Єдиний унікальний номер: 448/970/19
Провадження № 2/448/568/19
11.12.2019 року м.Мостиська
Мостиський районний суд Львівської області в складі:
головуючий суддя Білоус Ю.Б.,
за участі секретаря судового засідання Романченко І.А.,
сторони:
позивачка ОСОБА_1 ,
відповідачка ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Мостиська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та її неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , третя особа - Мостиська районна державна адміністрація Львівської області як орган опіки та піклування, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,
з участю:
позивачки ОСОБА_1 ,
відповідачки ОСОБА_2 ,
представника третьої особи - Мостиської РДА, - Онохової О.В.,
І. Суть спору
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 та її неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням. В обґрунтування зазначеного позову покликається на те, що вона являється власником квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Стверджує, що окрім неї в даній квартирі зареєстровані, проте з червня місяця 2018 року не проживають колишня невістка ОСОБА_2 з дітьми - ОСОБА_3 , 2011р.н. і ОСОБА_4 , 2013р.н. Рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 22.10.2018 року шлюб між її, позивачки сином ОСОБА_5 і відповідачкою розірвано. Вказану квартиру відповідачка разом з дітьми покинула добровільно, забравши усі свої речі.
Покликається на те, що через формальну прописку відповідачки та її дітей в квартирі, вона змушена нести додаткові витрати по оплаті комунальних послуг, також не в змозі через наведені обставини оформити субсидію.
Стверджує, що факт не проживання відповідачки з дітьми в належній їй на праві власності квартирі підтверджується актом обстеження житлово-побутових умов проживання від 24.05.2019 року.
ІІ. Позиція учасників справи
Позивачка ОСОБА_1 , в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила суд її позов задоволити.
Відповідачка ОСОБА_2 , в судовому засіданні позов визнала в повному обсязі.
Представник третьої особи, - Мостиської РДА як органу опіки та піклування, - Онохова О.В., в судовому засіданні не заперечила щодо задоволення заявлених позивачкою ОСОБА_1 позовних вимог, зазначивши, що права неповнолітніх відповідачів не будуть порушені, оскільки такі будуть проживати з матір'ю, яка створює для дітей повністю належні умови для проживання.
ІІІ. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 02.09.2019 року було постановлено проводити розгляд справи у порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 16.10.2019 року було постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду.
ІV. Обставини справи, встановлені судом.
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_2 , належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , позивачці по справі, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25.10.2018 року.
Встановлено, що син позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_5 та відповідачка ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, однак рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 22.10.2018 року шлюб між вказаними особами було розірвано.
Із акту обстеження матеріально побутових умов проживання ОСОБА_1 від 24.05.2019 року, відомо, що в квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані троє осіб, зокрема відповідачка по справі та її малолітні діти, однак такі з червня місяця 2018 року в даній квартирі не проживають.
Відповідно до довідки відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України у Львівській області, ОСОБА_2 , 1992р.н. та її малолітні діти ОСОБА_6 , 2011р.н. і ОСОБА_7 , 2013р.н., зареєстровані за адресою: квартира АДРЕСА_2 .
Водночас відповідачка разом з дітьми зареєстрованим/знятим з реєстрації за вказаною вище адресою, не значиться.
V. Застосоване судом національне та міжнародне законодавство.
У відповідності до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Виходячи зі змісту положень ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого майнового або немайнового права та інтересу в спосіб, передбачений цією нормою Закону, або у спосіб передбачений договором чи законом.
Як слідує зі ст.316 ЦК України, право власності являє собою право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
За змістом ст.ст.317, 319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, яким він розпоряджається на власний розсуд.
Стаття 321 ЦК України передбачає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених законом та у встановленому законом порядку.
Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння (ст.391 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 402, частини першої статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Відповідно до частини першої статті 156 ЖК УРСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.
Члени сім'ї власника будинку (квартири) зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і при домової території та проведенню ремонту.
Спори між власником та членами його сім'ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 406 ЦК України сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
Стаття 3 Сімейного кодексу України визначає сім'ю як спільне проживання осіб, які пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років, має часткову дієздатність, яка обмежується лише правом самостійно вчиняти дрібні побутові правочини та здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної та творчої діяльності (стаття 31 ЦК України).
