Справа № 182/5785/17
Провадження № 2/0182/536/2019
Іменем України
24.12.2019 року м. Нікополь
Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Багрової А.Г.
за участю секретаря судового засідання - Снєгульської В.М.
позивача - ОСОБА_1
позивача - ОСОБА_2
позивача - ОСОБА_3
представника позивачів - адвоката Ланчковського Ю.В.( діє на підставі ордеру серія ДП №19/007 від 23.12.2019 року, ордеру серія ДП №19/005 від 23.12.2019 року, ордеру серія ДП №19/006 від 23.12.2019 року
відповідача - ОСОБА_4
відповідача - ОСОБА_5
представника відповідача - адвоката Гороха О.В.(діє на підставі ордеру серія ДП №/001 від 06.02.2018 року, ордеру серія ДП №/002 від 06.02.2019 року)
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Нікополя за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про відшкодування майнової та моральної шкоди
Заяви по суті справи.
18.10.2017 року позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю особи.
Свої вимоги мотивували тим, що 13.05.2017 року приблизно о 14.05 водій ОСОБА_4 , керуючи автомобілем «TOYOTA LAND CRUISER 120 », допустив наїзд на велосипедиста ОСОБА_7 , яка від отриманих травм померла у лікарні. На лікування та поховання ОСОБА_7 її рідними було витрачено 19401,14 грн. При цьому, ОСОБА_4 було надано допомогу їх родині на лікування та поховання ОСОБА_7 у розмірі 7000,00 грн.
ОСОБА_7 мешкала разом з чоловіком ОСОБА_1 , сином ОСОБА_2 , невісткою ОСОБА_3 та онукою ОСОБА_6 , які після її смерті зазнали горя , відчували себе спустошеними, пригніченими, змушені були докладати додаткових зусиль для організації свого побуту без рідної людини.
Кримінальне провадження відносно ОСОБА_4 було закрито, у добровільному порядку завдану ним моральну шкоду він відшкодовувати відмовляється, у зв'язку з чим позивачі вимушені звертатися до суду. Враховуючи, що ОСОБА_4 перебуває у шлюбі та транспортний засіб, на якому було здійснено наїзд на ОСОБА_7 , є спільним майном подружжя Білих, позивачі просять стягнути з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , моральну шкоду у сумі 300 000 грн. щодо кожного позивача (всього 1 200 000 грн.), а також стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 витрати на лікування та поховання ОСОБА_7 у сумі 12401,14 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн. (а.с.1-3).
11.06.2019 року позивачі свої вимоги уточнили в частині стягнення витрат на правову допомогу та просили стягнути з відповідачів витрати на надання правової допомоги також на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 3000,00 грн. (а.с.102-104).
Не погодившись із позовними вимогами, 13.02.2018 року ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , кожен окремо, подали відзив на позов (а.с.34-35,37-39). ОСОБА_5 посилається на те, що дійсно автомобіль, який був учасником ДТП 13.05.2017 року, придбаний ними у шлюбі, однак його власником згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу є її чоловік ОСОБА_4 та лише він ним користується фактично, у зв'язку з чим вона не може бути відповідачем по вказаній цивільній справі. Відповідач ОСОБА_4 зазначає, що його вина у ДТП не встановлена і згідно висновку судової авто технічної експертизи саме дії велосипедиста ОСОБА_7 не відповідали вимогам ПДР України та призвели до настання ДТП. Постанову про закриття кримінального провадження щодо нього позивачі оскаржили та на даний час рішення по ній не прийняте. Право на відшкодування моральної шкоди мають лише близькі родичі, у даному випадку це чоловік померлої ОСОБА_1 та син ОСОБА_2 . Крім того, позивачі не довели, у чому конкретно проявлялася завдана їм моральна шкода та переживання. ОСОБА_4 зазначив також про те, що його автомобіль на момент ДТП був забезпечений страховим полісом, про що позивачам відомо, та для відшкодування витрат вони могли звернутися саме до страхової компанії.
