Іменем України
20 грудня 2019 року
Київ
справа №815/3553/17
адміністративне провадження №К/9901/53339/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шишова О.О.,
суддів: Дашутіна І.В., Яковенка М.М.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23.11.2017, прийняту у складі колегії суддів: Свиди Л.І. (головуючий), Бжассо Н.В., Глуханчука О.В., та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2018, прийняту у складі колегії суддів: Бойка А.В. (головуючий), ОСОБА_2 , Осіпова Ю.В.
І. Суть спору
1. У липні 2017 року до Одеського окружного адміністративного суду звернувся громадянин Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 з позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України), в якому просив суд визнати неправомірним та скасувати рішення від 28.04.2017 №159-17 про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язати відповідача прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 Іяд Ісмаіл біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2. Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 Іяд Ісмаіл є громадянином Сирії та внаслідок постійних військових дій на території країни походження він може зазнати не вибіркового насилля та стати жертвою свавілля. Інформація по країні походження підтверджує наявність підстав для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проте, Державною міграційною службою України при прийнятті оскаржуваного рішення, зазначені обставини до уваги не прийняті.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
3. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 Іяд Ісмаіл є громадянином Сирії, уродженцем м.Дараа, постійне місце проживання в Сирії - м. Дараа. За національністю араб, за віросповіданням - мусульманин-суніт, рідна мова - арабська, також вільно володіє російською мовою. Має незакінчену вищу освіту, неодружений. На території Сирії залишилися проживати близькі родичі позивача: матір, батько, чотири сестри та два брати. Один з братів позивача проживає в Лівагі з 2010 року, інший брат, 09.10.1966 року нородження, проживає в Україні та відповідно рішення ДМС України від 05.06.2014 №311-14 був визнаний особою, яка потребує додаткового захисту.
4. Позивач вперше виїхав з Сирії 23.02.1994 на підставі паспортного документу та візи, проживав на території України у свого брата до 01.04.1999, після чого повернувся до країни громадянської належності.
5. Позивач востаннє покинув територію Сирії 01.09.1999 авіарейсом Алеппо (Сирія) - Одеса (Україна) на підставі паспортного документу та бізнес-візи та з цього часу за межі України не виїжджав.
6. ОСОБА_1 05.12.2013 звернувся до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУДМС України в Одеській області із заявою № 414 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в України (Том ІІ, аркуші справи 104-107).
7. Наказом від 26.12.2013 №157 ГУДМС України в Одеській області, у відповідності до статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», прийнято рішення здійснити оформлення необхідних документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або тимчасового захисту громадянину Сирії ОСОБА_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особова справа № 2013OD0414 (Том ІІ, аркуш справи 135).
8. Наказом від 26.02.2014 №33 ГУДМС України в Одеській області, згідно із частиною восьвою статті 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», продовжено строк розгляду заяви для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту громадянину Сирії ОСОБА_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (Том ІІ, аркуш справи 139).
9. За результатами розгляду особової справи № 2013OD0414 громадянина Сирії ОСОБА_1 , 10.03.2015 Управлінням у справах біженців ГУДМС України в Одеській області на підставі пункту 4 статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» складений висновок про відмову громадянину Сирії ОСОБА_1 у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (Том ІІ, аркуші справи 190-200).
10. На підставі матеріалів особової справи позивача, 10.04.2015 ДМС України прийняла рішення №299-15, яким громадянину Сирії ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзацу 4 частини першої статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 зазначеного Закону відсутні (Том ІІ, аркуш справи 36).
11. ОСОБА_1 25.05.2015 отримав повідомлення від 23.04.2015 № 267 про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видане на підставі рішення ДМС №299-15 від 10.04.2015 (Том ІІ, аркуш справи 37), не погодився із прийнятим рішенням та оскаржив його до суду.
