єдиний унікальний номер справи 546/272/15-ц
номер провадження 2/546/2/19
12 грудня 2019 року м. Решетилівка
Решетилівський районний суд Полтавської області у складі
головуючого судді Лизенко І.В.,
за участі секретаря судового засідання Коваленка А.В.,
відповідачки та законного представника
відповідачки ОСОБА_1 ОСОБА_2 ,
представника відповідача
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ,
представника відповідачки ОСОБА_1 ОСОБА_4 ,
представника третьої особи Момота Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в судовій залі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №546/272/15-ц за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, орган опіки та піклування Решетилівської міської ради Решетилівського району Полтавської області, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,
13.03.2015 позивач, правонаступником якого є АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», звернувся до суду із вищевказаним позовом та 16.10.2015 подав до суду уточнений позов до відповідачів, у якому остаточно просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № PLF0GA00000031 від 25.07.2007 в розмірі 57 960,25 грн
звернути стягнення на предмет іпотеки - будинок загальною площею 71,70 м.кв., житловою площею 40,80 м.кв., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки № PLF0GA00000031 від 25.07.2007) ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням кадастрового номера земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» всіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для продажу предмета іпотеки;
виселити ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , які проживають у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 умов кредитного договору № PLF0GA00000031 від 25.07.2007, укладеного між позивачем та ОСОБА_2 , станом на 03.02.2015 утворилась заборгованість у розмірі 57 960,25 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у сумі 12 102,52 грн, по процентах за користування кредитом - 19 055 грн, по комісії - 1 547,84 грн, пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором - 22 256,78 грн, штрафу (фіксована частина) - 250 грн, штрафу (процентна складова) -2 748,11 грн. На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 25.07.2007 між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки № PLF0GA00000031, за умовами якого ОСОБА_2 надала в іпотеку житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 19.06.2007. У вказаному будинку проживають ОСОБА_2 та недієздатна ОСОБА_1 , які підлягають виселенню у зв'язку зі зверненням стягнення на будинок.
20.03.2015 суддею Олійник О.М. відкрито провадження у справі.
23.06.2015 ОСОБА_2 подала до суду зустрічну позовну заяву, у якій просила визнати п.7.1 розділу 7 кредитного договору № PLF0GA00000031 від 25.07.2007 недійсним з моменту укладення, зробити перерахунок заборгованості з моменту укладення кредитного договору та розстрочити його виконання, посилаючись на те, що певні умови договору є несправедливими та такими, що призводять до дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Розгляд справи не було завершено, у зв'язку відпусткою судді Олійник ОСОБА_5 .М. по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 07.09.2015.
Шляхом здійснення повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями 14.09.2015 справу передано для розгляду судді Беркуті Л.Г.
17.12.2015 до участі у справі залучено орган опіки та піклування Решетилівської селищної ради Решетилівського району Полтавської області в інтересах недієздатної ОСОБА_1 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.
30.03.2016 за заявою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ПАТ КБ «Приватбанк» про захист прав споживачів та визнання пункту 7.1 кредитного договору № PLF0GA00000031 від 25.07.2007 частково недійсним з моменту його укладення повернуто позивачу без розгляду.
30.03.2016 до участі у справі у якості співвідповідача залучено ОСОБА_2 як законного представника (опікуна) в інтересах недієздатної ОСОБА_1 .
08.06.2016 провадження у справі зупинено до вирішення Апеляційним судом Полтавської області цивільної справи №546/1370/14-ц за позовом ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_6 .
06.10.2016 провадження у справі поновлено.
27.12.2016 провадження у справі зупинено до вирішення Вищім спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ цивільної справи №546/1370/14-ц за позовом ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_6 .
22.03.2018 провадження у справі поновлено.
Розгляд справи не було завершено у зв'язку зі звільненням судді ОСОБА_7 у відставку 27.03.2018.
04.05.2018 суддею Горульком О.М. справу прийнято до свого провадження. Розгляд справи не було завершено у зв'язку зі звільненням судді ОСОБА_8 у відставку 27.09.2018.
У зв'язку з відсутністю у Решетилівському районному суді Полтавської області суддів проведення автоматизованого розподілу справи між суддями було неможливим, що підтверджується відповідним протоколом від 10.10.2018.
За результатами повторно проведеного автоматизованого розподілу справ між суддями, 25.02.2019 справу передано на розгляд складу суду із головуючою Лизенко І.В. (відряджена до Решетилівського районного суду Полтавської області на підставі Рішення Вищої ради правосуддя від 22.01.2019 №175/о/15-19).
08.05.2019 справу прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, судовий розгляд розпочато повторно, надано сторонам строк для подання відзиву, відповіді на відзив, заперечення, третій особі - для надання письмових пояснень, призначено судовий розгляд.
