КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ПОЛТАВИ
Справа №552/2947/19
Провадження № 2/552/1015/19
23.12.2019 року Київський районний суд м.Полтави в складі:
Головуючого судді - Турченко Т.В.
При секретарі - Силка І.О.
За участю адвокатів - Паскевич О.Г., Власенко Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та встановлення графіку зустрічей, -
Позивач ОСОБА_1 звернулась до Київського районного суду м. Полтави з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав. Позов обґрунтовуючи тим, що 04.08.2001 зареєструвала шлюб з відповідачем ОСОБА_2 Мають неповнолітніх синів, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Київського районного суду м.Полтави від 28.08.2013 шлюб між нею та ОСОБА_2 розірваний. Після розлучення відповідач будь-якої участі у вихованні та догляді за дітьми не приймає, їх фізичним, духовним та моральним розвитком не займається. Матеріальної допомоги на утримання дітей не надає. Просила суд позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 батьківських прав відносно неповнолітніх синів, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою судді Київського районного суду м. Полтави від 04.06.2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою судді Київського районного суду м. Полтави від 04.11.2019 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору виконавчий комітет Київської районної у м. Полтаві ради в особі служби у справах дітей.
Ухвалою суду від 04.11.2019 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та встановлення графіку зустрічей до розгляду його з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Паскевич О.Г., позовні вимоги підтримали повністю, просили задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 , в судове засідання не з'явився, про час та дату розгляду справи повідомлений належним чином.
Представник відповідача адвокат Власенко Н.О. в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала, просила відмовити. Зустрічну позовну заяву підтримала, просила задовольнити.
Представник третьої особи служби у справах дітей Святошинської в м. Києві районної Державної адміністрації в судове засідання не з'явився, попередньо надав суду заяву про розгляд справи без їх участі.
Представник третьої особи служби у справах дітей виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву про можливість розгляду справи у його відсутність.
Суд, заслухавши позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Паскевич О.Г., представника відповідача адвоката Власенко Н.О., свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , вивчивши та дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є ОСОБА_2 та ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвами про народження ( а.с. 12-13).
05.02.2016 року ОСОБА_9 та ОСОБА_8 зареєстрували шлюб. Після реєстрації шлюбу вона змінила прізвище на ОСОБА_10 (а.с. 11).
Згідно висновку Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації № 107-40/7607 від 27.09.2019 року є недоцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відносно неповнолітніх дітей, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( а.с.121-123).
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач умисно ухиляється від виконання батьківських обов"язків, та у майбутньому не збирається їх виконувати.
Заперечуючи проти позову, представник відповідача адвокат Власенко Н.О. наполягала, що ОСОБА_2 приймає участь у вихованні дітей, що він турбується про їх долю та має намір у майбутньому приймати участь у вихованні дітей, опікуватись їх долею, яка йому не байдужа.
Отже у судовому засіданні не встановлено жодних обставин, які б свідчили про те, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов"язків, що він має негативну характеристику, чи вчинив будь-які протиправні дії відносно своїх дітей, тому підстави для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітніх синів, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Щодо зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та встановлення графіку зустрічей суд виходить з наступного.
Після розірвання шлюбу між батьками, діти проживають разом з матір'ю за адресою АДРЕСА_1 .
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Пунктами 1, 2 статті 3, частиною другою статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка є частиною національного законодавства України, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладно у пункті 8 статті 7 СК України та у статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів дитини.
На необхідності дотримання вказаного принципу неодноразово наголошується у практиці Європейського суду з прав людини, яка застосовується судами України на підставі частини четвертої статті 10 ЦПК України та положень Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року (Рішення ЄСПЛ від 06 липня 2010 року у справі «Neulinger and Shuruk v. Switzerland», п. 135; Рішення ЄСПЛ від 11 жовтня 2017 року «M.S. v. Ukraine», п. 77). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (Рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Mamchur v. Ukraine», п. 100).
Відповідно до положень принципу статті 6 Декларації прав дитини Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння; вона повинна, коли це можливо, зростати під піклуванням і відповідальністю своїх батьків, у всякому випадку в атмосфері любові і морального та матеріального забезпечення; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Відповідно до положень ч.1 ст.ст.3, 18 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до ч 1 ст.141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Статтею 153 СК України передбачено, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли це право обмежене законом.
