Іменем України
23 грудня 2019 року
Київ
справа №817/346/16
адміністративне провадження №К/9901/34968/18, К/9901/34969/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 817/346/16
за позовом Рівненської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської міської ради
до Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради, Рівненського місцевого управління юстиції Рівненської області
треті особи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Комунальне підприємство «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації» Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Фаді», Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Рівненській області
про визнання протиправним та скасування рішення,
за касаційними скаргами ОСОБА_1 , Рівненської міської ради
на ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року (у складі колегії суддів Іваненко Т.В., Зарудяної Л.О., Кузьменко Л.В.),
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2018 року Рівненська місцева прокуратура в інтересах держави в особі Рівненської міської ради (далі також - позивач) звернулася до суду з позовом до Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради (далі також - відповідач 1, Управління), Рівненського місцевого управління юстиції Рівненської області (далі також - відповідач 2, Рівненське МУЮ), за участю третіх осіб: ОСОБА_1 (далі також - третя особа 1, ОСОБА_1 ), ОСОБА_2 (далі також - третя особа 2, ОСОБА_2 ), ОСОБА_3 (далі також - третя особа 3, ОСОБА_3 ), Комунального підприємства «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації» (далі також - третя особа 4, КП «Рівненське МБТІ»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Фаді» (далі також - третя особа 5, ТОВ «Фаді»), Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Рівненській області (далі також - третя особа 6, ДАБІ), в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції Рівненської області Бенедищук І.В. (індексний номер 18374727) від 26 грудня 2014 року, яким внесено зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номер запису 6253276) та змінено загальну площу об'єкта нерухомості - нежитлового приміщення літ. "а1", шляхом збільшення площі на 85,2 кв. м за рахунок врахування площі тераси І, літ. "а3, а5".
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що в межах досудового розслідування кримінального провадження № 12015180010000674 по факту незаконного введення в експлуатацію самовільно збудованого приміщення по АДРЕСА_1 . Рівному, а також проведення державної реєстрації права власності на цей об'єкт, з'ясовано, що 08 липня 2014 року між ТОВ «Компанія Фаді» та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення літ. «А-3», складові частини: літ. а3, а5 (тераса) загальною площею 15,6 кв.м., що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Онофрейчук С.Й. Згідно умов договору - майно розташоване на земельній ділянці, яка перебуває у користуванні на підставі договору оренди від 15 серпня 2005 року укладеного між Рівненською міською радою та ТОВ «Рівне Стиль».
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2016 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що здійснення запиту для встановлення наявності або відсутності вже зареєстрованих речових прав, які виникли до 01 січня 2013 року на об'єкт нерухомого майна є обов'язком державного реєстратора, а його невиконання тягне за собою визнання державної реєстрації протиправною.
Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року адміністративне провадження закрито.
Закриваючи провадження суд апеляційної інстанції вважає, що спір у справі, що розглядається, стосується права власності осіб на об'єкт нерухомого майна, а отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо вирішення його в порядку адміністративного судочинства, а тому рішення у цій справі підлягає скасуванню внаслідок неправильного застосування норм процесуального закону із закриттям провадження у справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 та уповноважена особа Рівненської міської ради звернулися з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просять скасувати рішення апеляційної інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_1 подана 04 січня 2017 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі №817/346/16, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.
Касаційна скарга Рівненської міської ради подана 05 січня 2017 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 817/346/16, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.
Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2019 року прийнято до свого провадження справу за позовом Рівненської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської міської ради до Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради, Рівненського місцевого управління юстиції Рівненської області за участю третіх осіб ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Комунального підприємства «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації» Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Фаді», Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення за касаційними скаргами ОСОБА_1 , Рівненської міської ради на ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 червня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Коваленко Н.В.
Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2019 року справу передано на розгляд до Великої Палати Верховного Суду, оскільки учасник справи оскаржує рішення судів попередніх інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року справу повернуто до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду у відповідній колегії.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 18 лютого 2014 року відомості про право власності ТОВ "Компанія Фаді" на цілу частину об'єкта нерухомого майна заклад громадського харчування торгово-офісні приміщення будівля "А-3", що за адресою АДРЕСА_1 державним реєстратором реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції Рівненської області Бенедищук І.В. перенесені до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно з відкриттям розділу. Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 295239956101.
