Постанова
Іменем України
18 грудня 2019 року
м. Київ
справа № 369/9276/15-ц
провадження № 61-20547св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М. Курило В. П.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про дострокове солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання договору поруки припиненим,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 грудня 2015 року у складі судді Волчка А. Я. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 15 березня 2017 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», банк) звернулося до суду з указаним позовом та просило солідарно стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором станом на 08 липня 2015 року у розмірі 22 132,79 доларів США, з яких: 19 275,05 доларів США, що є еквівалентом згідно з курсом Національного банку України (далі - НБУ) 418 275,95 грн - заборгованість за кредитним договором; 2 857,74 доларів США, що є еквівалентом 62 014,05 грн - заборгованість зі сплати процентів; 4 181,41 доларів США, що є еквівалентом 90 738,19 грн - пеня за несвоєчасну сплату кредиту та процентів, вирішити питання про розподіл судових витрат.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» посилалося на те, що 11 січня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»), правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 014/9408/74/51307 (далі - кредитний договір), за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 56 000 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 15,25 процентів річних на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення до 11 січня 2017 року. Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 11 січня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки, за яким поручитель відповідає перед кредитором в солідарному порядку в тому ж обсязі, що і позичальник. 13 липня 2007 року між банком та позичальником була укладена додаткова угода № 96-05/13/140, за якою сторони домовилися змінити процентну ставку по кредиту, яка складає 14 процентів річних. Графік погашення кредиту та сплати інших платежів було викладено в новій редакції в додатках №№ 1, 2, які є невід'ємними частинами додаткової угоди. 04 серпня 2010 року між банком та позичальником була укладена додаткова угода № 96-05/13/1123, за якою сторони домовилися збільшити строк надання кредиту на 1 календарний місяць. Графік погашення кредиту та сплати інших платежів було викладено в новій редакції в додатках №№ 1, 2 які є невід'ємними частинами додаткової угоди. ОСОБА_1 не виконувала взятих на себе зобов'язань, внаслідок чого станом на 08 липня 2015 рокув неї утворилася заборгованість за кредитним договором у зазначеному вище розмірі. ОСОБА_2 як поручитель також не виконав прийняті на себе зобов'язання, через що заборгованість за кредитним договором слід стягувати з відповідачів у солідарному порядку.
ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом та просив визнати припиненою поруку відповідно до закону, встановлену договором поруки між ним та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» від 11 січня 2007 року, вирішити питання про розподіл судових витрат.
Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги, ОСОБА_2 посилався на те, що сплинув шестимісячний (річний) строк для пред'явлення до нього позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому порука є припиненою.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 23 грудня 2015 року позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задовольнив. Стягнув солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором у сумі 22 132,79 доларів США, з яких: 19 275,05 доларів США, що є еквівалентом 418 275,95 грн - заборгованість за кредитним договором; 2 857,74 доларів США, що є еквівалентом 62 014,05 грн - заборгованість зі сплати процентів; 90 738,19 грн - пеня за несвоєчасну сплату кредиту та процентів. Вирішив питання про розподіл судових витрат. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовив.
Мотивував рішення суд першої інстанції тим, що позивач довів факт наявності заборгованості за кредитними зобов'язаннями ОСОБА_1 в загальному розмірі 22 132,79 доларів США. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову місцевий суд виходив з того, що строк дії поруки сторонами не визначено, а тому відповідно до частини четвертої статті 559 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, вимоги до поручителя могли бути заявлені у межах шести місяців від дня настання строку виконання зобов'язання забезпеченого порукою. У даному випадку строк виконання зобов'язання настав 07 травня 2015 року, а позивач з цим позовом звернувся 26 серпня 2015 року, тобто в межах строку, визначеного частиною четвертою статті 559 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Короткий зміст судового рішення апеляційного суду
Апеляційний суд Київської області ухвалою від 15 березня 2017 рокурішенняКиєво-Святошинського районного суду Київської області від 23 грудня 2015 рокузалишив без змін.
