Справа № 353/1034/19
Провадження № 2/353/506/19
23 грудня 2019 рокум.Тлумач
Тлумацький районний суд Івано-Франківської області у складі:
головуючого - судді Лущак Н.І.
з участю секретаря судового засідання - Риндич О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тлумачі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання житлового будинку з навідними будівлями спільною сумісною власністю та проведення його поділу по 1/2 частці кожному, -
30.09.2019 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 житлового будинку з навірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , як спільнонажитого майна подружжя; здійснення поділу спільнонажитого майна подружжя, визначивши по 1/2 ідеальній частці кожному з подружжя житлового будинку з надвірними будівлями, без поділу в натурі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Свої вимоги обгрунтувала тим, що вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який розірвано (в органах РАЦС реєстрація розірвання шлюбу проведена 18.10.2007 року). У шлюбі у них народилося двоє дітей, які на даний час є повнолітніми. За час перебування у шлюбі вона з колишнім чоловіком - відповідачем по справі ОСОБА_2 разом побудували житловий будинок, вбиральню, які знаходяться за вищевказаною адресою. Даний житловий будинок являється об'єктом права спільої сумісної власності подружжя, однак дане майно зареєстроване в Івано-Франківському ОБТІ на відповідача ОСОБА_2 . Вищевказане позбавляє її можливості оформити право власності на належну їй частину спірного майна.
Відповідно до частин 2-6 статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, серед іншого, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). З огляду на предмет позову дана справа, відповідно до ч. 4 ст. 274 ЦПК України, підпадає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Обставини справи, що згідно частини третьої статті 274 ЦПК України, мають значення для вирішення питання про можливість розгляду справи в порядку спрощеного провадження, також свідчать про наявність підстав для розгляду цієї справи в спрощеному порядку.
Ухвалою судді Тлумацького районного суду Івано-Франківської області Лущак Н.І. від 31.10.2019 року вирішено розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження о 14 год. 00 хв. 28.11.2019 року з викликом учасників справи, з метою заслухання їх усних пояснень. Також даною ухвалою було встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання ним відзиву на позовну заяву, а позивачу встановлено п'ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив. Однак, у зв'язку з неявкою сторін в судове засідання 28.11.2019 року розгляд справи було відкладено на 11 год. 00 хв. 23.12.2019 року.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Згідно ч.1 ст. 178 ЦПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.
У відповідності до ч. 1 ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
В судове засідання 23.12.2019 року ОСОБА_1 не з'явилася, однак її представник ОСОБА_3 через канцелярію суду подала заяву, в якій позов підтимала, просила його задовольнити, справу розглянути у її відсутності та відсутності ОСОБА_1 .
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання 23.12.2019 року не з'явився, відзиву на позовну заяву суду не надав, однак 25.11.2019 року через канцелярію суду подав заяву, в якій позов визнав, просив його задовольнити в повному обсязі та справу розглянути у його відсутності (а.с. 40).
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, з таких підстав:
Судом встановлено, що 25.09.1997 року ОСОБА_1 (позивач) зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 (відповідач) у відділі державної ореєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Тлумацького районного управління юстиції в Івано-Франківської області, актовий запис № 46, та після державної реєстрації шлюбу їй присвоєно прізвище « ОСОБА_4 », що підтверджується копією Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00024060274 від 26.09.2019 року (а.с. 21). 18.10.2007 року шлюб року ОСОБА_5 (позивач) та ОСОБА_2 (відповідач) було розірвано у Відділі РАЦС Тлумацького РУЮ Івано-Франківської області, актовий запис № 90, після реєстрації розірвання шлюбу позивачу присвоєно прізвище « ОСОБА_6 », що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу (а.с. 20).
Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 25.06.2004 року та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 3965584 від 25.06.2004 року (а.с. 14, 15) ОСОБА_2 (відповідач) на праві приватної власності належить домоволодіння по АДРЕСА_1 . Дані відомості також підтверджуються інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 184968647 від 16.10.2019 року (а.с. 16).
У п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду від 22 грудня 1995 року № 20 із змінами «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» зазначено, що вирішуючи спори про право приватної власності на майно, суди повинні виходити з того, що відповідно до ст. 13 Закону України «Про власність» об'єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення, набуті з передбачених законом підстав.
