17 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 682/1595/17
провадження № 51-9815км18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 (в порядку відеоконференції),
захисника ОСОБА_7 (в порядку відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 42017240000000073, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Сербинівка Старокостянтинівського району Хмельницької області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15 і ч. 1 ст. 369, ч. 1 ст. 190 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на вирок Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 2 квітня 2018 року, ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 3 вересня 2018 року та ухвалу Менського районного суду Чернігівської області від 14 листопада2019 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 2 квітня 2018 року ОСОБА_6 засуджено до покарання:
- за ч. 1 ст. 190 КК - у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн;
- за ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15 і ч. 1 ст. 369 КК - у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки та штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.
Апеляційний суд Хмельницької області ухвалою від 3 вересня 2018 року вирок щодо ОСОБА_6 змінив, визнав недопустимими та виключив з вироку докази - протоколи від 16 лютого 2017 року про хід та результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД):
-протокол зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж;
- протокол негласного аудіо-, відеоконтролю за особою;
- протоколспостереження за особою, річчю або місцем.
У решті вирок залишив без зміни.
За ухвалою Менського районного суду Чернігівської області від 14 листопада2019 року ОСОБА_6 замінено невідбутий строк покарання за вищевказаним вироком у виді позбавлення волі на строк 10 місяців 16 днів на покарання у виді виправних робіт за місцем роботи з відрахуванням на користь держави 20% заробітку.
ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він у лютому 2017 рокуумисно, з корисливих мотивів, з метою заволодіння грошовими коштами начальника Комунального підприємства Нетішинської міської ради «Бюро технічної інвентаризації» ОСОБА_8 ввів його в оману, переконавши в необхідності надати службовій особі - оперуповноваженому міжрайонного відділу управління захисту економіки в Хмельницькій області ОСОБА_9 неправомірну вигоду за непроведення перевірки щодо дотримання вимог законодавства у фінансово-господарській діяльності КП Нетішинської міської ради «БТІ» та неподання за наслідками такої перевірки результатів її проведення до Нетішинської міської ради.
15 лютого 2017 року близько 16:00 у м. Нетішині в салоні автомобіля ОСОБА_8 , виконуючи пропозицію ОСОБА_6 , передав йому неправомірну вигоду в сумі 1500 доларів США, що становило 40 845,70 грн, для подальшого надання оперуповноваженому ОСОБА_9 за непроведення перевірки діяльності КП Нетішинської міської ради «БТІ». Проте ОСОБА_6 , реалізовуючи свій злочинний умисел, одержавши від ОСОБА_8 вказані грошові кошти, не маючи наміру передавати їх ОСОБА_9 , незаконно заволодів ними.
Короткий зміст наведених у касаційних скаргах вимог та узагальнені доводи осіб, яка їх подали
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та його особі через суворість. Просить скасувати судові рішення щодо нього та закрити провадження на підставі п. 2 ч. 1 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). У доповненні до касаційної скарги просить скасувати ще й ухвалу про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким за видом покаранням.
На обґрунтування своїх доводів зазначає, що:
- при призначенні покарання суд не врахував належним чином відсутності попередніх судимостей та обтяжуючих покарання обставин, позитивних характеристик, наявності на утриманні неповнолітніх дітей;
- при проведенні особистого обшуку під час затримання порушено його право на захист - не надано захисника, а тому цей доказ є недопустимим;
- під час досудового розслідування порушено вимоги ст. 105 КПК, внаслідок чого відеозапис особистого обшуку також є недопустимим доказом;
- протокол його освідування є недопустимим доказом, оскільки на момент його проведення він не був ні потерпілим, ні свідком, ні підозрюваним, повідомлення про підозру було вручено лише наступного дня;
- прокурор у постанові про проведення контролю за вчиненням злочину не дотримався вимог п. 7 ст. 271 КПК (щодо викладенняобставин, які б свідчили про відсутністьпід час НСРД провокування особи на вчинення злочину);
- суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про допит у суді експерта, який проводив судово-хімічну експертизу;
- суд неправильно встановив фактичні обставини кримінального провадження, оскільки мало місце підбурювання з боку правоохоронних органів, створено умови для вчинення ним злочину;
- суд застосував закон України про кримінальну відповідальність, який за встановлених обставин не мав застосовуватися, оскільки його слід було виправдати та закрити кримінальне провадження за відсутності належних і допустимих доказів.