12. Постановою Одеського окружного адміністративного суду по справі №815/3050/15 від 30.07.2015 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 10.04.2015 №299-15 про відмову в наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту та зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
13. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2015 по справі №815/3050/15 апеляційну скаргу Державної міграційної служби України задоволено, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30.07.2015 скасовано, прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про скасування рішення від 10.04.2015 №299-15 та зобов'язання визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відмовлено у повному обсязі.
14. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.02.2016 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2015 скасовано, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30.07.2015 залишено в силі.
15. На виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду по справі №815/3050/15 від 30.07.2015 Державною міграційною службою України прийнято рішення від 10.10.2016 №58-16 про повторний розгляд заяви громадянина Сирії ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (Том ІІ, аркуш справи 56).
16. Наказом від 28.10.2016 №207 ГУДМС України в Одеській області, керуючись частиною восьмою статті 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», прийнято рішення повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особи, яка потребує додаткового захисту громадянина Сирії ОСОБА_1 особова справа № 2013OD0414 (Том ІІ, аркуш справи 62).
17. Наказом від 28.11.2016 №227 ГУДМС України в Одеській області, у відповідності до частини восьмої статті 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», продовжено строк повторного розгляду заяви для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту для громадянина Сирії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (Том ІІ, аркуш справи 86).
18. За результатами розгляду особової справи № 2013OD0414 громадянина Сирії ОСОБА_1 29.03.2017 ГУДМС України в Одеській області на підставі абзацу 5 статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» складений висновок про відмову громадянину Сирії ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (Том ІІ, аркуші справи 21-31).
19. На підставі матеріалів особової справи позивача, 28.04.2017 Державна міграційна служба України прийняла рішення №159-17, яким громадянину Сирії ОСОБА_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзацу 5 частини першої статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 зазначеного Закону відсутні (Том ІІ, аркуш справи 20).
20. ОСОБА_1 отримав 30.06.2017 повідомлення від 12.06.2017 №165 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видане на підставі рішення ДМС №159-17 від 28.04.2017 (Том ІІ, аркуш справи 13).
21. Не погоджуючись з рішенням міграційної служби щодо відмови у визнанні біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач звернувся з позовом до суду за захистом своїх прав.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
22. Одеський окружний адміністративний суд постановою від 23.11.2017 позовні вимоги задовольнив частково.
23. Визнав неправомірним та скасував рішення Державної міграційної служби України від 28.04.2017 № 159-17 про відмову у визнанні ОСОБА_1 Іяд Ісмаіл біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
24. Зобов'язав Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 Іяд Ісмаіл особою, яка потребує додаткового захисту.
25. У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовив.
26. Суд першої інстанції, скасовуючи рішення відповідача від 28.04.2017 №159-17 про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, виходив з того, що формальне ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем, матеріалів особової справи та наявної інформації по країні походження, призвело до прийняття неправомірного рішення щодо відмови ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
27. При цьому, судом першої інстанції було враховано той факт, що позивачу раніше вже було відмовлено в наданні статусу біженця, або особи, яка потребує додаткового захисту, проте рішенням суду таке рішення відповідача скасовано та його зобов'язано повторно розглянути заяву позивача про надання такого статусу. Однак, ДМС України за результатами повторного розгляду заяви прийнято таке ж саме рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового статусу, а тому належним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання відповідача прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 Іяд Ісмаіл особою, яка потребує додаткового захисту.
28. Одеський апеляційний адміністративного суд постановою від 16.05.2018 підтримав позицію суду першої інстанції та за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.
V. Касаційне оскарження
29. Відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
30. У касаційній скарзі відповідач вказує на відсутність у позивача підстав для надання йому захисту в Україні. Вважає, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки всім обставинам цієї справи, а тому мають бути скасовані.
31. Відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 Іяд Ісмаіл не надав.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
32. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
33. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначено Законом України від 08.07.2011 № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
34. Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
35. Частиною другою статті 13 Закону № 3671-VI передбачено, що особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язана подати відповідному органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
36. Порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, передбачено статтею 9 Закону № 3671-VI.