04 липня 2014 року державним реєстратором Реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції Рівненської області, Бенедищук І.В. проведено поділ об'єкта нерухомого майна заклад громадського харчування торгово-офісні приміщення будівля "А-3" (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 295239956101) та закрито відповідний розділ в Єдиному державному реєстрі.
В результаті поділу об'єкта нерухомого майна заклад громадського харчування торгово-офісні приміщення будівля "А-3",утворилось три нових об'єкта нерухомості за адресою АДРЕСА_1 . Зокрема: приміщення, заклад громадського харчування літ. "А-3" (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 399787856101); приміщення, торгово-офісні приміщення "А-3" (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 399880456101) та об'єкт нерухомості - нежитлове приміщення "А-3" загальною площею 15,6 кв. м з складовою частиною - тераса літ. "а3, а5" (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 399698956101).
Право власності ТОВ "Компанія Фаді" на нежитлове приміщення "А-3" загальною площею 15,6 кв. м з складовою частиною - тераса літ. "а3,а5" зареєстровано на підставі рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції Рівненської області, Бенедищук І.В. (рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень з відкриттям розділу від 04 липня 2014 року) та свідоцтва про право власності (серія та номер 23834980 від 04 липня 2014 року).
В подальшому на підставі договору купівлі продажу від 08 липня 2014 року посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Онофрейчук С.Й., ТОВ "Компанія Фаді" було відчужено на користь ОСОБА_2 нежитлове приміщення, літ. "А-3" складові частини об'єкта нерухомого майна літ."а3, а5, тераса загальною площею 15,6 кв. м. Про що внесено відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Номер запису про право власності 6253276.
27 серпня 2014 року внесено зміни до запису в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відносно об'єкта нерухомого майна нежитлове приміщення літ. "А-3" (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 399698956101) в частині літерного позначення об'єкта нерухомості змінивши його з "А-3" на "а1".
02 березня 2014 року внесено зміни до запису в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відносно об'єкта нерухомого майна нежитлове приміщення літ. "а1" (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 399698956101) в частині адреси об'єкта. А саме, змінено адресу об'єкта нерухомого майна з АДРЕСА_1 - на АДРЕСА_1.
З огляду на наведене судом встановлено, що ОСОБА_2 набув право власності на нежитлове приміщення літ. "а1" (складові частини об'єкта нерухомого майна літ."а3,а5", тераса) загальною площею 15,6 кв. м, що за адресою: АДРЕСА_1 .
26 грудня 2014 року державним реєстратором Реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції Рівненської області Бенедищук І.В. в черговий раз внесено зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в частині зміни загальної площі об'єкта нерухомості - площу нежитлового приміщення літ. "а 1" збільшено на 85,2 кв. м за рахунок влаштування закритої тераси (індексний номер рішення 18374727).
В подальшому, ОСОБА_2 відчужив даний об'єкт нерухомості, вже площею 100,8 кв.м, ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 24 березня 2015 року.
У касаційних скаргах скаржники зазначають, що суд апеляційної інстанції дійшов до помилкового висновку про приватно-правовий характер даної справи, адже предметом доказуванню в справі є обставини, що підтверджують законність чи незаконність прийнятих відповідачем рішень, які за своєю юридичною природою є рішеннями суб'єктів владних повноважень та повинні прийматися в порядку, на підставі та у спосіб, визначені законом.
ОСОБА_3 та уповноважена особа ТОВ «Компанія Фаді» подали заперечення на касаційні скарги ОСОБА_1 та Рівненської міської ради, у якому зазначається, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що спір стосується права власності осіб на об'єкт нерухомого майна, а отже суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо вирішення його в порядку адміністративного судочинства, а тому рішення у цій справі підлягає скасуванню внаслідок неправильного застосування норм процесуального закону із закриттям провадження у справі.
Від інших учасників справи відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції у касаційному порядку.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, в якій зазначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року відповідає, а вимоги касаційних скарг є необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС України).
