посаді поновити на іншій аналогічні посаді на службі у Головному управлінні Національної поліції у м. Києві; стягнуто з Головного управління Національної поліції в м. Києві на користь ОСОБА_1 заробітку плату за період з 13.02.2017 року по 13.04.2017 року у розмірі 7717,50 грн.; стягнуто з Головного управління Національної поліції в м. Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу; у задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та свідчать обставини справи, ОСОБА_1 з серпня 2001 року по 06.11.2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ України.
Відповідно до наказу Головного управління Національної поліції у м. Києві від 07.11.2015 № 11 о/с Позивач призначений на посаду начальника відділу поліції Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві.
Наказом Головного управління Національної поліції у м. Києві від 18.04.2016 р. № 311 о/с, відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" на підставі п. 5 ч. 1 ст. 77, ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу поліції Печерського управління поліції, через службову невідповідність.
Окружним адміністративним судом м. Києва по справі №826/7550/16 прийнято постанову від 26.01.2017 р., в якій зазначено: визнано протиправним та скасовано рішення Атестаційної комісії № 6 Головного управління Національної поліції у місті Києві, щодо прийняття рішення про звільнення зі служби через службову невідповідність начальника відділу поліції Печерського УП ГУНП у м. Києві майора поліції Панасюка О.С.; визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції у місті Києві №311 о/с від 18.04.2016 року в частині звільнення зі служби в поліції начальника відділу поліції Печерського УП ГУНП у м. Києві майора поліції ОСОБА_1 ; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу поліції Печерського УП ГУНП у м. Києві з 19.04.2016 року; стягнуто з Головного управління Національної поліції у місті Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 69673,00 грн.; стягнуто з Головного управління Національної поліції у місті Києві на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць, що дорівнює 7761,50 грн.
На підставі вказаної постанови відповідач наказом від 13.02.2017 р. № 126 о/с поновив позивача було на посаді начальника відділу поліції Печерського УП ГУНП у м. Києві з 19.04.2016 .
Як вказує позивач, відповідач 13.02.2017 завідомо поновив його вже на неіснуючій посаді, оскільки згідно з наказом Національної поліції України від 24.02.2016 р. № 164 дек "Про організаційно-штатні зміни в Головному управлінні Національної поліції у м. Києві" та наказом Головного управління Національної поліції у м. Києві від 17.03.2016 р. № 6 дек "Про організаційно- штатні зміни в ГУНП у м. Києві" посаду начальника відділу поліції Печерського УП ГУНП у м. Києві змінено на посаду начальника відділу поліції (з обслуговування центральної частини міста Києва) Печерського УП ГУНП у м. Києві.
Разом з тим, відповідач вручив попередження про можливе наступне вивільнення із займаної посади у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів (копія у справі). Крім того, позивач вказує, що середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.01.2017 р. в повному обсязі йому не виплачено по даний час.
05.04.2017 позивач звернувся з листом до відповідача, в якому просив поновити позивача на посаді начальника відділу поліції (з обслуговування центральної частини міста Києва) Печерського УП ГУНП у м. Києві та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу згідно з постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.01.2017 р. у справі №826/7550/16.
Листом від 05.04.2017 № П-310/125/26/05-2017 відповідач відмовив в поновленні на посаді начальника відділу поліції та повідомив, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу згідно з постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.01.2017 знаходиться на розгляді.
Головне управління Національної поліції у м. Києві приймає наказ від 13.04.2017 р. № 346 о/с про звільнення ОСОБА_1 , з посади начальника відділу поліції Печерського управління поліції, згідно з пунктом 4 (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію". Як підставу зазначено: наказ Національної поліції України від 24.02.2016 р.№ 164 дек "Про організаційно- штатні зміни в Головному управлінні Національної поліції у м. Києві", наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві від 17.03.2016 р. № 6 дек "Про організаційно-штатні зміни в ГУНП у м. Києві" та попередження про можливе наступне вивільнення із займаної посади.
Вважаючи прийнятий наказ ГУ НП у м. Києві незаконним та необґрунтованим, позивач звернувся до суду.
В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Пунктом 4 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
Порядок призначення поліцейських на посади під час здійснення реорганізації визначається ст.68 Закону України «Про Національну поліцію», відповідно до ч.ч.1-3 якої у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.
Поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.
Відповідно до ч.5 ст.68 Закону України «Про Національну поліцію» переважне право на залишення на службі в поліції при реорганізації надається поліцейським з більш високими кваліфікацією та досягненнями у службовій діяльності. За рівних умов щодо кваліфікації та досягнень у службовій діяльності перевага в залишенні на службі надається особам, які мають таке право відповідно до вимог законодавства.
Як свідчать матеріали справи, у двомісячний термін з дати вручення попередження про можливе наступне вивільнення із займаної посади і до прийняття наказу про звільнення жодної іншої посади позивачу не пропонувалось, що суперечить вимогам ст. 65, 68 Закону України «Про Національну поліцію», ст. 42, 49-2 Кодексу законів про працю України, п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів».
Згідно із статтею 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що законодавством регламентовано чітку та послідовну процедуру вивільнення працівників у разі скорочення штату, яка передбачає:
1) повідомлення працівників не пізніше, ніж за два місяці;
2) запропонування працівнику всіх наявних вакантних посад (що були наявними на момент попередження працівника про звільнення та з'явилися протягом періоду з дня попередження до дня звільнення, а також існували безпосередньо станом на день звільнення), які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації;
3) перевірку наявності у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці, тобто здійснення їх порівняльного аналізу за такими критеріями.
Згідно із ст.94 Кодексу законів про працю України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.
У відповідності до вимог ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 2 ст.235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, відповідно до п.2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За приписами абз.3 п.3 Порядку усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Пунктом 8 вищезазначеного Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відтак, при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу обрахуванню підлягає сума заробітку за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності підстав для зобов'язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13.02.2017 року по 13.04.2017 року у розмірі 7717,50 грн.
Таким чином, суд дійшов висновку, що при прийнятті оскаржуваного наказу про звільнення позивача, відповідач діяв не на підставі вимог чинного законодавства України, а відтак оскаржуваний наказ підлягає скасуванню як протиправний.
Щодо позовної вимоги про стягнення з Головного управління Національної поліції в м. Києві на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 30 000,00 грн., то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив у її задоволенні, оскільки позивачем не надано належних обґрунтувань та доказів заподіяння йому моральної шкоди в заявленому в позовній заяві розмірі.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у м. Києві - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя: Шурко О.І.
Судді: Ганечко О.М.
Кузьменко В.В.
Повний текст постанови виготовлено 23.12.2019.