Справа № 174/1044/19
п/с 2/174/424/2019
23 грудня 2019 року м. Вільногірськ
Вільногірський міський суд Дніпропетровської області в складі :
головуючого судді - Ілюшик І.А.,
за участю: секретаря - Волинець Т.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду в м. Вільногірськ, Дніпропетровської області, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Об'єднана гірничо-хімічна компанія», про стягнення заробітної плати,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» про стягнення заробітної плати.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що згідно безстрокового договору укладеного між ним та відповідачем він з 02.10.2014 року по 14.05.2019 року працював у відповідача майстром зміни залізничного цеху транспортне - експедиційного управління. Згідно наказу по ПАТ «ОГХК» філія «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат» від 09.06.2016 року № 148 «Про простій ОСОБА_1 », йому з 10.06.2016 року, встановлений простій за місцем його роботи не з його вини, з оплатою простою у розмірі 2/3 встановленого йому окладу. Таким Вважає, що відповідачем безпідставно оплачується його час простою на виробництві з розрахунку 66 відсотків від його окладу замість 100 відсотків з огляду на те що п. 3.17 та п.3.18 колективного договору на 2015-2016 роки (який діє з 2015 року і до цього часу), укладеного між адміністрацією та трудовим колективом філії «ВГМК» ПАТ «ОГХК» передбачено, що час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку 100 відсотків його тарифної ставки, встановленого працівнику розряду (окладу), якщо працівник письмово не відмовлявся від його переведення на час простою за основною або іншою професією (посадою), не протипоказаною йому за станом здоров'я. В свою чергу, він жодного разу письмово не відмовлявся від переходу на іншу роботу на час простою. Таким чином, відповідачем були порушені умови діючих колективних договорів у філії «ВГМК» стосовно розміру виплат заробітної плати за час простою не з вини працівника і відповідно відповідач систематично не доплачував йому 1/3 частку його заробітної плати кожного місяця з червня 2016 року по травень 2019 року. Враховуючи вищевикладене, просить стягнути з відповідача недоплачену йому заробітну плату за час простою в період з червня 2016 року по травень 2019 року в загальному розмірі 55 633,09 грн.
Ухвалою Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 05.12.2019 року у справі відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін, сторонам роз'яснені їх процесуальні права та обов'язки.
Представник відповідача ОСОБА_2 , подала відзив на позов, згідно з яким проти задоволення позову заперечує. При цьому визнала наступні факти: перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з філією «ВГМК» АТ «ОГХК»; встановлення позивачу з 10.06.2016 року простою за місцем роботи, не з його вини, з оплатою на час простою у розмірі 2/3 встановленого окладу; наявність зобов'язання адміністрації філії передбаченого п. 3.17. Колективного договору філії на 2015-2016 роки оплачувати час простою не з вини працівника з розрахунку 100 відсотків тарифної ставки встановленої працівникові розряду (окладу). Крім того також підтвердила, що відповідно до п. 3.18. колективного договору, у випадку відмови працівника від його переведення на час простою з основною або іншою професією (посадою), не протипоказаною йому за станом здоров'я, в цьому підрозділі чи до іншого, час простою оплачується в розмірі двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу).
Представником відповідача не визнано посилання позивача на безпідставність оплати часу простою позивача на виробництві з розрахунку 2/3 установленого окладу, замість 100 відсотків від окладу, за період з червня 2016 року по травень 2019 року, виходячи з того, що на виконання роз'яснень Міністерства праці та соціальної політки, викладених в листі № 257/06/187-07 від 23.10.2007 року та на підставі службової записки начальника ТЕУ № 06-01/578 від 03.06.2016 року, в якій зазначається про відсутність обсягів роботи за посадою позивача, 07.06.2016 року комісією було складено акт про встановлення простою для позивача з 08.06.2016 року до усунення причин та умов, що спричинили відсутність роботи та видано відповідний наказ. Відповідно до п.п. 4 п.1 цього наказу, який було видано на підставі ст. 113 КЗпП України, абз.4 п.п. 3.15 та п.п. 3.18 Колективного договору філії на 2015-2016 роки, позивачу було встановлено оплату під час простою в розмірі двох третин установленого окладу. Позивач не погодився з зазначеним наказом та звернувся до Вільногірського міського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача, третя особа - первинна профспілка «Свободу Праці ДП «ОГХК» про його скасування, однак в задоволенні позову йому було відмовлено в повному обсязі. Таким чином, на теперішній час філією «ВГМК» АТ «ОГХК» здійснюється оплата періоду простою позивача на підставі наказу № 148 від 09.06.2016 року, правомірність та законність якого підтверджена рішенням Вільногірського міського суду.
В судовому засідання позивач позов підтимав, просив його задовольнити, пояснив, що жодного разу письмово не відмовлявся від переходу на іншу роботу на час простою, проходив навчання, оскільки йому запропонували посаду помічника майстра, однак в подальшому ця посада з переліку зникла.
Представник відповідача у судове засідання з'явився, проти позовних вимог заявлених позивачем заперечував в повному обсязі, пояснив, що за час простою позивачу виплачували заробітну плату на підставі наказу про простій у розмірі 2/3 його окладу, письмово повідомляли його про наявність вакантних посад, однак позивач розписувався на підтвердження того, що ознайомлений, однак жодного разу письмово від запропонованих посад не відмовлявся.
Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши письмові докази по справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 , наказом директора філії «ВГМК» ДП «ОГХК» від 09.06.2016 року № 148встановлено простій, у зв'язку з не наданням ним згоди на переведення на іншу роботу, початок простою з 10.06.2016 року до усунення причин та умов, які спричинили відсутність роботи, за графіком роботи № 1 «Однозмінна робота, з 40 годинним п'ятиденний робочим тижнем, тривалістю щоденної роботи 8 годин, із двома вихідними днями (субота та неділя). Оплата часу під час простою встановлена на підставі листків простою в розмірі двох третин установленого окладу (а.с. 5).
Згідно довідки про доходи № 3248 від 12.11.2019 р., розмір виплаченої заробітної плати ОСОБА_1 в період з червня 2016 року по травень 2017 року становить -38378,29,79 грн. (а.с.6);
довідки про доходи № 3249 від 12.11.2019 р., розмір виплаченої заробітної плати ОСОБА_1 в період з червня 2017 року по травень 2018 року становить - 45053,81 грн.(а.с.7); довідки про доходи № 3250 від 12.11.2019 р., розмір виплаченої заробітної плати ОСОБА_1 в період з червня 2018 року по травень 2019 року становить - 54786,96 грн. (а.с.8).
Простій позивачу встановлено відповідно до службової записки від 09.06.2016 року за вих. № 01-19/27 про відсутність обсягів робіт, після проведеного скорочення чисельності працівників к (а.с. 5).
Відповідно до рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 29.09.2016 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні його позову до державного підприємства «Об'єднана гірничо-хімічна компанія», третя особа - первинна профспілка «Свободу Праці» державного підприємства «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» про скасування наказу про простій. (а.с. 264-270).
Згідно детального контррозрахунку заробітної плати ОСОБА_3 № 2020 від 16.07.2019 року за періоди з червня 2016 р. по травень 2019 р., наданого відповідачем, загальна кількість годин простою за цей період складає складає 48538,95 грн. (а.с. 23, 24).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.ч. 1,3 ст.12 ЦПК України, судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до ч.ч. 4,5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністратвиній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій обставини були встановлені.
Статтею 34 КЗпП України, передбачено, що простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб. За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.
Пунктом 17 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що у справах за позовами про оплату простою необхідно виходити як із правил ст.113 КЗпП України, так і з відповідних норм інших актів законодавства, маючи на увазі, зокрема, що оплата часу простою не з вини працівника у розмірі не нижче двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду ставиться у залежність від повідомлення ним про початок простою власника або уповноважений ним орган (бригадира, майстра, інших службових осіб) у тому разі, коли не йдеться про простій певного структурного підрозділу чи всього підприємства.
Згідно ст. 5 ЗУ «Про колективні договори і угоди» від 01.07.1993 року за № 3356-X-II, умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод. Забороняється включати до трудових договорів умови, що погіршують становище працівників порівняно з чинним законодавством, колективними договорами та угодами.
Як вказано вище, позивач звертався до суду з вимогою про скасування наказу про простій з підстав його незаконності, однак попри те, що встановлення оплати праці у розмірі 2/3 його окладу на час простою не протирічить положенням ст. 113 КЗпП України, судом встановлено, що на філії «ВГМК» АТ «ОГХК» діє Колективний договір на 2015-2016 роки із змінами та доповненнями, якийє внутрішнім нормативним документом відповідача і його положення є обов'язковими для даного підприємства та працівників філії та повинні враховуватись судом при вирішені трудового спору.Відповідно до його положень, час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку 100 відсотків тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) (п.п. 3.17, 3.18). Слід підкреслити, що вказані вище положення Колективного договору суттєво покращують становище працівника щодо оплати часу простою, сторони в судовому засіданні визнали, що цей колективний договір чинний і на теперішній час, а внесені до нього доповнення не мають значення для розгляду даної справи.
