вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"14" листопада 2019 р. м. Київ Справа№ 920/403/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Смірнової Л.Г.
суддів: Дідиченко М.А.
Руденко М.А.
за участю секретаря судового засідання Огірко А.О.
за участю представників згідно протоколу судового засідання від 14.11.2019р.
розглянув апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Сороки Володимира Карповича
на рішення Господарського суду Сумської області від 12.09.2019р. (повний текст складено 13.09.2019р.)
у справі №920/403/19 (суддя - Жерьобкіна Є.А.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Сороки Володимира Карповича
до Фізичної особи-підприємця Волошиної Таміли Олексіївни
про зобов'язання прийняти у тимчасове користування (оренду) приміщення з 31.03.2019р. та підписати акт здачі-приймання приміщення на підставі договору оренди приміщення від 24.03.2019р., укладеного між сторонами
1. Зміст позовних вимог та заперечень
1.1. Позивач звернувся до суду із позовом про зобов'язання відповідача прийняти у позивача з 31.03.2019р. у тимчасове користування (оренду) приміщення за адресою: місто Суми, вул. Курська, 133 та підписати від 31.03.2019р. акт здачі-приймання цього приміщення.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов Договору оренди від 24.03.2019р. не прийняв об'єкт оренди.
1.3. Відповідач відзив на позов у встановлений судом строк не надав, участь під час розгляду справи у суді першої інстанції не прийняв.
2. Фактичні обставини, встановлені місцевим та апеляційним судом
2.1. 24.03.2019р. між Фізичною особою - підприємцем Сорокою Володимиром Карповичем (Орендодавець) та Фізичною особо - підприємцем Волошиною Тамілою Олексіївною (Орендар) було укладено Договір оренди приміщення, за умовами якого в порядку та на умовах, визначених Договором, Орендодавець зобов'язується передати Орендодавцеві, а Орендар зобов'язується прийняти у тимчасове користування (оренду) приміщення, визначене у Договорі, за плату та на обумовлений строк для здійснення господарської діяльності.
2.2. Згідно з п. 1.2. Договору приміщення, яке передається в оренду за Договором знаходиться за адресою: Сумська область, м. Суми, вул. Курська, 133 і належить Орендодавцеві на підставі витягу про Державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.
2.3. Згідно з п. 5.1. Договору передача Орендодавцем та прийняття Орендарем Приміщення у оренду засвідчується актом здачі-приймання Приміщення у оренду. Повернення Орендодавцеві здійснюється за актом здачі-приймання. Обов'язок по складанню акта здачі-приймання покладається на сторону, яка передає Приміщення іншій стороні Договору.
2.4. Листом від 30.03.2019р. позивач запрошував відповідача для підписання акту приймання-передачі Приміщення.
2.5. 12.04.2019р. позивач надіслав відповідачу претензію щодо підписання акту приймання-передачі Приміщення від 31.03.2019р.
3. Короткий зміст рішення місцевого суду
3.1. Рішенням Господарського суду Сумської області від 12.09.2019р. у справі №920/403/19 у задоволенні позову відмовлено.
3.2. Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога про зобов'язання відповідача прийняти приміщення в оренду та підписати акт здачі-приймання приміщення, не призводить до поновлення порушеного прав позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана в примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.
4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
4.1. Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
4.2. Апеляційна скарга мотивована тим, що у відповідача наявний обов'язок прийняти Приміщення шляхом підписання акту приймання-передачі від 31.03.2019р.
4.3. Апелянт зазначив, що його порушене право підлягає судовому захисту відповідно до ч. 2 ст. 16., ст. 795 Цивільного кодексу України.
5. Заперечення на апеляційну скаргу
5.1. Відповідач у поданому відзиві проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
5.2. Відповідач зазначив, що підписання акту прийому-передачі є особистою волею та волевиявленням особи, яка укладає угоду, в іншому випадку така угода буде визнана недійсною (нікчемною).
