Постанова
Іменем України
18 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 522/2625/16-ц
провадження № 61-34705св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Кривцової Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Управдом-1»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну
скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Журавльова О. Г., Комлевої О. С., Кравця Ю. І.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю
«Управдом-1» (далі - ТОВ «Управдом-1») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про зобов'язання укласти договір та стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг.
Позовна заява мотивована тим, що відповідачу на праві власності належить квартира
№ 78 загальною площею 70,6 кв. м та нежитлове приміщення над квартирою загальною площею 66,6 кв. м, які знаходяться у будинку АДРЕСА_2 , що перебуває на балансі та утримується ТОВ «Управдом-1».
Зазначало, що відповідач свої зобов'язання щодо оплати фактично отриманих і спожитих житлових комунальних послуг не виконує, ухиляється від укладання передбачених законом договорів.
Ураховуючи зазначене та уточнені позовні вимоги, ТОВ «Управдом-1» просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 57 333,20 грн, з яких основний борг -
28 321,20 грн; інфляційні втрати - 24971,12 грн, 4 040,98 грн - 3% річних та зобов'язати ОСОБА_1 укласти з ТОВ «Управдом-1» договір про утримання будинку і прибудинкової території по АДРЕСА_2 , підготовлений балансоутримувачем на основі типового договору.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 січня 2017 року
у складі судді Бойчука А. Ю. задоволенні позовних вимог ТОВ «Управдом-1» відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами не було укладено відповідного договору про надання житлово-комунальних послуг, наявність якого передбачена Законом України «Про житлово-комунальні послуги». Крім того, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що саме він був виконавцем комунальних послуг, а також доказів того, що вони були отримані всіма споживачами, зокрема відповідачем.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2017 року апеляційну скаргу ТОВ «Управдом-1» задоволено. РішенняПриморського районного суду м. Одеси від 10 січня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Управдом-1» заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг у розмірі
57 333,2 грн, з яких: 28 321,10 грн - основний борг, 24 971,12 грн - інфляційні витрати щодо заборгованості, 4 040,98 грн - 3 % річних. Зобов'язано ОСОБА_1 укласти з ТОВ «Управдом-1» договір про утримання будинку і прибудинкової території по АДРЕСА_2 , підготовлений балансоутримувачем на основі типового договору.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користувався ними. Факт надання позивачем послуг підтверджується матеріалами справи. Оскільки правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, то на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України, як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання, тому обґрунтованими є вимоги позивача в частині стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних.
Відмова споживача послуг від укладання договору суперечить вимогам частини третьої статті 6, статей 627, 630 ЦК України, статей 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Отже, укладання договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем договір відповідає типовому договору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ від 01 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу
№ 522/2625/16-ц з Приморського районного суду м. Одеси та зупинено виконання рішення Апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2017 року до закінчення касаційного провадження.
Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв у межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У червні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року вказану справу призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції
не врахував того, що відсутні будь-які правові підстави передачі будинку
АДРЕСА_2 на баланс позивача
та уповноваження його на надання житлово-комунальних послуг, що
ТОВ «Управдом-1» не є належним балансоутримувачем, а отже, не має прав передбачених Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Позивачем не надано жодних доказів на підтвердження факту надання житлово-комунальних послуг у квартирі АДРЕСА_2 , що не дає можливості встановити факт надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції не застосував наслідки спливу строку позовної давності в частині вимог позивача щодо стягнення основної суми боргу та інфляційних втрат, нарахованих до 15 лютого 2013 року та в частині стягнення 3 % річних, що нараховано до 15 лютого 2015 року.
Відзив на касаційну скаргу учасників справи
У березні 2018 року ТОВ «Управдом-1» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому зазначає, що рішення апеляційного суду законне та обґрунтоване, а доводи касаційної скарги вказаних висновків не спростовують.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Одеської міської ради від 21 грудня 2007 року № 2099-V та рішенням від 21 грудня 2012 року № 2473-VI визначено ТОВ «Будівельно-монтажне управління-1» балансоутримувачем житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .
Надалі на підставі актів приймання-передачі секції будинку та загалом весь житловий будинок було передано від ТОВ «Будівельно-монтажне управління-1» на баланс ТОВ «Управдом-1», до основного виду діяльності якого входить КВЕД 81.10 «Комплексне обслуговування об'єктів».
26 листопада 2008 року ТОВ «Управдом-1» уклало з ТОВ «Інфокс» договір на послуги водопостачання і водовідведення №147/1 щодо житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 .
21 червня 2012 року рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради № 197 «Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинку і споруд та прибудинкової території, розташованих за адресою:
АДРЕСА_2 , для ТОВ «Управдом-1» затверджено тарифи для ТОВ «Управдом-1».
ОСОБА_1 заявив про застосування строку позовної давності
(а.с. 97, т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під
час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.
За правилами частини четвертої статті 319, статті 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають
у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», чинного на час виникнення спірних правовідносин, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:
1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);
2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);
3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);
4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція,відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин
у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте, відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього
ж Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву прямо відповідає визначений у пункті 5 частини третьої
статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, з яким також погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня
2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18).
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки
(стаття 257 ЦК України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
Предметом спору є заборгованість за житлово-комунальні послуги за період з серпня 2008 року до вересня 2016 року (а.с. 124 т. 1).
З цим позовом ТОВ «Управдом-1» звернулося 15 лютого 2016 року.
Посилання суду апеляційної інстанції на те, що ні ОСОБА_1 , ні його представник у суді першої інстанції не подали заяву про застосування строків позовної давності, тому правових підстав для їх застосування до спірних правовідносин немає, спростовуються матеріалами справи.
ОСОБА_1 заявив про застосування строку позовної давності. Вказана заява міститься у запереченні на позов, яке 07 липня 2016 року подав ОСОБА_1 до Приморського районного суду м. Одеси (а.с. 97, т. 1).
Саме на це ОСОБА_1 звертав увагу апеляційного суду у запереченнях на апеляційну скаргу (а.с. 235 зворот т. 1).
Отже, заборгованість за період з серпня 2008 року по 15 лютого 2013 року не підлягає стягненню.
Ураховуючи зазначене, апеляційний суд, вказаного не врахував
та дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог
ТОВ «Управдом-1».
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права (у разі його порушення, невизнання або оспорювання) та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За відсутності порушення суб'єктивного права чи інтересу або ж за відсутності самого суб'єктивного права позовна давність застосовуватись не може.
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом статей 256, 261 і 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості.
Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
Апеляційний суд, на зазначене уваги не звернув, не врахував, що оплачувати житлово-комунальні послуги це обов'язок споживача, а невиконання цього обов'язку порушує право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого він звернувся до суду. При цьому відповідач заявив про застосування позовної давності.
У зв'язку з наведеним оскаржуване судове рішення апеляційного суду не можна вважати законним й обґрунтованим.
Відповідно до пункту першого частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Г. В. Кривцова
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк