ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
17 грудня 2019 року Справа № 918/304/18
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Гудак А.В. , суддя Олексюк Г.Є.
секретар судового засідання Гладка Л.А.
за участю представників сторін:
позивача: Боровець О.П., Ярмольчук В.С., Наумович Ю.С.
відповідача: Мартинюк А.О., Алішева Г.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Боровець Оксани Петрівни на рішення господарського суду Рівненської області від 02.07.2019 р. у справі №918/304/18, ухвалене суддею Церковною Н.Ф., повний текст складено 03.07.2019 р.
за позовом Фізичної особи - підприємця Боровець Оксани Петрівни
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мартін - Трейд"
про стягнення 18 024, 36 доларів США, що еквівалентно за офіційним курсом Національного банку України на дату подання позову 472 779,00 грн.
У травні 2018 року Фізична особа - підприємець Боровець Оксана Петрівна звернулася до господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мартін-Трейд" про стягнення 18 024,36 доларів США за договором транспортного експедирування №19/07/16 від 19.07.2016 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Мартін-Трейд" неналежним чином виконало перед позивачем зобов'язання щодо оплати наданих останнім послуг згідно договору доручення транспортного експедирування №19/07/16 від 19.07.2016 року в сумі 10 092,00 доларів США.
Крім того, за неналежне виконання умов договору позивачем нараховано відповідачу 1303,24 доларів США пені, 1 407, 00 доларів США збитків та 5 223, 12 доларів США штрафу за наднормативний простій.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 02.07.2019 р. позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мартін - Трейд" на користь Фізичної особи - підприємця Боровець Оксани Петрівни 10 092, 00 доларів США, що еквівалентно 265 475, 10 грн та 3 958, 24 грн судового збору. У задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 1 303, 24 доларів США пені, 1 407, 00 доларів США збитків та 5 223, 12 доларів США штрафу за наднормативний простій відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Фізична особа - підприємець Боровець Оксана Петрівна звернулася до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Рівненської області від 02 липня 2019 року в частині задоволення позовних вимог змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції «Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мартін - Трейд" на користь Фізичної особи - підприємця Боровець Оксани Петрівни 10 092, 00 доларів США та 3 958,24 грн судового збору», а також просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 02 липня 2019 року в частині відмови позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мартін - Трейд" на користь Фізичної особи-підприємця Боровець Оксани Петрівни 1 303,24 доларів США пені, 1 407, 00 доларів США збитків та 5 223, 12 доларів США штрафу за наднормативний простій.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник звертає увагу, на те, що суд першої інстанції при розгляді справи порушив норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим рішення господарського суду Рівненської області підлягає зміні та скасуванню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції помилково визначено еквівалент суми на день подання позову. За змістом статей 192 та 524 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Грошове зобов'язання може бути виражене у гривні або сторони в договорі можуть визначити грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Суд встановлює, чи визначено зобов'язання в іноземній валюті, чи у гривні з визначенням грошового еквівалента в іноземній валюті. У разі визначення зобов'язання в іноземній валюті суд не вправі змінювати грошовий еквівалент зобов'язання і в резолютивній частині рішення має зазначити розмір і вид іноземної валюти, що підлягає стягненню.
Гривневий еквівалент іноземної валюти, що підлягає стягненню, визначається за офіційним курсом НБУ на момент виконання грошового зобов'язання, яким є дата зарахування коштів на рахунок стягувана або видачі йому готівки (ст.53 Закону України «Про виконавче провадження»).
У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувану має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням.
Однак, ні в Договорі, ні в заявках на перевезення не визначено еквівалент в гривнях. Тому має бути стягнута сума в іноземній валюті, в доларах США. Оскільки, позивач просила стягнути заборгованість в іноземній валюті. Підстав визначати гривневий еквівалент в суду першої інстанції не було.
Також, скаржник звертає увагу на те, що не відповідають дійсності твердження суду першої інстанції про те, що позивач не надав суду доказів вини відповідача, а тому відсутні підстави для стягнення збитків та штрафу за наднормативний простій.
Оскільки, відповідно до п.6.1. Договору - сторони несуть відповідальність за матеріальний збиток, заподіяний внаслідок неналежного виконання даного договору при наявності провини однієї із Сторін, у розмірі згідно взятих на себе зобов'язань у рамках даного договору.Зі змісту п.6.2 Договору вбачається що наднормальний простій автомобіля оплачується Замовником у розмірі 100 Євро за кожну початку добу простою.