Мотивував рішення апеляційний суд тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому, апеляційний суд виходив з того, що наданий відповідачами розрахунок кредитної заборгованості не відповідає вимогам договору та закону, так як у ньому визначено заборгованість посилаючись на те, що кредит отриманий у гривні, а не в доларах США, отже всі інші позиції розрахунку заборгованості є хибними. Доводи скарги про те, що порука є припиненою, а зустрічний позов підлягає задоволенню, не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки відповідачі погодилися з рішенням в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та не оскаржували його в цій частині, не сплачували судового збору щодо перегляду цих позовних вимог в апеляційній інстанції.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У квітні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 15 березня 2017 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що розрахунок кредитної заборгованості наданий позивачем є необґрунтованим, оскільки зазначена у ньому сума - 22 132,79 доларів США суттєво вища від суми, яка підлягала сплаті згідно з виписками по рахункам, наданих позивачем та висновку експерта, складеному за результатами проведення судово-економічної експертизи від 17 жовтня 2016 року № 25/16. Судами не з'ясовано, чи відповідає нарахований позивачем розмір пені умовам кредитного договору. Крім того, скарга містить доводи про неврахування судами того, що заборгованість за кредитом утворилася 15 липня 2014 року, а позивач з цим позовом звернувся 26 серпня 2015 року, тобто після спливу шестимісячного строку, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, тому порука є припиненою.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
24 квітня 2018 року справу № 369/9276/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Зайцеву А. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Судами встановлено, що 11 січня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 56 000 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 15,25 процентів річних на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення до 11 січня 2017 року.
Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 11 січня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки, за яким поручитель відповідає перед кредитором в солідарному порядку в тому ж обсязі, що і позичальник.
13 липня 2007 року між банком та ОСОБА_1 була укладена додаткова угода № 96-05/13/140, за якою сторони домовилися змінити процентну ставку по кредиту, яка складає 14 процентів річних. Графік погашення кредиту та сплати інших платежів було викладено в новій редакції в додатках №№ 1, 2 які є невід'ємною частиною додаткової угоди.
З метою зменшення фінансового навантаження на позичальника в умовах кризових явищ в економіці України, 04 серпня 2010 року між банком та ОСОБА_1 була укладена додаткова угода №96-05/13/1123, за якою сторони домовились збільшити строк надання кредиту на 1 календарний місяць. Графік погашення кредиту та сплати інших платежів було викладено в новій редакції в додатках №№ 1, 2 які є невід'ємною частиною додаткової угоди.
ОСОБА_1 не виконувала належним чином взятих на себе зобов'язань, внаслідок чого в неї утворилася заборгованість за кредитним договором, яка за розрахунком ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» станом на 08 серпня 2015 року склала 22 132,79 доларів США, з яких: 19 275,05 доларів США, що є еквівалентом згідно з курсом Національного банку України (далі - НБУ) 418 275,95 грн - заборгованість за кредитним договором; 2 857,74 доларів США, що є еквівалентом 62 014,05 грн - заборгованість зі сплати процентів; 4 181,41 доларів США, що є еквівалентом 90 738,19 грн - пеня за несвоєчасну сплату кредиту та процентів.
15 травня 2015 року банком направлено позичальнику вимогу від 07 травня 2015 року про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором в якій банк вимагав протягом не більше ніж 60 календарних днів з дати цієї вимоги здійснити дострокове погашення кредиту у повному обсязі разом зі сплатою процентів та пені відповідно до умов кредитного договору.
Того ж дня банком направлено поручителю вимогу від 07 травня 2015 року про виконання грошових зобов'язань за договором поруки.
Відповідачі на вказані вимоги не відреагували, залишок кредитних коштів не повернули.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального
права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення (далі - ЦПК України 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).
