Іменем України
20 грудня 2019 року
Київ
справа №826/18413/13-а
адміністративне провадження №К/9901/8529/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів - Пасічник С.С., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Руссоль-Україна» (правонаступник Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янська солевидобувна компанія»)
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.04.2014 (суддя Смолій І.В.)
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2015 (суддя Старова Н.Е., Мєзєнцев Є.І., Чаку Є.В.)
у справі № 826/18413/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Руссоль-Україна»
до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві,
Управління Державної казначейської служби України у м. Києві
про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість,
У листопаді 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Слов'янська солевидобувна компанія» (далі - позивач, ТОВ «Слов'янська солевидобувна компанія») звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, (далі - відповідач-1, ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) та Управління Державної казначейської служби України у м. Києві (Управління ДКС у м. Києві, відповідач-2), в якому просив суд стягнути з Державного бюджету України на користь позивача бюджетну заборгованість з податку на додану вартість за липень 2010 року та березень 2011 року у розмірі 1 424 114 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.04.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2015, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.04.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2015 і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що статтею 200 Податкового кодексу України передбачено, що суми податку не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. Відтак сума у розмірі 1 424 114 грн є саме бюджетною заборгованістю. Твердження судів про те, що позивачу необхідно було звернутися до суду з позовом про зобов'язання податкового органу подати до органів казначейства висновок щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету є помилковим, оскільки така вимога не є способом захисту прав платника податку на додану вартість.
Відповідач 2 письмово проти доводів касаційної скарги заперечує, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими, а тому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.01.2018 касаційну скаргу разом з матеріалами справи було передано судді-доповідачу Васильєвій І.А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С.С. та Юрченко В.П.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач подав до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість за липень 2010 року разом з розрахунком бюджетного відшкодування та заявою про повернення суми бюджетного відшкодування, де у рядку 25 "сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню за підсумками поточного звітного періоду" вказано суму у розмірі 597 031 грн. Позивачем було надано уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок.
Позивач подав до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість за березень 2011 року разом з розрахунком бюджетного відшкодування та заявою про повернення суми бюджетного відшкодування, де у рядку 23 "сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню за підсумками поточного звітного періоду" вказано суму у розмірі 827 083 грн. Позивачем було надано уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок.
На підставі підпункту 78.1.8. пункту 78.1. статті 78, пункту 200.11 статті 200 Податкового кодексу України контролюючим органом була здійснена документальна позапланова виїзна перевірка з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за липень 2010 року, березень 2011 року. За результатами перевірки була складена довідка № 3158/032/30098637 від 17.06.2011, за висновками якої неможливо підтвердити заявлену суму бюджетного відшкодування за липень 2010 року в розмірі 597 031 грн, за березень 2011 року в розмірі 827 083 грн, що пов'язано з ненадходженням відповідей по зустрічним звіркам по ланцюгу до виробника.
ДПІ у Дніпровському районі м. Києва була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка, з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника у банку за листопад-грудень 2009 року, січень-грудень 2010 року та січень-грудень 2011 року. За результатами перевірки складено акт № 1720/15-332/30098637 від 12.07.2012.
На підставі акту перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 01.08.2012 № 0001241530, яким відмовлено у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 6 121 766,00 грн та від 01.08.2012 № 0001251530, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 45 808,00 грн та нараховані штрафні санкції у розмірі 986 090,00 грн.
Не погодившись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом про визнання недійсними вищезазначених податкових повідомлень-рішень.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15.05.2013р. у справі № 805/97/13-а позовні вимоги позивача задоволено та спірні податкові повідомлення-рішення визнанні недійсними.
Не погодившись з прийнятою постановою, ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС звернулася до Донецького апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою. За результатами розгляду, ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 11.06.2013р. постанова Донецького окружного адміністративного суду від 15.05.2013р. залишено без змін, а апеляційна скарга податкового органу без задоволення.
