24 грудня 2019 року справа №200/11734/19-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в письмовому провадженні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року (повне судове рішення складено 23 жовтня 2019 року у м. Слов'янську) у справі № 200/11734/19-а (суддя в І інстанції Логойда Т.В.) за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, (далі - Управління), в якому зазначав, що має зареєстрований страховий випадок та з 01 квітня 2001 року перебуває на обліку у відповідного органу Фонду соціального страхування України як отримувач страхових виплат.
На звернення з питання проведення індексації страхових виплат отримав відповідь від 20 серпня 2019 року № В-01-04/19-433, з якої дізнався, що йому протягом тривалого часу починаючи з 01 квітня 2001 року - дня набрання чинності Законом України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV) не проводили індексацію страхових виплат, за виключенням певних періодів.
Вважаючи, що відповідачем порушені його соціальні права, просив:
- визнати протиправною бездіяльність Управління щодо не нарахування та невиплати йому індексації щомісячних страхових виплат за період з 01 квітня 2001 року з урахуванням фактично виплачених сум та компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати індексації щомісячних страхових виплат за період з 01 квітня 2001 року по день фактичної сплати відповідних сум індексації щомісячних страхових виплат;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому індексацію щомісячних страхових за період з 01 квітня 2001 року, з урахуванням фактично виплачених сум;
- зобов'язати Управління нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати індексації щомісячних страхових виплат за період з 01 квітня 2001 року по день фактичної сплати відповідних сум індексації щомісячних страхових виплат.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Управління щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації щомісячних страхових виплат за період з 01 липня 2001 року (за вирахуванням фактично виплачених сум).
Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію щомісячних страхових виплат за період з 01 липня 2001 року за вирахуванням фактично виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив суд скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права.
Апелянт наголошує на невідповідність висновків, викладених в рішенні суду, фактичним обставинам справи в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання нарахувати та виплатити компенсації втрати частини доходів в зв'язку із несвоєчасністю виплати індексації страхових виплат за період з 01.04.2001 по день фактичної виплати індексації. З посиланням на практику Верховного суду України та Верховного Суду позивач наголосив, що основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення власником встановлених строків виплати нарахованих доходів (зокрема, заробітної плати, пенсії, страхових виплат). При цьому, компенсація за порушення строків виплати нарахованого доходу проводиться незалежно від вини органу, що здійснює відповідні виплати незалежно від порядку і підстав нарахування цього доходу чи його частин: самим підприємством добровільно чи на виконання судового рішення, оскільки ці нормативні акти не містять буд-якого виключення.
Відповідач також подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення місцевого суду та прийняте нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що порядком індексації передбачено суттєву обставину: у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів, місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Для правильного визначення місяця, в якому відбулося підвищення доходу (у даному випадку пенсії) та який буде при розрахунку вважатися базовим, індексація за який не буде проводитися та у який буде змінюватися коефіцієнт інфляції, відповідачу необхідне отримання відомостей з Пенсійного фонду щодо розміру пенсії потерпілого при проведенні індексації. Не володіючи інформацією щодо місяців підвищення доходу потерпілого, визначитися з базовими місяцями та застосувати вірні індекси інфляції при проведенні індексації неможливо. Органи Фонду не повинні та не мають можливості звертатися до територіальних органів Пенсійного Фонду, до органів Державної фіскальної служби з метою отримання інформації про щомісячний розмір отримуваної пенсії та місяців її підвищення щодо будь-якого потерпілого на виробництві, оскільки ці відомості є персональними даними. Відповідно до ч. 4 ст. 47 Закону № 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Позивач як отримувач страхових виплат перебуває на обліку у Бахмутському міському відділенні Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області - на підставі постанови від 27 червня 2001 року йому продовжено виплату страхових виплат, але інформація щодо розміру пенсії та місяців її підвищення була надана до відділення тільки у лютому 2017 року, тому у березні 2017 року позивачу проведено індексацію щомісячних страхових виплат за три роки до дня звернення. Також вважав, що у зв'язку із змінами до Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII), внесеними Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон № 2148-VIII) з 01 жовтня 2017 року суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, індексації не підлягають.
У відзиві на апеляційну скаргу позивача Управлінням висловлено згоду з висновками місцевого суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог.
Позивачем на адресу апеляційного суду надіслано заяву, в якій висловлено прохання при вирішенні справи керуватись правовими позиціями, визначеними в останніх постановах Верховного Суду.
Відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі Управління залишити без задоволення, а апеляційну скаргу позивача задовольнити, з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є непрацюючим пенсіонером, має зареєстрований страховий випадок у зв'язку із трудовим каліцтвом, що сталося 25 вересня 1969 року.
Позивачу встановлено втрату професійної працездатності безстроково (акт про нещасний випадок на виробництві; довідка до акта огляду МСЕК від 15 лютого 2001 року); тривалий час є отримувачем страхових виплат безстроково.
Постановою Артемівського (натепер - Бахмутського) міського відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 27 червня 2001 року № 197 позивачу продовжено виплату щомісячних страхових виплат (які раніше щомісячно виплачувалися позивачу роботодавцем) з 01 липня 2001 року безстроково.
У серпні 2019 року позивач звернувся до Управління із заявою, в якій просив повідомити інформацію щодо проведення індексації страхових виплат. Також просив в разі не проведення індексації нарахувати та виплатити йому індексацію щомісячних страхових за весь час перебування на обліку у відповідного органу Фонду соціального страхування України як отримувач страхових виплат, а також сплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати індексації щомісячних страхових виплат.
На таке звернення надана відповідь від 20 серпня 2019 року № В-01-04/19-433, в якій повідомлялося, що позивач як отримувач страхових виплат з 05 серпня 2013 року перебуває на обліку у Бахмутському міському відділенні Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області. Згідно з наданою інформацією та з урахуванням місяців підвищення доходів позивача відділенням здійснено нарахування індексації щомісячних страхових виплат з місяця перевищення порогу індексації індексом споживчих цін - з червня 2014 року по лютий 2017 року загальною сумою 8725,33 грн. З березня 2018 року відділення припинило нарахування індексації у зв'язку з тим, що збільшення щомісячної страхової виплати у березні 2018 року внаслідок перерахунку відповідно до ч. 2 ст. 37 Закону № 1105-XIV перевищило розмір індексації. З 11 жовтня 2017 індексація страхових виплат здійснюється відповідно ч. 15 ст. 42 Закону № 1105-XIV одночасно з проведенням перерахунку щомісячної страхової виплати відповідно до ч. 2 ст. 37 Закону.
В своєму листі відповідач також послався на п. 2 ч. 2 ст. 16 Закону № 1105-XIV, згідно з яким застраховані особи зобов'язані своєчасно повідомляти страхувальника та страховика про обставини, що впливають на умови або зміни розміру матеріального забезпечення та соціальних послуг.
Наведені в листі Управління обставини щодо нарахування індексації страхових виплат підтверджуються поданою до суду довідкою про нарахування індексації.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначає Закон № 1105-XIV, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року.
Вказаний Закон передбачає індексацію суми страхової виплати.
Так, відповідно до ч. 15 ст. 42 Закон № 1105-XIV в редакції, яка була чинною, до 11 жовтня 2017 року було передбачено, що індексація суми страхової виплати провадиться відповідно до законодавства.
Відповідно до ст. 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; поріг індексації - це величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
Статтею 2 вказаного Закону, яка визначає об'єкти індексації грошових доходів населення, в редакції, яка була чинною та підлягала застосуванню до 11 жовтня 2017 року, було визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (абз.5 ч. 1 ст. 2).
Частиною 5 ст. 2 Закону № 1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно зі ст. 4 цього Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі: до 01 січня 2016 року - 101 відсоток, після 01 січня 2016 року - 103 відсотки (з 01 січня 2016 року набрав чинності Закон від 24 грудня 2015 року № 911-VIII, яким внесено зміни до вказаного Закону, зокрема змінено відсоток порогу індексації в сторону збільшення).
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Згідно зі ст. 8 Закону № 1282-XII перегляд розмірів державних соціальних гарантій та гарантій оплати праці відповідно до умов, визначених цим Законом, здійснюється уповноваженими на це органами протягом місяця, у якому виникли підстави для перегляду.
За наявності підстав, визначених цим Законом, право населення на реалізацію зазначених гарантій не залежить від прийняття рішень відповідними органами.
З 11 жовтня 2017 року набрав чинності Закон № 2148-VIII, яким, зокрема:
- ч. 15 ст. 42 Закону № 1105-XIV викладено в редакції, згідно з якою індексація суми страхової виплати проводиться відповідно до частини другої статті 37 цього Закону;
- абз.5 ч. 1 ст. 2 Закону № 1282-XII викладено в редакції, згідно з якою індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, - суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування.