У доповненні до касаційній скарзі засуджений посилається на те, що:
- суд усупереч установленій практиці, викладеній у постановах Верховного Суду України № 5-364кс16 від 16 березня 2017 року та № 5-237кс17 від 12 жовтня 2017 року, безпідставно відмовив у клопотанні сторони захисту про визнання недопустимими доказами результатів проведення НСРД за ст. 271 КПК, а саме протоколів про результати контролю за вчиненням злочину; огляду, обробки та вручення грошей; особистого обшуку; освідування особи; постанов про призначення судово-хімічної експертизи, висновку цієї експертизи та інших доказів;
- досудове розслідування у цій справі розпочато за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 368, ч. 4 ст. 27 і ч. 3 ст. 368 КК, тобто за обвинуваченням в отриманні неправомірної вигоди, поєднаної з вимаганням, що дало змогу слідчому звернутися з клопотанням про надання дозволу на проведення НСРД, однак у ході слідства вимагання не доведено, що ставить під сумнів законність здійснення усього досудового розслідування та дає підстави для визнання результатів проведення всіх процесуальних та слідчих дій недопустимими доказами;
- суд усупереч вимогам статей 89, 92, 94 КПК незаконно допустив як докази результати проведення НСРД, оскільки в даному випадку мала місце провокація ОСОБА_6 на вчинення злочину, що виразилося в неодноразовому спонуканні ОСОБА_8 взяти в нього грошові кошти для передачі ОСОБА_9 , на що засуджений погодився виключно через дружні стосунки між ним та ОСОБА_8 .
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений та захисник підтримали касаційну скаргу, прокурор вважала судові рішення законними та обґрунтованими й просила залишити їх без зміни.
Мотиви Суду
У касаційній скарзі порушено питання про перевірку судових рішень у касаційному порядку у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповнотою судового розгляду. Проте зазначені обставини відповідно до вимог ст. 438 КПК не можуть бути підставою для скасування або зміни судових рішень у касаційному порядку. Крім того, згідно з вимогами ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
З урахуванням зазначеного суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доводам касаційної скарги в частинах установлення чи спростування конкретних фактичних обставин провадження та оцінки доказів, а саме показань потерпілого, свідків, протоколів слідчих дій, які не є предметом дослідження та перевірки в касаційному суді та належність і допустимість яких була перевірена в суді апеляційної інстанції.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у підбурюванні до замаху на передачу службовій особі неправомірної вигоди та незаконному заволодінні чужими грошима шляхом шахрайства ґрунтується на сукупності доказів, досліджених судом, і є правильним.
Так, у судовому засіданні суду першої інстанції обвинувачений ОСОБА_6 своєї вини в інкримінованих злочинах не визнав, указавши, що жодних розмов з ОСОБА_9 стосовно будь-яких коштів не мав, підтвердження факту передачі йому коштів ОСОБА_8 у матеріалах справи немає, а знайдені у нього під час обшуку 1500 доларів США йому підкинули під час затримання працівники правоохоронних органів.
Водночас потерпілий ОСОБА_8 суду повідомив, що 8 лютого 2017 року до нього прийшов ОСОБА_9 із запитом про надання інформації та копій документів, у тому числі про фінансово-господарську діяльність КП Нетішинської міської ради «БТІ», а також про одержання сертифіката відповідального виконавця робіт, пов'язаних зі створенням об'єктів архітектури, а тому він звернувся за роз'ясненням до ОСОБА_6 , який певний час працював юристом у Нетішинському БТІ, а до того - у правоохоронних органах та був знайомий із ОСОБА_10 . Під час наступної зустрічі останній погрожував ОСОБА_8 , що той матиме серйозні проблеми у разі ненадання відповіді на запит. ОСОБА_11 обіцяв вирішити питання ОСОБА_8 , домовився про 1500 доларів, вказував, що гроші слід передати через нього, інакше ОСОБА_9 їх не візьме, а також неодноразово телефонував і з'ясовував, чи зібрані вже кошти, спонукав до швидшого їх збирання.
Свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 в судовому засіданні повідомили, що йшли в магазин, до кожного окремо підійшли працівники СБУ та попросили засвідчити процес помічення та передачі грошових коштів, на що вони погодилися. Бачили, як відбувався процес помічення коштів та передачі їх потерпілому. У подальшому були свідками того, як помічені кошти були вилучені в обвинуваченого з внутрішньої кишені. Кошти були зі слідами зеленого кольору.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що немає підстав недовіряти потерпілому та зазначеним вище свідкам, які були безпосередньо учасниками подій, оскільки вони попереджені про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, крім того, їхні показання повністю узгоджуються між собою.
Суд установив, що показання потерпілого ОСОБА_8 об'єктивно підтверджуються даними протоколу особистого обшуку та відеозаписом, освідування особи, огляду речей і документів, огляду, обробки та вручення грошей, висновком судово-хімічної експертизи та іншими доказами.
На підставі аналізу вищевказаних доказів, виходячи з конкретних обставин провадження, суд першої інстанції дійшов висновку, що характер, послідовність та сукупність дій обвинуваченого, який, використовуючи свої нібито існуючі тісні особисті стосунки з ОСОБА_9 , створив такі умови та обстановку, за яких потерпілий змушений був погодитися на передачу грошових коштів, щоб уникнути, як він вважав, настання негативних наслідків, а саме неприємностей на роботі, які можуть призвести до його звільнення, тобто в цьому випадку обман потерпілого обвинуваченим був тією необхідною дією, що перебуває у причинному зв'язку з наслідком. При цьому суд установив, що органи досудового розслідування та оперативні працівники здійснювали пасивне розслідування та жодних дій провокаційного характеру не вчиняли.
Тому доводи в касаційній скарзі про те, що суд не дав належної оцінки діям правоохоронних органів, які створили штучні умови для вчинення ним злочину, підбурювали та провокували його, є необґрунтованими і спростовуються матеріалами кримінального провадження.
З урахуванням показань потерпілого, свідків та інших установлених судом обставин, за відсутності даних про наявність провокації, доводи у касаційній скарзі про те, що суд відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про допит у суді експерта, який проводив судово-хімічну експертизу, в цілому не спростовують висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 .
Також не спростовує таких висновків незазначення у вироку мотивів, з яких суд не врахував у повному обсязі показання всудісвідка ОСОБА_9 , які відрізнялись від показань потерпілого ОСОБА_8 , зважаючи на конкретні обставини провадження.
За встановлених судом першої інстанції обставин дії ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15 і ч. 1 ст. 369, ч. 1 ст. 190 КК кваліфіковано правильно.
З такими висновками погодився й апеляційний суд, який дослідив матеріали кримінального провадження та проаналізував доводи апеляційних скарг обвинуваченого та йогозахисника, надавши на них вичерпні відповіді.
Зокрема, апеляційний суд визнав непереконливими доводи апеляційних скарг про неповноту судового розгляду щодо відмови в задоволенні клопотань захисту про допит свідків та призначення експертиз, оскільки задоволення таких клопотань з урахуванням об'єктивних даних щодо наявності чи відсутності підстав для їх задоволення є правом, а не обов'язком суду.
Суд апеляційної інстанції перевірив твердження сторони захисту, які аналогічні доводам у касаційній скарзі, щодо провокації з боку правоохоронних органів. Апеляційний суд взяв до уваги те, що відповідно до показань свідка ОСОБА_9 він отримав оперативну інформацію про вчинення посадовими особами Нетішинського БТІ кримінальних чи адміністративних правопорушень, підготував запит, підписаний начальником управління ОСОБА_14 , і заніс його безпосередньо ОСОБА_8 , який потім намагався з'ясувати, що робити з цим запитом.
Із зазначених обставин убачається, що дії ОСОБА_8 були похідними (після ініціювання стосовно нього перевірки) та обумовлені лише намаганням з'ясувати обставини щодо отриманого запиту. При цьому суд апеляційної інстанції врахував, що будь-яких переконливих, достовірних доказів на підтвердження провокації з боку правоохоронних органів та ОСОБА_8 не встановлено.
Як вказав в ухвалі апеляційний суд, обвинувачений усвідомлював свої дії, мав можливість відмовитися від них, але все ж таки підбурював ОСОБА_8 та одержав від нього неправомірну вигоду, при цьому немає жодних причин вважати, що злочин було спровоковано чи що до його вчинення обвинуваченого спонукали негласні агенти, тобто що за інших обставин цей злочин ним не був би вчинений.