37. Зокрема, вказаною статтею встановлено, що працівником органу міграційної служби проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником; орган міграційної служби спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону; у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів орган міграційної служби має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається й такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України; орган міграційної служби направляє особу, яка подала заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на медичне обстеження, що проводиться в порядку, визначеному спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я; документи, отримані або підготовлені органом міграційної служби під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, долучаються до особової справи заявника; після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; особова справа заявника разом з письмовим висновком органу міграційної служби, який розглядав заяву, надсилається до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань міграції для прийняття остаточного рішення за заявою.
38. Відповідно до частини третьої статті 10 Закону №3671-VI у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.
39. Частиною п'ятою статті 10 Закону №3671-VI передбачено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
40. Відповідно до пунктів 1, 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
41. Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
42. Аналізуючи умови, передбачені частиною першою статті 1 Закону № 3671-VI, суд зазначає, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.
43. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
44. При розгляді зазначених категорій справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін.
45. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.
46. Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
47. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.
48. Виходячи з буквального тлумачення наведених вище положень, небажання особи, яка звертається до міграційної служби про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, повернутися в країну своєї громадянської належності має бути обґрунтоване об'єктивними обставинами, які стали причинами побоювання цієї особи за своє життя.
49. Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах.
50. Так, Законом України від 21.10.1999 №1185-XIV ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців.
51. Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік) (далі - Керівництво УВК ООН СБ), яке встановлює критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця.
52. Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва УВК ООН СБ, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
53. Пунктами 99-100 глави другої Керівництва УВК ООН СБ встановлено, що під відмовою в захисті країни громадянської належності необхідно розуміти, що особі відмовлено в послугах по відмові видати національний паспорт, продовжити термін його дії, відмовити в дозволу повернутися на свою територію. Вказані факти можна розцінювати як відмова в захисті країни громадянської належності. Але, якщо захист з боку своєї країни приймається і немає підстав для відмови з причин цілком обґрунтованих побоювань від цього захисту, дана особа не потребує міжнародного захисту і не є біженцем.
54. Згідно з Позицією УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказів у біженців» 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
55. Отже, обов'язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
56. Умови, за наявності яких правовий статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не надається, передбачені статтею 6 Закону №3671-VI.
57. За змістом частини першої цієї статті не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
VI. Позиція Верховного Суду
58. Як убачається із встановлених судами обставин справи, заявник як підставу надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту вказує на збройний конфлікт у Сирії, у зв'язку з чим в країні його громадянського походження склалася небезпечна для життя ситуація, яка викликає у громадянина Срійської Арабської Республіки ОСОБА_1 Іяд Ісмаіл побоювання за життя, здоров'я та можливі переслідування.
59. Відповідно до статті 10 Закону № 3671-VI спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
60. Тобто, у відповідача наявний обов'язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.
61. Також слід зазначити, що заявник не зобов'язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою.
62. Підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року № 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.
63. Звертаючись із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач вказує на військові дії в Сирії, як на причину неможливості повернення на Батьківщину.
64. Із встановленої судами попередніх інстанцій інформаціі вбачається, що у липні 2012 року Міжнародний Комітет Червоного Хресту визнав конфлікт у Сирії збройним конфліктом не міжнародного характеру. Кількість осіб, які постраждали під час конфлікту на даний момент дуже висока та продовжує зростати. ООН постійно інформує про акти насилля та вбивства у Сирії. З початку березня 2011 року постійно надходять відомості щодо порушення права людини та основних свобод, у тому числі страти без суду, тортури, арешти, застосування тяжкої зброї проти мирного населення.
65. Тобто, на момент звернення ОСОБА_1 Іяд Ісмаіл до міграційного органу із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, в країні громадянського походження позивача склалася небезпечна для життя ситуація, яка цілком обґрунтовано викликає побоювання за життя та можливі переслідування.