ДПІ у Дніпровському районі м. Києва була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка, з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника у банку за листопад-грудень 2009 року, січень-грудень 2010 року та січень-грудень 2011 року. За результатами перевірки складено акт № 4914/15-332/30098637 від 27.11.2012.
На підставі акту перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.12.2012 № 0001371530, яким відмовлено у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 4 021 724,00 грн та від 18.12.2012 № 0001381530, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 697 077,00 грн та нараховані штрафні санкції у розмірі 348 540,00 грн.
Не погодившись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом про скасування вищезазначених податкових повідомлень-рішень.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 13.06.2013р. у справі № 805/2852/13-а позовні вимоги позивача задоволено та спірні податкові повідомлення-рішення скасовані.
Не погодившись з прийнятою постановою, ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС звернулася до Донецького апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою. Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.08.2013 постанова Донецького окружного адміністративного суду від 13.06.2013 залишена без змін, а апеляційна скарга податкового органу без задоволення.
Суд першої інстанції, висновки якого підтримала колегія суддів суду апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з тих мотивів, що позовні вимоги є передчасними, оскільки законодавчо встановлений інший механізм відшкодування з Державного бюджету України податку на додану вартість, що передбачає підготовку податковим органом належного висновку про підтвердження сум такого відшкодування та подання його до органів казначейської служби.
З такими висновками судів попередніх інстанцій не погоджується колегія суддів суду касаційної інстанції, виходячи з такого.
Порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню) та строки проведення розрахунків на час виникнення спірних правовідносин регулювалися положеннями Закону України «Про податок на додану вартість» та положеннями статті 200 Податкового кодексу України.
Згідно підпункту 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників.
До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, копії погашених податкових векселів (податкових розписок), у разі їх наявності, та оригіналів п'ятих основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій, у разі наявності експортних операцій.
Форма заяви про відшкодування та форма розрахунку суми бюджетного відшкодування визначаються за процедурою, встановленою центральним податковим органом.
Пунктом 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.
Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.
Згідно підпункту 7.7.6 пункту 7.7 статті Закону України «Про податок на додану вартість» на підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ній суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу.
Пунктом 200.7 статті 200 Податкового кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
Пунктом 200.10 статті 200 Податкового кодексу України визначено, що протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, контролюючий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.
Відповідно до пункту 200.12 статті 200 Податкового кодексу України орган державної податкової служби зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу Державного казначейства України висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.
Згідно з пунктом 200.13 статті 200 Податкового кодексу України на підставі отриманого висновку відповідного органу державної податкової служби орган Державного казначейства України видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку органу державної податкової служби.
За наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки (пункт 200.11 статті 200 Податкового кодексу України).
Пунктом 200.14 статті 200 Податкового кодексу України визначено, що якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки орган державної податкової служби виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган:
а) у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної органом державної податкової служби за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування та враховує її згідно з пунктом 200.6 цієї статті у зменшення податкових зобов'язань з цього податку в наступних податкових періодах;
б) у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною органом державної податкової служби за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування;
в) у разі з'ясування за результатами проведення перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови в наданні бюджетного відшкодування.
На підставі пункту 200.15 статті 200 Податкового кодексу України у разі якщо за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку або орган державної податкової служби розпочинає процедуру адміністративного або судового оскарження, орган державної податкової служби не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення
від платника або ухвали суду про порушення провадження у справі зобов'язаний повідомити про це орган Державного казначейства України. Орган Державного казначейства України тимчасово припиняє процедуру відшкодування в частині оскаржуваної суми до набрання законної сили судовим рішенням.
Після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження орган державної податкової служби протягом п'яти робочих днів, що настали за днем отримання відповідного рішення, зобов'язаний подати органу Державного казначейства України висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.