01 грудня 2017 року між сторонами підписана заявка на перевезення вантажу №4. Маршрут перевезення Золочів - Шамотулі. Завантаження мало відбутися 01 грудня 2017 року, а розвантаження 06 грудня 2017 року. Машину завантажено було пізно 01 грудня 2017 року (п'ятниця). Так як були вихідні дні, машина не була своєчасно замитнена. Замовник замитнив автомобіль лише 05 грудня 2017 року, що стверджується відміткою на CMR. Митний кордон пройшла 07 грудня 2017 року о 10 год. 53 хв. Того ж дня прибула на розвантаження. Однак розвантажена була 28 грудня 2017 року. Окрім того машина змушена була їхати в інше місце розвантаження, а саме з Шамотули в Лютутув, а потім в Люблін (відстань 620 км). Витрати на переїзд становлять 533 долари США.
Таким чином, не розвантаження сталося виключно з вини замовника, який не надав заводу всі необхідні документи.
Ухвалами Північно-західного апеляційного господарського суду від 21 серпня 2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Боровець Оксани Петрівни на рішення господарського суду Рівненської області від 02.07.2019 р. у справі №918/304/18, справу призначено до розгляду.
07.10.2019 р. на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Мартін - Трейд" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач зазначив, що рішення господарського суду Рівненської області від 02.07.2019 р. у справі №918/304/18 у частині стягнення з ТОВ «Мартін - Трейд» на користь ФОП Боровець О.П. 10 092,00 доларів США, що еквівалентно 265 475, 10 грн. та 3 958.24 грн. судового збору скасувати. Прийняти у цій частині нове рішення про залишення позовних вимог без задоволення. Та в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з ТОВ «Мартін - Трейд» на користь ФОП Боровець 1 303, 24 доларів США пені, 1 407,00 доларів США збитків та 5 223.12 доларів США штрафу за наднормативний простій - рішення залишити без змін.
25.11.2019 р. на адресу Північно-західного апеляційного господарського від представника позивача надійшло клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 27 064 грн.
16.12.2019 р. на адресу апеляційного господарського суду від Фізичної особи - підприємця Боровець Оксани Петрівни надійшло клопотання про часткову відмову від апеляційної скарги, в якому скаржник зазначив, що оскільки задоволені позовні вимоги до відповідача, будуть фактично виконуватися на території Республіки Польща, а тому визначення їх еквіваленту в гривні фактично не має значення - відтак, відсутній предмет оскарження.
Таким чином, скаржник відмовляється від апеляційної скарги поданої на рішення суду першої інстанцій, в частині оскарження позовних вимог, які були задоволені судом першої інстанції, а саме прохання зміни рішення суду першої інстанції.
Відтак, просить прийняти дану заяву про часткову відмову від апеляційної скарги та закрити апеляційне провадження в цій частині.
Колегія суддів в судовому засіданні розглянула клопотання про часткову відмову від апеляційної скарги колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до ч. 4, 5, 6 ст. 266 ГПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї до закінчення апеляційного провадження. У разі відмови від апеляційної скарги суд, за відсутності заперечень інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги, постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження. У разі закриття апеляційного провадження у зв'язку з відмовою від апеляційної скарги на судове рішення повторне оскарження цього рішення особою, яка відмовилася від скарги, не допускається. Суд апеляційної інстанції має право не приймати відмову від скарги або її відкликання з підстав, визначених у частині п'ятій статті 191 цього Кодексу.
Відповідно до ч.5 ст.191 ГПК України суд не приймає відмову у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що Фізична особа - підприємець Боровець Оксана Петрівна подало заяву про часткову відмову від апеляційної скарги, підписану особисто Фізичною особою - підприємцес Боровець Оксаною Петрівною. Отже, клопотання про часткову відмову від апеляційної скарги підписане уповноваженою особою.
Колегія суддів встановила, що апеляційна скарга не визнана відповідачем, відсутні особи, які приєднались до апеляційної скарги, і відсутні заперечення щодо заяви про часткову відмову від апеляційної скарги - за наведених обставин апеляційний господарський суд вважає за можливе прийняти часткову відмову скаржника від апеляційної скарги, в частині зміни рішення господарського суду Рівненської області від 02.07.2019 р. та закрити апеляційне провадження в даній частині.