66. Крім того, відповідно до офіційної позиції УВКБ ООН від лютого 2012 року державам - членам ООН рекомендовано ввести тимчасовий мораторій на всі повернення до Сирії до моменту, коли ситуація в країні дозволятиме безпечне та гідне повернення. Згідно іншої інформації УВКБ ООН за червень 2012 року з початку безладів в Сирії в березні 2011 року, надійшли повідомлення серйозних, широко розповсюджених та систематичних порушеннях прав людини, свавільних арештах великої кількості людей та поганому поводженні, а загальна кількість загиблих перевищує 9000 осіб. Міжнародний комітет Червоного Хреста кваліфікував бойові дії в районах Хомса та Ідліба, як локальні громадські війни.
67. У Рекомендаціях УВКБ ООН за листопад 2015 року зазначено, що на даний момент майже всі райони країни охоплені насильством, що розгортається між різними учасниками конфліктів, які частково накладаються один на одного, та в які все більшою мірою залучаються різні регіональні та міжнародні актори. Країна сильно роздроблена, оскільки сторони конфлікту, у тому числі Збройні сили Сирії, угрупування «Ісламська держава Іраку та аль - Шама», антиурядові озброєні групи і курдські сили, здійснюють контроль над різними регіонами країни, надаючи на них свій вплив. Оскільки міжнародні зусилля із припинення конфлікту в Сирії результатів досі не принесли, його активне продовження спричиняє за собою руйнівні наслідки для сирійського населення, у тому числі зростання числа жертв серед цивільного населення, масштабне переміщення людей усередині країни і за її межі, а також безпрецедентну по масштабах гуманітарну кризу. У деяких районах між урядовими і неурядовими силами досягнуті неміцні угоди про локальне припинення вогню, які привели до тимчасової деескалації бойових дій на місцевому рівні. (частина 2 Рекомендацій з питань міжнародного захисту щодо осіб, які залишають САР УВКБ ООН від листопада 2015 року).
68. Відповідно до частини 7 Рекомендацій УВКБ ООН від листопада 2015 року, за наявними даними, кількість осіб, які загинули в результаті конфлікту з його початку у 2011 році, оцінюється від 145 до більше 250 тис. чол. Найбільша кількість жертв зареєстрована в провінції Риф Дамаск, далі за кількістю жертв йдуть провінції Алеппо, Хомс, Ідліб, Дераа і Хама. Найбільше число загиблих - серед чоловіків (як бойовиків, так і цивільних), тоді як на жінок та дітей, за повідомленнями, доводиться чверть усіх випадків смерті серед цивільного населення. Повідомляється, що погіршення стану сирійської системи охорони здоров'я в результаті конфлікту призвело до тисячі смертей від хронічних захворювань, яким можна було запобігти в звичайних умовах, а також до передчасних смертей від звичайно несмертельних інфекційних захворювань, захворювань, що виникають у новонароджених, і недоїдання. Крім того, в результаті конфлікту сотні тисяч людей отримали поранення, які часто призводять до тривалої непрацездатності, а ще більше людей страждають від наслідків психологічних травм, викликаних тим, що вони стали свідками насильства, втрати членів сім'ї, вимушених переміщень та поневірянь.
69. Згідно із частиною 41 Рекомендацій УВКБ ООН від листопада 2015 року, у світлі розвитку подій і зміни обставин в Сирії, можливо, буде доцільно переглянути (якщо цього ще не було зроблено) рішення у справах сирійців та палестинців, що постійно мешкали у Сирії, чиї клопотання про надання притулку в минулому були відхилені, щоб ті, хто в силу обставин, що змінилися має обґрунтовані причини звернутися про надання притулку як біженці «на місці» (sur place), могли розраховувати на ухвалення відповідного рішення, яке дозволить їм користуватися захистом і правами, що випливають з визнання їх біженцями.
70. Відповідно до частини 44 Рекомендацій УВКБ ООН від листопада 2015 року, враховуючи актуальність даного питання на тлі збільшення навантаження на сусідні з Сирією держави і відновлення припливу біженців, УВКБ ООН повторює свій заклик до держав, які не є сусідами Сирії, вивчити конкретні та ефективні способи вираження солідарності та розділення відповідальності за захист сирійських біженців.
