вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"18" грудня 2019 р. м.Київ Справа№ 911/571/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлєва М.Л.
суддів: Куксова В.В.
Кравчука Г.А.
за участю секретаря судового засідання: Короля Д.А.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 18.12.2019 року у справі №911/571/19 (в матеріалах справи).
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Український Професійний Банк»
на рішення Господарського суду Київської області від 28.08.2019, повний текст якого складено 12.09.19
у справі №911/571/19 (суддя Христенко О.О.)
за позовом Публічного акціонерного товариства «Український Професійний Банк»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроцивілбуд 1»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
про стягнення 220 000,00 грн.
У березні 2019 року Публічне акціонерне товариство «Український Професійний Банк» (далі-позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроцивілбуд 1» (далі-відповідач) 220 000,00 грн, з яких: 190 000,00 грн основного боргу за кредитом та 30 000,00 грн боргу за простроченими процентами.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує на те, що 29.11.2013 між сторонами був укладений Договір про відкриття траншевої кредитної лінії №766, відповідно до якого відповідач отримав кредит в розмірі 40 000 000,00 грн терміном до 28.11.2016. До вказаного Договору укладалось ряд додаткових договорів про надання траншів в межах кредитної лінії. 27.05.2015 ПАТ «УПБ» здійснив штучну транзакцію з перерахування коштів згідно наданих відповідачем платіжних доручень №№2856-2885 штучно погасивши заборгованість за кредитним договором. 28.05.2015 Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 348 про віднесення ПАТ «Український професійний банк» до категорії неплатоспроможних, на підставі чого виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №107 від 28.05.2015 про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «УПБ», згідно з яким призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. На виконання своїх обов'язків, передбачених ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час здійснення перевірки було виявлено правочин по проведенню ПАТ «УПБ» платіжних доручень, наданих відповідачем, для погашення заборгованості за кредитним договором та договір про розірвання кредитного договору, які є нікчемними: п.1 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гаратнування вкладів фізичних осіб» правочин (договори) наплатоспромоджного банку є нікчемними у разі, якщо банк безоплатно здійснив відчуження майнових прав та відмовився від власних майнових вимог; п.2 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» нікчемність правочину у разі, якщо банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання (уклав правочин), внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; п.7 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правочин (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними зокрема з підстави коди банк уклав правосин (у тому числі договори) умови яких передбачають платіж чи передачу майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внітрушніми документами банку.
Рішенням Господарського суду Київської області від 28.08.2019 у справі №911/571/19 у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено обґрунтованості підстав на які він посилається заявляючи позовні вимоги.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 28.08.2019 у справі № 911/571/19 та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Крім того, скаржником заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження судового рішення.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржуване судове рішення є необґрунтованим, прийняте з неповним з'ясуванням та за недоведеності обставин, що мають значення для справи, а також з порушенням норм процесуального та матеріального права, без належного врахування всіх доказів і обставин справи.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №911/571/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді - Куксов В.В., Кравчук Г.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2019 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Український Професійний Банк» на рішення Господарського суду Київської області від 28.08.2019 у справі №911/571/19 залишено без руху та повідомлено Публічне акціонерне товариство «Український Професійний Банк» про право на усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
08.11.2019 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків у відповідності до вищезазначеної ухвали суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2019 поновлено Публічному акціонерному товариству "Український Професійний Банк" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 28.08.2019 у справі №911/571/19; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Український Професійний Банк» на рішення Господарського суду Київської області від 28.08.2019 у справі №911/571/19; розгляд апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Український Професійний Банк» на рішення Господарського суду Київської області від 28.08.2019 у справі №911/571/19 призначено на 18.12.2019 о 10:00 год.; встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.
18.12.2019 у судовому засіданні скаржник підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, а оскаржуване судове рішення скасувати.
Відповідач та третя особа наданим їм процесуальним правом не скористалися та у судове засідання, яке відбулось 18.12.2019, не з'явились, своїх повноважних представників не направили, про причини своєї неявки суд не повідомили. При цьому, судом апеляційної інстанції було вчинено всі дії з метою належного повідомлення їх про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
Пунктом 1 частини 3 статті 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
У відповідності до п.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, явка представників сторін не визнавалась обов'язковою, а також нез'явлення прозивача не перешкоджає вирішенню спору, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу у відсутності зазначених учасників справи.