Таким чином, продовжити розгляд апеляційної скарги в частині, якою апелянт просив скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 02 липня 2019 року в частині відмови позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мартін - Трейд" на користь Фізичної особи-підприємця Боровець Оксани Петрівни 1 303,24 доларів США пені, 1 407, 00 доларів США збитків та 5 223, 12 доларів США штрафу за наднормативний простій.
В судовому засіданні представники позивача підтримали доводи апеляційної скарги та надали додаткові пояснення по суті спору, стверджують що рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому в цій частині просить рішення господарського суду Рівненської області від 02.07.2019 р. у справі №918/304/18 скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Представники відповідача у судовому засіданні заперечили проти доводів апеляційної скарги та надали додаткові пояснення по суті спору, вважають що рішення в частині відмови в задоволення позовних вимог прийняте з дотримання норм матеріального та процесуального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд
1. Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.
19 липня 2016 року між позивачем (експедитор) та відповідачем (замовник) укладено Договір доручення транспортного експедирування №19/07/16 (далі - Договір), за умовами якого експедитор зобов'язався організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або замовником, залучати до виконання перевезення третіх осіб та укладати від свого імені або від імені замовника договори перевезення вантажу.
Даний договір визначає порядок взаємин Замовника і Експедитора, що зв'язані з виконанням експедирування вантажів / транспортно-експедиторського обслуговування (ТЕО) по організації внутрішньо-міських, міжміських і міжнародних перевезень вантажів.
Згідно даного договору Експедитор діє від імені та за рахунок Замовника. Цим договором встановлюється обов'язок Експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним Експедитором або Замовником, зобов'язання Експедитора залучити до виконання перевезення третіх осіб, та укласти від свого імені або від імені Замовника договір перевезення вантажу. Цим договором Замовник доручає Експедитору розрахуватися з виконавцем перевезення (перевізником, або іншого експедиторською компанією) коштами, які надходять на рахунок Експедитора за перевезення включно транспортно-експедиторські послуги. В разі необхідності Експедитор уповноважений Замовником зробити попередню оплату вартості перевезення власними коштами згідно з рахунком виконавця. (розділ 1 договору)
Відповідно до п.2.2. договору Виконання перевезень, у рамках діючого Договору, оформляється окремою Заявкою на конкретне перевезення.
Згідно п.2.3. договору Доповнення і Заявки є невід'ємною частиною Договору. Фактом виконання кожного перевезення являється товарно-транспортна накладна (ТТН, СМR), або її копія з відмітками отримувача про прийняття вантажу. По закінченню організації та виконання перевезення сторони підписують відповідний акт виконаних робіт.
Пунктом 5.3. договору передбачено, що ціни на перевезення вказуються у доповненнях до даного договору, або в заявках, що є його невід'ємною частиною.
За змістом п.5.4 договору розрахунки за виконані послуги поводяться шляхом перерахування на розрахунковий рахунок Експедитора на протязі 15-ти банківських днів згідно рахунків Експедитора з моменту виставлення рахунку.
Згідно п. 5.5. договору, у випадку несвоєчасної оплати послуг з перевезення, Замовник сплачує Експедитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день затримки оплати.
Відповідно до п.6.1. договору, сторони несуть відповідальність за матеріальний збиток, заподіяний внаслідок неналежного виховання даного договору при наявності провини одній із Сторін, у розмірі згідно взятих на себе зобов'язань у рамках даного договору, що не суперечить чинному законодавству України.
Пунктом 6.2. Договору встановлено, що нормативний простій автомобіля під завантаження/розвантаження і проведення митних формальностей приймається сторонами 48 годин на території України і 48 годин на території Східної Європи та Західної Європи та інших іноземних держав (не враховуючи вихідні і святкові дні, якщо автомобіль прибув під завантаження не менш чим за 24 години). Наднормативний простій автомобіля оплачується Замовником у розмірі 100 Євро за кожну почату добу простою.
Згідно п.7.5. договору передбачено, що всі суперечки, що можуть виникнути під час дії даного Договору, якщо сторони не можуть прийти до врегулювання виниклих суперечок та претензій, то вони підлягають розгляду в господарському суді м. Рівне згідно діючого законодавства України.
Зазначений договір укладений у письмовій формі, підписаний повноважними представниками сторін без зауважень і складання протоколу розбіжностей, скріплений відтисками печаток сторін.