Згідно п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду від 22 грудня 1995 року № 20 із змінами «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» передбачено, що розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст.16 Закону «Про власність», ст.22 Кодексу про шлюб та сім'ю України). Розмір часток у спільній сумісній власності подружжя визначається за нормами Кодекса про шлюб та сім'ю. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.
Відповідно до вимог ч. 3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Отже, розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Згідно з статтею 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.
Нормами статті 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Тобто, сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості.
Згідно з пунктами 22-25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України, відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України). Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.
Згідно висновку про вартість домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 , ринкова вартість об'єкта оцінки становить 129361 грн. (а.с. 10-13).
Відповідно до п.30 постанови Пленуму Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК. У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Якщо за час окремого проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин спільне майно його членами не придбавалося, суд відповідно до ч. 6 ст. 57 СК може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте кожним з них за цей період та за вказаних обставин, і
провести поділ тільки того майна, що було їхньою спільною
власністю до настання таких обставин. При вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3
ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів,
які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК). Рішення суду повинно містити мотиви та обґрунтування відступу від засади рівності часток подружжя у їхньому спільному майні. Інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дочки, сина або другого з подружжя, що заслуговують на увагу, можуть враховуватися судом при визначенні способу поділу спільного майна в натурі й у тому разі, коли суд не відступив від засади рівності часток.
Згідно зі ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначеною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 372 Цивільного кодексу України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Оскільки таке становище має місце по даній справі, суд вважає встановленими обставини, викладені позивачем в позовній заяві на обгрунтування своїх вимог.
У відповідності до ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Отже, судом встановлено та сторонами по справі не заперечувалось, що домоволодіння, яке знаходиться по АДРЕСА_1 , було побудовано під час шлюбу та за спільні кошти подружжя, а отже, суд вважає, що слід припинити право приватної власності ОСОБА_2 на спірне домоволодіння та визнати його спільною сумісною власністю подружжя.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 372 Цивільного кодексу України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши матеріали справи, вимоги чинного законодавства України, враховуючи те, що відповідач відзиву на позов стосовно поділу домоволодіння, набутого сторонами під час шлюбу, не подав, проте повністю визнав позов, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню, а тому слід припинити право приватної власності ОСОБА_2 на спірне домоволодіння та визнати його спільною сумісною власністю подружжя. Здійснити поділ будинковолодіння по АДРЕСА_1 , визнати за позивачем та відповідачем право власності на нього по 1/2 частині кожному.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Виходячи з вартості будинковолодіння, яка становить 129361 грн, розмір судового збору за позовною вимогою майнового характеру про визнання права власності на 1/2 частину будинковолодіння, яке знаходиться по АДРЕСА_1 , становить 646,83 грн.
При такому вирішенні позову, враховуючи те, що відповідач визнав позов до початку розгляду справи по суті, позивачу ОСОБА_1 слід повернути з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого нею при поданні позову, а саме 384,20 грн., а з відповідача слід стягнути на користь держави судовий збір у розмірі 646,83 грн.
На підставі наведеного, ст. 57, 60, 61, 63, 65, 68, 69-72 Сімейного кодексу України, ст.ст. 331, 365, 368, 369, 372, 392 ЦК України, Постанови Пленуму Верховного Суду від 22 грудня 1995 року № 20 із змінами «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», керуючись ст.ст. 12, 13, 82, 141, 142, 206, 247, 263-265, 268, 273, 274-279, 354-355 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительки АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , житловий будинок, який знаходиться по АДРЕСА_1 , припинивши право приватної власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , на зазначений об'єкт, та провести його поділ.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителькою АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , право власності на 1/2 частину житлового будинку, який знаходиться по АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , право власності на 1/2 частину житлового будинку, який знаходиться по АДРЕСА_1 .
Повернути з державного бюджету позивачу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительки АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , сплачений нею по квитанції № 87.49.1/33635932 від 16.10.2019 року судовий збір в розмірі 50 відсотків, а саме в сумі 384 (Триста вісімдесят чотири) гривні 20 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , на користь Державної судової адміністрації України отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UA798999980000031211256026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106) - 646 (Шістсот сорок шість) грн. 83 коп. судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ГоловуючийН. І. Лущак