Постанова
Іменем України
18 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 761/272/16-ц
провадження № 61-28657св18
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач)
Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Апеляційного суду м. Києва від 06 вересня 2017 року в складі колегії суддів: Заришняк Г. М., Андрієнко А. М., Мараєвої Н. Є.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі -
АТ КБ «ПриватБанк») про стягнення банківського депозиту за договором банківського вкладу.
Позовна заява мотивована тим, що 07 серпня 2013 року між ним та
ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір банківського вкладу
№ SAMDN25000736997884, відповідно до умов якого позивач передав, а банк прийняв грошову суму в розмірі 35 000,00 грн з виплатою 18 % річних. Після закінчення терміну, договір був автоматично пролонгований. 31 грудня 2014 року він звертався до банку із заявою про повернення вкладу та відсотків за депозитом, проте отримав відмову.
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь 35 000,00 грн вкладу, 20 211,80 грн заборгованості за відсотками за договором, 2 318,63 грн - 3 % за користування коштами, інфляційні втрати за період з 20 жовтня 2014 року по 20 жовтня 2016 року - 24 501,26 грн, а також пеню - 846 300,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 травня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із відсутності належних та допустимих доказів того, що між сторонами було укладено договір банківського вкладу.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 06 вересня 2017 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 травня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором банківського вкладу від 07 серпня 2013 року № SAMDN25000736997884 заборгованість за депозитним вкладом у розмірі 35 000,00 грн, заборгованість за відсотками - 20 211,80 грн, 3 % річних - 2 318,63 грн, інфляційні втрати -
24 501,26 грн, пеню - 10 000,00 грн, усього 92 031,69 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалюючи рішення у справі, апеляційний суд виходив із того, що у добровільному порядку відповідач не виконує свої зобов'язання з повернення коштів позивачу за договором вкладу від 07 серпня 2013 року № SAMDN25000736997884, а тому вимоги про захист порушеного права позивача підлягають задоволенню шляхом примусового стягнення грошових коштів, на підставі статей 526, 625, 629, 1058, 1060, 1061 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Аргументи учасників справ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами неповно досліджено докази у справі, що призвело до неправильного вирішення спору.
Відзив на касаційну скаргу не подано
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом установлено, що 07 серпня 2013 року між ОСОБА_1 та
ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір банківського вкладу
№ SAMDN25000736997884 «Стандарт на 12 місяців», відповідно до умов якого позивач передав, а банк прийняв грошову суму в розмірі 35 000,00 грн на 12 місяців з виплатою 18 % річних, із нарахуванням останніх кожного місяця.
Встановлено, що ОСОБА_1 внесено грошові кошти на передбачений договором рахунок, що підтверджується заявою на оформлення банківського вкладу «Стандарт на 12 місяців» від 07 серпня 2013 року
№ SAMDN25000736997884 та квитанцією про розміщення коштів у розмірі 35 000,00 грн від 07 вересня 2013 року № 4.
Позивач неодноразово звертався до банку з вимогою про повернення коштів з депозитного вкладу № SAMDN25000736997884, який був оформлений на території АР Крим, а 31 грудня 2014 року надіслав банку письмову заяву.
На день звернення з позовом до суду, банк грошові кошти за договорами банківського вкладу ОСОБА_1 не повернув.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
У письмовій формі належить вчиняти, зокрема правочини між фізичною та юридичною особою (пункт 2 статті 208 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно з частиною першою статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
У частині першій статті 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Частиною першою статті 1058 ЦК України передбачено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Відповідно до частини першої статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
Положення статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» містять поняття: банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів; вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Відповідно до пункту 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492) банки відкривають своїм клієнтам поточні рахунки за договором банківського рахунка, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки. Цим же пунктом Інструкції встановлено, що до поточних рахунків також належать карткові рахунки, що відкриваються для обліку операцій за платіжними картками відповідно до вимог цієї Інструкції.
Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу укладаються в письмовій формі (паперовій або електронній). Електронна форма договору має містити електронний підпис/електронний цифровий підпис клієнта (представника клієнта) та уповноваженої особи банку відповідно до вимог, установлених нормативно-правовим актом Національного банку з питань застосування електронного підпису в банківській системі України. Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу можуть укладатися шляхом приєднання клієнта до публічної пропозиції укладення договору (оферта), який розміщений у загальнодоступному для клієнта місці в банку та на його офіційному сайті в мережі Інтернет. Банк зобов'язаний надати клієнту у спосіб, визначений банком та клієнтом, у тому числі за допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних систем примірник договору, що дає змогу встановити дату його укладення (пункт 1.9 Інструкції № 492).
Письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10 Інструкції № 492).
Відповідно до глави 1 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 174 від 01 червня 2011 року, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, в тому числі належать: квитанція, чек банкомата, що формуються платіжними пристроями (п.1.1). Касові документи, що формуються із застосуванням платіжних пристроїв, мають містити такі обов'язкові реквізити: ідентифікатор банку (філії, відділення) або інші реквізити, за допомогою яких є можливість його ідентифікувати; номер платіжного пристрою; дату та час здійснення операції; суму та валюту операції; вид операції; реквізити електронного платіжного засобу, які передбачені правилами безпеки платіжної системи, якщо операція здійснювалася з її використанням; код авторизації або інший код, що ідентифікує операцію в платіжній системі; суму комісійної винагороди.
