Справа № 520/6701/18
Провадження № 1-кп/520/315/19
23.12.2019 року Київський районний суд м. Одеси у складі:
Головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
розглянувши в залі суду у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12018160480001257 від 12.04.2018 року, за обвинуваченням ОСОБА_5 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України,
В провадженні Київського районного суду м. Одеси перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеного до ЄРДР за № 12018160480001257 від 12.04.2018 року, за обвинуваченням ОСОБА_5 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України.
Відповідно до ст. 331 ч. 3 КПК України до спливу двомісячного строку з дня застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою.
Прокурор просив суд продовжити відносно обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на два місяці, посилаючись на те, що обвинувачений підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких злочинів та за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 10 років, він може переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків та потерпілого, вчинити інше кримінальне правопорушення, знищити речі, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Застосування до обвинуваченого більш м'яких запобіжних заходів, на думку прокурора, не може усунути існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України і не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_5 .
Захисник обвинуваченного ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_4 надала до суду письмове клопотання в якому заперечувала проти продовження дії запобіжного заходу відносно ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою, оскільки прокурором не надано доказів, які обгрунтовують ризики, передбачені ст. 177 КПК України. При цьому тяжкість обвинувачення не може слугувати единим обгрунтування застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слід визначити ризики перебдачені ст. 177 КПК України, інакше судові рішення про продовження дії тримання під вартою не відповідают вимогам практики ЄСПЛ і нормам КПК України. Захисник ОСОБА_4 заявила клопотання щодо зміни обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки обвинувачений ОСОБА_5 має міцні соціальні зв'язки, має родину, сина, має постійне місце мешкання в місті Одесі, позитивно характеризуеться, раніше не судимий, до затримання був працевлаштований. Також, обвинуваченому ОСОБА_6 встановлено діагноз: ІХЗ - ішемічна хвороба сердця,
і перебуваючі під вартою він не може отримувати належного медичного лікування.
Обвинувачений ОСОБА_5 підтримав думку та клопотання свого захисника.
Вислухавши думку учасників судового провадження, суд вважає, що клопотання прокурора про продовження дії, обраного відносно обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підлягає задоволенню з наступних підстав.
Під час судового розгляду справи, керуючись ст.331 ч.3 КПК України, суд, розглядаючи питання доцільності продовження, обраного обвинуваченим запобіжного заходу, вирішує чи є на час розгляду зазначеного питання ризики, передбачені ст. 177 КПК України, чи вони не зменшилися та не відпали.
Відповідно до п. 4,5 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад п'ять років або ж до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
При вирішені питання щодо продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченим, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, про те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права обвинуваченого, але й високі стандарти охорони суспільних прав та інтересів, та потребує від суду більшої суворості в оцінці порушених цінностей суспільства. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Відповідно до положень ст.ст. 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (надалі - Конвенція) нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення. Обмеження, дозволені згідно з цією Конвенцією щодо зазначених прав і свобод, не застосовуються для інших цілей ніж ті, для яких вони встановлені.
Відповідно до ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 р. суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Так, у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 р. Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою щодо особи міститься і в положеннях ст. ст.177,178,183,199 КПК України.
При вирішенні питання щодо запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_5 , суд враховує обставини, передбачені ст.ст. 177-178 КПК України, з урахуванням особи обвинуваченого, його віку, стану здоров'я, майнового стану, міцності соціальних зв'язків, тяжкості покарання, що загрожує у разі визнання обвинуваченого ОСОБА_5 винним, суд вважає, що існують ризики, що він перебуваючи на волі, зможе продовжити злочинну діяльність, ухилятися від суду, приймаючи до уваги, що не встановлено будь-яких обґрунтованих даних про те, що обвинувачений ОСОБА_5 не може утримуватися в умовах слідчого ізолятору, у тому числі за станом здоров'я, суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства. Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», суд вважає необхідним продовжити щодо обвинуваченого ОСОБА_5 винятковий вид запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім для забезпечення визначених вище ризиків.
Розглядаючи доводи захисника щодо можливості застосування до обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, суд вважає, що наявність у обвинуваченого міцних сімейних зв'язків, постійного місця проживання, тощо, не можливо на даний час віднести до тих стримуючих чинників, які б були у повному обсязі здатні мінімізувати ймовірність вчинення обвинуваченим дій, спрямованих на ухилення від суду та можливого покарання, та з огляду на характер інкримінованого злочину, яке відноситься до категорії тяжких злочинів, чітким є переконання суду, що ані домашній арешт, ані інші більш мякі запобіжні заходи, окрім як тримання під вартою не зможуть запобігти наведеним вище ризикам.
Враховуючи положення ч. 4 ст. 183 КПК України, а також обставини кримінального правопорушення у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 , суд вважає за необхідне не визначати розмір застави.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 177-178,183,331,350,369-372 КПК України, суд,
В задоволенні клопотання захисника ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт відносно ОСОБА_5 - відмовити з підстав викладених в мотивувальній части ухвали.
Клопотання прокурора про продовження дії обраного відносно обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити дію обраного відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в ОСІ УДДВП в Одеській області строком на 60 днів, тобто до 21.02.2020 року.
Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій особі місця ув'язнення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1