Також, вказані вище учасники справи не скористалися своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст.263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 29.11.2013 між позивачем, як банком, та відповідачем, як позичальником, був укладений Договір про відкриття траншевої кредитної лінії №766 (далі - Кредитний договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався відкрити відповідачу траншеву відкличну кредитну лінію в межах суми 40 000 000,00 грн терміном до 28.11.2016 на поповнення обігових коштів.
У відповідності до ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Пунктом 1.4 Кредитного договору передбачено, що підставою для надання кредитів за цим договором є додаткові договори, що укладаються тільки за взаємною згодою сторін після надання позивачу письмової заявки відповідача, в якій вказується сума кредиту, конкретна ціль кредитування.
Згідно із п.1.5 Кредитного договору плата за користування одержаними кредитними коштами встановлюється в кожному конкретному додатковому договорі.
Як свідчать матеріали справи, протягогом дії Кредитного договору відповідач неодноразово звертався до позивача із заявами про надання коштів в рахунок кредиту, за наслідками яких між ними було укладено додаткові договори про відкриття траншевої кредитної лінії, зокрема: договір від 29.11.2013 на суму кредиту в розмірі 36 074 000,00 грн (в редакції додаткового договору від 12.05.2015 про внесення змін в додаткову угоду від 29.11.2013), договір від 08.01.2014 на суму кредиту в розмірі 1 067 000,00 грн, договір від 16.01.2014 на суму кредиту в розмірі 300 000,00 грн, договір від 20.01.2014 на суму кредиту в розмірі 330 000,00 грн, договір від 06.02.2014 на суму кредиту в розмірі 692 000,00 грн, договір від 28.04.2014 на суму кредиту в розмірі 1 450 000,00 грн.
Фактичне отримання позичальником кредитних коштів підтверджується наступними меморіальними ордерами: №18734935 від 29.11.2013 на суму 36 179 000,00 грн, №19107473 від 08.01.2014 на суму 1 067 000,00 грн, № 19173272 від 16.01.2014 на суму 300 000,00 грн, №19199290 від 20.01.2014 на суму 330 000,00 грн, №19360246 від 06.02.2014 на суму 692 000,00 грн, №20039320 від 28.04.2014 на суму 1 450 000,00 грн.
Згідно із п.7.1 Кредитного договору нарахування та сплата процентів за користування кредитними ресурсами, наданими відповідно до додаткових договорів, здійснюється щомісячно та одночасно з остаточним погашенням кредитної заборгованості за кожним кредитом, але не пізніше строку обумовленого в кожному додатковому договорі.
Відповідно до п.4.1 Кредитного договору відповідач зобов'язався повернути одержані кредитні ресурси в строк згідно з умовами, які викладені у відповідних додаткових договорах, які є невід'ємними частинами цього договору та сплатити нараховані проценти шляхом перерахування грошових коштів на позичкові рахунки та рахунки нарахованих процентів, відповідно до строків, які встановлені додатковими договорами.
У відповідності до ст.531 Цивільного кодексу України боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Додатковими договорами до Кредитного договору сторони погодили можливість дострокового погашення кредитів відповідачем. Так, п.3 кожного додаткового договору передбачено строк повернення кожного траншу не пізніше встановленої в ньому дати. Отже повернення кредиту було можливим в будь-який час не пізніше встановленої в додатковому договорі дати.
Згідно із ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
27.05.2015 відповідачем з метою виконання Кредитного договору подано до ПАТ «Український професійний банк» наступні платіжні доручення, які було проведено банком: №2856 на суму 36 094 000,00 грн (погашення кредиту), №2859 на суму 1 450 000,00 грн (погашення кредиту), №1576 на суму 48 614,80 грн (погашення відсотків), №2860 на суму 692 000,00 грн (погашення кредиту), №2861 на суму 330 000,00 грн (погашення кредиту), №2862 на суму 300 000,00 грн (погашення кредиту), №2863 на суму 1 067 000,00 грн (погашення кредиту), №2865 на суму 4 293,69 грн (погашення відсотків), №2879 на суму 21 749,26 грн (погашення відсотків), №2880 на суму 735 737,43 грн (погашення відсотків), №2881 на суму 6 115,07 грн (погашення відсотків), №2883 на суму 6 726,57 грн (погашення відсотків), №2884 на суму 29 556,16 грн (погашення відсотків), №2885 на суму 14 105,42 грн (погашення відсотків).