Посилання в касаційній скарзі на недотримання прокурором у постанові про проведення контролю за вчиненням злочину вимог п. 7 ст. 271 КПК не підтверджуються матеріалами провадження, з яких убачається, що прокурор у вищевказаній постанові вказував на те, що ОСОБА_8 , будучи попередженим про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, особисто звернувся до правоохоронних органів з відповідною заявою щодо неправомірних дій ОСОБА_9 та ОСОБА_6 , а також беручи до уваги те, що ОСОБА_9 поставив ОСОБА_8 вимогу про передачу грошових коштів, в даному провадженні відсутні обставини, які б свідчили про провокування осіб на вчинення злочину (т. 1, а.п. 151-153).
Апеляційний суд, ураховуючи правову позицію Верховного Суду України, викладену в постановах № 5-364кс16 від 16 березня 2017 року та № 5-237кс(15)17 від 12 жовтня 2017 року, визнав недопустимими доказами і виключив з вироку протоколи від 16 лютого 2017 року про хід та результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій: зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж; негласного аудіо- і відеоконтролю за особою; спостереження за особою, оскільки цих протоколів не було відкрито стороні захисту в порядку ст. 290 КПК на момент закінчення досудового розслідування та направлення обвинувального акта до суду, що підтверджується протоколом про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 28 листопада 2017 року.
При цьому апеляційний суд дійшов висновку, що визнання зазначених доказів недопустимими істотно не впливає на доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_6 у підбурюванні до закінченого замаху на надання неправомірної вигоди службовій особі за вчинення в інтересах того, хто надає таку вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища, та у заволодінні чужим майном шляхом обману, а також правильності кваліфікацій його дії, оскільки це підтверджується сукупністю інших доказів, яким судом надано належну оцінку.
Водночас визнаннянедопустимими доказами окремих протоколів НСРД, яких не було відкрито стороні захисту в порядку ст. 290 КПК на момент закінчення досудового розслідування та направлення обвинувального акта до суду, не тягне за собою безумовного визнання недопустимими доказами інших протоколів НСРД, відкритих стороні захисту у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КПК отримана в результаті проведення НСРД інформація може бути використана в іншому кримінальному провадженні тільки на підставі ухвали слідчого судді, яка постановляється за клопотанням прокурора.
Водночас зі змісту скарги не вбачається, яке саме «інше» провадження має на увазі засуджений, посилаючись на відсутність відповідної ухвали слідчого судді. Так, кримінальне провадження№ 42017240000000073 не можна вважати «іншим» у розумінні ч. 1 ст. 257 КПК, оскільки його виділено з кримінального провадження № 42017240000000024, у рамках якого проведено відповідні слідчі дії та експертиза, протоколи й висновок яких є доказами винуватості ОСОБА_6 . Обидва провадження відкрито за одним і тим же фактом щодо однієї особи.
Тому доводи в скарзі щодо незаконного використання доказів за результатами НСРД після перекваліфікації дій ОСОБА_6 на ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15 і ч. 1 ст. 369 КК є безпідставними.
Твердження засудженого про те, що в органів досудового розслідування не було підстав для попередньої кваліфікації його дій за кваліфікуючою ознакою «вимагання», у зв'язку з чим докази, отримані внаслідок незаконного, на думку засудженого, проведення НСРД, є недопустимими, Суд не бере до уваги, оскільки питання правильності кваліфікації дій винного при внесенні відомостей до ЄРДР не є предметом розгляду касаційного суду. Законом передбачено право органів досудового розслідування змінювати кваліфікацію дій підозрюваного /обвинуваченого (ст. 279 КПК), при цьому відповідно до вимог ч. 1 ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
Крім того, питання законності одержання сертифіката відповідального виконавця робіт, пов'язаних зі створенням об'єктів архітектури, не було предметом судового розгляду, і в матеріалах провадження відсутні дані з цього приводу, а зі змісту повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри та про нову підозру від 12 травня 2017 року не вбачається, що саме ці обставини стали підставою для зміни підозри на ст. 369 КК.
Доводи у скарзі засудженого про порушення його права на захист, оскільки йому не було надано захисника під час особистого обшуку, є необґрунтованими з урахуванням того, що участь у цьому провадженні захисника не є обов'язковою, а особистий обшук ОСОБА_6 було проведено при його затриманні за наявності відповідного дозволу.