Статтею 5 Закону № 1282-XII передбачено, що індексація виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, інших видів соціальної допомоги проводиться відповідно за рахунок фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також за рахунок коштів Державного бюджету України. (Аналогічні положення вказана стаття містила і до 11 жовтня 2017 року.)
Відповідно до ч. 15 ст. 42 Закону № 1105-XIV індексація суми страхової виплати проводиться відповідно до частини другої статті 37 цього Закону, якою передбачено, що перерахування сум щомісячних страхових виплат провадиться також у разі зростання у попередньому календарному році середньої заробітної плати. Таке перерахування провадиться з 1 березня наступного року відповідно до коефіцієнта, затвердженого Кабінетом Міністрів України на підставі даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики.
Отже, законодавством передбачений обов'язок відповідача здійснювати індексацію страхових виплат. При цьому такий обов'язок не залежить від здійснення застрахованою особою певних активних дій, як помилково вважав відповідач.
Посилання апелянта на неможливість отримання відомостей про доходи позивача є безпідставними з огляду за зміст Положення про виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування України, що затверджено постановою правління Фонду соціального страхування України від 24 січня 2017 року № 5.
Відповідно до вказаного Положення Фонд соціального страхування, в тому числі: забезпечує ведення реєстру потерпілих від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань, а також осіб, які у разі смерті потерпілого мають право на одержання страхових виплат (п.3.1.3); здійснює обмін Інформацією з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, державної фінансової політики, реалізації державної податкової політики та з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Пенсійним Фондом України іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування та громадськими формуваннями для виконання Фондом покладених на нього функцій і завдань, визначених законодавством України (п.3.1.4.).
Крім того, спільною постановою правління Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 04 березня 2003 року № 5-4/4, що зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16 травня 2003 року за № 376/7697, передбачено, що у разі необхідності органи Пенсійного фонду повинні безкоштовно надавати відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків додаткову інформацію щодо призначення та розміру пенсій, щомісячної цільової грошової допомоги на прожиття, допомоги на поховання і витрат на виплату та доставку пенсій (п.11).
Так, Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року (далі - Порядок № 1078, у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Положеннями абзаців 1-3 пункту 10 Порядку № 1078 встановлено, що у разі, коли потерпілому внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання одночасно із щомісячною грошовою сумою, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку, виплачується пенсія, в першу чергу індексується щомісячна грошова сума.
Якщо особам, які перебували на утриманні потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, одночасно із щомісячною страховою виплатою виплачується пенсія, в першу чергу індексується сума щомісячної страхової виплати.
Індексація пенсій у випадках, зазначених у першому і другому абзацах цього пункту, провадиться органами Пенсійного фонду на підставі довідок відділень виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, в яких зазначається сума призначеної страхової виплати, проіндексована її сума і сума індексації.
Таким чином, виходячи з наведених вище положень, правових підстав для здійснення індексації одного виду грошового доходу (щомісячної страхової виплати) населення у разі підвищення розміру іншого (пенсії) на підставі отриманих від органу Пенсійного фонду України довідок про підвищення розміру пенсії у позивача відсутні.
Аналогічна позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 17 травня 2019 року у справі № 824/497/16-а (реєстраційний номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 81795779).
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що на час призначення страхових виплат позивач вже не був працевлаштованою особою, що не спростовано відповідачем, а тому у нього були відсутні підстави повідомляти фонд про відповідні зміни.
Також, місцевий суд обґрунтовано вважав недоречними посилання Управління на відсутність підстав для нарахування сум індексації за минулий період є такими, що не ґрунтується на положеннях ч. 7 ст. 47 Закону № 1105-XIV, відповідно до якої якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку.
Вказаний висновок не спростовує і зміст ч. 4 ст. 47 вказаного Закону, яка передбачає, що виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Адже зазначена норма передбачає випадки, коли виплати призначені, але не одержані потерпілим. Тоді як у цій справі судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що виплати індексації страхових виплат не були призначені саме Управлінням.
З огляду на наведене місцевий суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати індексації щомісячних страхових виплат за спірний період з 01 липня 2001 року (а не з 01 квітня 2001 року, як помилково вважав позивач (постанова Артемівського міського відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 27 червня 2001 року № 197, яка є чинною та не оскаржувалася)) та зобов'язання відповідача здійснити такі нарахування та виплати на користь позивача за вирахуванням фактично виплачених сум підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги Управління наведених висновків не спростовують, а тому у задоволенні апеляційної скарги відповідача слід відмовити.
Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині компенсації втрати частини доходів в зв'язку з порушенням строків виплати індексації страхових виплат, суд першої інстанції виходив з такого.
У нинішній справі відповідачем щодо спірного періоду дохід у вигляді індексації страхової виплати нарахований не був і не виплачувався. Відповідно, за відсутності нарахованого доходу, компенсація такого доходу у зв'язку з порушенням строку його виплати проводитися не могла. Отже, право ОСОБА_1 на отримання компенсації при нарахуванні та виплаті індексації страхових виплат відповідачем буде порушене, задоволення позову в цій частині свідчило би про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що не відповідає завданню та меті адміністративного судочинства, які визначені ст. 2 КАС України.
З такими висновками не може погодитись суд апеляційної інстанції та зазначає таке.
При нарахуванні компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати слід керуватися Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплат» (далі - Закон № 2050-III), Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів в зв'язку з порушенням строків їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 (далі - Порядок № 159).
Стаття 1 Закону № 2050-III визначає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 Закону № 2050-III, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Згідно з п. 3 Порядку № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).
Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічного правового висновку дійшла колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у постанові від 7 листопада 2012 року № 6-131цс12.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
У такому випадку правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Використане у ст. 3 Закону № 2050-ІІІ та п. 4 Порядку № 159, формулювання щодо обчислення компенсації, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації передбаченої ст. 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Водночас, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень наведеного Порядку, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.
Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права висловлений Верховним Судом України у постановах від 19 грудня 2011 року (справа № 6-58цс11), від 11 липня 2017 року (справа № 21-2003а16), та Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року (справа № 336/4675/17), від 21 червня 2018 року (№ 523/1124/17), від 03 липня 2018 року (справа № 521/940/17).
Таким чином, апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати індексації щомісячних страхових виплат з 01.04.2001 року по день фактичної сплати відповідних сум індексації щомісячних страхових виплат - задоволенню.
Колегія суддів не приймає посилання апелянта на п.6 Порядку № 159, яким передбачено, що своєчасно не отриманий з вини громадянина дохід компенсації не підлягає, оскільки, як було встановлено судами у цій справі, індексація страхових виплат не була проведена саме з вини відповідача в наслідок неналежного виконання своїх повноважень.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
З врахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції на виконання положень ст. 317 КАС України та прийняти нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат.
Оскільки за результатами апеляційного перегляду рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені в повному обсязі, відповідно до ч.ч.1 та 3 ст. 139 КАС України, яка регулює питання розподілу судових витрат, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з оспорюваного рішення, місцевим судом присуджено стягнути з ОСОБА_1 на користь державного бюджету України судовий збір в сумі 384,20 грн.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2019 року сплату судового збору в сумі 768,40 грн. за подання до суду позовної заяви було відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року позивача було звільнено від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Як вже було зазначено судом вище, за приписами ч. 1 ст. 139 КАС України суд присуджує всі здійснені документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень.
Вказаною нормою передбачено стягнення з суб'єкта владних повноважень документально підтверджених судових витрат, які були здійснені позивачем. У нинішній справі ОСОБА_1 було відстрочено сплату судового збору за подання позову, звільнено від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, отже позивачем не понесено жодних судових витрат. Відтак, враховуючи наведені вище норми КАС України щодо розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області судового збору за подання позову та апеляційної скарги на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 826/6259/16.
Керуючись статтями 139, 250, 308, 315, 317, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 200/11734/19-а - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати індексації щомісячних страхових виплат за період з 01 квітня 2001 року по день фактичної сплати відповідних сум індексації щомісячних страхових виплат.
В цій частині прийняти нову постанову.
Зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати індексації щомісячних страхових виплат за період з 01 квітня 2001 року по день фактичної сплати відповідних сум індексації щомісячних страхових виплат.
Змінити розподіл судових витрат, виключивши абзаци п'ятий - шостий резолютивної частини Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 200/11734/19-а.
В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду 23 жовтня 2019 року у справі № 200/11734/19-а - залишити без змін.
Повне судове рішення - 24 грудня 2019 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Сіваченко
Судді А. А. Блохін
Т. Г. Гаврищук