В цей же день, між сторонами укладено договір про розірвання договору про відкриття траншевої кредитної лінії №766 від 29.11.2013, відповідно до якого сторони дійшли згоди розірвати кредитний договір з 27.05.2015.
Згідно із ст.545 Цивільного кодексу України України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Так, у зв'зку з повним погашенням заборгованості позивачем було видано відповідачу довідку вих. № 11/5-02/489 від 28.05.2015, в якій повідомляється про повне погашення заборгованості позичальником за кредитним договором.
В подальшому, постановою Правління Національного банку України «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» до категорії неплатоспроможних» №348 від 28.05.2015, банк було віднесено до категорії неплатоспроможних.
На підставі постанови Правління Національного банку України «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» до категорії неплатоспроможних» № 348 від 28.05.2015 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «УПБ» № 107 від 28.05.2015, згідно з яким з 29.05.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ «УПБ».
Уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ «УПБ» призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Пантіну Любов Олександрівну.
Тимчасову адміністрацію в ПАТ «УПБ» запроваджено строком на 3 місяці з 29.05.2015 по 28.08.2015 включно.
Постановою Правління Національного банку України від 28.08.2015 № 562 відкликано банківську ліцензію ПАТ «Український професійний банк» та прийнято рішення про ліквідацію банку.
Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняте відповідне рішенням «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Український професійний банк» та делегування повноважень ліквідатора банку» від 28.08.2015 №158.
Згідно із ч.1 ст.34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
Виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), якій Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно (ч.3 ст.34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
Частиною 5 статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
З дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення (ч.1 ст.36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
Відповідно до ч.3 ст.37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду діє від імені банку в межах повноважень Фонду.
Частинами 2, 4 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Фонд: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у ч. 2 ст. 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.
29.05.2015 наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Пантіної Л.О. «Про перевірку договорів в ПАТ «УПБ» № 26/ТА було створено комісію з перевірки договорів (інших правочинів), укладених ПАТ «УПБ» протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації в банку, на предмет виявлення правочинів (в тому числі договорів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають критеріям, передбаченим ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Так, за результатами роботи комісії було складено протокол №43 від 26.08.2015, в якому зазначено, що: здійснивши правочин по погашенню заборгованості ТОВ «Євроцивілбуд 1» по кредитному договору №766 від 29.11.2013 банком порушено вимоги постанови НБУ № 293/БТ від 30.04.2015, відповідно до якої під час здійснення особливого режиму контролю всі розрахунки в національній валюті повинні проводитись через кореспондентський рахунок Банку, відкритий у Національному банку України, та яка забороняє Банку передавати в забезпечення третім особам майно та активи; договір від 27.05.2015 про розірвання кредитного договору укладено з порушенням умов кредитного договору; банк здійснивши правочин по погашенню заборгованості ТОВ «Євроцивілбуд 1» по кредитному договору № 766 від 29.11.2013, прийнявши дострокове повне погашення заборгованості позичальником прийняв на себе зобов'язання щодо забезпечення (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність», що прямо зазначено у п.5 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», як ознака нікчемності правочину; в результаті здійснення правочину по погашенню заборгованості по кредитному договору надаються переваги кредитору банку - ОСОБА_1 , а також переваги юридичним особам та фізичним особам, що перерахували кошти останньому (ТОВ Компанія «Фортуна», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ) перед іншими кредиторами, не встановлені для них законодавством чи внутрішніми документами Банку, що прямо зазначено у п.7 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» як ознака нікчемності правочину.