За правовою позицією Верховного Суду України (постанови від 16.09.2015 у справі № 21-881а15, від 17.11.2015 у справі № 21-4371а15, від 02.12.2015 у справі № 21-2650а15, від 20.04.2016 у справі № 21-452а16, від 07.03.2017 у справі № 820/19449/14) Порядок взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2011 № 39 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), не передбачає бюджетне відшкодування податку на додану вартість у спосіб судового стягнення безпосередньо (водночас) зі здійсненням судового контролю над рішеннями контролюючих органів, ухваленими за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування або окремо від здійснення такого контролю. Відшкодування з Державного бюджету України податку на додану вартість є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а отже, суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості.
Відтак, вважалось, що стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість є неналежним способом захисту прав платника податку. Правильним механізмом визнавалось зобов'язання контролюючого органу виконати покладені на нього законом і підзаконними актами обов'язки щодо надання органу казначейства висновку щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 26.06.2018 на підставі пункту 8 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України передав справу № 826/7380/15 на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв'язку з необхідністю відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.02.2019 відступила від цього висновку Верховного Суд України та зазначила, що на момент виникнення спірних правовідносин надання інспекцією висновку до органу казначейства щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету, було передбачено статтею 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Порядком взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2011 № 39 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Невиконання цього обов'язку спричиняло порушення права платника податку на отримання з бюджету суми відшкодування податку на додану вартість, а такі способи судового захисту як визнання протиправною бездіяльності податкового органу щодо неподання до органу казначейства висновку із зазначенням відповідної суми бюджетного відшкодування та зобов'язання податкового органу вчинити передбачені законодавством дії, спрямовані на підготовку і надання відповідного висновку органам казначейства, були сформульовані Верховним Судом України виходячи, зокрема, з чинного на той час законодавства.
Законами України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015 № 909-VIII та «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» від 21.12.2016 № 1797-VIII внесено зміни до статті 200 Податкового кодексу України, зокрема, й щодо порядку бюджетного відшкодування податку на додану вартість.
У зв'язку з прийняттям вказаних змін до Податкового кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 25.01.2017 № 26 визнано таким, що втратив чинність Порядок взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2011 № 39 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до підпункту 200.7.1 пункту 200.7 статті 200 Податкового кодексу України на підставі баз даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує податкову і митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється формування Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.
Згідно з підпунктом 200.7.2 пункту 200.7 цієї статті Кодексу заяви про повернення сум бюджетного відшкодування автоматично вносяться до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування протягом операційного дня їх отримання у хронологічному порядку їх надходження.
Повернення узгоджених сум бюджетного відшкодування здійснюється у хронологічному порядку відповідно до черговості внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.
За правилами пункту 200.15 статті 200 Податкового кодексу України у разі коли за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку розпочинає процедуру адміністративного або судового оскарження, контролюючий орган не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення провадження у справі зобов'язаний внести відповідні дані до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.
Після закінчення процедури адміністративного оскарження або набрання законної сили рішенням суду контролюючий орган на наступний робочий день після отримання відповідного рішення зобов'язаний внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника.
У разі неузгодження контролюючим органом суми податку, заявленої до відшкодування, або її частини зобов'язання з бюджетного відшкодування податку в частині неузгодженої суми виникає з дня закінчення процедури адміністративного або судового оскарження, за результатами якої прийнято рішення на користь платника податків.
Пунктом 200.12 статті 200 Податкового кодексу України, зокрема, визначено, що узгоджена сума бюджетного відшкодування стає доступною органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання на наступний операційний день за днем її відображення в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та перераховується органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, у строки, передбачені пунктом 200.13 цієї статті, на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України.
На підставі даних Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, після дня набуття статусу узгодженої суми бюджетного відшкодування перераховує таку суму з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, протягом п'яти операційних днів (пункт 200.13 статті 200 Податкового кодексу України).
Наведені норми статті 200 Податкового кодексу України узгоджуються з пунктами 6, 7, 11, 12 Порядку ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.01.2017 № 26.
Відповідно до пункту 56 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України до 01.02.2017 центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, формує у хронологічному порядку надходження заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, поданих до 01.02.2016, за якими станом на 01.01.2017 суми податку на додану вартість не відшкодовані з бюджету.
