Справа № 175/3163/19
Провадження № 2/175/867/19
22 жовтня 2019 року смт. Слобожанське
Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді Бойко О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Сотник Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Слобожанське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Управління - служба у справах дітей Шевченківської ради у м. Дніпрі ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини з матір'ю,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини разом з матір'ю.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що вона зареєструвала шлюб з відповідачем від якого вони мають спільну дитину - доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Разом з тим, позивачка зазначила, що сімейні стосунки між сторонами припинилися, подружжя проживають окремо один від одного та не ведуть спільного господарства, тому вважає за доцільне розірвати шлюб з відповідачем, що відповідатиме спільним інтересам сторін.
Крім того, позивачка зазначає про наявність спору між сторонами щодо проживання доньки, вказавши про те, що дитина з народження постійно проживає з нею, і вона повністю опікується її розвитком, навчанням та станом її здоров'я фактично без участі батька, тому вважає за необхідне визначити місцем проживання дитини саме з нею.
Позивачка надала до суду письмову заяву, згідно якої просила розглянути справу за її відсутності, позовні вимоги підтримала у повному обсязі.
Відповідач у судове засідання надав письмову заяву у якій повністю визнав пред'явлений позов, проти задоволення позовних вимог не заперечував та просив справу розглянути без його участі, у зв'язку з постійними відрядженнями.
Представник третьої особи у судове засідання надав письмову заяву про можливий розгляд справи без їх участі та надали відповідний висновок про визначення місця проживання дитини.
Відповідно до ч.2 ст.247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Враховуючи вищевказані обставини справи та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 21 липня 2007 року ОСОБА_1 , уклала шлюб із ОСОБА_2 , який був зареєстрований у Бабушкінському відділі реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 560.
Від шлюбу вони мають малолітню доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Проте, як встановлено судом, спільне життя між сторонами, на протязі останніх п'яти років не склалося, в результаті чого на даний момент ведення між ними спільного господарства та сумісне проживання припинено і вони проживають окремо, фактично маючи дві окремі сім'ї, тому відсутній подальший сенсу підтримувати сімейні відносини.
Так, відповідно до ст. 51 Конституції України встановлено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Згідно зі ст. 24 Сімейного кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (ст. 110 Сімейного кодексу України ). Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим. Відповідно до ч.2 ст.112 Сімейного кодексу України , суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.
Згідно ч.2 ст.114 Сімейного кодексу України, у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу.
Згідно з ч.3 ст.115 Сімейного кодексу України - документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Таким чином, оскільки судом встановлено, що сторони припинили шлюбні відносини з причин відсутності взаєморозуміння, різних поглядів на сімейне життя, беручи до уваги, що сім'я в розумінні ч. 2 ст. 3 СК України фактично припинила своє існування, а також враховуючи той факт, що будь-які відомості, які б спростовували зазначені позивачем докази і обставини у суду відсутні та надані не були, вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Разом з тим, судом встановлено, що між позивачем та відповідачем наразі існує спір стосовно подальшого місця проживання їх спільної дитини - доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Так, відповідно до ч.ч. 2, 8, 9, 10 ст. 7 Сімейного кодексу України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Згідно зі ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів.
Згідно зі ст.ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою ВР від 27.02.1991 року, держави-учасниці докладають усіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання й розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання й розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального й соціального розвитку дитини.
У п. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки проживають роздільно й необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, виконують їх державні чи приватні установи, що займаються питаннями соціального забезпечення, суди, адміністративні чи законодавчі органи, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. З Конвенції).
Відповідно до ч.3 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
У ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 р. (далі - Конвенція про захист прав людини) передбачено, що кожна людина, яка законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на вільне пересування та свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, які запроваджуються згідно із законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, з метою підтримання громадського порядку, запобігання злочинам, для захисту здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей.
Як встановлено судом, дитина з народження постійно проживає з позивачкою, яка повністю опікується її розвитком, навчанням та станом здоров'я фактично без участі батька, який у свою чергу, офіційно працевлаштований на посаду директора у компанії, яка зареєстрована як юридична особа Казахстану - ТОО «Сарыозек Элиос», та починаючи з 23.01.2019 року відповідачем оформлено виїзд на постійне місце проживання до Казахстану, що посвідчено відповідною печаткою у паспорті громадянина України відповідача.
Таким чином, вищевказані обставини підтверджують той факт, що постійно проживаючи в Казахстані, відповідач не зможе піклуватися про доньку в достатній мірі.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, згідно висновку Шевченківської районної у місті Дніпрі ради від 04.10.2019 року №13/15-171, органу опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір'ю - ОСОБА_1 .
Згідно зі ст. 141 Сімейного кодексу України мати й батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до ст. 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь в її вихованні й має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь в її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
У частині 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Крім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов'язки щодо батьків (ст. 142 Сімейного кодексу України), у тому числі й на рівне виховання батьками. У справі «Хант проти України» сказано, що права дитини мають перевагу над правами батьків. Так, 11.07.2017 р. Європейський суд з прав людини виніс рішення у справі «М.С. проти України», в якому йдеться про визначення «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками.
При цьому ЄСПЛ зауважено про те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати 2 аспекти: по-перШе, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, в інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків випливає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток і належне виховання, у першу чергу повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
Проживання дитини з одним із батьків не звільняє обох батьків від права спілкування з дитиною та обов'язку виховувати дитину, піклуватися про неї та матеріально її забезпечувати.
Відповідно до ст. 161 Сімейного кодексу України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до п. 14 Постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» у випадку коли при розірванні шлюбу в судовому порядку встановлено, що подружжя не досягло згоди про те, з ким із них будуть проживати неповнолітні діти, про порядок та розмір виплати коштів на утримання дітей, дружини (чоловіка), а також про поділ спільного майна подружжя, або буде встановлено, що такої згоди досягнуто, але вона порушує інтереси дітей чи одного з подружжя, суд вирішує зазначені питання по суті одночасно з вимогою про розірвання шлюбу з дотриманням закону, який регулює ці правовідносини.
Разом з тим, враховуючи той факт, що відповідач надав суду письмову заяву у якій повністю визнав позовні вимоги, у тому числі й щодо місця проживання доньки, суд приходить до висновку про можливість визначення місця проживання дитини саме з її матір'ю, що буде відповідати її інтересам.
Відповідно до вимог ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України з відповідача на користь позивачки повинно бути стягнено сплачений судовий збір у розмірі 1536 грн. 80 коп. за подачу позовну.
Керуючись ст.51 Конституції України, ст. ст. 10, 11, 57, 60, 88, 141 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 6, 105, 109, 110, 112 Сімейного кодексу України, практикою рішень ЕСПЛ, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Управління - служба у справах дітей Шевченківської ради у м. Дніпрі ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини з матір'ю - задовольнити.
Шлюб, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 21 липня 2007 року Бабушкінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис №560 - вважати розірваним.
Після розірвання шлюбу прізвище сторін залишити без змін.
Визначити місце проживання доньки ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , видане Бабушкінським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції разом з матір'ю ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) за адресою: АДРЕСА_1
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) аліменти на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) на суму судового збору в розмірі 1536 грн. 80 коп.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М.Бойко