24 грудня 2019 року справа №360/4295/19
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сіваченко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року (повний текст складено 12 листопада 2019 року в м. Сєвєродонецьк) у справі № 360/4295/19 (суддя І інстанції - Тихонов І.В.) за позовом ОСОБА_1 до Старобільського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про визнання бездіяльності та рішень протиправними та дискримінаційними, зобов'язання вчинити певні дії, -
30 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Старобільського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про визнання бездіяльності та рішень протиправними та дискримінаційними, зобов'язання вчинити певні дії.
На виконання вимог ухвали Луганського окружного адміністративного суду позивачем 15.10.2019 надано уточнений позов, за яким він просив суд: - визнати бездіяльність та рішення відповідача щодо невиплати позивачу заборгованості із страхових виплат за період з 01.05.2016 по 30.09.2018 протиправними та дискримінаційними; - зобов'язати відповідачу виплатити позивачу заборгованість із страхових виплат за період з 01.05.2016 по 30.09.2018, з виплатою компенсації за втрату частини доходів з 01.06.2016, нараховану по місяць в якому буде провадитися виплата заборгованості із страхових виплат.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач є отримувачем страхових виплат в Фонді соціального страхування України. Позивача було прийнято та поставлено на облік до Старобільського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області. За період з 01.05.2016 по 30.09.2018 позивачу страхові виплати не було проведено. З 01.10.2018 позивачу було поновлено страхові виплати.
Позивач з таким діями відповідача погодитись не може, оскільки вони є протиправними та такими, що порушують його конституційні права.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року у справі № 360/4295/19 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Старобільського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області щодо невиплати ОСОБА_1 раніше призначених, але не нарахованих та не виплачених щомісячних страхових виплат за період з 01.04.2017 по 30.09.2018. Зобов'язано Старобільське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області виплатити ОСОБА_1 страхові виплати за період з 01.04.2017 по 30.09.2018. Рішення суду звернуто до негайного виконання у межах виплати щомісячної страхової виплати за один місяць. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (п. 15 Постанови КМУ №365 від 25.04.2018).
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином України та внутрішньо переміщеною особою, що підтверджено інформацією, зазначеною в паспорті громадянина України (а.с. 12), картці фізичної особи-платника податків (а.с. 12 зв.), довідці від 27.10.2016 № 934027246 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с. 15).
12.10.2015 позивач як внутрішньо переміщена особа звернувся до Старобільського відділення із заявою про виплату недоотриманих щомісячних страхових виплат (а.с.79).
19.10.2015 Старобільським відділенням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області була прийнята постанова № 1218/7867/7867/14 “Про призначення потерпілому перерахованої щомісячної страхової виплати з 01.03.2014 (коригуюча)”, якою призначено потерпілому щомісячну страхову виплату в сумі 811,03 грн. з 01.03.2014 по 30.09.2015 (а.с.78).
19.10.2015 Старобільським відділенням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області була прийнята постанова № 1218/7867/7867/15 “Про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати”, якою продовжено потерпілому щомісячну страхову виплату в сумі 811,03 грн. з 01.10.2015 по 31.03.2016 (а.с.77).
11.04.2017 Старобільським відділенням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області була прийнята постанова № 1218/7867/14 “Про зняття з обліку потерпілого”, якою знято з обліку позивача з 07.04.2017 (а.с. 75).
11.04.2017 Старобільським відділенням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області була прийнята постанова № 1218/7867/7867/15 “Про зняття з обліку страхового випадку”, якою знято з страховий випадок позивача з 07.04.2017 (а.с. 74).
Згідно з інформації, яка зазначена у відзиві на позовну заяву, страхові виплати позивачу були припинені з 01 квітня 2017 року (а.с. 48 зв.).
Позивач 10.10.2018 звернувся до відповідача із заявою про поновлення страхових виплат (а.с. 66).
23.11.2018 Старобільським відділенням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області була прийнята постанова № 1220/7867/7867/16 “Про призначення потерпілому перерахованої щомісячної страхової виплати”, якою призначено потерпілому щомісячну страхову виплату в сумі 1002,43 грн. з 01.03.2017 (а.с.64).
23.11.2018 Старобільським відділенням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області була прийнята постанова № 1220/7867/7867/17 “Про призначення потерпілому перерахованої щомісячної страхової виплати з 01 січня 2018 року”, якою продовжено потерпілому щомісячну страхову виплату в сумі 1258,81 грн. з 01.01.2018 (а.с. 63).
23.11.2018 Старобільським відділенням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області була прийнята постанова № 1220/7867/7867/18 “Про призначення потерпілому перерахованої щомісячної страхової виплати з 01 березня 2018 року”, якою продовжено потерпілому щомісячну страхову виплату в сумі 1510,58 грн. з 01.03.2018 (а.с. 62).
23.11.2018 Старобільським відділенням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області була прийнята постанова № 1220/7867/7867/19 “Про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати”, якою продовжено потерпілому щомісячну страхову виплату в сумі 1510,58 грн. з 01.10.2018 (а.с.61).
