Номер провадження 22-ц/821/900/19Головуючий по 1 інстанції
Справа №708/949/19 Категорія: 304090000 Івахненко О.Г.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
24 грудня 2019 року м. Черкаси:
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідачФетісова Т.Л.
суддіСіренко Ю.В., Гончар Н.І.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу позивача на рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 22.10.2019 (повний текст складено 22.10.2019, суддя в суді першої інстанції Івахненко О.Г.) у цивільній справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,
01.08.2019 АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом, яким просило стягнути з відповідача на свою користь кредитну заборгованість в сумі 98878,33 грн., в тому числі: тіло кредиту - 45238,10 грн., прострочене тілом кредиту - 23426,15 грн., пеня за простроченим зобов'язанням - 24583,30 грн., пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100,00 гривень - 446,10 грн., штраф (фіксована частина) - 500,00 грн., штраф (процентна складова) - 4684,68 грн., мотивуючи про те, що ОСОБА_1 , як позичальник, не виконала належним чином свої зобов'язання по кредитному договору, внаслідок чого у неї перед банком утворилася заборгованість, про стягнення якої разом з нарахованими згідно умов договору платежами (проценти, пеня, штрафи) банк порушує питання в даній справі.
Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 22.10.2019 позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача тіло кредиту в сумі 23426,15 грн., а в задоволенні решти позовних вимог - відмолено. Суд вказав, що позовні вимоги у справі є такими, що не підтверджуються наданими банком доказами, адже банк не довів, що саме долучені до позову умови надання банківський послуг в Приватбанку були чинними на момент укладення договору та надавалися для ознайомлення відповідачу. Одночасно суд вказав, що фактично тримані за кредитним договором кошти (тіло кредиту) мають бути стягнуті на користь банку.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав 26.11.2019 через відділення поштового зв'язку апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог банку та новою постановою такі вимоги задовольнити. В обґрунтування вказано на те, що суд, визначаючи розмір заборгованості по тілу кредиту, не врахував наявність простроченої заборгованості по тілу. Скаржник зазначає, що до стягнення з відповідача підлягає тіло кредиту в сумі 45238,10 грн. та прострочене тіло кредиту в сумі 23426,15 грн.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.
За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення 98878,33 грн.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Враховуючи вимоги апеляційної скарги, предметом апеляційного перегляду є рішення суду першої інстанції щодо вирішення позовних вимог про стягнення простроченого тіла кредиту, пені та штрафів.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При розгляді справи встановлено, що 04.06.2014 між ПАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк» - позивач у справі) та ОСОБА_1 (як позичальником - відповідач у справі) укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку (а.с.10).
Дана заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, складають договір про надання банківських послуг.
У відповідності із цією анкетою-заявою ОСОБА_1 ознайомилася із договором надання банківських послуг до його укладення і погодилася з його умовами, примірник договору про надання банківських послуг погодилася отримати шляхом самостійного роздрукування з офіційного сайту www.privatbank.ua. Також зобов'язалася виконувати Умови і правила надання банківських послуг та регулярно самостійно знайомитися з їх змінами на сайті Приватбанку.
В той же час анкета-заява від 04.06.2014 не містить відомостей про оформлення відповідачем кредитного договору в розмірі та на умовах, зазначених у позовній заяві.
Відповідно до витягу з Тарифів обслуговування кредитних карток «Універсальна», 55 днів пільгового періоду» базова процентна ставка в місяць, яка нараховується на залишок заборгованості, становить 3,0 % в місяць (нараховується на залишок заборгованості). Штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань становить 500,00 грн. +5% від суми заборгованості за кредитним лімітом, з урахуванням нарахованих і прострочених процентів і комісій. Пеня 1 (базова відсоткова ставка за договором)/30 нараховується за кожен день прострочення кредиту; пеня 2 - 1% від заборгованості, але не менше 30 грн. на місяць, нараховується 1 раз в місяць при наявності прострочки за кредитом або відсотків 5 і більше днів при виникненні прострочки на суму більше 50 грн. (а.с.11).
