24 грудня 2019 р.Справа № 576/2315/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Сіренко О.І.,
Суддів: Калиновського В.А. , Кононенко З.О. ,
за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Глухівського міського відділу Управління Державної міграційної служби України в Сумській області на рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 27.11.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Мазур С.А., вул. Спаська, 32, м. Глухів, Глухівський, Сумська, 41400, повний текст складено 27.11.19 року по справі № 576/2315/19
за позовом Глухівського міського відділу Управління Державної міграційної служби України в Сумській області
до Громадянина Узбекистану ОСОБА_1
про примусове видворення за межі України та його затримання з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства з метою забезпечення примусового видворення,
Позивач, Глухівський міський відділ Управління Державної міграційної служби України в Сумській області, звернувся до Глухівського міськрайонного суду Сумської області суду із адміністративним позовом до громадянина Узбекистану ОСОБА_1 , в якому просить суд примусово видворити за межі території України громадянина Узбекистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і затримати його строком на шість місяців з метою забезпечення примусового видворення за межі території України з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
В обґрунтування позову зазначив, що 26 березня 2019 року працівниками Глухівського ВП ГУ НП в Сумській області виявлено громадянина Узбекистану ОСОБА_1 , який незаконно перебуває на території України з 30.05.2014 року, складена довідка про особу, та з'ясовано, що зазначена особа ніде офіційно не працює, паспортного документа не має. 26.03.2019 року відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МСМ № 054625 за частиною першою статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу 1700 грн. відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення серії ПН МСМ №051278 від 26.03.2019, однак штраф відповідачем не сплачено. 27 березня 2019 року Глухівським МВ Управління державної міграційної служби України в Сумській області прийнято рішення № 7 про примусове повернення з України громадянина Узбекистану ОСОБА_1 , яким відповідачу надано строк на виконання рішення до 27.04.2019, але рішення відповідачем не виконано. Отже, позивач вказує на те, що відповідач добровільно не виконав рішення про примусове повернення та продовжує ухилятися від його виконання, з питання оформлення документів, що підтверджують право проживання в України, не звертався, не покинув території України самостійно, а тому позивач просить примусово видворити відповідача за межі території України. Також, вважаючи, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення про примусове видворення, позивач просить затримати відповідача з метою забезпечення примусового видворення, з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців, які незаконно перебувають на території України.
27 листопада 2019 року рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області в задоволенні адміністративного позову Глухівського міського відділу Управління Державної міграційної служби України в Сумській області до громадянина Узбекистану ОСОБА_1 про примусове видворення за межі України та його затримання з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства з метою забезпечення примусового видворення - відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати, постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання. Звертає увагу на те, що відповідач є нелегальним мігрантом та з питань легалізації його проживання в Україні до відповідного органу не звертався. Крім того, зауважує, що наявність у відповідача родинних зв'язків на території України не перешкоджають його примусовому видворенню.
В судовому засіданні представник позивача вимогои апеляційної скарги підтримав, просив їх задовольнити.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, 26.03.2019 працівниками Глухівського ВП ГУНП в Сумській області виявлено громадянина Узбекистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , котрий незаконно перебуває на території України з 30.05.2014 року.
26. 03.2019 року, Глухівським МВ Управлінням ДМС України в Сумській області зі слів відповідача була складена довідка про особу, форма якої встановлена Додатком 2 до Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення Державною міграційною службою України, затвердженої наказом МВС України від 28.08.2013 № 825.
З його слів з'ясовано, що проживає у АДРЕСА_1 ., ніде офіційно не працює, паспортного документа не має.
26.03.2019 року відносно відповідача складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МСМ № 054625 за частиною 1 статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення (порушення іноземцями правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання) (копія протоколу додається) та до нього застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу 1700 (одна тисяча сімсот) грн., відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення серії ПН МСМ № 051278 від 26.03.2019.
27.03.2019 Глухівським МВ Управління Держаної міграційної служби України в Сумській області прийнято рішення № 7 про примусове повернення з України громадянина Узбекистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким відповідачу надано строк на виконання рішення до 27.04.2019 року.
Згідно витягу з Єдиної інформаційної-аналітичної системи управління міграційними процесами відповідач посвідкою на тимчасове/постійне проживання не документувався.
Із заявою про отримання статусу біженця чи додаткового захисту іноземців та осіб без громадянства, а також з питання продовження строку свого законного перебування в Україні до територіальних органів ДМС України не звертався.
Вважаючи, що підстав для подальшого перебування в Україні відповідач не має, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що примусове видворення відповідача призведе до втручання в його право на сімейне життя, а також з відсутності даних навмисного невиконання відповідачем рішення міграційного органу.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами пункту 7 ч.1 ст.1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.
У пункті 16 частини 1 статті 1 цього Закону визначено, що паспортний документ іноземця - це документ, виданий уповноваженим органом іноземної держави або статутною організацією ООН, що підтверджує громадянство іноземця, посвідчує особу іноземця або особу без громадянства, надає право на в'їзд або виїзд з держави і визнається Україною.