21.05.2018 року ОСОБА_4 доповнив свій відзив та зазначив про те, що позивачами підтверджено документально витрати на організацію поховання у сумі 6825,84 грн. У добровільному порядку ним була надана допомога у сумі 7000 грн., яка покриває зазначені витрати на поховання. Витрати на лікування, на думку відповідача ОСОБА_4 , позивачами не доведені, оскільки ними надані лише ксерокопії чеків на придбання ліків, однак в матеріалах справи відсутні підтвердження, що саме цих ліків потребувала ОСОБА_7 (а.с.46-48).
Відповідь на відзив позивачі не надавали.
У судовому засіданні позивачі, їхній представник на позові наполягали, просили його задовольнити у повному обсязі.
Відповідачі та їхній представник просили у позові відмовити.
Процесуальні дії у справі:
02.11.2017 року провадження по справі відкрито суддею Тихомировим І.В. (а.с.29).
23.10.2018 року задоволено клопотання представника позивачів та витребувано у Комунальному закладі «Нікопольська міська лікарня № 1» Дніпропетровської обласної ради історію хвороби стаціонарного хворого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також виписку про призначення їй відповідних лікарських засобів за період з 13 травня 2017 року по 15 травня 2017 року (а.с.86).
27.06.2019 року закрито підготовче провадження по справі та призначено її до розгляду по суті (а.с.130)
27.08.2019 року у зв'язку зі звільненням судді ОСОБА_9 у відставку справу прийнято до свого провадження суддею Багровою А.Г., постановлено продовжити її розгляд за правилами загального позовного провадження (а.с.133).
Судом встановлено:
Відповідно до постанови старшого слідчого в особливо важливих справах відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління ГУ НП у Дніпропетровській області майору поліції Соломки Д.М. від 31.03.2018 року, 13.05.2017 року приблизно о 14.05 год. водій ОСОБА_4 , керуючи технічно справним автомобілем «TOYOTA LAND CRUISER 120 », реєстраційний номер НОМЕР_1 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 від 09.09.2016 року належить йому на праві приватної власності, здійснював рух по сухому асфальтобетонному покриттю проїзної частини дороги вул. Першотравневої в м. Нікополі , з боку вул . Рижикова у напрямку вул. Патріотів України та вул. 8го Березня, де напроти території домоволодіння № 132 допустив наїзд на велосипедиста ОСОБА_7 , яка, керуючи велосипедом «Салют» та рухаючись у попутному напрямку автомобіля «TOYOTA LAND CRUISER 120 », приступила до виконання маневру повороту ліворуч, у напрямку смуги руху автомобіля «TOYOTA LAND CRUISER 120 », тим самим грубо порушуючи вимоги ПДР України. Невиконання вимог п. 10.1. Правил дорожнього руху України велосипедистом ОСОБА_7 знаходиться у прямому причинному зв'язку з настанням події даної дорожньо-транспортної пригоди, в результаті якої вона отримала тілесні ушкодження та від яких в КЗ «Нікопольська міська лікарня № 1» померла(а.с. 61-77).
Зазначеною постановою встановлено, що в діях водія автомобіля «Тойота Ленд Крузер 120» ОСОБА_4 відсутні ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та він не мав технічної можливості уникнути наїзду на велосипедиста шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування із зупинкою автомобіля «TOYOTA LAND CRUISER 120 », до місця наїзду, а дорожньо-транспортна пригода сталася з вини велосипедиста ОСОБА_7 через нехтування нею вимогами п. 10.1. Правил дорожнього руху України, у зв'язку з чим кримінальне провадження закрито (а.с.61-77).
Сторони вказану постанову не оскаржували, що підтвердили у судовому засіданні 23.12.2019 року.
Статтею 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Ч 5. статті 1187 ЦК України визначено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Верховний суд у постанові від 18.10.2019 року по справі № 352/342/17 провадження № 61-40790св18 дійшов наступного висновку:
«При завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов'язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК України). Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).
Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1193 ЦК України).
Згідно з частиною четвертою статті 1193 ЦК України суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.
Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.
Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо)."