03.06.2019 в межах наданого судом строку відповідачкою ОСОБА_2 подано відзив, у якому вона позов не визнала, просила застосувати позовну давність. Вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності при зверненні до суду з цим позовом, оскільки 29.09.2011 позивач вже звертався з аналогічним позовом до суду (справа 2/546/188/13), який залишено без розгляду. Вважає, що позивач скористався правом, наданим ст. 1050 ЦК України, заявивши вимогу про дострокове погашення кредиту, встановивши таким чином новий строк повного погашення боргу. Отже, перебіг позовної давності почався 29.09.2011 та тривав до 29.09.2014. Залишення цього позову без розгляду не перериває перебіг строку позовної давності. Вважає, що позивач звернувся з цим позовом до суду 13.03.2015 за межами такого строку.
11.07.2019 позивач надав до суду відповідь на відзив, у якій вважав строк позовної давності не пропущеним, оскільки кредитний договір укладено 25.07.2007 з кінцевим терміном повернення 26.07.2017. Зміна строку виконання зобов'язання не відбулась, оскільки така зміна згідно ст. 654 ЦК України має бути вчинена у письмовій формі за підписами сторін. Однак, сторонами договору не укладались додаткові угоди щодо зміни строку виконання зобов'язань, а тому строк повернення кредитних коштів встановлено до 26.07.2017. Крім того, ухвалою суду від 26.12.2013 позовну заяву ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення зі зняттям з реєстраційного обліку залишено без розгляду. Кредитний договір на цей час не є припиненим чи розірваним, отримані відповідачкою кредитні кошти не повернуті, тому відсутні підстави для припинення щомісячного нарахування відсотків на суму простроченої заборгованості по кредиту, як плату за весь час фактичного користування кредитними коштами. Вважає, що трирічний строк позовної давності починає перебіг зі спливом строку виконання договору, тобто з 26.07.2017, а позивач звернувся з цим позовом до суду 07.03.2015. Просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
У судове засідання представник позивача не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (т.2 а.с.178), про причини нез'явлення суду не повідомив. У письмових заявах від 07.06.2016, 08.11.2016 представник позивача просив розглянути справу за його відсутності, наполягав на задоволенні позову (т.2 а.с.1, 53). Після прийняття справи до розгляду новим складом суду представником позивача такої заяви не подано. У відзиві позиція щодо участі у судовому засіданні не висловлена.
Враховуючи, що стороною позивача не направлено до суду інших заяв, які б свідчили про намір брати участь у судовому засіданні, а також згідно вимог п.1 ч.3 ст.223 ЦПК України суд вважає необхідним здійснювати розгляд справи за відсутності представника позивача.
Відповідачка ОСОБА_2 , яка діє у власних інтересах та в інтересах недієздатної ОСОБА_1 як законний представник, у судовому засіданні позов не визнала.
Представник відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3 у судовому засіданні позов не визнав, надав у вступному слові пояснення, аналогічні викладеному у відзиві, доповнивши, що також вважає позов безпідставним. Також зазначив, що відповідачки не мають іншого придатного для проживання житла, оскільки належний ОСОБА_2 будинок по АДРЕСА_2 не придатний для проживання, що підтверджується довідкою М'якеньківської сільської ради.
Представник відповідачки ОСОБА_1 позов в частині виселення ОСОБА_1 не визнав, додавши, що виселення недієздатної ОСОБА_1 без надання іншого житла буде порушенням її прав, що констатовано в схожій ситуації ЄСПЛ у справі «Сірко проти України». Окрім того, виселення без надання іншого житла суперечить ст. 109 ЖК України, і не може бути застосоване щодо житла, яке є предметом іпотеки, але придбане не за рахунок коштів, отриманих за забезпеченим кредитним договором.
Представник третьої особи пояснив, що в інтересах недієздатної ОСОБА_1 заперечує проти її виселення, так як у неї відсутнє інше придатне для проживання житло.
Суд, вислухавши учасників справи, дослідивши письмові докази, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
25 липня 2007 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_2 укладено у письмовій формі кредитний договір № PLF0GA00000031, за умовами якого банк зобов'язався надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу банку на строк з 25.07.2007 по 25.07.2017 включно, у вигляді простої кредитної лінії у розмірі 16 690 грн на наступні цілі: власні потреби у сумі 15 000 грн, а також 1690 грн на сплату страхових платежів у випадках та у порядку, передбачених п. 2.1.3, 2.2.7 цього договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,17% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 1,50% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, відсотків за дострокове погашення кредиту згідно п. 3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 6.2. договору. Період сплати - з 20 по 27 число кожного місяця (п. 7.1 договору) (т.1 а.с.16-18).
Згідно п.7.3 договору забезпеченням виконання позичальником зобов'язань за даним договором виступає договір іпотеки (житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ).
