1Справа № 336/2359/18 2/335/296/2019
16 грудня 2019 року м. Запоріжжя
Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Воробйова А.В., за участю секретаря судового засідання Барсукової В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Запоріжжя, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Вовк Ірина Іванівна, ОСОБА_3 про визнання недійсними договору позики від 21.12.2012 року іпотечного договору від 21.12.2012 року та договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 21.12.2012 року, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Вовк І. І. , приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу, Смолін С. А. про визнання недійсним договору позики від 21.12.2012 року іпотечного договору від 21.12.2012 року, договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 21.12.2012 року.
Відповідно до заявлених позовних вимог, позивач просить:
1. Визнати недійсним договір позики від 21.12.2012 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом ЗМНО Вовк І.І. 21.12.2012 року за №14853;
2. Визнати недійсним іпотечний договір від 21.12.2012 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом ЗМНО Вовк І.І. 21.12.2012 року за №14854;
3. Визнати недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 21.12.2012 року укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом ЗМНО Вовк І.І. 21.12.2012 року за №14856.
В обґрунтування позову вказує, що позивачу з 2000 року на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Цекеєвою І.О., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу. 22.04.2000р. за р №409. В цій квартирі вона проживає постійно майже двадцять років, квартира є єдиним її житлом.
В лютому місяці 2018 року їй стало відомо, що в провадженні Шевченківського районного суду м. Запоріжжя перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: відділ реєстрації фізичних осіб департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради у Шевченківському районі про усунення перешкод у користуванні та володінні квартирою шляхом виселення та вселення і зняття з реєстрації, у якій 27.10.2017р. прийнято рішення, яким позов задоволено частково, вирішено усунути ОСОБА_2 перешкоди у користуванні та володінні квартирою АДРЕСА_1 та виселити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з квартири АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 вселити у квартиру АДРЕСА_1 , у задоволенні іншої частини заявлених позовних вимог відмовлено.
Стверджує, що грошових коштів від ОСОБА_2 не отримувала, мети на укладання договору позики не мала.
Грошові кошти у ОСОБА_2 отримав ОСОБА_3 , який є її давнім знайомим і він попросив бути її майновим поручителем, оскільки він бажає взяти в борг грошові кошти у ОСОБА_2 .
Також стверджує, що їй жодних документів не давали, копії іпотечного договору вона побачила лише при ознайомленні з матеріалами цивільної справи про виселення.
В судовому засіданні представник позивач позов підтримала та просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача надав суду відзив та додаткові письмові пояснення, проти позову заперечував та просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Третя особа Вовк Ірина Іванівна , приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу, в судове засідання не з'явилася. Надала заяву про розгляд справи за її відсутності.
Третя особа суду пояснив, що йому для ведення господарської діяльності потрібні були грошові кошти, та йому від знайомих стало відомо що ОСОБА_2 надає грошові кошти у позику. У зв'язку з чим він звернувся до ОСОБА_2 та отримав у позику грошові кошти. В подальшому йому додатково знадобилися грошові кошти та він повідомив свою давню знайому - ОСОБА_1 про таку потребу. Він розповів позивачу, що вона може отримати грошові кошти у ОСОБА_2 уклавши договір позики та в забезпечення виконання грошового зобов'язання передати в іпотеку заставу. Також пояснив, що грошові кошти від ОСОБА_2 отримав він, а не ОСОБА_1 ..
Заслухавши пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, дослідивши надані суду докази, суд приходить до наступних висновків.
Статтею 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, за змістом якого відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Судом встановлено, що 21.12.2012 року між ОСОБА_2 у якості позикодавця з однієї сторони та ОСОБА_1 у якості позичальника з другої сторони укладено договір позики посвідчений Вовк І.І., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області та зареєстрований в реєстрі за № 14853.
Згідно з п. 1 договору позики, позикодавець передав у власність позичальникові, а позичальник отримав від позикодавця гроші в сумі 350 450 (триста п'ятдесят тисяч чотириста п'ятдесят) гривень, що еквівалентно 43 000 (сорок три тисячі) доларів США за середнім курсом продажу доларів США, встановленому комерційними банками міста Запоріжжя на день посвідчення договору, який дорівнює 8,15 гривні за 1 долар США, зі строком виплати боргу до 21 грудня 2013 року. Сторони встановили, що розрахунок буде здійснюватися щомісячно починаючи з наступного не пізніше 21 (двадцять першого) числа кожного місяця у розмірі не менш ніж 12 225 (дванадцять тисяч двісті двадцять п'ять) гривень, що еквівалентно 1500 (одна тисяча п'ятсот) доларів США за середнім курсом продажу доларів США, встановленому комерційними банками міста Запоріжжя на день посвідчення договору, який дорівнює 8,15 гривні за 1 долар США. Останній розрахунок здійснюється позичальником не пізніше 21 грудня 2013 року.
Факт одержання грошей підтверджується розпискою, власноручно написаною позичальником в момент передачі йому суми позики.
21.12.2012 року, в забезпечення даного договору позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, посвідчений Вовк І.І., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області та зареєстрований в реєстрі за № 14854.
Пунктом 1 іпотечного договору, сторони визначили, що цим договором забезпечується виконання зобов'язання, що виникло у ОСОБА_1 на підставі договору позики, укладеного сторонами та посвідченого Вовк І.І. приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області та зареєстрований в реєстрі за № 14853, укладеного на суму 350 450 грн. з обумовленим в основному договорі строком повернення боргу до 21.12.2013 року.
Згідно з п. 2 іпотечного договору, предмет іпотеки складає квартира АДРЕСА_1 .