5.3. Як зазначив відповідач, на сьогодні діє Договір оренди, укладений між позивачем та ФОП Тимошенко Т.В., та діє до кінця 2020р., що свідчить про недобросовісність партнерських відносин.
5.4. Фізична особа - підприємець Волошина Таміла Олексіївна зазначила, що не має наміру продовжувати договірні відносини з позивачем, а дії примусового характеру, які пропонує позивач не приводить до поновлення порушеного права.
6. Надходження апеляційної скарги та її розгляд апеляційним судом
6.1. 03.10.2019р. на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Фізичної особи - підприємця Сороки Володимира Карповича на рішення Господарського суду Сумської області від 12.09.2019р. у справі №920/403/19.
6.2. Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Сороки Володимира Карповича передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Смірнова Л.Г., судді Дідиченко М.А., Руденко М.А.
6.3. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2019р. відкрито апеляційне провадження у даній справі.
6.4. Розгляд справи за клопотанням позивача проводився в режимі відеоконференції.
6.5. Позивач підтримав вимоги апеляційної скарги та просив скасувати рішення місцевого суду та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
6.6. Відповідач своїх представників, чи особисто, в судове засідання не направив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
7. Джерела права й акти їх застосування
7.1. Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
7.2. Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
7.3. Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.
Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
7.4. Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
7.5. Відповідно до ст. 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.
Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
8. Позиція апеляційного суду
8.1. Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню з наступних підстав.
8.2. Як встановлено судом, 24.03.2019р. між Фізичною особою - підприємцем Сорокою Володимиром Карповичем (Орендодавець) та Фізичною особо - підприємцем Волошиною Тамілою Олексіївною (Орендар) було укладено Договір оренди приміщення, за умовами якого в порядку та на умовах, визначених Договором, Орендодавець зобов'язується передати Орендодавцеві, а Орендар зобов'язується прийняти у тимчасове користування (оренду) приміщення, визначене у Договорі, за плату та на обумовлений строк для здійснення господарської діяльності.
8.3. Згідно з п. 5.1. Договору передача Орендодавцем та прийняття Орендарем Приміщення у оренду засвідчується актом здачі-приймання Приміщення у оренду.
8.4. З матеріалів справи вбачається, що відповідач не прийняв Приміщення, шляхом підписання акту приймання-передачі.
8.5. Відповідно до ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
8.6. Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
8.7. Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
8.8. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни.
8.9. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
8.10. Крім того, ЄСПЛ наголосив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.
8.11. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005р. (заява № 38722/02).
8.12. У рішенні в справі «Каіч та інші проти Хорватії» ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Інший підхід суперечитиме принципу верховенства права.
8.13. Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що зобов'язати особу прийняти в оренду приміщення та підписати акт лежить в площині її особистого волевиявлення, а тому даний предмет не може бути виконаний шляхом державно-примусової діяльності та не є ефективним засобом захисту.
8.14. Доводи апелянта про те, що відповідач зобов'язаний прийняти об'єкт оренди шляхом підписання акту, то апеляційний суд звертає увагу про те, що ведення господарської діяльності підприємця є правом, а не обов'язком. Суд може зобов'язати вчинити певні дії в примусовому порядку в разі порушення вимог чинного законодавства.
8.15. Щодо приписів ст. 795 ЦК України, то вказана норма не зобов'язує відповідача прийняти об'єкт оренди поза її волею.
9. Висновки апеляційного суду
9.1. На підставі вищевикладеного, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення місцевого суду згідно з ст. 277 Господарського процесуального кодексу України.
9.2. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Сороки Володимира Карповича на рішення Господарського суду Сумської області від 12.09.2019р. у справі №920/403/19 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Сумської області від 12.09.2019р. у справі №920/403/19 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на Фізичну особу - підприємця Сороку Володимира Карповича.
4. Матеріали справи №920/403/19 повернути до Господарського суду Сумської області.
5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст.287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 24.12.2019р.
Головуючий суддя Л.Г. Смірнова
Судді М.А. Дідиченко
М.А. Руденко