Згідно пункту 1 статті 15 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», в'їзд в Україну та виїзд з України іноземців та осіб без громадянства здійснюється за паспортним документом за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в'їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України.
Відповідно до положень частини першої статті 13 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку:
- якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;
- якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;
- якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;
- якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;
- якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну;
- якщо така особа намагається здійснити в'їзд через контрольні пункти в'їзду - виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в'їзду - виїзду.
За приписами частини 1 статті 26 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” №3773-VI від 22.09.2011 (далі - Закон №3773-VI), іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення (ч.5 ст. 26 Закону №3773-VI).
Статтею 30 Закону визначено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора розміщує іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першої цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.
Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.
Згідно із ч. 11 ст. 289 Кодексу адміністративного судочинства України, строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Відповідно до підпункту 9 пункту 4 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 360, Державна міграційна служба України приймає рішення про продовження (скорочення) строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, про добровільне повернення або примусове повернення іноземців та осіб без громадянства до країн їх громадянської належності або країн походження, звертається до судів з позовами про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, здійснює заходи, пов'язані з примусовим видворенням іноземців та осіб без громадянства з України.
Аналізуючи наведені нормативно правові акти, колегія суддів дійшла висновку, що примусове видворення з України іноземця на підставі винесеної постанови адміністративного суду застосовується, якщо рішення про примусове повернення не виконано іноземцем в установлений строк без поважних причин.
Отже, підстави які дають позивачу право на пред'явлення зазначених позовних вимог виникають після невиконання іноземцем в установлених строк без поважних причин рішення про примусове повернення з України.
Крім того, із змісту наведених норм вбачається, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини: 1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове видворення; 2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідач не звертався до Глухівського МВ Управління Державної міграційної служби України в Сумській області із заявою про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
З довідки про особу, складеної провідним спеціалістом Глухівського МВ Управління ДМС України в Сумській області, вбачається, що ОСОБА_1 народився 16.03.1996 року в м. ОСОБА_2 Узбекистану, проживає у АДРЕСА_1 по АДРЕСА_1 , та є громадянином Узбекистану (а.с. 7).
26.03.2019 Глухівським МВ Управління ДМС України в Сумській області відносно Циганського Є.О. було складено протокол про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 203 КУпАП, на підставі якого була винесена постанова про накладення адміністративного стягнення серія ПН МСМ № 051278 від 26.03.2019, з якої вбачається, що на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення за частиною першою статті 203 КУпАП у виді штрафу у розмірі 1700 грн. (а.с. 8, 9).
27 березня 2019 року головним спеціалістом Глухівського МВ Управління ДМС України в Сумській області прийнято рішення № 7 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Узбекистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та зобов'язано останнього покинути територію України до 27 квітня 2019 року (а.с. 10).
Також, ОСОБА_1 в письмовій формі повідомлено, що за порушення законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства прийнято рішення про його примусове видворення, і останній зобов'язався не пізніше 27.04.2019 залишити територію України (а.с. 11).
Матеріалами справи встановлено, що Рішення № 7 від 27 березня 2019 року про примусове повернення відповідача приймалося головним спеціалістом Глухівського МВ УДМСУ в Сумській області без його ідентифікації, паспорт Узбекистану відповідачу не видавався.
З копії свідоцтва про народження відповідача вбачається, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Ташкент Республіки Узбекистан, батько - ОСОБА_3 , національність - рус ., мати - ОСОБА_4 , національність - рус .
З копії паспорта СА НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка є матір'ю відповідача, вбачається, що паспорт громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_4 виданий Хамзинським РОВД міста Ташкента 05.02.1997, тобто вказаний паспорт виданий матері відповідача після його народження.
Таким чином, незважаючи на те, що відповідач ОСОБА_1 при складанні довідки зазначив, що він є громадянином Узбекистану, однак вказане не підтверджується ніякими документами та твердження представника позивача, що громадянство відповідача було встановлено зі слів останнього, що також свідчить про недоведеність вказаного факту суб'єктом владних повноважень, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав вважати відповідача ОСОБА_1 громадянином Узбекистану.
Крім того, з наявної в матеріалах справи відповіді Управління Державної міграційної служби в Сумській області від 10.07.2019 вбачається, що матері Відповідача рекомендовано звернутись до Посольства Республіки Узбекистан для перевірки та встановлення належності чи неналежності до громадянства Республіки Узбекистан та визначення статусу її дітей.
Таким чином, оскільки ОСОБА_1 не є громадянином України, та не підтверджено інше громадянство держав, він є особою без громадянства.
Так, колегія суддів звертає увагу на те, що орган ДМС не вжив жодних заходів щодо ідентифікації та документування відповідача, що є порушенням Інструкції «Про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства», а саме неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Відповідно до частини 13 статті 289 КАС України умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи є: 1) відсутність співпраці з боку іноземця чи особи без громадянства під час процедури його ідентифікації; 2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, за період часу його перебування на території України за 1997-2019 роки: останній має сім'ю, отримав картку платника податків, свідоцтво про освіту № 034479, постійне місце проживання, що підтверджується довідкою Перемозької сільської ради Глухівського району Сумської області від 13.11.2019 про місце проживання відповідача та його сім'ї, а саме матері, брата та сестри, за адресою: АДРЕСА_1 .