До кредитного договору банк додав витяг Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку - Архів Умов та правил надання банківських послуг з веб-сайту https://privatbank.ua/terms/.
Відповідно до п.2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим Договором.
Згідно з п. 2.1.1.5.6 Умов та правил надання банківських послуг у разі невиконання зобов'язань за договором, в разі не виконання обов'язків за договором на вимогу банку позичальник зобов'язується виконати зобов'язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та овердрафту), оплати винагороди банку.
Пунктом 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що при порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов'язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф, розмір якого встановлено тарифами договору. Штраф нараховується на окремий рахунок і підлягає оплаті в визначені банком терміни.
Згідно з п.1.1.7.11 Умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна з сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії Договору, він автоматично лонгується на такий же строк (а.с.12-26).
Банк зазначає, що відповідач, одержавши кредитні кошти, не виконала належним чином своїх зобов'язань по їх поверненню та сплаті визначених умовами кредитного договору платежів - пені та штрафів, внаслідок чого в неї перед банком виникла заборгованість в сумі 98878,33 грн., в тому числі: тіло кредиту - 45238,10 грн., прострочене тілом кредиту - 23426,15 грн., пеня за простроченим зобов'язанням - 24583,30 грн., пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100,00 гривень - 446,10 грн., штраф (фіксована частина) - 500,00 грн., штраф (процентна складова) - 4684,68 грн.
За доводами позивача, вказана сума має бути стягнута в судовому порядку.
Правовідносини між сторонами у справі, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин, регламентуються наступними правовими нормами.
Згідно положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст.629 ЦК України - договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, вони мають бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на положення ст.634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві про одержання кредиту від 04.06.2014, підписаній сторонами, відсутні умови договору про визначення розміру та порядку сплати процентів за користування кредитом, встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути з позичальника нараховані за умовами договору відсотки, пеню та штрафи за несвоєчасну сплату коштів по договору.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщені на веб-сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід'ємну частину договору.
Однак у матеріалах справи відсутні підтвердження, що саме цей Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомлювалася і погоджувалася з ними, підписуючи заяву про одержання кредиту, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати неустойки (пені, штрафів) саме у зазначеному в документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Роздруківка із веб-сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено у постанові ВСУ від 11.03.2015 (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Апеляційний суд враховує, що банк систематично змінює зміст Умов та Тарифів надання послуг, отже вести мову про те, що з 2014 року (коли сторони у справі уклали договір) до 2019 року (коли позивач звернувся до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості) зміст кредитного договору був незмінним підстав немає.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві про одержання кредиту домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов сам по собі не може розцінюватися як зміст кредитного договору, наявного між сторонами справи.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові ВСУ від 11.03.2015 (провадження №6-16цс15).
Апеляційний суд зазначає, що наявність у вказаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не має правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об'єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
Колегія суддів враховує, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, який міститься в матеріалах даної справи, не містить підпису відповідача, тому це не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами справи 23.11.2011 шляхом підписання заяви, оскільки протилежні висновки суперечили б вищенаведеним вимогам ч.ч.1, 2 ст.207, ст.1055 ЦК України про письмову форму договору.
З цих підстав апеляційний суд приходить до висновку про недоведеність тверджень позивача про те, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань, про стягнення яких порушено питання в цій справі, отже відповідні позовні вимоги є необґрунтованими, про що вірно вказав суд першої інстанції.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією ВС у постанові від 04.09.2019 у справі №382/1131/18.
Апеляційні доводи в цій справі правильності таких висновків суду не оспорюють.
Далі, одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч.1 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів». Згідно з п.22 ч.1 ст.1 вказаного закону споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» зазначив, що з огляду на приписи ч.4 ст.42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 банк дотримався вимог, передбачених ч.2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові ВП ВС від 03.07.2019 у справі № 342/180/17.