На виконання умов Договору позивачем було здійснено на користь відповідача організацію перевезень за наступними заявками на перевезення вантажу: №190 від 03.11.2017 року, №196 від 10.11.2017 року, №206 від 20.11.2017 року, №3 від 01.12.2017 року, №4 від 01.12.2017 року, №215 від 04.12.2017 року, №216 від 04.12.2017 року.
Факт надання позивачем послуг з організації перевезень вантажу стверджується міжнародними товарно-транспортними накладними (CMR) №073014 від 13.11.2017 року, №0070301 від 15.11.2017 року, №0067174 від 21.11.2017 року, №01122017 від 01.12.2017 року, №180504 від 01.12.2017 р. №030328 від 05.12.2017 року, №001202 від 05.12.2017 року.
Згідно акту прийому-передачі наданих послуг №387 від 15.11.2017 р. на суму 1575 доларів США, акту прийому-передачі наданих послуг №406 від 27.11.2017 р. на суму 1638 доларів США, акту прийому-передачі наданих послуг №400 від 24.11.2017 р. на суму 1250 доларів США, акту прийому-передачі наданих послуг №442 від 03.01.2018 р. на суму 1400 доларів США, акту прийому-передачі наданих послуг №430 від 18.12.2017 р. на суму 1325 доларів США, акту прийому-передачі наданих послуг №443 від 28.12.2017 р. на суму 1512 доларів США, акту прийому-передачі наданих послуг №422 від 13.12.2017 р. на суму 1392 доларів США позивач здійснив на користь відповідача організацію перевезень на загальну суму 10 092 доларів США.
Оскільки, відповідач свій обов'язок з оплати наданих послуг не виконав, позивач звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом про стягнення з відповідача оплати за надані послуги згідно договору доручення транспортного експедирування №19/07/16 від 19.07.2016 року в сумі 10 092,00 доларів США.
Крім того, за неналежне виконання умов договору позивачем нараховано відповідачу 1 303, 24 доларів США пені на підставі п.п.5.5. Договору за несвоєчасну оплату послуг з перевезення, штраф за наднормативний простій 5 223, 12 доларів США на підставі п.п.6.2. договору та 1 407, 00 доларів США збитків, пов'язаних з простоєм автомобілів.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 02.07.2019 р. позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мартін - Трейд" на користь Фізичної особи - підприємця Боровець Оксани Петрівни 10 092, 00 доларів США, що еквівалентно 265 475, 10 грн та 3 958, 24 грн судового збору. У задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 1 303, 24 доларів США пені, 1 407, 00 доларів США збитків та 5 223, 12 доларів США штрафу за наднормативний простій відмовлено.
Апеляційний суд, перевіривши наведені доводи апеляційної скарги, встановивши обставини, які підлягали встановленню на підставі доказів, наявних у матеріалах справи, не вбачає підстав для задоволення поданої апеляційної скарги враховуючи наступне.
2. Правові норми, застосовані апеляційним судом до спірних правовідносин.
Відповідно до вимог статей 11, 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання виникають зокрема з договорів.
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, згідно ч.1 ст.173 Господарського кодексу України.
Приписами статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зі змісту ч.1 ст. 627 Цивільного кодексу України вбачається, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як вбачається із встановлених обставини у даній справі, між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі укладення договору транспортного експедирування.
Відносини, що виникають при транспортному експедируванні вантажів усіма видами транспорту, крім трубопровідного регулюються Цивільним кодексом України, Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність» та Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів до якої Україна приєдналася 01.08.2006р.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.
Експедитор (транспортний експедитор)- суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.
Перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов'язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником.
Відповідно до ст.316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Плата за договором транспортного експедирування здійснюється за цінами, що визначаються відповідно до глави 21 цього Кодексу
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Таким документом може бути, зокрема міжнародна автомобільна накладна (CMR). Відповідно до статті 9 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19 травня 1956 р.) вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
Таким чином, факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
Статтею 908 ЦК України передбачено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Частиною 1 ст. 909 ЦК України, ч. 1, 2 ст. 307 ГК України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Згідно зі ст.4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (надалі-Конвенція) договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.
За ч.1 ст.9 Конвенції вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
3. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.
