Справа № 211/1983/18
Провадження № 2/211/187/19
іменем України
23 грудня 2019 року Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі :
головуючого судді - Ніколенко Д.М.,
за участю секретаря судового засідання - Мальнєвої В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права на частку у приватній спільній частковій власності та про визнання права власності,-
встановив:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом та просить суд припинити право приватної спільної часткової власності його та відповідача (2/5 та 3/5 частки відповідно) на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , визнати за ним право власності на житловий будинок « З-1» загальною площею 199,2 кв.м. житловою площею 73,4 кв.м. за тією ж адресою та визнати за ним право власності на 2/5 частки житлового будинку з господарчими побудовами, по АДРЕСА_1 , вказавши, що йому на підставі договору купівлі-продажу на праві приватної спільної часткової власності належить 2/5 частки домоволодіння по АДРЕСА_1 . Власником інших 3/5 часток належить відповідачу . В березні 2012 року КП ДОР «Криворізьке бТІ» було проведено інвентаризацію належних йому 2/5 часток та виявлено самочинне будівництво - житловий будинок «З-1» загальною площею 199,2 кв.м., житловою площею 73,4 кв.м. зважаючи на це, ним було замовлено проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж даного об'єкту. Вказані роботи були проведені у серпні 2012 року, тому маючи намір здійснити оформлення всіх документів звернувся до уповноважених органів з переліком документів, на що йому повідомили, що необхідна згода іншого співвласника, ОСОБА_2 . На його пропозицію до відповідача щодо оформлення необхідних документів на земельну ділянку відповідач відповів відмовою. Тому враховуючи відмову співвласника в оформленні необхідних документів на нерухоме майно та земельну ділянку, просить задовольнити заявлені вимоги.
В ході розгляду справи позивач заявлені вимоги уточнив, в редакції позову від 02.12.2019 р. зазначив, що у вересні 2019 року під час підготовки експертного будівельно-технічного дослідження щодо можливості виділу в натурі 2/5 частки з об'єкту нерухомості було виявлено деякі неточності в описі належного йому нерухомого майна, тож було проведено інвентаризацію та виготовлено новий технічний паспорт. Також судовим експертом підготовлено висновок експертного будівельно-технічного дослідження щодо можливості виділу в натурі частки 2/5 із об'єкту нерухомості, за результатами якого встановлено, що виділити йому в натурі належну 2/5 частки, враховуючи фактичне користування, технічно можливо, з незначним відступом від нормативно-правових актів в галузі будівництва, але враховуючи фактичне користування обох співвласників надано варіант виділу частки позивача. Тому з врахуванням вказаного висновку просить суд припинити право приватної спільної часткової власності його та відповідача та спірне домоволодіння, визнати за ним право власності на житловий будинок «З-1» загальною площею 199,2 кв.м. житловою площею 73,4 кв.м. та визнати за ним право власності на 2/5 частки житлового будинку з господарчими спорудами, а саме: приміщення в житловому будинку літ. «А»: прим. 1-1 - житлова кімната площею 9,2 кв.м., прим. 2-2 - кухня площею 6,7 кв.м., прим. І - коридор площею 4,9 кв.м., прим. ІІ - комора площею 3,1 кв.м.; а також будівлі та споруди: ворота № 3, огорожа № 4, огорожа № 5, замощення ІV, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 15 травня 2018 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 08 червня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 13 грудня 2018 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті, встановлено загальний порядок з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та загальний порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються.
В судове засідання сторони не з'явилися.
До суду надійшла заява позивача ОСОБА_1 про розгляд справи за його відсутності, вимоги позову підтримує, наполягає на його задоволенні в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про дату слухання справи був повідомлений своєчасно та належним чином в порядку, передбаченому ст.. 128 ЦПК України.