Водночас позивач не з'ясовував питання щодо можливого ухилення від ідентифікації особи відповідача та взагалі вирішення питання про його видворення за час перебування відповідача на території України.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач має сім'ю на території України, а саме, матір ОСОБА_4 , брата ОСОБА_5 та неповнолітню сестру ОСОБА_6 .
Згідно повідомлення Управління державної міграційної служби України в Сумській області від 10.07.2019, яке надійшло на адресу ОСОБА_7 стосовно її звернення до Адміністрації Президента України стосовно оформлення набуття громадянства України та паспорта громадянина України їй та її дітям, вбачається, що її донька ОСОБА_6 має право набути громадянство України за територіальним походженням, так як народилася на території України після 24.08.1991 і не набула за народженням громадянство України. З огляду на вищевикладене, у зв'язку з тим, що статус дітей ОСОБА_4 не встановлено та для обміну нею паспорта громадянина Республіки Узбекистан, її дітям та їй рекомендовано особисто звернутися з наявними оригіналами документів до Посольства Республіки Узбекистан в Україні для перевірки та встановлення належності чи неналежності до громадянства Республіки Узбекистан і визначення статусу її дітей. Для законного проживання на території України та в подальшому оформлення набуття громадянства України, документування паспортом громадянина України, ОСОБА_4 та її синам необхідно оформити дозвіл на імміграцію в Україну.
Таким чином, колегія суддів вказує на те, що примусове видворення відповідача призведе до втручання в право на сімейне життя останнього, в той час, як належних та допустимих доказів на підтвердження того, що таке втручання є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб судом не встановлено.
Відповідно до частини 2 статті 3 Закону № 3773 - VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини.
Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правничою допомогою захисника (стаття 29 Конституції України).
Доказів навмисного невиконання рішення державного органу про примусове повернення з України відповідачем по справі, або його навмисного ухилення від його виконання матеріали справи не містять.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги видворити за межі території України громадянина Узбекистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про затримання відповідача строком на 6 місяців з метою забезпечення примусового видворення за межі території України з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, колегія суддів зазначає наступне.
В обгрунтування позову в цій частині позивач посилається на те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення про примусове видворення, та в подальшому самостійно територію України не покине.
Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства визначені у статті 289 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів:
1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України;
2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;
3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації;
4) зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.
Зміст наведених норм дає підстави дійти висновку, що заходи зазначені у п.1-4 ч.1 ст. 289 КАС України застосовуються судом з метою забезпечення виконання рішення суду про примусове видворення.
Отже, колегія суддів зазначає, що позовна заява про затримання іноземця може бути подано міграційним органом до суду одночасно з поданням адміністративного позову про його примусове видворення за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення або якщо існує ризик його втечі, а так само у разі відсутності в іноземця, який вчинив порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України.
Згідно з частиною 4 статті 30 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
З аналізу вказаної норми можливо дійти висновку, що іноземці та особи без громадянства розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства за наявності одночасно 3 умов, а саме вказані особи:
1. не мають законних підстав для перебування на території України,
2. затримані в установленому порядку,
3. підлягають примусовому видворенню за межі України.
Беручи до уваги, відсутність підстав для задоволення позову про примусове видворення відповідача, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині затримання відповідача строком на 6 місяців з метою забезпечення примусового видворення за межі території України.
Враховуючи наведене в сукупності дає підстави для висновку про дотримання судом першої інстанції принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до положень статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.
Зокрема, відповідно до п “f” частини першої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім як відповідно до процедури, встановленої законом, у випадку законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
У п. 103 Рішенні Європейського суду з прав людини від 17 квітня 2014 року "Справа "Анатолій Руденко проти України", стало остаточним 17 липня 2014 року (№ 50264/08) вказано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. для застосування цих принципів у контексті підпункту "e" пункту 1 статті 5 Конвенції рішення у справах "Вітольд Літва проти Польщі", заява N 26629/95, п. 78, ЄСПЛ 2000-III, та "Станєв проти Болгарії" [ВП], заява N 36760/06, п. 143, ЄСПЛ 2012).
Колегія суддів наголошує, що відповідно до пункт 1 статті 5 Конвенції має на увазі фізичну свободу особи, і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків стосовно права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті цього положення.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог Глухівського міського відділу Управління Державної міграційної служби України в Сумській області
У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що додаткове рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване додаткове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Глухівського міського відділу Управління Державної міграційної служби України в Сумській області залишити без задоволення.
Рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 27.11.2019 року по справі № 576/2315/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)О.І. Сіренко
Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський З.О. Кононенко
Повний текст постанови складено 24.12.2019 року