Обставин, визначених ч. 5 ст. 1187 ЦК України, а саме дії непереборної сили або умислу потерпілого, судом не встановлено.
При цьому, судом встановлено та позивачами не заперечувалось, що відповідачем ОСОБА_4 була відшкодована матеріальна шкода на лікування та поховання потерпілої ОСОБА_7 у розмірі 7000грн.
Суд погоджується з доводами позивача, що позивачами підтверджено документально витрати на організацію поховання у сумі 6825,84 грн. (а.с.8,10), а витрати на лікування позивачами не доведені, оскільки ними надані лише ксерокопії чеків на придбання ліків. В матеріалах справи відсутні підтвердження, що саме цих ліків, про що надані світлокопії чеків, потребувала ОСОБА_7 , відсутні такі призначення і в медичній картці хворого №241 в листку призначення припаратів, яка була дослідження в судовому засіданні.
Частиною 3 статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже з урахуванням того, що ОСОБА_4 надав позивачам допомогу на лікування та поховання ОСОБА_7 в розмірі 7000 грн., а належних доказів щодо понесення позивачами витрат на лікування та поховання потерпілої в заявленому розмірі не надано, то заявлені позивачами позовні вимоги про відшкодування витрат на лікування та поховання в розмірі 12401,14 грн. задоволенню не підлягають.
Суд не погоджується із запереченням відповідача проти позову з підстав наявності полісу та можливості позивачів отримати відшкодування з страхової компанії, оскільки в Постанові від 20.01.2016 року по справі №6-2808цс15 Верховний суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого «право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути обмежено або припинено наявністю у останнього Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Тобто винуватець Дорожньо-транспортної пригоди в подальшому несе повну матеріальну відповідальність за шкоду завдану потерпілому, своїми неправомірними діями.
Право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована."
Таким чином, доводи відповідачів про те, що на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність заявника була застрахована, а тому саме страховик повинен відшкодувати завдану шкоду, є безпідставними, оскільки особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частина друга статті 14 цього Кодексу).
Доводами позивачів про солідарну відповідальність ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з тих підстав, що автомобіль, яким здійснено наїзд на ОСОБА_7 , є спільною власністю подружжя Білих є безпідставними, оскільки такі вимоги не ґрунтуються на законі, оскільки саме відповідач ОСОБА_4 , як особа, яка керувала джерелом підвищеної небезпеки, повинна нести відповідальність за шкоду, завдану такими джерелом.
Згідно статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до вимог частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю».
Отже, оскільки судом встановлено, що смерть ОСОБА_7 настала внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки - наїзду на велосипедиста ОСОБА_7 автомобілем під керуванням ОСОБА_4 , то це є підставою для відшкодування моральної шкоди з ОСОБА_4 .
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, N 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
У частині третій статті 23 ЦК України встановлено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Судом встановлено, що ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , доводилася дружиною ОСОБА_1 , матір'ю ОСОБА_2 , свекрухою ОСОБА_3 та бабусею ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.20-23).
Усі вони мешкали однією сім'єю за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується довідкою № 601, виданою 04.01.2018 року головою квартального комітету № 38 (а.с.116).
Пунктами 9,10 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану тощо. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. При заподіянні особі моральної шкоди обов'язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнали позивачі, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Суд вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди повинен бути максимально адекватним завданій шкоді.
Суд погоджується з доводами позивачів про те, що внаслідок втрати близької людини, вони, безсумнівно, зазнали душевних страждань, глибоких емоційних переживань, спричинених хвилюваннями, нервовим стресом, та вимушені були докладати додаткових зусиль для організації свого побуту.
Однак, на думку суду, заявлені позивачами вимоги на загальну суму в розмірі 1 200 000 грн. (300 000 грн. кожним позивачем) є завищеними, оскільки цей розмір не відповідає верховенству права, вимогам розумності і справедливості з урахуванням обставин встановлених в судовому засіданні та підтверджених матеріалами справи.