В обґрунтування заперечень зазначено, що позивач мав намір одноособово вирішити дане питання, у зв'язку з чим звернувся до нього та отримав копії правовстановлюючих документів на 3/5 частки домоволодіння, якби від ОСОБА_1 дійсно надійшла пропозиція щодо проведення спільного оформлення необхідних документів на земельну ділянку, він би з цим погодився. Крім того, він взагалі не вбачає, в чому полягає даний спір, оскільки підстави, на які посилається позивач, є надуманими. Не зрозуміло, на яких правових підставах позивач збирається позбавляти його права приватної спільної часткової власності на 3/5 домоволодіння, що є порушенням ст. 41 Конституції України. Майно, на яке позивач просить визнати ОСОБА_1 за ним право власності, вже належить відповідачу ОСОБА_2 , що підтверджується відповідними документами. Тому просить в задоволенні позову відмовити повністю.
Враховуючи викладене, оскільки відповідач в судове засідання не з'явився, заяви про відкладення розгляду справи або про обов'язкову участь в засіданні суду не надав, суд, враховуючи вимоги частини першої статті 223 ЦПК України вважає, що його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору та з метою дотримання розумних та допустимих строків розгляду справи слід розглянути справу на підставі наявних в справі доказів за відсутності сторін.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до таких висновків.
Згідно статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Як встановлено судом, на підставі договору купівлі-продажу 2/5 частин домоволодіння, укладеного 19 квітня 2006 року між ОСОБА_3 як продавцем та ОСОБА_1 як покупцем, останньому належить 2/5 частини домоволодіння, яке в цілому складається з глинобитного обкладеного цеглою житлового будинку А-1, загальною площею 59,5 кв.м., житловою площею 41,5 кв.м., літньої кухні В-саманної, обкладеної цеглою, вбиральні Г-цегляної, сараю К - шифер, водо колонки І, ІІІ, замощення ІІ, огорожі 1-2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 11, 12 - копії витягу, договору).
Іншим співвласниками зазначеного вище домоволодіння на праві приватної спільної часткової власності є ОСОБА_2 , якому належить на підставі свідоцтва про право на спадщину від 03.10.2012 р. 3/5 частини домоволодіння (а.с. 13, 14 - копія витягу, свідоцтва)
Згідно частини першої статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного у праві власності є спільною частковою власністю.
Таким чином, домоволодіння належить на праві спільної часткової власності: позивачу ОСОБА_1 (2/5 частки) та відповідачу ОСОБА_2 (3/5 частки).
За вимогами статті 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
Як слідує із матеріалів справи, між позивачем та відповідачем у справі, не досягнуто домовленості щодо належного оформлення належної їм власності, що порушує права позивача володіти, користуватися, розпоряджатися майном на власний розсуд, згідно з вимогами частини першої статті 319 ЦК України.
Відповідно до статті 364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього кодексу подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації. Аналогічна позиція визначена ст. 367 ЦК України.
Згідно статті 367 ЦК України, майно, що є у спільній частковій власності може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється
Відповідно до пунктів 6,7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» № 7 від 04.10.1991, при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що це можливо, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири, які відповідають розміру їхніх часток у приватній власності.
У випадку переобладнання та перепланування жилого будинку, що передбачає втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, необхідно отримати документи, що дають право на виконання таких робіт.
Поділ спірного будинку в натурі (при необхідності влаштування автономних інженерних мереж) можливий за умови отримання стороною (сторонами) у справі в установленому порядку технічних умов на влаштування автономних інженерних мереж.
Як слідує технічного паспорту домоволодіння по АДРЕСА_1 , за технічними показниками 2/5 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами є відокремленою частиною, має окремий вхід і може бути виділено в натурі, як окремий об'єкт нерухомого майна. (а.с. 15-24).
Таким чином, виділити в самостійний об'єкт нерухомого майна 2/5 вказаного житлового будинку з господарськими побудовами технічно можливо, що підтверджується також складеним 30 вересня 2019 року висновком експертного будівельно-технічного дослідження № 49-19 щодо можливості виділу в натурі частки 2/5 із об'єкту нерухомого майна - житлового будинку із господарськими спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , по заяві ОСОБА_1 (а.с. 128-136).