71. Також, згідно Актуальної інформації про країну походження в допомогу при використанні рекомендацій УВКБ ООН по Сирії за лютий 2017 року, вбачається, що у відповідності з «Рекомендаціями з питання міжнародного захисту» УВКБ ООН (Редакція IV), виданими в листопаді 2015 року, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців вважає, що «більшість громадян Сирії, які звертаються за міжнародним захистом, найімовірніше, відповідають критеріям визначення «біженець», наведеного в ст.1А (2) Конвенції 1951 року, оскільки у них будуть цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за однією з ознак, зазначених у Конвенції». УВКБ ООН також зазначає, що по відношенню до багатьох цивільних осіб, які залишили країну, «зв'язок з підставами, описаними в Конвенції 1951 року полягатиме в прямій або непрямій, реальній або приписується підтримок однієї зі сторін конфлікту». УВКБ ООН вважає, що тільки у виняткових випадках шукачі притулку з Сирії можуть не відповідати критеріям визначення біженця Конвенції 1951 року і в таких випадках слід розглядати можливість надання інших видів міжнародного захисту, в тому числі - в державах, пов'язаних зобов'язаннями щодо дотримання кваліфікаційної Директиви, - додаткового захисту.
72. Відповідно до пункту 171 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців, якщо тип військової акції, в якій особа не бажає брати участь, засуджується міжнародним співтовариством як така, що суперечить елементарним правилам людської поведінки, покарання, передбачене за дезертирство або ухилення від призову, може з урахуванням всіх інших вимог визначення бути розцінено як переслідування.
73. Згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
74. Так, у рішенні від 28.06.2011 №8319/07 та 11449/07 у справі «Суфі і Ельмі проти Сполученого Королівства» Європейський Суд з прав людини вказав, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання (п.п. 217-241). Також суд зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які буди переміщені в результаті боротьби.
75. З аналізу наведеного висновується, що Ситуація в Сирії за інтенсивністю та напруженістю становить ризик для людини, яку висилають в цю країну, оскільки сторони конфлікту використовують методи та тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення. Ситуація в країні громадянської належності позивача підтверджується загальновизнаними офіційними документами та джерелами.
76. Разом з тим, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, звертаючись в Україні за захистом, позивач зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву, повідомив всі важливі факти, що були в його розпорядженні, які, в свою чергу, відповідач не визнав неправдоподібними або такими, що суперечать конкретній та загальній інформації за справою позивача.
77. Натомість, відповідач належним чином не дослідив, який рівень небезпеки для позивача існував на момент залишення ним країни походження, та не проаналізував належним чином інформацію, повідомлену позивачем в заяві про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, анкеті та протоколах співбесід, а також не врахував поточної та актуальної інформації по ситуації в Сирії й не спростував можливість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення.
78. При таких обставинах колегія суддів Верховного Суду підтримує висновки судів попередніх інстанцій про те, що рішення Державної міграційної служби України від 28.04.2017 № 159-17 про відмову у визнанні ОСОБА_1 Іяд Ісмаіл біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є неправомірним та підлягає скасуванню.
79. Щодо доводів відповідача на те, що позивач звернувся за міжнародним захистом із зволіканням після тривалого перебування на території України, Суд зазначає таке.
80. Згідно з положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.
81. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
82. При цьому, саме обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є головним у переліку критеріїв щодо визначення біженця, проте ці побоювання повинні бути реальними.
83. Верховний Суд також зазначає, що ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним, й таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати в особи на момент її звернення за захистом.
84. Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
85. Доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
86. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
VII. Судові витрати
87. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 3, 341, 343, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
1. Касаційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.
2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2018 року у справі № 815/3553/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О.О. Шишов
Судді І.В. Дашутін
М.М. Яковенко