Належним доказом виконання перевезення являється товарно-транспортна накладна (ТТН, СМR), або її копія з відмітками отримувача про прийняття вантажу. По закінченню організації та виконання перевезення сторони підписують відповідний акт виконаних робіт (п.2.3. Договору). Згідно з п. 5.3. Договору, ціни на перевезення вказуються у доповненнях до даного договору, або в заявках, що є його невід'ємною частиною. За змістом п. 5.4 Договору розрахунки за виконані послуги поводяться шляхом перерахування на розрахунковий рахунок Експедитора на протязі 15-ти банківських днів згідно рахунків Експедитора з моменту виставлення рахунку.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивачем було здійснено на користь відповідача організацію перевезень за наступними заявками на перевезення вантажу: №190 від 03.11.2017 року, №196 від 10.11.2017 року, №206 від 20.11.2017 року, №3 від 01.12.2017 року, №4 від 01.12.2017 року, №215 від 04.12.2017 року, №216 від 04.12.2017 року. Належним доказом виконання перевезення являється товарно-транспортна накладна (ТТН, СМR), або її копія з відмітками отримувача про прийняття вантажу. По закінченню організації та виконання перевезення сторони підписують відповідний акт виконаних робіт (п.2.3. Договору). Згідно з п. 5.3. Договору, ціни на перевезення вказуються у доповненнях до даного договору, або в заявках, що є його невід'ємною частиною. За змістом п. 5.4 Договору розрахунки за виконані послуги поводяться шляхом перерахування на розрахунковий рахунок Експедитора на протязі 15-ти банківських днів згідно рахунків Експедитора з моменту виставлення рахунку.
Апеляційним судом встановлено, що на виконання укладеного сторонами договору проведено організацію і фактичне перевезення обумовленого обсягу вантажу, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними (CMR) №073014 від 13.11.2017 року, №0070301 від 15.11.2017 року, №0067174 від 21.11.2017 року, №01122017 від 01.12.2017 року, №030328 від 05.12.2017 року, №001202 від 05.12.207 року.
Натомість, встановленою є також та обставина, що відповідач свій обов'язок з оплати наданих послуг не виконав, доказів здійснення необхідних платежів відповідач не надав. Так, апеляційним судом вважається доведеним, що розмір оплати послуг з організації перевезень за заявками №190 від 03.11.2017 року, №196 від 10.11.2017 року, №206 від 20.11.2017 року, №3 від 01.12.2017 року, №4 від 01.12.2017 року, №215 від 04.12.2017 року, №216 від 04.12.2017 року становить 10 092 доларів США, докази сплати цієї суми в матеріалах справи відсутні. Загальний розмір оплати за надані послуги підтверджується і фактичними даними, які містяться у відзиві відповідача на позов.
Стосовно визначення суми боргу в іноземній валюті (долар США) апеляційним судом враховується наступне.
Відповідно до частини першої статті 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.
Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право, крім іншого, самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам. Декретом КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (втратив чинність 07.02.2019) встановлено порядок використання валюти як засобу платежу, зокрема, стаття 7 Декрету встановлює, що у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовуються як засіб платежу іноземна валюта та грошова одиниця України - гривня. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки в порядку, установленому Національним банком України.
Пунктами 5.1-5.4. Договору узгоджено умови визначення вартості послуг та проведення їх оплати. Так, зокрема, сторони узгодили, що вартість транспортно-експедиторських послуг вираховується окремо по виконанню кожної заявки на перевезення, і є різницею між сумою , яка надходить на поточний рахунок експедитора згідно його рахунку до замовника, та сумою рахунку виконавця транспортної або іншої організації за виконання перевезення.
Ціни на перевезення вказуються в доповненнях до даного договору або в заявках, що є його невід'ємною частиною. Розрахунки за виконані послуги проводяться в іноземній валюті - євро.
При виконанні договору в заявках на перевезення зазначена валюта платежу - долар або USD, що розуміється судом як долар США, враховуючи характерний для України звичай ділового обороту у зовнішньоекономічній діяльності, використовуючи його як джерело права згідно частини 9 статті 11 ГПК України. Апеляційним судом критично оцінюється аргументація сторони відповідача в частині, яка стосується невизначеності платіжного засобу, і можливості неоднакового тлумачення цієї частини договору, оскільки існує декілька різноманітних валют, назва яких включає слово «долар».
При цьому питання укладення додаткової угоди №1 від 14.01.2017 до договору транспортного експедирування №19/07/16, в формі електронного документа, який сторона відповідача не визнає, не має правового значення для вирішення спору, оскільки ця умова договору узгоджена сторонами у заявках на перевезення, які є невід'ємною частиною договор
Таким чином, апеляційний суд вважає встановленим, що при виконанні договору сторони узгодили застосування в розрахунках іноземної валюти - долара США.