Також засуджений у скарзі не зазначає, який саме пункт ч. 3 ст. 87 КПК порушено та яким чином відсутність захисника при проведенні особистого обшуку, результати якого стали підставою для затримання, вплинула на законність судового рішення, з урахуванням того, що ОСОБА_6 у ході обшуку показань по даному провадженню не давав.
Посилаючись на порушення вимог ст. 105 КПК, засуджений у касаційній скарзі також не вказує, у чому саме полягали ці порушення у кримінальному провадженні щодо нього.
Доводи у скарзі ОСОБА_6 про те, що протокол його освідування є недопустимим доказом, оскільки повідомлення про підозру було вручено йому лише наступного дня й на момент проведення освідуваннявін не був ні потерпілим, ні свідком, ні підозрюваним, освідування яких передбачено ч. 1 ст. 241 КПК, є неспроможними на таких підставах.
Згідно з протоколом освідування особи від 15 лютого 2017 року виявлено сліди фарби на змивах з рук ОСОБА_6 .
Відповідно до ч. 1 ст. 42 КПК підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
У ч. 1 ст. 276 КПК зазначено, що повідомлення про підозру обов'язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278цього Кодексу, у випадках: 1) затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення; 2) обрання до особи одного з передбачених цим Кодексом запобіжних заходів; 3) наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.
При цьому передбачене ст. 278 КПК письмове повідомлення про підозру згідно з п. 2 цієї статті вручається затриманій особі не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту її затримання, а освідування ОСОБА_6 було проведено в день його затримання.
Що стосується доводів у скарзі щодо суворості призначеного покарання, то з вироку вбачається, що суд, дотримуючись вимог статей 50, 65 КК,взяв до уваги обставини, на які посилається у скарзі засуджений, а саме відсутність попередніх судимостей та обтяжуючих покарання обставин, позитивні характеристики, наявність на утриманні неповнолітніх дітей, визнавши ці обставини пом'якшуючими. Водночас, ураховуючи конкретні обставини провадження, відношення обвинуваченого до скоєного, суд дійшов висновку про призначення покарання, необхідного і достатнього для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, у межах санкцій відповідних статей, не знайшовши підстав для призначення ОСОБА_6 більш м'якого покарання у межах санкції ч. 1 ст. 369 КК.
Те, що суд першої інстанції за наявності пом'якшуючих покарання обставин не обрав ОСОБА_6 більш м'яке покарання, передбачене санкцією ч. 1 ст. 369 КК, у виді штрафу або обмеження волі, призначивши йому у межах санкції найсуворіше за видом покарання - у виді позбавлення волі, не спростовує висновків суду щодо обґрунтованості призначеного покарання. Підстав вважати, що призначене ОСОБА_6 покарання не відповідає тяжкості вчинених злочинів та його особі через суворість і є явно несправедливим, у Суду немає.
Крім того, на час розгляду даного кримінального провадження у суді касаційної інстанції судом у порядку виконання вироку ОСОБА_6 замінено невідбуту частину покарання у виді позбавлення волі на строк 10 місяців 16 днів на покарання у виді виправних робіт за місцем роботи з відрахуванням на користь держави 20% заробітку.
Оскаржуючи судові рішення у цьому провадженні, ОСОБА_6 у доповненні до касаційної скарги одночасно ставить питання про скасування ухвали Менського районного суду Чернігівської області від 14 листопада2019 року про заміну невідбутої частини покарання на більш м'яке. Разом із тим, питання, які виникають під час та після виконання вироку, вирішуються судом за правилами розділу VIII «Виконання судових рішень» КПК і порядок їх вирішення врегульовано в ст. 539 цього Кодексу, згідно з якою за наслідками розгляду відповідного клопотання (подання) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, установлених законом, суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку. Оскільки оскаржуване судове рішення стосується питання, пов'язаного із виконанням вироку, а його оскарження в касаційному порядку не передбачено положеннями КПК, то таке судове рішення не є предметом перегляду судом касаційної інстанції.
Отже, даних, які би свідчили, що у провадженні неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність або допущено таке порушення вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило чи могло перешкодити суду прийняти законне та обґрунтоване судове рішення, або що призначене ОСОБА_6 покарання є явно несправедливим, не встановлено.
За таких обставин відсутні обґрунтовані підстави для задоволення вимог касаційної скарги.
Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Вирок Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 2 квітня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 3 вересня 2018 року залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3