У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно з приписами ч.ч.1, 2, 3 ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
У ч.3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» зазначено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 15 даного Закону дитина, яка проживає окремо від одного з батьків, має право на підтримання з ним регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні, мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме її нормальному вихованню.
При встановленні способу та порядку спілкування суд має дотримуватись розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитини.
Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 склались неприязні відносини. Зазначений факт визнаний та підтверджений їх представниками.
Сторони не дійшли згоди щодо вирішення питання про визначення способу та порядку участі батька у вихованні дітей.
Відповідно до висновку виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради, як органу опіки та піклування, про визначення участі ОСОБА_2 у вихованні дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виконавчий комітет, як орган опіки та піклування вважає,за доцільне встановити час для спілкування батькові ОСОБА_2 з малолітніми дітьми.
Згідно ч.6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
ОСОБА_1 факт чинення перешкод ОСОБА_2 у спілкуванні з дитиною категорично заперечує.
Неповнолітні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , допитані судом в судовому засіданні без присутності батьків за участю психолога ОСОБА_11 повідомили, що батько з ними не спілкується, не телефонує та не приймає участі у їхньому житті. Також зазначили, що не бажають в подальшому спілкуватись з батьком та вважають за доцільне позбавити його батьківських прав.
З урахуванням малолітнього віку та стану здоров'я дітей, конфліктної міжособистісної поведінки батьків, ставлення батька до виконання батьківських обов'язків, бажання та можливість піклування про здоров'я дітей обох батьків і те, що такий порядок не порушуватиме ніяким чином права дітей, системного аналізу положень чинного законодавства України суд приходить до висновку про задоволення позову та встановлення днів та часу для спілкування дітей з батьком, а саме: кожний вівторок з 17.30. до 19.30 годин, кожну суботу з 15.00. до 20.00 годин без обмеження адреси прогулянок з можливістю поїздки до родичів, в тому числі до бабусі ОСОБА_12 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) та дідуся ОСОБА_13 (зареєстрований за адресою: Полтавська область, Машівський район, село Кустолово АДРЕСА_3 ) за місцем їх проживання. Кожен день народження дітей, а саме ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 14 липня до досягнення дітьми повноліття з 12.00 до 16.00. Кожні шкільні канікули в літній та зимовий період не менше 10 діб для відпочинку та оздоровлення дітей на території України. За попереднім погодженням з ОСОБА_1 вихідні та святкові дні з можливістю поїздки до місця фактичного проживання ОСОБА_2 , родичів, в тому числі до бабусі та дідуся за місцем їх проживання, знаходження шляхом надання можливості спілкуватися за допомогою засобів телефонного, стільникового зв'язку, соцмереж, скайпа, електронної скриньки.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», (CASE OF SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE), рішення від 10 лютого 2010 року).
Сторони, з урахуванням вікових змін дітей, їх розвитку та потреб, не позбавлені в майбутньому права змінити встановлений судом спосіб участі у вихованні малолітніх дітей, що буде відповідати, насамперед, інтересам дітей.
Приймаючи такі рішення, суд зауважує, що перш за все, бере до уваги інтереси дітей, а не інтереси сторін.
Керуючись ст. 259, 263-265 ЦПК України,-
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відмовити за безпідставністю.
Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та встановлення графіку зустрічей задовольнити.
Усунути перешкоди у спілкуванні з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 шляхом встановлення графіку зустрічей для їх батька ОСОБА_2 наступним чином:
Кожний вівторок з 17.30. до 19.30 годин, кожну суботу з 15.00. до 20.00 годин без обмеження адреси прогулянок з можливістю поїздки до родичів, в тому числі до бабусі ОСОБА_12 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) та дідуся ОСОБА_13 (зареєстрований за адресою: Полтавська область, Машівський район, село Кустолово АДРЕСА_3 ) за місцем їх проживання.
Кожен день народження дітей, а саме ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 14 липня до досягнення дітьми повноліття з 12.00 до 16.00.
Кожні шкільні канікули в літній та зимовий період не менше 10 діб для відпочинку та оздоровлення дітей на території України.
За попереднім погодженням з ОСОБА_1 вихідні та святкові дні з можливістю поїздки до місця фактичного проживання ОСОБА_2 , родичів, в тому числі до бабусі та дідуся за місцем їх проживання, знаходження шляхом надання можливості спілкуватися за допомогою засобів телефонного, стільникового зв'язку, соцмереж, скайпа, електронної скриньки.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення виготовлено 23.12.2019 року.
Головуючий Т.В.Турченко