З урахуванням ступеню родинних зв'язків, відсутності вини відповідача ОСОБА_4 у загибелі ОСОБА_7 , та, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди підлягають частковому задоволенню, а саме: суд вважає доцільним стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди по 50000,00 грн., на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_6 - по 10000,00 грн.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до приписів ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з положеннями ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України»).зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
09.08.2017 року між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом Ланчковським Ю.В. укладено договір про надання правової допомоги (а.с.4), за умовами якого адвокат взяв на себе зобов'язання здійснювати представництво інтересів Клієнта ОСОБА_1 у справі про ДТП, що сталося ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Нікополі з його дружиною ОСОБА_7 . Розмір гонорару адвоката склав 10 000 грн. (а.с.5,127,128).
Однак, суд звертає увагу на те, що відповідно до розрахунку вартості юридичних послуг лише 3200,00 грн. були сплачені ОСОБА_1 на користь ОСОБА_10 за надання юридичних послуг по вказаній цивільній справі: 200,00 грн. - консультація про порядок відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої ДТП, 1500 грн. - складання позовної заяви та виготовлення додатків до неї, 1500 грн. - участь у судових засіданнях з розгляду цивільного позову (а.с.7). У той же час, витрати на правову допомогу на загальну суму 6800,00 грн. задоволенню не підлягають, оскільки стосуються розгляду кримінальної справи та стосуються вивчення судової практики, що не є обгрунтованим.
За змістом ч.ч. 4,5 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч. 4 ст. 141 ЦПК України якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.
Суд погоджується з представником відповідача та не вбачає підстав для задоволення вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення на їхню користь витрат на правову допомогу адвоката Ланчковського Ю.В. на загальну суму 6000,00 грн. згідно договорів про надання правової допомоги від 05.06.2019 року (а.с.117-126). Суд звертає увагу на те, що позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ідентичні вимогам ОСОБА_1 , з яким адвокат Ланчковський Ю.В. уклав договір про правову допомогу 09.08.2017 року та на виконання своїх зобов'язань консультував з цих питань, вивчав законодавство, підготував позовну заяву, подану 18.10.2017 року. Уточнена позовна заява від 11.06.2019 року, за яку ОСОБА_2 , ОСОБА_3 оплатили по 500 грн. (а.с.119,121,124,126), стосується виключно вимог про стягнення на їхню користь витрат на правову допомогу.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивачі користувалися пільгою щодо сплати судового збору, передбаченою п. 3 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір».
Згідно ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви майнового характеру, поданої фізичною особою, встановлена ставка судового збору у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.
Оскільки суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_4 моральної шкоди у загальному розмірі 120 000 грн., з нього підлягає стягненню на користь держави судовий збір у сумі 1200,00 грн.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 18, 76, 81, 141, 263-265, 354 ЦПК, ст.ст. 23, 1167, 1168, 1187, 1193 ЦК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 50000 (п'ятдесят тисяч) гривень, понесені втрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3200 грн.( три тисячі двісті грн. 00коп.).
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 50000 (п'ятдесят тисяч) гривень.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 10000 (десять тисяч) гривень.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 моральну шкоду в розмірі 10000 (десять тисяч) гривень.
В іншому відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір в розмірі 1200 (одна тисяча двісті) гривень.
На рішення може бути подана апеляція до Дніпровського апеляційного суду (м. Кривий Ріг) протягом тридцяти днів з дня його повного складення через Нікопольський міськрайонний суд.
Повне рішення складено 24.12.2019 року.
Дані про учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 , місце фактичного проживання: АДРЕСА_5 .
Позивач - ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_4 місце реєстрації: АДРЕСА_4 , місце фактичного проживання: АДРЕСА_5 .
Позивач - ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 , місце фактичного проживання: АДРЕСА_5 .
Позивач - ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП невідомо, місце реєстрації: АДРЕСА_4 , місце фактичного проживання: АДРЕСА_5 .
Відповідач - ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП невідомо, місце фактичного проживання: АДРЕСА_6 , місце реєстрації: АДРЕСА_7 .
Відповідач - ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП невідомо, місце реєстрації: АДРЕСА_6 .
Суддя: А. Г. Багрова