Відтак, було прийнято рішення про виявлення нікчемних правочинів (договорів), зокрема, правочину по проведенню банком платіжних доручень №№2856-2881 для погашення заборгованості по кредитному договору №766 від 29.11.2013 та договір від 27.05.2015 про розірвання кредитного договору №766 від 29.11.2013, та необхідність здійснити дії щодо направлення повідомлення про нікчемність правочинів згідно ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Листом вих. № 01-10/4243-1 від 22.09.2015 Фонд повідомив відповідача про нікчемність правочину по проведенню Банком платіжних доручень №№ 2856-2881 для погашення заборгованості по кредитному договору № 766 від 29.11.2013 та договір від 27.05.2015 про розірвання кредитного договору № 766 від 29.11.2013 відповідно до п.п. 5 та 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Позивач вказує на те, що внаслідок подання відповідачем платіжних доручень №№2856-2881 банком 27.05.2015 здійснено штучну транзакцію на позичкові рахунки та рахунки нарахованих доходів по кредитному договору тим самим штучно погашено заборгованість відповідача за Кредитним договором. Платежі проходили не через кореспондентський рахунок банку, відкритий у НБУ, що суперечить вимогам постанови Національного банку України № 293/БТ від 30.04.2015. Станом на 27.05.2015 залишок коштів на кореспондентському рахунку ПАТ «УПБ» складав 43 805,61 грн, а отже останній не мав можливості виконати платіжні доручення з перерахування коштів. Штучні транзакції не призвели до отримання банком реальних коштів, а тому правочин має безоплатний характер. Дана обставина жодним чином не покращила ліквідність ПАТ «УПБ» та призвело до неплатоспроможності і неможливості виконання грошових зобов'язань перед іншими кредиторами. Крім того, оформлення штучної транзакції з погашення заборгованості позичальника було здійснено внаслідок отримання останнім коштів з рахунку ОСОБА_1 , відкритому у банку, як фінансова допомога на зворотній основі згідно Договору № 2/404. При цьому, позивач зазначає, що ОСОБА_1 є пов'язаною особою з банком.
З огляду на що, на думку позивача правочин по проведенню банком платіжних доручень для погашення заборгованості по кредитному договору №766 від 29.11.2013 та договір від 27.05.2015 про розірвання кредитного договору № 766 від 29.11.2013, є нікчемними згідно з п.п.1, 2, 7 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 220 000,00 грн.
Спір між сторонами у даній справі виник у зв'язку з визнанням нікчемними правочинів по проведенню ПАТ "УПБ" платіжних доручень для погашення заборгованості по кредитному договору №766 від 29.11.2013 та визнання нікчемним договору від 27.05.2015 про розірвання кредитного договору №766 від 29.11.2013 на підставі п.п.1, 2, 7 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
За змістом ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду.
Частиною 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено перелік підстав нікчемності правочинів (у тому числі договорів) який є вичерпним, зокрема правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними у разі якщо:
п.1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
п. 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
п. 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
п. 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
п. 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";
п. 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
п. 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
п. 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
п. 9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.
Статтею 1072 Цивільного кодексу України встановлено, що банк виконує розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом.
Щодо твердження позивача про неможливість виконання спірних платіжних доручень через відсутність коштів на консолідованому кореспондентському рахунку ПАТ "УПБ", колегія суддів заначає наступне.
Згідно із п.22.9 ст.22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банки виконують розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку коштів на рахунках платників, крім випадків надання платнику обслуговуючим його банком кредиту. Порядок визначення залишку коштів встановлюється Національним банком України. У разі недостатності на рахунку платника коштів для виконання у повному обсязі розрахункового документа стягувача на момент його надходження до банку платника цей банк здійснює часткове виконання цього розрахункового документа шляхом переказу суми коштів, що знаходиться на рахунку платника, на рахунок отримувача.
Крім цього, згідно із п.2.22 Інструкції, затвердженої постановою НБУ "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" №22 від 21.01.2004 (далі - Інструкція №22) банк виконує розрахункові документи (документи на паперовому носії, що містять доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача, - п. 1.4 Інструкції) відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку коштів на рахунку клієнта, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом.
Пунктом 2.25 Інструкції № 22 встановлено, що платежі з рахунків клієнтів банк здійснює в межах залишків коштів на цих рахунках на початок операційного дня.
