Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"16" грудня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/3342/19
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Сальнікової Г.І.
при секретарі судового засідання Редько А.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, буд. 6)
до Вовчанського підприємства теплових мереж (62503, Харківська обл., м. Вовчанськ, вул. Колокольцова, буд. 3-А)
про стягнення 28843,99 грн.
за участю представників:
від позивача - не з'явився
від відповідача - Радигін Є.С., довіреність б/н від 01.01.2019
На розгляд Господарського суду Харківської області подано позов Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Вовчанського підприємства теплових мереж про стягнення 28843,99 грн., з яких: пеня у розмірі 20693,33 грн., 3 % річних у розмірі 2406,85 грн. та інфляційні втрати у розмірі 5743,81 грн. Позов обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача зобов'язань за договором постачання природного газу №2574/1617-КП-32 від 31.10.2016 в частині своєчасної оплати отриманого природного газу.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 21.10.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та розгляд справи по суті призначено на 12.11.2019 об 11:40.
12.11.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду Харківської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 27287) з додатковими документами, які досліджено та приєднано до матеріалів справи.
Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 12.11.2019 усне клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи задоволено та відкладено розгляд справи по суті на 16.12.2019 об 11:00.
18.11.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду Харківської області від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 27819) з додатковими документами, які досліджено та приєднано до матеріалів справи.
Позивач в судове засідання 16.12.2019 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про розгляд справи був повідомлений своєчасно та належним чином, про що свідчить наявне у матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №030378/1.
Відповідач в судове засідання 16.12.2019 з'явився, проти позову заперечив повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та просив суд у задоволенні позову відмовити повністю, а у разі неможливості відмовити у повному обсязі просить суд зменшити розмір пені на 90 % від суми заявленої до стягнення.
Під час розгляду справи судом досліджено оригінали документів, копії яких містяться у матеріалах господарської справи.
Положеннями частини 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
З огляду на те, що у матеріалах справи достатньо документів для правильного вирішення спору по даній справі, у судовому засіданні 16.12.2019 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду по даній справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги та заперечення проти них, заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
31.10.2016 між Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник, позивач) та Вовчанським підприємством теплових мереж (споживач, відповідач) було укладено Договір № 2574/1617-КП-32 постачання природного газу (далі - Договір) (т.с. І а.с. 21-29), відповідно до умов пункту 1.1. якого, постачальник зобов'язався поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов'язався оплатити його на умовах цього договору.
Пунктом 1.2. Договору визначено, що природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими споживачами (крім бюджетних устаном/організацій).
Із обставин справи вбачається, що на виконання умов Договору 2574/1617-КП-32 постачання природного газу від 31.10.2016, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 1004628,37 грн., про що свідчать наявні у матеріалах справи складені та підписані сторонами акти приймання-передачі природного газу за вказаний період (т.с. І а.с. 41-46).
Відповідно до пункту 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється споживачем (відповідачем) виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Позивач звернувся з даним позовом до суду, в якому наголошує про те, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання за Договором та передав у власність відповідача природний газ вартістю 1004628,37 грн.
Натомість відповідачем, у порушення умов пункту 6.1 Договору, оплату за природний газ було здійснено несвоєчасно із порушенням терміну, визначеного Договором.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Відповідач із позовними вимогами не погоджується та просить відмовити у задоволенні 3 % річних та інфляційних витрат посилаючись на те, що розрахунки між сторонами за Договором № 2574/1617-КП-32 постачання природного газу від 31.10.2016 проводилися в порядку та на умовах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 217, згідно нормативів перерахування коштів, прийнятих на підставі постанов НКРЕКП, з дотриманням умов п. 6.3. та п. 6.2. Договору (в редакції від 31.03.2017 р.). При цьому, відповідач вказав, що дотримання запропонованого державою алгоритму дій для забезпечення розрахунків за договорами купівлі-продажу природного газу між постачальником зі спеціальними обов'язками та споживачем не створює передумов для безумовного своєчасного перерахування коштів на рахунок продавця природного газу у встановленому порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Цивільні зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема з договорів та інших правочинів. Частиною сьмою статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України передбачено строк (термін) виконання зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Суд зазначає, що відповідач своїх зобов'язань у частині оплати за поставлений природний газ своєчасно не виконав, чим порушив вимоги частини другої статті 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.