Можливість стягнення судом заборгованості в іноземній валюти відповідає правовій позиції, сформульованій у постанові Великої палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі 723/304/16-ц, де зазначається, що суд має право ухвалити рішення про стягнення боргу в іноземній валюті.
Уклавши договір транспортного експедирування, який передбачав здійснення міжнародного перевезення, сторони визначили, що при виконанні договору сторони керуються положеннями дійсного договору, чинним законодавством України, Митною конвенцією про міжнародне перевезення вантажів, Конвенцією про договір міжнародних перевезень, Європейською угодою про перевезення небезпечних вантажів. Спори, які виникатимуть при виконанні цього договору, вирішуються у господарському суді (м. Рівне, Україна) згідно діючого законодавства України.
Виходячи з положень статей 4 і 5 Закону «Про міжнародне приватне право», апеляційний суд надає юридичну оцінку лише тим доказам, які долучені до матеріалів справи у відповідності до правил ГПК України про належність і допустимість поданих доказів.
Виходячи з наведеного, апеляційний суд не може надати належну оцінку тим доказам, які приєднані до матеріалів справи відповідачем у вигляді письмових документів, текст у яких викладено польською мовою без належного перекладу. Посилання на ці документи у контексті необхідності ведення діловодства і бухгалтерського обліку за законодавством країни, до юрисдикції якої належить юридична особа , не можуть бути враховані судом, оскільки спір стосується зовнішньоекономічного договору щодо якого сторони визначили застосоване право.
Апеляційна скарга позивача (у частині, від якої сторона не відмовилась) стосується вимог про стягнення з відповідача 1 303, 24 доларів США пені, 1 407, 00 доларів США збитків та 5 223, 12 доларів США штрафу за наднормативний простій, про що суд зазначає таке.
За п. 5.5. Договору, у випадку несвоєчасної оплати послуг з перевезення Замовник сплачує Експедитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день затримки оплати.
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).
У силу вимог ч. ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Згідно з ч.1. ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.6. ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За законодавством України максимальний розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки НБУ.
Статтею 549 цього Кодексу встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Формами неустойки є штраф і пеня.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549, 551, 611 ЦК України).
Приймаючи до уваги правову позицію Великої Палата Верховного Суду у постанові від 20.09.2019 у справі №761/26293/16-ц, апеляційний суд враховує, що пеня є неустойкою і має штрафний, а не компенсаційний характер, вона не входить до складу зобов'язання.
Розмір пені встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Сторони узгодили у договорі розмір пені , який вираховується із застосуванням облікової ставки НБУ.
Відповідно до Положення про процентну політику Національного банку України, затвердженого постановою правління НБУ від 18.08.2004 року №389, зареєстрованого Мінюстом України 02.09.2004 за №1092/9691, облікова ставка Національного банку - один з монетарних
інструментів, за допомогою якого Національний банк установлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів на відповідний період, і є основною процентною ставкою, яка залежить від процесів, що відбуваються в макроекономічній, бюджетній сферах та на грошово-кредитному ринку. Розмір облікової ставки затверджується рішенням Правління Національного банку та діє до її зміни.
Таким чином, законодавство передбачає встановлення Нацбанком України облікової ставки як інструмента грошово-кредитної політики щодо національної валюти, натомість для іноземної валюти облікова ставка Нацбанку не може бути застосована.
Враховуючи, що п.5.5. договору передбачає обрахування пені в іноземній валюті договору із застосуванням облікової ставки НБУ, що суперечить законодавству України, апеляційний суд вважає, що ця умова договору не може бути застосована для розрахунку пені, а відтак не можна вважати, що сторонами у договорі встановлено розмір пені, як того вимагає ст. 549 ЦК України.
З наведеного випливає, що вимога позивача про стягнення з відповідача 1 303, 24 доларів США пені задоволенню не підлягає.
Позивачем також пред'явлена вимога на підставі п.6.2. договору про стягнення за наднормативний простій автотранспорта у поєднанні з п.6.1., відповідно до якого сторони несуть відповідальність за матеріальний збиток, заподіяний внаслідок неналежного виконання даного договору при наявності провини однієї із Сторін, у розмірі згідно взятих на себе зобов'язань у рамках даного договору, що не суперечить чинному законодавству України.