Пункт 3.6 Інструкції № 22 встановлює, що платіжне доручення від платника банк приймає до виконання за умови, що його сума не перевищує суму, яка є на рахунку платника.
Згідно із п.7.1 ст.7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банки мають право відкривати своїм клієнтам: 1) вкладні (депозитні), 2) поточні та 3) кореспондентські рахунки.
Відповідно до п.7.1.2 ст.7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів, відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
Згідно із п.7.1.3 ст.7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" кореспондентський рахунок - рахунок, що відкривається одним банком іншому банку для здійснення міжбанківських переказів. Відкриття кореспондентських рахунків здійснюється шляхом встановлення між банками кореспондентських відносин у порядку, що визначається Національним банком України, та на підставі відповідного договору.
Згідно із п.16.1 ст.16 названого Закону до документів на переказ відносяться: 1) розрахункові документи, 2) документи на переказ готівки, 3) міжбанківські розрахункові документи, 4) клірингові вимоги та 5) інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу. Розрахунковим документом є документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача (п. 1.35 ст. 1 Закону).
В пункті 27.1 статті 27 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" зазначається, що міжбанківський переказ здійснюється шляхом: проведення суми переказу через кореспондентські рахунки, що відкриваються банками в національному банку України; проведення суми переказу через кореспондентські рахунки, що відкриваються банками в інших банках або в розрахунковому банку.
Внутрішньобанківський переказ здійснюється банком у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України.
У відповідності до пунктів 30.1, 30.2 статті 30 вказаного Закону переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.
Колегія суддів зазначає, що кореспондентські рахунки призначені для проведення міжбанківських розрахунків, в той час як погашення кредиту було здійснено позичальником на користь ПАТ "УПБ" за допомогою відповідного розрахункового документа - платіжного доручення (не міжбанківського) і такий платіж здійснювався всередині одного банку (внутрішньобанківський переказ).
Разом з тим, банк зобов'язаний виконувати розпорядження клієнта про перерахування коштів з його поточного рахунку, яке здійснюється в межах залишків коштів на цьому рахунку.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що платежі в погашення кредиту у даній справі відбувались всередині банку, тому їх проведення не могло відображатись на кореспондентському рахунку самого банку, відкритому в іншому банку (НБУ). Так само і не міг залишок коштів на кореспондентському рахунку ПАТ "УПБ" в НБУ (призначеному для міжбанківських розрахунків) впливати на можливість проведення клієнтом операції з перерахування коштів з одного рахунку, відкритого в банку на інший рахунок, також відкритий в даному банку.
Стосовно твердження позивача про наявність ознак нікчемності правочинів з погашення заборгованості за кредитним договором №766 від 29.11.2013 оформлених платіжними дорученнями №№2856-2881 та договору від 27.05.2015 про розірвання кредитного договору №766 від 29.11.2013 на підставі п.п.1, 2, 7 ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", колегія суддів зазначає наступне.
30.04.2015 Правлінням Національного банку України прийнято рішення за № 293/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку".
Частиною 6 статті 67 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на дату винесення постанови НБУ № 293/БТ від 30.04.2015) передбачено, що Національний банк України має право запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора банку. Особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду, що використовується, як правило, одночасно із заходами впливу, встановленими статтею 73 цього Закону. Під час здійснення особливого режиму контролю за діяльністю банку Національний банк України має право заборонити банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок.
Відповідно до ч.4 ст.75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на дату винесення постанови № 293/БТ від 30.04.2015) Національний банк України має право заборонити проблемному банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від проблемного банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок.
Згідно з положеннями Інструкції про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України №320 від 16.08.2006, консолідований кореспондентський рахунок - кореспондентський рахунок, що відкритий у Національному банку України і на якому об'єднані кошти банку та його філій для роботи банку у СЕП за відповідною моделлю обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку.
У відповідності до ст.2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" фінансове оздоровлення банку - відновлення платоспроможності банку та приведення фінансових показників його діяльності у відповідність із вимогами Національного банку України.
