21 грудня 2019 року
Київ
справа №120/9/19-а
адміністративне провадження №К/9901/34979/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу Апарату Верховної Ради України на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 липня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року у справі №120/9/19-а за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про зобов'язання вчинити певні дії,
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом у якому просив:
- зобов'язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити компенсацію за 106 днів невикористаної щорічної відпустки;
- зобов'язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку;
- зобов'язати Апарат Верховної Ради України провести індексацію несвоєчасно виплачених сум.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року, позовні вимоги задоволено частково.
Зобов'язано Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 106 днів невикористаної щорічної відпустки.
Зобов'язано Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з вказаною касаційною скаргою.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Втім, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують приписи статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої й апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність у даному випадку обставин, наведених у підпунктах «а»-«в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Посада публічної служби, яку обіймав позивач та у зв'язку зі звільненням з якої виник цей спір (помічник-консультант народного депутата України), не відноситься до категорії службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище в розумінні примітки до статті 50 Закону України «Про запобігання корупції».
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Керуючись статтями 3, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Апарату Верховної Ради України на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 липня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року у справі №120/9/19-а за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про зобов'язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
В.М. Соколов
Л.О. Єресько
А.Г. Загороднюк ,
Судді Верховного Суду