Яготинський районний суд Київської області
Справа 382/1556/19
Провадження 2/382/768/19
Іменем України
/заочне/
19 грудня 2019 року Яготинський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Литвин Л.І.
при секретарі Чемерис С.О.
за участю адвоката Черних В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Яготин справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,
Позивач звернувся до Яготинського районного суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням. Свої вимоги обгрунтував наступним. На підставі договору дарування від 24 вересня 2008 року він є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані по АДРЕСА_1 . З 27 жовтня 2012 року в даному будинку зареєстрований його двоюрідний брат - ОСОБА_2 , що був зареєстрований в його будинку разом з його батьком (рідним дядьком позивача), проте жодного дня в його будинку не проживав. Місце перебування відповідача на даний час йому невідомо, оскільки будь-яких відносин з ним останній не підтримує. Разом з тим, за комунальні послуги відповідач не сплачує, будинком не цікавиться, не ставиться до нього як до свого постійного єдиного місця проживання, його особистих речей в будинку немає. У користуванні житлом ніхто ніколи відповідачу не перешкоджав. В той же час, під час його звернення до Управління праці та соціального захисту населення Яготинської РДА з метою призначення субсидії на оплату житлово-комунальних послуг, з'ясувалося, що оскільки в належному йому житловому будинку зареєстрований відповідач по справі, при призначені субсидії буде братися його дохід, що в свою чергу зменшить розмір державної допомоги. Таким чином, реєстрація відповідача у належному йому будинку, створює перешкоди у володінні та користуванні своїм майном, чим позбавляє його можливості в повній мірі використовувати свій об'єкт права власності та негативно впливає на його матеріальний стан, що порушує його права. Просив визнати відповідача такою, що втратив право користування належним йому будинком.
В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з"явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, покази свідків, враховуючи, що в справі є достатньо доказів для її заочного розгляду, суд вважає, що позов підлягає до задоволення.
З показів свідка ОСОБА_3 даних в судовому засіданні вбачається, що вона проживає по сусідству із позивачем та знайома з ним від дня його народження. ОСОБА_1 проживає разом з дружиною, сином та бабусею. Вона знайома також із відповідачем, який є двоюрідним братом ОСОБА_1 . Відповідач не проживає у належному позивачу будинку, лише у квітні приїздив у гості до бабусі, щоб та його привітала, але через декілька хвилин поїхав.
З показів свідка ОСОБА_4 даних в судовому засіданні вбачається, що він проживає по сусідству із позивачем. Відповідач по справі, який є двоюрідним братом позивача, ніколи не проживав у належному ОСОБА_1 будинку.
Правова позиція Європейського суду з прав людини відповідно до п.1 ст.8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, гарантує кожній особі, окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеним чи позбавленим свого житла.
Конституція України у ст.47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.
Реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими, відображається в збереженні житла за його власниками без обмежень, та в гарантії збереження житла в державному та комунальну житлову фонді за тимчасово відсутніми громадянами протягом шести місяців (ст. 71 ЖК УРСР),членів сімї власника жилого приміщення протягом року (ст. 405 ЦК України). Не проживання у жилому приміщенні понад встановлений строк без поважних причин, дають підстави для визнання цих осіб в судовому порядку такими, що втратили права користування ним (ст. 72 ЖК УРСР,ст. 405 ЦК України).
В силу ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
З постанови Верховного Суду України від 16 січня 2012 року, прийнятої в порядку п.1 ч.1 ст. 360-3, ч.1 ст. 360-4, яка є обов"язковою до виконання всім судами України, вбачається, що виходячи з того, що Закон України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов"язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких повязані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.»
На підставі ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації особи можливе на підставі рішення суду про позбавлення права користування житловим приміщенням.
За змістом ч.1ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, від 4.11.1950 року, підписаної від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Основні права та свободи людини, серед яких право на недоторканність житла, закріплені та гарантуються не лише в національному законодавстві держав, а й на міжнародному рівні. Однією з основних міжнародних гарантій цих прав є Конвенція про захист прав та основоположних свобод людини, у ст.8 якої передбачається просторовий аспект права на приватне життя право на повагу до житла. У ч.1 цієї статті зазначається, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві ( рішення від 27 травня 2004 р. у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства»)
Відповідно до п.п. 19, 22 Рішення Європейського суду з прав людини про справі «Кечко проти України» (Заява № 63134/00) від 08 листопада 2005 року, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном.
В судовому засіданні установлено, що згідно договору-дарування від 24 вересня 2008 р. позивач є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 , (договір дарування будинку, Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, а.с. 12-13). У вищевказаному будинку з 27 жовтня 2012 року зареєстрований двоюрідний брат позивача ОСОБА_2 , проте, останній фактично у належному позивачу будинку не проживав, (витяг з будинкової книги, а.с.14-16). Відповідач комунальні послуги не сплачує, будинком не цікавиться, його особистих речей в будинку немає, (акт обстеження, а.с. 8). Реєстрація відповідача у будинку позивача створює йому перешкоди у володінні та користуванні своїм майном.
Ураховуючи, що відповідач не проживає у будинку, належному позивачу, не цікавиться ним, за комунальні послуги не сплачує, не ставиться до будинку, як до місця свого постійного проживання, його особистих речей у будинку немає, є всі підстави вважати, що він втратив право користування вказаним будинком.
За таких обставин суд вважає вимоги позову обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Керуючись ст. ст. 10, 12, 81,259, 263-265 ЦПК України, ст. ст. 317,319,321,391 ЦК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування будинком АДРЕСА_1 .
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 768, 40 гривень судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, котра може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд-якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивачем рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Яготинський районний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Литвин Л.І.