Справа № 826/17296/18 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А.
23 грудня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого - судді Бараненка І.І., суддів: Бабенка К.А., Федотова І.В., за участю секретаря Такаджі Л.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління ДПС (ДФС) у Вінницькій області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2019 року у справі за позовом Головного управління ДФС у Вінницькій області до Міністерства юстиції України, третя особа - Державне підприємство «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби № 86» про звернення стягнення податкового боргу третьої особи у розмірі 1907188,54 грн. на кошти Міністерства юстиції України,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Головного управління ДФС (ДПС) у Вінницькій області (далі - Позивач) з позовом до Міністерства юстиції України (далі - Відповідач), в якому просив суд звернути стягнення податкового боргу Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби № 86» (далі - Третя особа) у розмірі 1907188,54 грн. на кошти Відповідача.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2019 року у задоволенні відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем не доведено обставин, на яких ґрунтуються його вимоги, зокрема щодо вжиття вичерпних заходів щодо погашення податкового боргу Третьою особою, а також щодо дотримання процедур, що передують зверненню до Відповідача у порядку ст. 96 Податкового кодексу України (далі - ПК України). Крім того, суд першої інстанції вказав на те, що Позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо відсутності у Третьої особи майна, яке може бути джерелом погашення податкового боргу.
В апеляційні скарзі Позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене без повного з'ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Позивач наголошує, що ним були вжиті усі передбачені законом заходи щодо виявлення майна Третьої особи, з метою внесення такого у податкову заставу.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, які з'явились в судове засідання та, перевіривши доводи апеляції наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що Третя особа зареєстрована як юридична особа, перебуває на обліку як платник податків у Позивача, належить до сфери управління Відповідача та входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби України.
Позивачем заявлено вимогу про стягнення з Відповідача податкового боргу Третьої особи в розмірі 1907188,54 грн., в тому числі: податок з власників наземних транспортних засобів - 11094,11 грн.; земельний податок - 380411,33 грн.; податок на додану вартість - 1515683,10 грн.
Сума податкового боргу визначена Позивачем згідно довідки про суму податкового боргу Третьої особи станом на 05.10.2018, що знаходиться в матеріалах справи.
Наявність податкового боргу підтверджується судовими рішеннями Вінницького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року у справі № 2а/0270/3924/10 про стягнення 779128,30 грн., від 27 грудня 2011 року у справі № 2a/0270/3739/11 про стягнення 604071,73 грн., від 06 серпня 2012 року у справі № 2a/0270/3306/12 про стягнення 170 546,43 грн., від 29 вересня 2016 року у справі № 802/1192/16-a про стягнення 297 461,00 грн., від 23 лютого 2017 року у справі № 802/2112/16-a про стягнення 449 032,53 грн.
22.06.2019 Позивач звернувся до банківської установи ПАТ «УкрСиббанк» з інкасовими дорученнями (розпорядженнями) про стягнення боргу з ПДВ з Третьої особи у справі № 802/2112/16-а, які були повернені без виконання у зв'язку з відсутністю підпису відповідального виконавця, а також відсутністю коштів на рахунку платника.
З метою здійснення заходів щодо погашення податкового боргу Третьої особи, повідомленням про визначення джерелом погашення податкового боргу дебіторської заборгованості платника податків від 17.04.2018 № 3988/10/02-32-50-0з, Позивач перевів на себе право вимоги за дебіторською заборгованістю Третьої особи в рахунок погашення податкового боргу.
Листом від 03.05.2018 № 4768/10/02-32-17-01 Позивач повідомив Третю особу про виявлення дебіторської заборгованості в сумі 409,3 тис. грн.
Також листом від 03.04.2018 № 3356/10/02-32-17-01 Позивач просив Третю особу виділити майно для опису в податкову заставу, надати бухгалтерські документи, розшифровки основних засобів та останню фінансову звітність.
Як вбачається з матеріалів справи, 25.05.2018 Позивач звернувся до Відповідача, як до органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить Третя особа як платник податків з поданням № 5864/9/02-32-17-01 про прийняття одного з рішень, передбачених п. 96.2 ст. 96 ПК України.
У відповідь на зазначене подання 23.06.2018 Відповідачем надано відповідь, згідно з якої Відповідач визнав факт податкової заборгованості Третьої особи та запропонував розглянути питання розстрочення (відстрочення) або списання податкового боргу.
Позивач, з метою стягнення наявної у Третьої особи заборгованості звернувся з даним позовом до суду.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що Позивач не довів наявності обґрунтованих підстав для звернення податкового боргу, з чим колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
Відповідно до п. п. 19-1.1.22 п. 19-1.1 ст. 19 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контролюючі органи здійснюють погашення податкового боргу, стягнення своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску та інших платежів.