У цій справі спірні правовідносини виникли стосовно встановлення правомірності рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції Рівненської області Бенедищук І.В. від 26 грудня 2014 року (індексний номер 18374727), яким внесено зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності 6253276) та змінено загальну площу об'єкта нерухомості - нежитлового приміщення літ. «а1» шляхом збільшення площі на 85,2 кв.м. за рахунок врахування площі закритої тераси І, літ. «а3, а5».
Разом з тим, з висловлених позивачами у ході розгляду справи доводів вбачається, що основним мотивом звернення до суду стало, на його дімку, безпідставне,, за відсутності правовстановлюючого документа, що підтверджує право власності чи користування земельною ділянкою, на якій розташоване нерухоме майно, внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, чим по суті порушено право Рівненської міської ради на земельну ділянку, на якій розташований спірний об'єкт нерухомості. Тобто між сторонами виник спір, пов'язаний із захистом майнових прав.
Відносини, пов'язані з набуттям та припиненням права власності на об'єкти нерухомого майна, регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
У справі, що розглядається, спір фактично стосується порушення майнових прав Рівненської міської ради на нерухоме майно. Відтак, цей спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивачів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку безпосередньо органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.
Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що даний спір пов'язаний із захистом права власності позивача, а тому він не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.
За таких обставин, спір у цій справі не може вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.
У справі, що розглядається, спірні правовідносини виникли між Рівненською міською радою, як власником земельної ділянки, та ОСОБА_3 щодо правомірності набуття права власності на нежитлове приміщення. Крім того, Судом встановлено, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 08 листопада 2017 року визнано неправомірним рішення (індексний номер рішення 31849199) державного реєстратора Управління забезпечення надання адміністративних послуг Виконавчого комітету Рівненської міської ради Гакало Олени Михайлівни від 07.10.2016 року про проведення державної реєстрації змін до права власності на об'єкти нерухомого майна, що належать ОСОБА_5 , а саме будівлю, комплекс, корпус підготовчого цеху і готової продукції, літ Б-2, змінено на будівля, адміністративно-офісний центр, літ. Б-2, загальною площею 1 046,7 кв.м., а також додано додаткові відомості про вказаний об'єкт нерухомого майна, а саме додано літ. «Б-2» - будівля адміністративно-офісного центру, літ. «Мн.п.» - мансардний поверх, літ. «б» - котельня, літ «б1» - ганок, літ. «б2» - сходи, літ. «б3» - ганок, літ. «б4» - відкритий майданчик, №1 - огорожа, І - замощення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Скасовано запис про проведення держаної реєстрації (індексний номер рішення 31849199) державного реєстратора Управління забезпечення надання адміністративних послуг Виконавчого комітету Рівненської міської ради Гакало Олени Михайлівни від 07.10.2016 року про проведення державної реєстрації змін до права власності на об'єкти нерухомого майна, що належать ОСОБА_5 , а саме будівлю, комплекс, корпус підготовчого цеху і готової продукції, літ Б-2, змінено на будівля, адміністративно-офісний центр, літ. Б-2, загальною площею 1 046,7 кв.м., а також додано додаткові відомості про вказаний об'єкт нерухомого майна, а саме додано літ. «Б-2» - будівля адміністративно-офісного центру, літ. «Мн.п.» - мансардний поверх, літ. «б» - котельня, літ «б1» - ганок, літ. «б2» - сходи, літ. «б3» - ганок, літ. «б4» - відкритий майданчик, №1 - огорожа, І - замощення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Припинено право власності ОСОБА_5 на наступні об'єкти нерухомого майна: №1 - огорожа, І - замощення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 27 лютого 2018 року Визнати мирову угоду, укладену сторонами по цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ТзОВ «Рівне-Стиль», Рівненська міська рада, ТОВ «Компанія Фаді», ТОВ «Компанія Престиж», ТОВ «Компанія Лайт», ОСОБА_8 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу і застосування наслідків їх недійсності. Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 25 травня 2018 року у справі № 569/2930/17 затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 , Директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Фаді», ОСОБА_3 , Директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія-Лайт», ОСОБА_7 , Директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія престиж», ОСОБА_9 .