21.12.2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя посвідчений Вовк І.І. приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області та зареєстрований в реєстрі за № 14856.
Згідно з п. 1 цього договору, іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки, зазначений в іпотечному договорі за р. № 14854 від 21.12.2012 року., посвідченому Вовк І.І. приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області, укладеному між сторонами, шляхом позасудового врегулювання.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов"язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідними є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
Зокрема, це підтверджується висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-78цс13, від 11 травня 2016 року у справі № 6-806цс16.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої - третьої, п'ятої та шостої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Як на підстави задоволення позову позивач позовній заяві та її представник під час судового засідання вказують, що на час укладання оспорюваних правочинів її було введено в оману, вона не мала наміру отримувати для себе будь-які грошові кошти у ОСОБА_2 , про зміст підписаних у нотаріуса оспорюваних правочинів їй нічого не відомо, кошти вона не отримувала, та фактично обманними діями, ОСОБА_2 позбавив її права власності.
Представник відповідача у судовому засіданні підтвердив, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дійсно існують взаємовідносини, та ОСОБА_3 дійсно отримував у відповідача грошові кошти. Проте за оспорюваними правочинами грошові кошти отримувала саме ОСОБА_1 про, що 21.12.2012 року, нею власноруч складено відповідну розписку.
Так, у разі укладення договору позики з дефектом волі, що виник внаслідок протиправних дій позикодавця чи інших заінтересованих осіб, незалежно від того, в якій формі має бути укладений договір позики, свідчення свідків визнаються припустимими доказами при оспорюванні договору у випадку, якщо договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника із позикодавцем або під впливом тяжких обставин. При цьому, наслідки укладання договору позики під впливом протиправних дій з боку зазначених осіб визначаються відповідно до вимог статей 230-233 ЦК України.
Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману визначено статтею 230 ЦК України.
Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Відповідно до пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Ствердження позивача у позовній заяві про те, що під час укладання оспорюваних правочинів її було введено в оману ОСОБА_2 через те, що вона не розуміла правових наслідків, які можуть спричинити підписані правочини і те, що зазначені обставини також свідчать про безгрошевість договору позики не заслуговують на увагу.
Обман має місце якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення.
Проте, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, що ОСОБА_2 навмисно ввів в оману (та взагалі існують підстави вважати, що була омана, обман) щодо обставин, які впливають на вчинення правочину та, що у діях ОСОБА_2 існував будь-який умисел.
Разом з тим, позивач зазначив, що він не розумів правових наслідків підписання договорів, що у даному випадку також не може визнаватись обманом з боку відповідача.
Натомість у оспорюваному договорі позики у п. 5, сторони зазначили, що:
- у момент укладання цього договору вони усвідомлювали (і усвідомлюють) значення своїх дій і могли (можуть) керувати ними;
- розуміють природу цього правочину, свої права та обов'язки за договором;
- володіють українською мовою, що дало їм можливість правильно та однозначно зрозуміти та протлумачити цей договір;
- при укладенні договору відсутній будь-який обман чи інше приховування фактів, які б мали істотне значення та були свідомо приховані ними;
- договір укладається ними у відповідності зі справжньою їхньою волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску;
- договір укладається на вигідних для сторін умовах і не є результатом впливу тяжких обставин;
- правочин вчиняється з наміром створення відповідних правових наслідків (не є фіктивним);
- цей правочин не приховує інший правочин (не є удаваним).
Крім того, спірні правочини під час підписання були зареєстровані в реєстрі та посвідченні Вовк І. І. , приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, яка відповідно до Закону України „Про нотаріат" під час укладання з'ясувала волевиявлення сторін, роз'яснила їм види правочинів, умови та правові наслідки укладання.
Згідно з ч. 2 ст. 1046 ЦК України, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Так, в абзаці другому частини першої статті 218 ЦК України визначено, що заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Аналогічні положення містяться у статті 1051 ЦК України, згідно з якою позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Отже, позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. (ч.1 ст.1051 Цивільного кодексу України)
При цьому, за змістом ч.2 ст.1051 Цивільного кодексу України при укладенні договору позики в письмовій формі (крім випадків укладення його під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини) безгрошевість такого договору не можу ґрунтуватись на поясненнях свідків, а може бути підтверджена лише належними та допустимими доказами.
Відповідачем до матеріалів справи було додано копію власноруч написаної ОСОБА_1 розписки від 21.12.2012 року, оригінал цієї розписки був судом досліджений під час судового розгляду.
Факт написання цієї розписки позивачем не оспорювався.
Зі змісту цієї розписки вбачається, що ОСОБА_1 отримала кошти за оспорюваним договором позики у повному обсязі, претензій до ОСОБА_2 не має.
Зважаючи на встановлені обставини, суд приходить до висновку, що правова природа договору та визначені в договорі істотні умови договору не суперечать принципу добросовісності і його наслідком не є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду відповідача, в той же час неможливість виконання грошового зобов'язання не звільняє від відповідальності боржника, при цьому відповідач належним чином виконав договірні зобов'язання в частині передачі грошових коштів, тобто кожна із сторін була вільною в укладенні договору та досягла бажаного при його укладені.
Оскільки договір позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися лише на поясненнях позивача та третьої особи як свідків.
Крім того, судом встановлено, що доводи позивача про укладення ним договору позики під впливом обману не знайшли свого об'єктивного підтвердження в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За нормою статті 5 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Враховуючи вищевикладене, в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити повністю.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Вовк Ірина Іванівна, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики від 21.12.2012 року іпотечного договору від 21.12.2012 року, договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 21.12.2012 року - відмовити повністю.
Рішення суду може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: А.В. Воробйов