Так, у висновках експертом зазначено про технічну можливість виділення ОСОБА_1 в натурі належної 2/5 частки, враховуючи фактичне користування, з незначним відступом від нормативно-правових актів в галузі будівництва, але враховуючи фактичне користування обох співвласників, та надано варіант виділу часток обом співвласникам, а отже вимоги в цій частині суд вважає доведеними.
Що стосується визнання права власності на самочинно збудоване майно: житловий будинок «З-1» загальною площею 199,2 кв.м. та житловою площею 73,4 кв.м. за вказаною адресою, суд зазначає наступне.
Згідно відомостей про технічний стан нерухомого майна, виконаного за результатами інвентаризації вищезазначеного домоволодіння КП ДОР «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» від 16.03.2012 р., при обстеженні 2/5 частин житлового будинку з господарчими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , виявлено самочинне будівництво, а саме: житловий будинок «З-1» загальною площею 199,2 кв.м., житловою площею 73,4 кв.м. Інформація щодо технічної характеристики об'єкту нерухомості знаходиться в технічному паспорті на нерухоме майно, виготовленому БТІ (а.с. 16-24).
Згідно пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме … право власності на нерухоме майно
Відповідно до пункту 6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно не набувають як особи, які здійснили будівництво, так і їхні спадкоємці.
У пункті 15 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» судам роз'яснено, що до завершення будівництва (створення) майна, а якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, тобто до моменту прийняття його до експлуатації, або якщо право власності на таке нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, то до моменту державної реєстрації право власності на новостворене майно та об'єкт незавершеного будівництва не виникає (ст. 331 ЦК України).
Разом з тим, згідно пункту 10 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 р. № 461, у випадку визнання права власності на самочинно збудований об'єкт за рішенням суду він приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об'єкта. Технічне обстеження проводиться суб'єктом господарювання, який має у своєму складі відповідних виконавців, що згідно із Законом України «Про архітектурну діяльність» одержали кваліфікаційний сертифікат, або фізичною особою - підприємцем, яка згідно із зазначеним Законом має кваліфікаційний сертифікат (далі - виконавці).
Так, позивачем надано звіт про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж житлового будинку «З-1» по АДРЕСА_1 , проведеного 08 серпня 2012 року Державним підприємством «Державний науково-дослідний та проектно-вишукувальний інститут «НДІпроектреконструкція», відповідно до якого встановлено відповідність вимогам надійності і безпечної експлуатації і можливість його безпечної експлуатації (а.с. 26-34).
11 вересня 2019 року за замовленням ОСОБА_1 . Комунальним підприємством Дніпропетровської обласної ради «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» виготовлено: відомість про технічний стан нерухомого майна, враховуючи зміни в реконструкціях домоволодіння (а.с. 119), технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами (а.с. 120), зі схемою та експлікацією до схеми, планами, характеристиками будівель (а.с. 121-127) по АДРЕСА_1 .
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Положеннями ч. 1 статі 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 5 статті 81 ЦПК України).
Відповідно до статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає (постанова Верховного Суду від 18 березня 2019 року по справі № 450/2488/16-ц).
Згідно з вимогами пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Враховуючи викладене, зважаючи на принцип справедливості, добросовісності та розумності, з урахуванням прав та інтересів усіх співвласників, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Згідно частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позивачем вимога про відшкодування судових витрат не заявлялася, вони покладаються на позивача.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 358, 356, 364, 367 ЦК України, ст..ст. 10, 12, 13, 81, 141, 263, 265 ЦПК України,суд, -
ухвалив:
позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Припинити право приватної спільної часткової власності ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 ), та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ), на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок «З-1» загальною площею 199,2 кв.м., житловою площею 73,4 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/5 частки житлового будинку з господарчими спорудами, а саме: приміщення в житловому будинку літ. «А»: прим. 1-1 - житлова кімната площею 9,2 кв.м., прим. 1-2 - кухня площею 6,7 кв.м., прим. І - коридор площею 4,9 кв.м., прим. ІІ - комора площею 3,1 кв.м.; а також будівлі та споруди: ворота № 3, огорожа № 4, огорожа № 5, замощення ІV, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду через Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 23 грудня 2019 р.
Суддя Д.М.Ніколенко