Згідно п. п. 19-1.1.45 п. 19-1.1 ст. 19 ПК України контролюючі органи звертаються до суду у випадках, передбачених законодавством.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на встановлені судом обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Порядок погашення податкового боргу державних підприємств, які не підлягають приватизації, передбачений ст. 96 ПК України.
Так, положеннями п. 96.2 ст. 96 ПК України визначено, що у разі, якщо сума коштів, отримана від продажу внесеного в податкову заставу майна державного підприємства, яке не підлягає приватизації, у тому числі казенного підприємства, не покриває суму податкового боргу такого платника податків і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням публічних торгів, або у разі відсутності майна, що відповідно до законодавства України може бути внесено в податкову заставу та відчужено, контролюючий орган зобов'язаний звернутися до органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків, з поданням щодо прийняття рішення про: 96.2.1 - надання відповідної компенсації з бюджету за рахунок коштів, призначених для утримання такого органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків; 96.2.2 - досудову санацію такого платника податків за рахунок коштів державного бюджету; 96.2.3 - ліквідацію такого платника податків та призначення ліквідаційної комісії; 96.2.4 - виключення платника податків із переліку об'єктів державної власності, які не підлягають приватизації відповідно до закону, з метою порушення справи про банкрутство, у порядку, встановленому законодавством України.
Відповідно до п. 96.3 ст. 96 ПК України відповідь щодо прийняття одного із зазначених у п. 96.2 цієї статті рішень надсилається контролюючому органу протягом 30 календарних днів з дня направлення звернення.
У разі неотримання зазначеної відповіді у визначений цим пунктом строк або отримання відповіді про відмову у задоволенні його вимог контролюючий орган зобов'язаний звернутися до суду з позовною заявою про звернення стягнення податкового боргу на кошти державного органу чи органу місцевого самоврядування, в управлінні якого перебуває таке державне (комунальне) підприємство або його майно.
При цьому, наведені особливості погашення податкового боргу державного підприємства не змінюють послідовність реалізації стадій стягнення податкового боргу з платника податків, визначених ст. 95 ПК України.
Так, згідно з п. 95.1 цієї статті ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Для цього контролюючий орган звертається в порядку п. 95.3 ст. 95 ПК України до суду з позовом про стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, а також щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі. Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття контролюючим органом рішення про погашення усієї суми податкового боргу.
Як визначено п. 95.4 цієї статті ПК України, контролюючий орган на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків.
За правилами п. 95.7 ст. 95 ПК України продаж майна платника податків здійснюється на публічних торгах та/або через торгівельні організації.
Згідно п. 89.2 ст. 89 ПК України право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.
Право податкової застави не поширюється на майно, визначене підпунктом 87.3.7 пункту 87.3 статті 87 цього Кодексу, на іпотечні активи, що належать емітенту та є забезпеченням відповідного випуску іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, на грошові доходи від цих іпотечних активів до повного виконання емітентом зобов'язань за цим випуском іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, а також на склад іпотечного покриття та грошові доходи від нього до повного виконання емітентом зобов'язань за відповідним випуском звичайних іпотечних облігацій.
Положеннями ст. 4 Закону України «Про заставу» визначено, що предметом застави не можуть бути об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та їх структурних
підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації.
Порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, затверджений наказом Фонду державного майна України від 29.12.2010 № 1954, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 24.02.2011 № 109/18847.
Відповідно до п. 89.3 ст. 89 ПК України майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису. До акту опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу. Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника контролюючого органу, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг. Акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим у порядку та за формою, що затверджені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Порядок продажу майна, що перебуває у податковій заставі, врегульовано положеннями ст. 95 ПК України та постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 № 1244.
Згідно зі ст. 91 ПК України у разі наявності у платника податків податкового боргу керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу за місцем реєстрації платника податків, що має податковий борг, призначає такому платнику податкового керуючого. Податковий керуючий повинен бути посадовою (службовою) особою контролюючого органу. Податковий керуючий має права та обов'язки, визначені цим Кодексом.
Відповідно до п. 91.3 ст. 91 ПК України податковий керуючий описує майно платника податків, що має податковий борг, в податкову заставу, здійснює перевірку стану збереження майна, що перебуває у податковій заставі, проводить опис майна, на яке поширюється право податкової застави, для його продажу у випадках, передбачених цим Кодексом, одержує від боржника інформацію про операції із заставленим майном, а в разі його відчуження без згоди контролюючого органу (за умови, коли наявність такої згоди має бути обов'язковою згідно з вимогами цього Кодексу) вимагає пояснення від платника податків або його службових (посадових) осіб. У разі продажу в рахунок погашення податкового боргу майна платника податків, на яке поширюється право податкової застави, податковий керуючий має право отримувати від такого платника податків документи, що засвідчують право власності на зазначене майно. У разі відмови платника податків від підписання акту опису майна, на яке поширюється право податкової застави, податковий керуючий має право залучати до опису майна платника податків не менш як двох понятих.
