24 грудня 2019 року справа №200/10179/19-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Компанієць І.Д., Ястребової Л.В., секретаря судового засідання Харечко О.П., за участю представника позивача Фісун Б.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Меламед Вадима ОСОБА_1 , як представника ОСОБА_2 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 р. у справі № 200/10179/19-а (головуючий І інстанції Буряк І.В.) за позовом ОСОБА_2 до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дій, рішення та бездіяльності суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2 ) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - відповідач, УПФУ), в якому просила: визнати протиправною бездіяльність відповідача, щодо не поновлення пенсії позивачу; визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії викладену в листах відповідача від 15.04.2019 та 26.04.2019; зобов'язати відповідача вчинити певні дії - провести поновлення виплати пенсії позивачці з 07.10.2009 відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з проведенням індексації і компенсацією втрати частини грошових доходів.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року позовні вимоги задоволені частково, а саме суд: визнав протиправною відмову Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області в поновленні ОСОБА_2 виплати пенсії за віком; зобов'язав Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_2 з 13.02.2019 року, відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Позовні вимоги за період з 07.10.2009 року до 12.02.2019 року - залишив без розгляду. В іншій частині задоволення позовних вимог відмовив.
Позивач, не погодившись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив змінити рішення суду в частині визначення строку з якого має бути поновлено пенсія позивачу та зобов'язати відповідача провести поновлення виплати пенсії позивачу з 07.10.2009 відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з проведенням індексації і компенсацією втрати частини грошових доходів.
В обґрунтування зазначено, що до спірних правовідносин у даній справі строк звернення до суду з відповідним позовом не застосовується. Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" чітко встановлено, що за наявності вини органу пенсійного фонду - поновлення виплати пенсії за минулий час відбувається без обмеження будь-яким строком, а вразі встановлення вини пенсіонера - за три роки. Апелянт зазначає, що слід вважати, що позивач не знала про те, що її пенсія повинна була бути відновлена після прийняття Рішення Конституційного суду, а Пенсійний фонд ввів позивача в оману.
Представник позивача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав.
Представник відповідача у судове засідання не з'явися, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що дає суду право провести апеляційний перегляд справи у його відсутність.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
ОСОБА_2 , перед виїздом за кордон проживала за адресою: АДРЕСА_1 , в подальшому виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу з 02.03.1991 призначена пенсія за віком, про що свідчить посвідчення № 114303 видане Іллічівським соцзабезом Донецької області.
23.12.2000 позивачка виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання де була прийнята на консульський облік в Консульському відділі посольства України в державі Ізраїль.
06.03.2019 представник ОСОБА_2 , діючи на підставі нотаріальної довіреності, направив відповідачу її особисту заяву про поновлення пенсії з заявою про поновлення виплати раніше призначеної пенсії.
Маріупольським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області листами від 15.04.2019 №5974/34-03/04, від 26.04.2019 №6789/34-03/03 представнику позивача повідомлено, що заяву позивача щодо поновлення пенсійних виплат розглянуто відповідно до Закону України «Про звернення громадян», у зазначених листах зазначено те, що постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Заява про призначення пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку, як одержувача пенсії. Крім цього, рекомендовано позивачу або її законному представнику звернутися особисто до управління з паспортом (або іншим документом, що засвідчує особу, місце проживання (реєстрації) та з необхідним пакетом документів, зазначених у постанові Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2015 № 22-1.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до положень статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
В статті 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09 липня 2003 року виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 51 цього Закону, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІVщодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІVвтратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону №1058-ІVдержава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
Отже, суд дійшов висновку, що безумовно позивач як громадянин України має право на виплату призначеної їй пенсії, проте з визначенням дати її відновлення в межах строків звернення до суду, передбачених КАС України.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного Фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року N 13-1) (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до пункту 1.5 Порядку №22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.
Тобто, пунктом 1.5 Порядку №22-1 передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 757/12134/14-а.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи до відповідача 06.02.2019 звернувся представник позивача на підставі нотаріально завіреної довіреності з проставленим апостилем з заявою про поновлення виплати пенсії за віком з 07.10.2009.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч.3 ст.123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави дійти до висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав. Зокрема, практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").