Згідно з частиною першою статті 303 та частиною першою статті 304 ЦПК України 2004 року під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають не в повній мірі.
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до частини першої статті 553, частин першої та другої статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання.
Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, та кредитором боржника.
Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).
За положеннями частини першої статті 559 ЦК України в редакції, чинній на момент виниклих правовідносин, порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Згідно зі статтею 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.
Тобто закон пов'язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного договору.
Отже, на зміну умов основного договору, унаслідок якої обсяг відповідальності не збільшується, згода поручителя не вимагається і такі зміни не є підставою для застосування наслідків, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України.
Аналогічні правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1539цс17.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що 13 липня 2007 року між банком та ОСОБА_1 була укладена додаткова угода № 96-05/13/140, за якою сторони домовилися змінити процентну ставку по кредиту, яка складає 14 процентів річних. Графік погашення кредиту та сплати інших платежів було викладено в новій редакції в додатках №№ 1, 2 які є невід'ємною частиною додаткової угоди.
З метою зменшення фінансового навантаження на позичальника в умовах кризових явищ в економіці України, 04 серпня 2010 року між банком та ОСОБА_1 була укладена додаткова угода №96-05/13/1123, за якою сторони домовились збільшити строк надання кредиту на 1 календарний місяць. Графік погашення кредиту та сплати інших платежів було викладено в новій редакції в додатках №№ 1, 2 які є невід'ємною частиною додаткової угоди.
Пунктом 4.2 договору поруки, укладеного між банком та поручителем, сторони договору встановили, що строк та умови цього договору можуть бути переглянуті сторонами лише з їх письмової згоди. Цей пункт договору поруки сторонами не змінювався.
З обставин справи, встановлених судами попередніх інстанції, слідує, що поручитель ОСОБА_2 про зміни, які потягли збільшення обсягу відповідальності поручителя не повідомлявся та не давав свою згоду на таке збільшення відповідальності. Договором поруки також не передбачено збільшення відповідальності поручителя без додаткового його повідомлення.
Договір поруки, укладений між сторонами, не містить пунктів про те, що зміна та доповнення умов основного договору повинні були відбуватися без повідомлення поручителя.
Встановивши, що в результаті укладення між банком та позичальником додаткових договорів до кредитного договору відбулося збільшення обсягу відповідальності поручителя (в частині строку дії кредитного договору та суми кредиту), суди наведене вище не врахували та дійшли помилкового висновку про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя.
Таким чином, доводи касаційної скарги про наявність підстав для припинення поруки є обґрунтованими та заслуговують на увагу.
Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи, що за результатом вирішення спору по суті суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості з поручителя з неправильним застосуванням вищенаведених норм матеріального права, Верховний Суд скасовує оскаржувані судові рішення в цій частині з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 про неправильність наданого банком розрахунку заборгованості, є безпідставними, оскільки оцінивши зібрані докази, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність заборгованості за кредитним договором, у розмірі визначеному банком.
При цьому, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що з висновку судово-економічної експертизи від 17 жовтня 2016 року № 25/16 неможливо чітко та повно встановити розмір заборгованості за кредитним договором, а тому він не може братися до уваги.
Крім того, апеляційним судом було роз'яснено право на подання клопотання про призначення додаткової (повторної) експертизи для визначення розмірі заборгованості за кредитним договором, однак відповідачі таким правом не скористалися.
За вказаних обставин правильним є висновок судів попередніх інстанцій про стягнення з позичальника заборгованості за кредитним договором у розмірі, визначеному банком.
З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги в частині вирішення вимог пред'явлених до ОСОБА_1 не спростовують висновки судів попередніх інстанцій, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди заявника з ухваленим у справі судовим рішенням. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржувані судові рішення в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_1 відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 15 березня 2017 року в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про дострокове солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без змін.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 15 березня 2017 року в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 про дострокове солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
В задоволені позову Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 про дострокове солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун В. П. Курило