Зміст наведених положень свідчить про те, що податковим законодавством встановлено особливий порядок погашення заборгованості платників податків - державних підприємств та визначено перелік заходів, які зобов'язаний здійснити контролюючий орган у відповідній послідовності для примусового стягнення податкового боргу, а саме: звернутись до суду з вимогою про стягнення коштів з рахунків у банку; скласти акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, отримати судовий дозвіл на погашення усієї суми боргу за рахунок майна, внесеного в податкову заставу; провести торги з продажу внесеного в податкову заставу майна.
Крім того, п. 87.5 ст. 87 ПК України передбачено, що у разі, якщо здійснення заходів щодо погашення податкового боргу платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, не привело до повного погашення суми податкового боргу або у разі недостатності у платника коштів для погашення податкового боргу, контролюючий орган визначає дебіторську заборгованість платника податків, строк погашення якої настав, джерелом погашення податкового боргу такого платника податків.
Контролюючий орган укладає з платником податків договір щодо переведення права вимоги такої дебіторської заборгованості. Така дебіторська заборгованість продовжує залишатися активом платника податків, що має податковий борг, про що зазначається в договорі між платником податків і контролюючим органом, та повинна бути відповідним чином розкрита в примітках до фінансової звітності.
Податковий борг продовжує обліковуватися за платником податків, у якого він виник, до надходження коштів до бюджету за рахунок стягнення цієї дебіторської заборгованості. Контролюючий орган повідомляє платнику податків про таке надходження в п'ятиденний строк з дня отримання відповідного документа.
У разі відмови платника податків, що має податковий борг, від укладення з контролюючим органом договору щодо переведення права вимоги дебіторської заборгованості такий контролюючий орган звертається до суду щодо зобов'язання платника податків укласти зазначений договір.
Відповідно до п. 95.22 ст. 95 ПК України контролюючий орган звертається до суду щодо стягнення з дебіторів платника податку, що має податковий борг, сум дебіторської заборгованості, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на контролюючі органи, у рахунок погашення податкового боргу такого платника податків. Сума коштів, що надходить у результаті стягнення дебіторської заборгованості, в повному обсязі (але в межах суми податкового боргу) зараховується до відповідного бюджету чи державного цільового фонду в рахунок погашення податкового боргу платника податків. Сума дебіторської заборгованості, що стягнута понад суму податкового боргу, передається у розпорядження платника податку.
З аналізу наведених норм ПК України випливає, що лише, якщо усі перелічені заходи не мали результатом погашення податкового боргу державного підприємства, то контролюючий орган вчиняє дії, передбачені ст. 96 ПК України, для залучення коштів (майна) органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків, на погашення податкового боргу останнього.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що з огляду на те, що матеріалами справи не підтверджується відкриття виконавчого провадження щодо стягнення з Третьої особи сум податкової заборгованості, вбачається, що Позивачем не вжито належних заходів для виявлення всіх банківських рахунків Третьої особи та майна, яке може бути джерелом погашення податкового боргу.
Направлення Позивачем інкасових доручень та листів до Третьої особи щодо виділення майна для опису в податкову заставу, а також надання інформації по її дебіторах не є достатніми доказами вжиття Позивачем усіх передбачених законодавством заходів щодо стягнення податкового боргу з платника податків у розумінні зазначених вище положень ПК України.
Також колегії суддів вважає, що лист Відповідача, наданий у відповідь на подання Позивача, не можна визнаний таким, що свідчить про прийняття органом державної влади одного з рішень, передбачених ст. 96 ПК України.
За відсутності в матеріалах справи доказів, які б підтверджували виконання Позивачем заходів щодо погашення податкового боргу Третьої особи, передбачених ст. 95 ПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанцій про недотримання Позивачем встановленого положеннями ст. 96 ПК України обов'язкового порядку погашення податкового боргу державного підприємства. Наведене свідчить про правильність висновку суду першої інстанції щодо відсутності обґрунтованих підстав для задоволення позову.
Решта доводів апеляційної скарги також не спростовує висновків суду першої інстанції.
З огляду на вищезазначене та, оцінюючи всі наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та вирішив спір у відповідності до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального законодавства, а тому підстави для скасування рішення першої інстанції відсутні.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та, керуючись ст. ст. 315, 316, 321, 322, 325 КАС України Шостий апеляційний адміністративний суд,
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС (ДФС) у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2019 року - без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Вступну та резолютивну частини судового рішення оголошено 23 грудня 2019 року
Повний текст судового рішення складено 24 грудня 2019 року
Головуючий суддя І.І. Бараненко
суддя К.А. Бабенко
суддя І.В. Федотов