Отже, якщо простій виник не з вини працівника, то час простою необхідно оплачувати працівникам відповідно до ч. 1 ст. 113 КЗпП України з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). При цьому якщо у колективному договорі передбачено більший розмір оплати у разі простою, то така оплата здійснюється у розмірі, передбаченому колективним договором, оскільки при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.
Згідно п. 3.18 Колективного договору, у випадку письмової відмови працівника від його переведення на час простою за основною або іншою професією (посадою), не протипоказаною йому за станом здоров'я в цьому підрозділі чи до іншого, оплачувати час простою в розмірі двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу).
Разом з тим, надані сторонами матеріали не містять письмової відмови позивача від запропонованих йому посад, а надані відповідачем звернення адміністрації підприємства до позивача ОСОБА_1 з пропозиціями перейти за запропонованими професіями, які отримано позивачем, але на які ним не надано письмової відповіді, на думку суду, не можна вважати письмовою відмовою позивача від запропонованих йому посад, тому визначення оплати часу простою позивачу за відсутності його письмової відмови згідно п. 3.18 Колективного договору у розмірі 2/3 його окладу суперечить вказаному положенню Колективного договору, хоча і не суперечить прямо положенням КЗпП України.
За таких обставинах, суд дійшов висновку, що оплата праці позивача за період з червня 2016 року по травень 2019 року проводилася усупереч вимогам колективного договору, які покращують становище позивача, і відповідачем неправомірно не нараховано та не виплачено ОСОБА_1 1/3 частину заробітної плати за вказаний період, а позиція відповідача спростовується наведеними вище доводами.
Вирішуючи питання про розмір недоплаченої заробітної плати позивачу, суд бере до уваги контррозрахунок суми заборгованості по заробітній платі, який надано відповідачем, оскільки даний розрахунок належним чином обґрунтовано і підстави сумніватися у його правильності у суду відсутні, в свою чергу наданий позивачем розрахунок не містить будь-якого математичного обґрунтування, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути недоплачену йому заробітну плату за час простою в період з червня 2016 року по травень 2019 року (час звільнення), в розмірі 48538 грн. 95 коп., без утриманням із зазначеної суми податків та інших обов'язкових платежів, задовольнивши позовні вимоги частково. Згідно відзову на позов, загальна кількість годин простою складає 5203,50 год., що дорівнює нарахованій заробітній платі в розмірі 138219,06 грн. за години простою в розмірі 2/3 окладу та 198515,89 грн. за години простою в розмірі 100% окладу. А різниця між нарахуваннями складає 60296,83 грн. (з урахуванням проведених утримань 48538,95 грн.). Контррозрахунок проведено бухгалтерією підприємства та належним чином оформлено (а.с. 23, 24). В задоволенні позову в іншій частині- відмовити.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що позивач при подачі позову звільнений від сплати судового збору та позов задоволено, з відповідача слід стягнути на користь держави 768,40 грн. судового збору.
Відповідно до п.п. 2 ч.1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.На підставі вказаного, рішення суду в частині стягнення недоплаченої 1/3 частини заробітної плати за один місяць, підлягає негайному виконанню.
На підставі ст.ст. 34, 113 КЗпП України, ст. 5 ЗУ «Про колективні договори і угоди» та керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 82, 133, 141, 247, 263- 265, 268, 273, 354, 430 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» про стягнення заробітної плати - задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» (03035, м. Київ, Солом'янський район, вул. Сурікова, 3, код ЄДРПОУ 36716128) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , недоплачену йому заробітну плату за час простою в період з червня 2016 року по травень 2019 року в розмірі 48538 грн. 95 коп. (сорок вісім тисяч п'ятсот тридцять вісім гривень девяносто п'ять копійок), без утримання із зазначеної суми податків та інших обов'язкових платежів.
Стягнути з Акціонерного товариства «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» на користь держави 768,40 грн. судового збору.
В решті заявлених вимог - відмовити.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення недоплаченої 1/3 частини заробітної плати в межах платежу за один місяць.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через Вільногірський міський суд Дніпропетровської області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Вільногірського міського суду
Дніпропетровської області І.А.Ілюшик