Під поняттям платоспроможності розуміється спроможність банку виконати законні вимоги кредиторів. При цьому платоспроможність банку характеризується рівнем забезпеченості фінансових зобов'язань банку власним капіталом (ліквідними активами). Неплатоспроможність банку визначається як його неспроможність протягом одного місяця в повному обсязі виконати законні вимоги кредиторів через відсутність коштів або зменшення розміру капіталу банку до суми, що становить менше третини суми, встановленої Національним банком як мінімально необхідної.
Пунктом 1.1 Глави 1 Розділу V Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої Постановою Правління Національного банку України № 368 від 28.08.2001 визначено, що ліквідність банку - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).
Банківська діяльність піддається ризику ліквідності - ризику недостатності надходжень грошових коштів для покриття їх відпливу, тобто ризику того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власними зобов'язаннями у зв'язку з неможливістю за певних умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні засоби без суттєвих втрат.
У зв'язку з цим банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов'язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів із збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів.
Як вбачається зі змісту постанови Правління Національного банку України №348 від 28.05.2015 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" до категорії неплатоспроможних", однією з підстав віднесення позивача до категорії неплатоспроможних стало те, що на момент прийняття такої постанови обсяг високоліквідних коштів (готівка та кошти на кореспондентському рахунку в Національному банку України) значно зменшився, що унеможливлювало виконання зобов'язань Банку перед його кредиторами.
У відповідності до ст.76 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у відповідній редакції) підставою віднесення проблемного банку до категорії неплатоспроможних є: не приведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним; зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України; невиконання банком протягом десяти робочих днів поспіль 10 і більше відсотків своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами; одноразове грубе або систематичне порушення банком законодавства у сфері готівкового обігу, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.
В постанові НБУ №293/БТ від 30.04.2015 зазначено, що за результатами безвиїзного банківського нагляду Національним банком України встановлено факти, які засвідчили про здійснення ПАТ "УПБ" ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників та інших кредиторів банку, зокрема: погіршення якості активів, залежність від міжбанківських ресурсів, дефіцит ліквідних коштів, що стало чинником віднесення банку до категорії проблемних та призначення куратора - службовця Національного банку.
Така ситуація вимагала від ПАТ "УПБ" негайного вжиття заходів щодо поліпшення стану ліквідності як за рахунок участі акціонерів, так і шляхом проведення роботи з активами та спрямування вивільнених коштів для своєчасного виконання банком своїх зобов'язань. Разом з цим у Плані фінансового оздоровлення, який відповідно до законодавства надається банками, віднесеними до категорії проблемних, не було заплановано відповідних заходів з поліпшення стану ліквідності. Акціонерами ПАТ "УПБ" не були враховані зауваження Національного банку України щодо негайного фінансового оздоровлення банку.
Відтак фінансовий стан ПАТ "УПБ" погіршився: банк не виконував своїх зобов'язань за міжбанківськими кредитами, порушував банківське законодавство, у тому числі нормативно-правові акти Національного банку України. Крім того, до Національного банку України почали надходити численні скарги стосовно невиконання/несвоєчасного виконання зобов'язань перед клієнтами.
З огляду на що, з метою захисту інтересів вкладників та інших кредиторів, керуючись ст.ст. 7, 15, 55 Закону України "Про Національний банк України" та ст.ст. 67, 73, 75, 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Правління Національного банку України було вимушено прийняти рішення про віднесення ПАТ "УПБ" до категорії неплатоспроможних.
Таким чином, Національним банком України було проаналізовано результати діяльності ПАТ "УПБ" у період, що передував його неплатоспроможності.
Отже, ПАТ "УПБ" віднесено до категорії проблемних 30.04.2015, тобто майже за місяць до здійснення платежів з погашення кредиту та розірвання кредитного договору Банк вже був проблемним, а 28.05.2015 постановою Правління НБУ віднесено ПАТ "УПБ" до категорії неплатоспроможних на наступний день після платежів та розірвання кредитного договору, що в свою чергу не могло вплинути на визнання Банку неплатоспроможнім або спричинити неможливість виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не надано належних та допустимих доказів у розумінні ст. 76, 77 ГПК України на підтвердження обставин того, що внаслідок вчинення операцій з погашення кредитної заборгованості Банк став неплатоспроможнім або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим.