Формування, ведення та офіційне публікування Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зазначеного у цьому пункті, здійснюються в порядку, визначеному статтею 200 цього Кодексу.
Відшкодування узгоджених сум податку на додану вартість, зазначених у такому реєстрі, здійснюється в хронологічному порядку відповідно до черговості надходження заяв про повернення таких сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість в межах сум, визначених законом про Державний бюджет на відповідний рік. Розподіл сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість, визначених законом про Державний бюджет на відповідний рік, між Тимчасовим реєстром заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, зазначеним у цьому пункті, та Реєстром заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість здійснюється Кабінетом Міністрів України.
За таких обставин, з урахуванням встановленого судами права позивача на бюджетне відшкодування спірної суми податку на додану вартість, а також відсутності механізму реального відшкодування платнику податку узгодженої суми бюджетного відшкодування вказаного податку, такі способи захисту порушеного права як зобов'язання контролюючого органу надати висновок про підтвердження заявленої платником суми бюджетного відшкодування або внести заяву товариства до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування не призведуть до ефективного відновлення його права.
Крім того, слід звернути увагу, що відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожна юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини наголошував, що поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» (див. mutatis mutandis рішення у справі «Бейелер проти Італії» від 05.01.2000) (Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100)).
За певних обставин «легітимне очікування» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатись такою, що має «легітимне очікування», якщо для такого права в національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatis mutandis рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26.06.2014 (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та № 71378/10, § 35)).
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Інтерсплав проти України» від 09.01.2007 зазначив, що юридична особа-платник податку на додану вартість мала достатньо підстав сподіватись на відшкодування цього податку, так само як і на компенсацію за затримку його виплати, та встановив, що заявник мав захищений статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 майновий інтерес (Intersplav v. Ukraine, заява № 803/02, § 31-32). Європейський суд з прав людини констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 у справі з огляду на постійні затримки відшкодування і компенсації податку на додану вартість у поєднанні із відсутністю ефективних засобів запобігання або припинення такої адміністративної практики, та зазначив, що і стан невизначеності щодо часу повернення коштів заявника порушували «справедливий баланс» між вимогами публічного інтересу та захистом права на мирне володіння майном (§ 40).
Оскільки податкове законодавство передбачає право позивача на повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, останній у цій справі має майновий інтерес щодо відшкодування з бюджету податку на додану вартість у розмірі 1 424 114,00 грн, який охоплюються поняттям «майно» в аспекті частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950.
Верховенство права як основоположний принцип адміністративного судочинства визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.
Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Враховуючи наведене та з огляду на те, що такі способи захисту як зобов'язання контролюючого органу надати висновок про підтвердження заявленої платником суми бюджетного відшкодування або внести заяву товариства до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування не призведуть до ефективного відновлення права платника податку на додану вартість, Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку, що ефективним способом захисту, який забезпечить поновлення порушеного права позивача в такій ситуації, є стягнення з Державного бюджету України через орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, на користь товариства заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість.
За таких обставин, із врахуванням встановленого судами попередніх інстанцій права ТОВ «Слов'янська солевидобувна компанія» на бюджетне відшкодування ПДВ у розмірі 1 424 114 грн, що підтверджується рішеннями, що набрали законної сили у справах № 805/2852/13-а та № 805/97/13-а, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права
Враховуючи те, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів приходить до висновку щодо скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції та ухвалення нового рішення щодо задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 237, 243, 246, 250, 341, 345, 349, 350, 351, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Руссоль-Україна» задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.04.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2015 у справі № 826/18413/13-а скасувати.
Позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Руссоль-Україна» заборгованість бюджету із податку на додану вартість у розмірі 1 424 114 грн (один мільйон чотириста двадцять чотири тисячі сто чотирнадцять гривень).
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.А. Васильєва
Судді: С.С. Пасічник
В.П. Юрченко