Виходячи зі змісту п.6.2. наднормативний простій виникає у разі, якщо перевищено нормативний простій автомобіля під завантаженням/розвантаженням і проведенням митних формальностей, який за умовами договору складає 48 годин на території України і 48 годин на території іншої країни. Наднормативний простій оплачується замовником із розрахунку 100 євро за кожну почату добу простою.
Як вбачається з наданих суду розрахунків позивача, письмових пояснень, інших доказів, простій автомобілів пов'язаний не з обставинами, які передбачаються пунктом 6.2. договору, а саме затримкою завантаження/розвантаження або митного оформлення, а іншими обставинами, пов'язаними з необхідністю перевезення вантажу до іншого пункту призначення. Так, у двох наведених випадках при виконанні заявки № 4 за маршрутом Золочів-Шамотули здійснювався додатковий переїзд за маршрутом Шамотули-Лютутув-Люблін 620 км (визначено як 26 днів простою), а при виконанні заявки №215 за маршрутом Ланівці-Гродкув виконувався додатковий переїзд на відстань 620 км (визначено як простій 16 днів).
Апеляційний суд вважає, що на підставі поданих сторонами доказів суд не може об'єктивно встановити, чи була зміна попередньо заявленого маршруту перевезення здійснена з вини перевізника або замовника перевезення, проте зміна умов договору транспортного експедирування (зміна обумовленого маршруту) відбулась за взаємної згоди сторін, що не суперечить положенням ст.651 ЦК України .
Приймається також до уваги, що за положеннями ст.923 ЦК України, у разі прострочення доставки вантажу перевізник зобов'язаний відшкодувати другій стороні збитки, завдані порушенням строку перевезення , якщо інші форми відповідальності не встановлені договором, транспортними кодексами.
Разом з тим, частина 2 статті 932 ЦК України містить правило, що у разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб, експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.
Таким чином, обставини наднормативного простою, на які посилається позивач, які викликані несвоєчасним завантаженням/розвантаженням або затримкою митних процедур, не підтверджені наданими доказами, а відтак, оцінюючи в порядку статті 86 ГПК України сукупність усіх доказів, які надані сторонами, апеляційний суд приходить до висновку про помилкове застосування позивачем п.6.2 договору до тих обставин, які мали місце при виконанні заявок №4, №215.
Стосовно відшкодування збитків суд зазначає, що відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно з ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Судом враховується, що обов'язковими умовами покладання відповідальності на винну сторону є протиправність дій цієї особи, наявність збитків, причинного зв'язку між неправомірною поведінкою та негативним наслідком (об'єктивна сторона правопорушення) та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.
Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони. Потерпіла сторона повинна довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, наслідком такої протиправної поведінки.
Враховуючи відсутність доведеної позивачем протиправної поведінки відповідача, відповідно виключається і наявність самого причинного зв'язку у складі цивільного правопорушення, що доводиться позивачем.
Суд також вважає, що вина відповідача, як одна із передумов настання цивільно-правової відповідальності відповідача в даному господарському спорі також є недоведеною.
За наведеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 407, 00 доларів США збитків та 5 223, 12 доларів США штрафу за наднормативний простій є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
4. Висновки за результатами апеляційного розгляду.
Таким чином, у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість рішення суду першої інстанції.
Виходячи з положень статті 11 ГПК України, апеляційний суд виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відтак, застосовуючи наведену практику європейського суду, апеляційний суд вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши у рішенні суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, прийшла до висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування рішення суду.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду приходить до висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК.
Керуючись ст.264, 266, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Закрити апеляційне провадження у справі №918/304/18 за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Боровець Оксани Петрівни в частині зміни рішення господарського суду Рівненської області від 02.07.2019 р. відповідно до заяви від 17.12.2019.
В іншій частині апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Боровець Оксани Петрівни на рішення господарського суду Рівненської області від 02.07.2019 р. у справі №918/304/18 - залишити без задоволення, рішення господарського суду Рівненської області - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст.284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк та в порядку встановленому статтями 287-289 ГПК України.
Справу №918/304/18 повернути господарському суду Рівненської області.
Повний текст постанови складений "23" грудня 2019 р.
Головуючий суддя Філіпова Т.Л.
Суддя Гудак А.В.
Суддя Олексюк Г.Є.