Обмеження дієздатності особи у віці до чотирнадцяти років в інших правовідносинах, в тому числі і у праві самостійно та вільно обирати місце свого проживання, кореспондується і з правилами частин 3 та 4 ст. 29 ЦК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до положень ч.1,2 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч.ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
VI. Висновки суду.
Таким чином, на період проживання у шлюбі між сином позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_5 та відповідачкою ОСОБА_2 , остання, набула особистого сервітуту, що полягав у праві користування квартирою. Такий сервітут є тимчасовим.
Оскільки підставою для встановлення особистого сервітуту був факт реєстрації шлюбу у поєднанні з фактом добровільного вселення відповідачки до квартири позивачки, то факт припинення сімейних відносин тягне за собою підставу припинення особистого сервітуту, оскільки особи, що проживають у квартирі, що належить іншій особі втратили статус членів сім'ї власника.
Як вже судом було встановлено судом, відповідачка зареєстрована за адресою: квартира АДРЕСА_2 .
Після розірвання шлюбу сина позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_5 спільним побутом із відповідачкою такий не пов'язаний, тому її право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі пункту 4 частини першої, частини другої статті 406 ЦК України.
Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України у постановах від 09 жовтня 2019 року та від 19.08.2019 року в справах №№695/2427/16-ц, 369/9681/17, відповідно, що користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна відповідно до положень частини другої статті 406 ЦК України.
В ході розгляду справи судом не встановлено наявності домовленостей між відповідачкою та позивачкою, як власником житла, щодо порядку користування даною квартирою або щодо збереження за відповідачкою права на користування житлом на час її відсутності.
Не встановлено судом і обставин, які б свідчили про поважність причин відсутності відповідачки у належній позивачці квартирі у період з червня місяця 2018 року по даний час, факту чинення їй перешкод щодо користування та проживання у даній квартирі чи вчинення відповідачкою дій у зазначений період часу, які б свідчили про її намір зберегти право на користування даним житловим приміщенням.
Слід зазначити і те, що права неповнолітньої дитини є похідними від права батьків (або одного з них). Причини не проживання неповнолітньої дитини за місцем реєстрації не залежать від волі дитини, а тому неможливо встановити їх характер (поважні або неповажні) окремо для неповнолітньої дитини, незалежно від причин відсутності батьків.
Неповнолітня дитина не є самостійним суб'єктом житлових правовідносин, а набуття або втрата права користування житлом дитиною залежить від набуття або втрати такого права її батьками.
Отже, системний аналіз цивільного та житлового законодавства дає підстави вважати, що неповнолітня дитина не може бути самостійним відповідачем за позовом про визнання її такою, що втратила права користування житлом, та зберігає або втрачає таке право автоматично разом з батьками.
З огляду на вищенаведене, а також те, що відповідачка та її малолітні діти без поважних причин були відсутні у спірній квартирі понад встановлений законом строк збереження права користування житлом, останні самостійно залишили дане жиле приміщення і протягом тривалого часу (понад 1,6 року) не намагалися вселитись у таке, перешкод в користуванні спірною квартирою їй не чинилось і вона разом з дітьми добровільно обрала собі інше місце проживання (на даний час проживають у с.Шегині, Мостиського району), а також з огляду на те, що формальна реєстрація відповідачки з дітьми у спірній квартирі є такою, що перешкоджає позивачці ОСОБА_1 у здійснені нею права користування та розпорядження своїм майном, суд приходить до висновку, що є всі підстави для задоволення позову в повному обсязі.
VII. Розподіл судових витрат між сторонами.
Враховуючи думку позивачки ОСОБА_1 , та виходячи з вимог ст.141 ЦПК, суд приходить до переконання, що понесені позивачкою судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 768,40 грн. слід залишити за останньою.
Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 89, 141, 206, 247, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 , - задовольнити повністю.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та її малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такими, що втратили право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_2 , належній на праві приватної власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного суду, однак з врахуванням п. 15.5 розділу ХIII "Перехідні положення" ЦПК України, тобто до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи до Львівського апеляційного суду через Мостиський районний суд Львівської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Ю.Б. Білоус
Рішення набрало законної сили «___»___________ 20 р.
Суддя Ю.Б. Білоус
Відомості щодо учасників справи:
Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; місце проживання: с.Хідновичі, Мостиського району Львівської області;
Відповідачка: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: с.Шегині, Мостиського району Львівської області.
Третя особа: Мостиська районна державна адміністрація Львівської області як орган опіки та піклування: місцезнаходження: м.Мостиська, вул.Грушевського, 22 Львівської області.
Повний текст судового рішення виготовлено 20.12.2019року.