Відповідно до статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій) завданням цивільного судочинства є справедливий неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних прав з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно частин першої та другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Предметна підсудність, юрисдикція цивільних прав передбачена у частині першій статті 15 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що, чуд апеляційної інстанції правильно встановив, що цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Важливо, що на момент прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанції у цій справі, Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 09 вересня 2008 року у справі № 21-1883во07, від 02 березня 2010 року у справі № 3-472к10, від 11 квітня 2017 року у справі № 808/2298/15 та від 24 січня 2017 року у справі № 815/6165/14, вже була висловлена правова позиція стосовно непоширення юрисдикції адміністративних судів на спори, що виникають з подібних правовідносин, а саме правомірності державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Аналогічна правова позиція щодо визначення судової юрисдикції у справах з аналогічним предметом позову міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 809/973/14, від 13 листопада 2018 року у справі № 809/649/14, від 21 листопада 2018 року у справі № 804/3086/16.
Крім того, в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 817/346/16 зазначено, що існує усталена практика Великої Палати Верховного Суду у спорах про скасування дій та рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав на майно, ініційованих особою, яка не була заявником щодо оскаржуваних реєстраційних дій та рішень. Зокрема, правова позиція про те, що такі спори підлягають розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства в залежності від суб'єктного складу, була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 04 грудня 2018 року у справі № 915/1377/17, від 29 січня 2019 року у справі № 813/1321/17, від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а та інших.
Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції.
Таким чином, сформована відповідно до статей 37, 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 346 КАС України практика Великої Палати Верховного Суду (постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду, що забезпечує, зокрема, здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права) стосовно обов'язку касаційного суду, встановивши порушення судами правил юрисдикції адміністративних судів, закривати провадження у справі незалежно від доводів касаційної скарги, має вже сталий характер.
Метою розгляду однакової категорії справ у межах судів однієї юрисдикції є, серед іншого, забезпечення єдності судової практики.
Зокрема, Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) у виходить з того, що принцип правової визначеності (legal certainty) має важливе значення для довіри до судової системи і верховенства права; правова визначеність також сприяє розвитку та економічного прогресу; необхідно, щоб суди, особливо вищі суди, створювали механізми для запобігання конфліктам та забезпечення узгодженості їхньої судової практики (Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 «Про верховенство права» (Venice Commission: the Rule of Law), що була прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року на основі зауважень її членів ОСОБА_14 (Нідерланди), ОСОБА_13 (Швейцарія), ОСОБА_12 (Сполучене Королівство ), ОСОБА_11 (Фінляндія); п. 44-50).
Колегія суддів також враховує, що у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.
Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).
Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.
В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.
Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.
На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина перша статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.
Оскільки колегія суддів не вбачає неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції під час винесення постанови, відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" ("Golder v. the United Kingdom"), заява № 4451/70, п. 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станєв проти Болгарії" ("Stanev v. Bulgaria"), заява № 36760/06, п. 230).
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 13089/87).
Суд також враховує позицію ЄСПЛ, висловлену в справі «Омельченко проти України» (заява № 45965/08) про визнання заяви, яка стосувалася розмежування юрисдикцій між адміністративним та цивільними судами, неприйнятною у зв'язку з відсутністю порушення права заявника на доступ до суду; Суд нагадав, що згідно з його прецедентною практикою, п. 1 ст. 6 Конвенції закріплює «право на суд», в якому право на доступ до суду (тобто право на звернення до національних судів) становить лише один з його аспектів; для того щоб право на доступ було ефективним, особа повинна мати чітку, практичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (Bellet v. France, № 23805/94 п. 36, «Церква села Сосулівка проти України» № 37878/02 п. 50; Суд зазначає, що заявники мали можливість порушити провадження в національних судах, а суди ухвалити рішення, виходячи із суті їхніх позовів, незважаючи на початкову затримку, викликану питаннями щодо відповідної юрисдикції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, правовий статус учасників справи, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судовому рішенні повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційних скарг їх не спростовують.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Касаційні скарги ОСОБА_1 , Рівненської міської ради залишити без задоволення.
Ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: І.В. Желєзний
Н.В. Коваленко