При цьому відповідно до вимог ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; ч.1 ст.264 ЦПК України - під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Отже саме до повноважень суду входить оцінка наданих сторонами у справі доказів та встановлення на їх підставі фактичних обставин справи. При цьому суд вправі як погодитися з такими доказами, так і відхилити їх, навівши свої міркування з цього приводу.
У даному випадку позивач стверджує про наявність між ним та відповідачем, як позичальником, кредитних правовідносин саме на умовах, які надані банком. Однак доказів того, що саме такі умови надання банківських послуг існували в момент укладення кредитного договору та були надані для ознайомлення відповідачу (враховуючи їх мінливий характер, що банком не заперечується) позивач не довів, у зв'язку з чим відповідні позовні доводи судом були обґрунтовано відхилені.
Апеляційний суд відхиляє доводи скаржника про необхідність стягнення з відповідача простроченого тіла кредиту, оскільки за доводами позивача, які ґрунтуються на положеннях Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку, платіж за умовами договору включає плату за користування кредитом, передбаченому тарифами і частину заборгованості по кредиту. При цьому простроченим кредитом є кредитні кошти, які були надані клієнту та не були повернуті у строк, передбачений договором (п.1.1.1.88 - долучених банком до позову Умов).
За змістом ч.1 ст.1054 ЦК України до обов'язків позичальника за кредитним договором входить повернення одержаних коштів та сплата платежів, встановлених як винагорода кредитора за надання цих коштів, зокрема, відсотків за користування кредитом.
З системного аналізу вищенаведених положень Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку та ч.1 ст.1054 ЦК України слідує, що за своєю суттю прострочене тіло кредиту, на яке вказує позивач у своїй позовній заяві, є завуальованими відсотками за користування кредитними коштами, адже до нього входить плата за користування кредитом, а не, власне, надані позичальнику в користування кошти.
Отже за відсутності визначеного договором порядку нарахування відсотків за користування кредитом позовні вимоги банку про стягнення простроченого тіла кредиту (до якого включено відсотки за користування кредитним коштами) зазначені позовні вимоги банку є необґрунтованими.
Одночасно з матеріалів справи вбачається, що позивач просив стягнути з відповідача, зокрема, тіло кредиту в сумі 45238,10 грн. та прострочене тіло кредиту в сумі 23426,15 грн., однак суд першої інстанції, вказуючи про задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту помилково вказав суму 23426,15 грн. (що є простроченим тілом кредиту) замість вірного розміру 45238,10 грн.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 22.10.2019 у даній справі слід змінити в частині визначення суми заборгованості по тілу кредиту, яка має бути стягнута з відповідача на користь позивача, та щодо вирішення питання про розподіл судового збору між сторонами та витрат відповідача на правничу допомогу, вказавши, що до стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк»підлягає 45238,10 грн.
На підставі ст.141 ЦПК України, оскільки позовні вимоги у справі задоволено на 45,75 %, з відповідача на користь позивача за розгляд справи судом першої інстанції слід стягнути 1921,00 грн. * 45,75 % = 878,86 грн. судового збору, за розгляд справи в суді апеляційної інстанції з позивача на користь відповідача слід стягнути 2881,50 грн. * 45,75 % = 1318,29 грн. судового збору, а всього 2197,15 грн.
Також за рахунок позивача пропорційно до розміру вимог у задоволенні яких відмовлено відповідачу слід відшкодувати витрати на правничу допомогу в сумі 813,75 (1500,00 грн. * 54,25 %).
Отже, зарахувавши судові витрати сторін у справі згідно положень ч.10 ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути 1383,40 грн. судових витрат.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу - задовольнити частково.
Рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 22.10.2019 у цивільній справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості - змінити в частині визначення суми заборгованості по тілу кредиту, яка має бути стягнута з відповідача на користь позивача, та щодо вирішення питання про розподіл судового збору між сторонами та витрат відповідача на правничу допомогу, вказавши, що до стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк»підлягає 45238,10 грн. кредитної заборгованості та 1383,40 грн. судових витрат.
У решті рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 22.10.2019 у цій справі - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.
Повну постанову складено 24.12.2019 .
Суддя-доповідач
Судді