Також, враховуючи, що у даному випадку погашення кредиту відбулось всередині одного банку, а кореспондентський рахунок використовується для міжбанківських розрахунків і на ньому обліковуються кошти, які надійшли за операціями банку та операціями клієнтів цього банку, які надійшли з інших банків, колегія суддів зазначає, що в операціях з погашення кредиту ТОВ "Євроцивілбуд 1" відсутня така ознака, як безоплатна відмова банку від своїх вимог, оскільки оплата відбулась, що підтверджується відповідними доказами, відтак відсутні підстави для визнання нікчемними платіжних доручень №№2856-2881 з погашення заборгованості по кредитному договору №766 від 29.11.2013 та договору від 27.05.2015 про розірвання кредитного договору №766 від 29.11.2013 на підставі п.п. 2 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
При цьому колегія суддів враховує, що здійснюючи операції з перерахування коштів, банк не вчиняє окремі правочини, а виконує свої зобов'язання з обслуговування клієнтів банку, передбачені Цивільним кодексом України, Законом України "Про банки і банківську діяльність".
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі 826/1476/15.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що надання переваг кредитору ОСОБА_1 перед іншими кредиторами не підтверджується матеріалами справи, відтак є обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав визнання нікчемними платіжних доручень №№2856-2881 з погашення заборгованості по кредитному договору №766 від 29.11.2013 та договору від 27.05.2015 про розірвання кредитного договору №766 від 29.11.2013 на підставі ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що оскільки ОСОБА_1 отримав право вимоги до ТОВ "Євроцивілбуд 1", але не на підставі операцій з погашення заборгованості та укладенням договору від 27.05.2015 про розірвання кредитного договору від 29.11.2013 №766, а у зв'язку з виконанням кредитного договору, перерахувавши відповідачу грошові кошти, які були направлені на погашення зобов'язань за кредитним договором. Саме на суму цих коштів ОСОБА_1 набув право вимоги до ТОВ "Євроцивілбуд 1". Тобто, ОСОБА_1 має право на отримання в майбутньому задоволення своїх вимог не від банку, а від ТОВ "Євроцивілбуд 1".
Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про пов'язаність ОСОБА_1 з ПАТ «УПБ», оскільки для встановлення нікчемності договору з підстав, зазначених в п.8 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», необхідним є одночасне встановлення двох обставин: укладення банком правочину (договору) з пов'язаною особою банку та невідповідність такого правочину вимогам законодавства України. Проте, колегія суддів не встановлено сукупної наявності підстав нікчемності операцій з погашення заборгованості та укладенням договору від 27.05.2015 про розірвання кредитного договору від 29.11.2013 №766, зазначених в пункті 8 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Окрім того, як зазначено вище, позивач в повідомленні про нікчемність, направлених ним відповідачу, вказував про нікчемність правочину і договору тільки на підставі пунктів 5 та 7 частини третьої статті 38 вищевказаного Закону, а не пункту 8.
Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів доходить висновку, що позивачем не доведено нікчемність правочинів з погашення заборгованості за кредитним договором №766 від 29.11.2013 оформлених платіжними дорученнями №№2856-2881 та договору від 27.05.2015 про розірвання кредитного договору №766 від 29.11.2013 на підставі п.п.1, 2, 7 ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Таким чином, враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище фактів та положення ст.ст.76-79, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Вказане вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 05.12.2019 по справі №910/16669/18 та від 03.10.2019 по справі №910/13850/18.
Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, учасниками справи не надано.
Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права колегією суддів під час перегляду справи не встановлено.
Інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст.277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла до висновку про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає законодавству та матеріалам справи, а тому відсутні підстави для його скасування чи зміни. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Судові витрати (судовий збір) на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржника.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Український Професійний Банк» на рішення Господарського суду Київської області від 28.08.2019 у справі №911/571/19 залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду Київської області від 28.08.2019 у справі №911/571/19 залишити без змін.
3.Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Публічне акціонерне товариство «Український Професійний Банк».
4. Матеріали справи №911/571/19 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст судового рішення складено 23.12.2019.
Головуючий суддя М.Л. Яковлєв
Судді В.В. Куксов
Г.А. Кравчук