Згідно з пунктом 1.4. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення № 516) залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що укладання договору банківського вкладу під час відкриття банком депозитного рахунка клієнту є обов'язковим, а надання володільцем такого рахунка виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунках за операціями є доказом укладення такого договору. Отже, за змістом наведених норм, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.
Зазначена правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України: від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-118цс14, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-997цс16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).
Виходячи із системного аналізу вищенаведеного законодавства, враховуючи надані докази, суд дійшов правильного висновку, що ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов'язаний повернути позивачу суми депозитних вкладів, внесені ним згідно з умовами договорів, а відмова від такого повернення є неправомірною, тому вимога позивача про стягнення сум вкладів ґрунтується на законі.
Посилання ПАТ КБ «ПриватБанк» у касаційній скарзі на те, що у зв'язку з окупацією території Автономної Республіки Крим банк не може перевірити інформацію щодо спірних банківських договорів, є безпідставними, оскільки договір банківського вкладу був укладений з ПАТ КБ «ПриватБанк» як юридичною особою, а не з його Кримською філією. Відтак у відповідача повинна бути вся необхідна інформація за вказаним договором.
Задовольняючи вимогу позивача про стягнення з банку 3 % річних, апеляційний суд обґрунтовано виходив з наявності підстав для застосування частини другої статті 625 ЦК України.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Апеляційний суд дійшов правильного висновку про стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача трьох процентів річних за прострочення виконання зобов'язань у розмірі 2 318,63 грн та інфляційних втрат у сумі 24 501,26 грн.
Зазначене вище узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеним у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).
Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами, особливості предмета спору, ціни позову (стаття 11 ЦПК України).
Частиною третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що цей розмір значно перевищує розмір збитків.
Встановивши, що розмір пені значно перебільшує розмір простроченого зобов'язання, визначеного на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для зменшення розміру неустойки, нарахованої у сумі 846 300 грн до 10 000 грн, застосувавши принципи пропорційності, розумності та справедливості.
Разом з тим, з висновками апеляційного суду щодо визначення розміру нарахованих відсотків за договором банківського вкладу погодитись не можна, виходячи з такого.
Умовами договору визначено, що строк вкладу автоматично подовжується ще на один строк, якщо вкладник не заявив про намір забрати кошти після закінчення попереднього строку вкладу.
При цьому відсотки під час нового строку вкладу нараховуються на суму вкладу по відсотковій ставці для вкладів даного найменування та строку, що діє в банку на день закінчення попереднього строку вкладу, без укладання додаткових угод до договору. Поточний розмір діючої процентної ставки по вкладу вкладник може дізнатися у відділенні банку або на сайті банку.
Згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).
Відповідно до пункту 6 договору банківського вкладу, якщо вкладник вимагає розірвати договір, а строк вкладу ще не сплив, вкладнику повертається сума вкладу. За неповний строк вкладу проценти виплачуються за зниженою відсотковою ставкою.
Суд апеляційної інстанції положення частини першої статті 1058 та статті 1061 ЦК України у спірних правовідносинах застосував неправильно та дійшов помилкового висновку про те, що після закінчення терміну дії договору й у разі неналежного виконання його умов з банку на користь вкладника підлягають стягненню проценти за користування грошовим вкладом за процентною ставкою, передбаченою цим договором.
Отже, апеляційний суд належним чином не перевірив розмір стягнутих відсотків за договором банківського вкладу поза межами строку дії договору (після звернення ОСОБА_1 до банку із заявою про розірвання договору банківського вкладу), зокрема не встановив, коли саме відбулося дострокове припинення нарахування відсотків, які суми відсотків за відповідним банківським вкладом (за кожним) та на якій правовій підставі такі відсотки підлягають стягненню з банку на користь вкладника після такого припинення, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом повністю не встановлені, а тому судове рішення не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування в частині вирішення позову щодо заборгованості за процентами за договором банківського вкладу з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції у цій частині.
Щодо зупинення виконання рішення
Відповідно до частини 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Враховуючи те, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2017 року зупинено виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 06 вересня 2017 року до закінчення касаційного провадження, тому виконання рішення на підставі частини 3 статті 436 ЦПК України підлягає поновленню у нескасованій частині.
Керуючись статтями 400, 411, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палатиКасаційного цивільного суду
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду м. Києва від 06 вересня 2017 року в частині стягнення процентів за договором банківського вкладу скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
У іншій частині рішення Апеляційного суду м. Києва від 06 вересня 2017 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 06 вересня 2017 року у нескасованій частині.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасоване рішення суду апеляційної інстанції втрачає законну силу.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: С. Ю. Бурлаков
А. Ю. Зайцев
В. М. Коротун
В. П. Курило