Згідно ст. 212 ЦК України при порушенні позичальником зобовязань по погашенню кредиту, передбачених п.1.1., 2.2.4, 2.3.3 цього договору (щодо строку, суми, порядку погашення кредиту) позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 2,87% на місяць, розраховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом (п.7.4 договору).
25.07.2007 відповідачкою ОСОБА_2 отримано у касі банку 15 000 грн, що підтверджується копією видаткового касового ордеру №1 від 25.07.2007 (т.1 а.с.19).
В забезпечення зобов'язань за вказаним кредитним договором 25.07.2007 між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, який нотаріально посвідчено (т.1 а.с.20-23).
За умовами договору іпотеки ОСОБА_2 надала в іпотеку нерухоме майно: житловий будинок, загальною площею 71 кв.м, житловою площею 40,8 кв.м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 19.06.2007, в забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором № PLF0GA00000031 від 25.07.2007, в силу чого іпотекодержатель має право в разі невиконання іпотекодавцем зобов'язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця. У відповідності до ст. 6 Закону України «Про іпотеку» іпотека за цим договором поширюється на земельну ділянку загальною площею 0,4197 га, на якій розташований предмет іпотеки (п.1, 35.1- 35.4 договору іпотеки).
Згідно розрахунку заборгованості відповідачка ОСОБА_2 зобов'язання за кредитним договором виконувала несвоєчасно та не у повному обсязі, станом на 03.02.2015 заборгованість, зазначена у розрахунку, склала 57 960,25 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у сумі 12 102,52 грн, по процентах за користування кредитом - 19 055 грн, по комісії - 1 547,84 грн, пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором - 22 256,78 грн, штрафу (фіксована частина) - 250 грн, штрафу (процентна складова) -2 748,11 грн (т.1 а.с.8-11).
Відповідачкою ОСОБА_2 сплачено за договором 17 577,50 грн, що підтверджується наданою банком випискою по рахунку станом на 19.06.2019 (т.2 а.с.145-159).
23.12.2014 позивачем на адресу ОСОБА_2 направлено вимогу про повернення суми кредиту в повному обсязі, а також процентів, комісії та штрафних санкцій, нараховані на день повернення кредиту в тридцяти денний строк з дня отримання цієї вимоги, яку ОСОБА_2 отримала 01.01.2015 згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (т.1 а.с.12, 15).
Згідно довідки Решетилівської селищної ради від 02.04.2015 у будинку АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають ОСОБА_2 та її тітка ОСОБА_1 (т.1 а.с.45, 54).
Рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від 23.11.2010 ОСОБА_1 визнано недієздатною, призначено її опікуном ОСОБА_2 (т.1 а.с.151).
Відповідачки не мають іншого придатного для проживання житла, що підтверджується довідкою М'якеньківської сільської ради (т.2 а.с.181).
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Враховуючи, що відповідачка є кінцевим споживачем послуги, суд вважає, що правовідносини між сторонами також врегульовані Законом України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на день виникнення кредитних правовідносин.
За положеннями частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Згідно з абзацами другим та третім частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.
Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.
Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
За правилами частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає сплаті позичальником. Оскільки надання фінансового інструменту у зв'язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам лише самого банку, то такі дії не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Як зазначено вище, пунктом 7.1 кредитного договору передбачено сплату винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,50% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати.
Заборгованість за комісією станом на 03.02.2015 склала 1 547,84 грн(т.1 а.с.8-11).
Отже, враховуючи, що комісія встановлена несправедливо, суд вважає положення п.7.1 договору стосовно комісії, недійсними.
Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16, а також застосовується Верховним Судом, зокрема у постанові від 20.02.2019 у справі №666/4957/15-ц.
Таким чином, нарахування заборгованості по комісії у сумі 1 547,84 грн є необґрунтованим.
Також суд вважає необґрунтованим розмір визначеної позивачем заборгованості в частині стягнення пені та нарахованих банком штрафів.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України ). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України ).
За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Умовами договору, а саме пунктом 4.1., передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення.
У той самий час пунктом 5.4 договору передбачена сплата штрафів як виду цивільно-правової відповідальності за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань по кредитному договору.
Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України, штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Таким чином, одночасне стягнення з боржника пені та штрафів не допускається.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.10.2015 №6-2003цс15.
В свою чергу, в силу ст.13 ЦПК України, суд позбавлений можливості самостійно обирати один з видів відповідальності із декількох запропонованих позивачем, тому включення до суми заборгованості пені та штрафів одночасно в загальній сумі 25 254,89 грн є безпідставним.
Заборгованість по відсотках у сумі 19055 грн нарахована позивачем за період з 25.07.2007 по 03.02.2015.
Разом з тим, сторонами у заявах по суті визнано, що позивач звертався з аналогічним позовом до суду у 2011 році.
Стороною відповідача надано вимогу про дострокове повернення кредитних коштів у повному обсязі, а також процентів, комісії і штрафів, направлену 29.09.2011 позивачем на адресу відповідачки ОСОБА_2 (т.2 а.с.25).
Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ("Позика") глави 71 ("Позика. Кредит. Банківський вклад"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий з 25.07.2007 по 25.07.2017 включно.
Разом з тим, сторони узгодили право банку вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань у цілому у разі порушення позичальником умов договору (пункт 2.3.3).
При цьому сторони передбачили, що зобов'язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов'язань настає з дати відправлення банком на адресу позичальника відповідної вимоги та повинно бути виконане позичальником протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати одержання відповідної вимоги (пункт 2.3.3).
Пред'явивши вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та умов укладеного договору змінив строк виконання основного зобов'язання.
Право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки виникло в кредитора у зв'язку з невиконанням боржником вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі.
При цьому таке право згідно з умовами укладених договорів виникає через тридцять календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги та за умови її невиконання.
Відтак, у межах строку кредитування до 25.07.2017 відповідачка повинна була, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами до 27 числа кожного місяця. Починаючи з 29.10.2011 (через тридцять днів з дня отримання вимоги), відповідачка мала обов'язок повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами.
Отже, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Зазначене відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12.
При цьому, суд зазначає, що посилання представника позивача у відзиві на те, що строк виконання зобов'язання може бути змінено лише шляхом укладення сторонами додаткової угоди, є безпідставними, оскільки строк виконання зобов'язання змінено позивачем на підставі ч.2 ст. 1050 ЦК України та п. 2.3.3 договору.
Таким чином, враховуючи, що позивачем не заявлено вимоги щодо сплати коштів на підставі ст. 625 ЦК України, то розмір заборгованості по відсотках за користування кредитними коштами за період з 25.07.2007 по 29.10.2011 становить 6498,69 грн (т.1 а.с.8-11).
Отже, заборгованість за кредитним договором складає 18 582,51 грн (по тілу кредиту - 12 102,52 грн, по відсотках - 6498,69 грн).
Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути доступним та ефективним.
Способи захисту цивільного права чи інтересу можуть бути судові (стаття 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України) та позасудові (статті 17-19 ЦК України).
Відповідно до статей 12 і 33 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон), одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.
Підставами звернення стягнення на предмет іпотеки є: рішення суду, виконавчий напис нотаріуса або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону).
З огляду на вказане Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (стаття 39 Закону) є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 41-47 Закону); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону).
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону.
Позивач звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу позивачем від власного імені цього предмета будь-якій особі-покупцеві на підставі статті 38 Закону.
У разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 12 Закону).
Згідно з частиною першою статті 33 Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 36 Закону).
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Пунктом 29 договору іпотеки сторони погодили іпотечне застереження, а саме визначили у договорі іпотеки передбачені ст. 37, 38 Закону позасудові способи задоволення вимог іпотекодержателя (т.1 а.с.20-23).
Процедура продажу предмета іпотеки, передбачена статтею 38 Закону, може бути застосована як спосіб задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки і в судовому порядку (про що суд згідно з абзацом п'ятим частини першої статті 39 Закону має вказати у судовому рішенні про задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки), і у позасудовому порядку (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).
Проте звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками.
Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, є неналежним способом захисту.
Зазначений висновок викладено також Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц.
Враховуючи, що сторонами у цій справі пунктом 2.9. договору іпотеки передбачено іпотечне застереження, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку шляхом продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом , в тому числі на біржі на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку», то визначений у позовній заяві спосіб звернення стягнення є неналежним, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Враховуючи безпідставність вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, у задоволенні вимог про виселення відповідачів також слід відмовити.
Окрім того, суд зазначає, що позовні вимоги про виселення є необґрунтованими також з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Отже, оскільки предмет іпотеки не був придбаний за рахунок коштів, отриманих від забезпеченого кредитного договору, то виселення відповідачок без надання іншого житла не ґрунтується на законі.
Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 (справа №753/12729/15-ц).
Таким чином, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.
Оскільки позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають, то питання пропуску строку позовної давності у даному випадку не мають правового значення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 259, 263-265 ЦПК України,
Відмовити у задоволенні позову ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (юридична адреса: вул. Грушевського, буд. 1 Д, м. Київ, код ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків не встановлено), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, орган опіки та піклування Решетилівської селищної ради Решетилівського району Полтавської області (місцезнаходження: вул. Покровська, 17, м. Решетилівка Решетилівського району Полтавської області, код ЄДРПОУ 21044065) про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 30 днів з дня складення повного рішення до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Решетилівський районний суд Полтавської області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення суду складено 17.12.2019.
Суддя: І.В. Лизенко