21.03.2019 Старобільським відділенням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області була прийнята постанова № 1220/7867/7867/21 “Про призначення потерпілому перерахованої щомісячної страхової виплати з 01 березня 2019 року”, якою продовжено потерпілому щомісячну страхову виплату в сумі 1586,11 грн. з 01.03.2019 (а.с. 59).
Листом від 30.07.2019 № 1972/02-1 відповідач повідомив, що відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року №365 зі змінами, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №335, орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо перемішеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. На теперішній час цей порядок ще не визначено. На підставі викладеного заборгованість буде виплачена після визначення окремого порядку (а.с.17).
Відповідно до інформації, яка викладена у довідці, потерпілому було нараховано та сплачено страхові виплати за період з 01.10.2018 по 31.10.2019 в сумі 1586,11 грн. (а.с. 81 зв.)
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Відповідно до вимог статті 173 Кодексу законів про працю України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві, відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування станом на момент виникнення спірних правовідносин визначав Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", який з 1 січня 2015 року діє в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року та має назву "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 1105-XIV).
На час призначення позивачу страхових виплат у 2014 році частиною першою статті 21, статтею 28 Закону № 1105-XIV передбачалось, що у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, виплачуючи йому, зокрема, одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності, а також щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого.
Відповідно до ст. 16 ч. 1 п. 2 Закону № 1105-XIV, застрахована особа, має право на отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом.
Статтею 36 Закону № 1105-XIV передбачено, що страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Страхові виплати складаються в тому числі із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII (надалі Закон № 1706-VII) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (частина друга статті 7 Закону № 1706-VII).
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1706-VII закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до пункту 2 постанови КМУ постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2015 № 365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” встановлено, що комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворені районними, районними у мм. Києві і Севастополі державними адміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад, у місячний строк з дня набрання чинності цією постановою приймають рішення про відновлення або про відмову у відновленні соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, довідки яких недійсні на дату набрання чинності цією постановою, відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого цією постановою, за умови отримання внутрішньо переміщеною особою нової довідки відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб” (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312).
Відповідно до пункту 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 № 365 (Порядок №365) за результатами розгляду подання з урахуванням акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї комісія приймає рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати з моменту припинення її виплати, в тому числі з урахуванням інформації про стан фінансування та виплати, що оприлюднюється на офіційному веб-сайті Мінсоцполітики або інших органів, що здійснюють соціальні виплати.
Отже, фактично відповідна комісія на підставі заяви позивача як внутрішньо переміщеної особи прийняла рішення про відновлення раніше призначених виплат позивачу.
Щодо заборгованості зі страхових виплат за період з 01.04.2017 по 30.09.2018, то право Позивача на страхові виплати за вказаний період не є спірним. Відповідачем страхові виплати за вказаний період нараховані у повному обсязі, однак, не виплачена з посиланням на пункт 15 “Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, а саме, пункти 15 і 18 доповнені реченням такого змісту: “Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України”, враховуючи наведене позивачу не сплачено заборгованості за минулий період.
Суд вважає таку позицію неприйнятною, виходячи з наступного.
За змістом конституційних норм (статті 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Конституційне поняття “Закон України”, на відміну від поняття “законодавство України”, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості потерпілим, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.
Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
У випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
При цьому, суд ще раз акцентує свою увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Посилання відповідача щодо невиплати пенсії на відсутність фінансування судом відхиляються з огляду на таке.
Згідно з частинами першою та другою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При розгляді справи “Кечко проти України” (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 “Бурдов проти Росії”).
Таким чином, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від асигнувань на виплату таких коштів.
Матеріалами справи встановлено, що позивачу не сплачено страхові виплати за період з 01.04.2017 по 30.09.2018.
Таким чином, ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати щомісячних страхових виплат позивачу за період з 01.04.2017 по 30.09.2018 та зобов'язання відповідача виплати позивачу страхові виплати за період з 01.04.2017 по 30.09.2018.
Стосовно вимоги про визнання бездіяльності відповідача дискримінаційною, суд зауважує, що частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Тобто чинним КАС України не передбачено способу захисту порушеного права шляхом визнання бездіяльності дискримінаційною, а достатнім і належним способом захисту в межах спірних правовідносин є визнання бездіяльності відповідача протиправною.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача компенсації втрати частини доходу не отриманих страхових виплат у зв'язку з порушенням строків їх виплати у відповідності до Закону України від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку порушенням строків їх виплати”, суд приходить до наступного висновку.
Згідно ст. 4 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” та п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 “Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати” виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Таким чином, компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, тобто право на компенсацію позивач набуває в момент отримання доходу.
Як вбачається з позовної заяви, звертаючись до суду, позивач просить нарахувати компенсацію на ще не виплачені суми доходу, що не відповідає вимогам закону. Фактично вимоги позивача з цього приводу заявлені передчасно, а тому не підлягають задоволенню.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За наведеного вище суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення адміністративного позову частково.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року у справі № 360/4295/19 - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року у справі № 360/4295/19- залишити без змін.
Повне судове рішення складено 24 грудня 2019 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді Т.Г. Гаврищук
І.В. Сіваченко