Суд вказує, що до вказаних правовідносин слід застосувати положення строків звернення до суду та наслідки їх пропущення.
Вказана позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі №160/7699/18, від 20.02.2018 у справі № 757/12134/14-а, від 18.09.2018 у справі №199/5647/17 та інші.
Також, у постанові від 08.12.2015р. у справі №645/2730/15-а Верховний Суд України, з посиланням на постанову Верховного Суду України від 12.05.2015р. у справі №21-180а15, дійшов висновку, що виниклі у зв'язку з ухваленням Конституційним Судом України рішення №25-ра/2009 спори, мають вирішуватись з урахуванням норм процесуального права, - статей 99, 100 КАС України, і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від такого висновку.
Суд звертає увагу, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009, тобто з 07.10.2009 року виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону № 1058-ІV. З цього часу відповідач був зобов'язаний відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Проте наявність обов'язку у відповідача відновити виплату пенсії не позбавляє позивача необхідності щодо захисту свого права.
Отже, після прийняття та опублікування Рішення № 25-рп/2009 та невідновлення виплати пенсії позивачу, позивач повинен був дізнатися про порушення свого права, а відтак і розпочався відлік строку звернення до суду.
Поновлення права на виплату пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов'язаних з поновленням виплати, серед яких: подання заяви про поновлення виплати з дотриманням строків звернення, наявність документів, які підтверджують факт призначення пенсії, припинення її виплати чи право на поновлення її виплати.
Крім того, судами України після прийняття вказаного рішення Конституційного суду України,тобто після жовтня 2009 року, приймались рішення з аналогічних правовідносин за зверненням громадян України які постійно приживають в Ізраїлі, про що позивач також повинен був дізнатись.
Верховний Суд України у постановах від 8 грудня 2015 року (справи №№ 21-5440а15, 21-5653а15) та від 08.06.2016 року (справа № 505/2135/14-а), та Верховний Суд у постанові від 20.02.2018 року (справа № 757/12134/14-а К/9901/5941/18) переглядаючи рішення суду касаційної інстанції у справах зазначеної категорії за заявами, в яких, крім іншого, йшлося про усунення розбіжностей у застосуванні законодавства, що регламентує строки звернення до адміністративного суду, вказав на те, що ці спори мають вирішуватися з урахуванням вимог статей 99 та 100 КАС України.
Позовна заява направлена позивачем до суду 13.08.2019, що підтверджується відбитком поштового штампа на конверті.
Тобто, позов підлягає задоволенню з 13.02.2019, в межах шестимісячного строку звернення до суду.
Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, позовні вимоги за період з 07.10.2009 до 12.02.2019 слід залишити без розгляду.
Безпідставними є посилання позивача на положення ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки з моменту виникнення підстав для поновлення конституційного права позивача на виплату пенсії (з дня набрання чинності рішенням КСУ №25-рп/2009) і до дня звернення представника позивача з заявою до пенсійного органу - 12.02.2015р. про відновлення її виплати, пенсія позивачу не нараховувалась.
Суд не приймає посилання в обґрунтування скарги на постанову Верховного Суду України від 19.03.2018 у справі № 806/1952/18, з огляду на відмінність правових норм, які підлягають застосуванню у межах даного спору та тих, правильність застосування судами яких оцінювалася Верховним Судом України, так, спірним питанням у справі яка розглядалась Верховним Судом України було неправомірне не проведення пенсійним органом перерахунку пенсії та відповідне невірне нарахування сум пенсії.
Крім того, суд не приймає до увагу посилання апелянта на ухвалу Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі №815/1226/18, оскільки як вбачається з цієї ухвали справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду та остаточне рішення у цій справі до теперішнього часу не прийнято.
Стосовно позовних вимог в частині виплати позивачу індексації та компенсації втрати частини доходів, суд вважає їх передчасними.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» №2050 виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Згідно статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-XII (далі - Закон № 1282) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 2 Закону № 1282-XII, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі пенсії.
Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії та проведення індексації буде порушене відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись статями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , як представника ОСОБА_2 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 р. у справі № 200/10179/19-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 р. у справі № 200/10179/19-а - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів після складення повного тексту.
Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 24 грудня 2019 року.
Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв
Судді І.Д. Компанієць
Л.В. Ястребова