В силу частини другої статті 20 ГК України захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.
Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Кодексу. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Умовами пункту 8.2 Договору сторони передбачили та визначили, що у разі невиконання відповідачем п. 6.1 та п. 6.6 Договору, споживач сплачує споживачеві, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Суд, перевіривши розрахунок позивача та період нарахування останнім пені, дійшов висновку, що відповідний розрахунок є арифметично вірним та відповідає наведеним вище нормам чинного законодавства, у зв'язку із чим, вимога про стягнення пені в сумі 20693,33 грн. підлягає задоволенню в повному обсязі.
Стосовно клопотання відповідача про зменшення пені на 90 %, яке викладено останнім у відзиві на позовну заяву (т.с. І а.с. 68-70), суд зазначає наступне.
В обґрунтування клопотання відповідач посилається на дебіторську заборгованість товариства, в тому числі населення, бюджетних організацій, промислових підприємств, держави по виплаті бюджетного відшкодування за надані населенню пільги та субсидії, що в свою чергу стало причиною скрутного фінансового становища.
Суд зазначає, що враховуючи приписи частини третьої статті 551 ЦК України господарський суд, приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Стаття 233 ГК України передбачає зменшення розміру штрафних санкцій, зокрема, судом. Зменшення розміру неустойки передбачено у випадку, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, і можливе за рішенням суду. При цьому суд має враховувати:
- ступінь виконання зобов'язання боржником;
- майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні. У разі вирішення питання стосовно зменшення розміру штрафних санкцій повинен бути врахований майновий стан і боржника і кредитора;
- не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
У п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Однією з обов'язкових умов застосування ст.233 ГК України є дослідження судом майнового стану сторін - і боржника і кредитора, обставини, що обумовили прострочення.
Так, судом встановлено, що на час розгляду даної справи відповідачем сплачено лише приблизно 3/5 частини боргу, при цьому прострочення тривало більше півроку.
Водночас, відповідно до консолідованого звіту про фінансовий стан позивача за кінець 2017 року торгова дебіторська заборгованість (за основним видом діяльності підприємства є продаж газу) становила 58988 тис. грн. та має тенденцію до зростання (у 2016 році становила 49209 тис. грн.)
Торгова кредиторська заборгованість позивача у 2017 році становила 8137 тис.грн., відстрочені податкові зобов'язання складала 67304 тис.грн.
Розмір короткострокових позик позивача складає 44579 тис. грн., довгострокових - 14736 тис. гри. (дана інформація є публічно-доступною, повний текст звітності розміщено на офіційному сайті Позивача - naftogaz.com).
Наведені дані свідчать про значний обсяг несплаченої заборгованості підприємств, нестачу коштів для здійснення поточної діяльності позивача, у тому числі - для забезпечення підприємств необхідним обсягом природного газу протягом опалювального сезону 2017/2018 років.
При цьому, судом враховано, що Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", забезпечує галузі національної економіки і населення природним газом. Тобто, Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" як підприємство державного сектору економіки є об'єктом, що має стратегічне значення для економіки, суспільства і безпеки держави. Відсутність можливості вчасно розраховуватись за природний газ а як наслідок - відсутність можливості вчасно надати послуги з постачання природного газу спричинить значні соціально та економічно негативні наслідки для всієї України.
Так, основним нормативним документом, що регулює порядок та умови постачання природного газу та виділення номінацій захищеним споживачам у опалювальний період 2017- 2018 років є постанова Кабінету Міністрів України від 22.03.2017 року №187, якою затверджено Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (далі - Положення про ПСО).
Дане Положення визначає обсяг та умови виконання спеціальних обов'язків, що покладаються на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, зокрема для забезпечення стабільності, належної якості та доступності природного газу, підтримання належного рівня безпеки його постачання споживачам, не створюючи загрози першочерговій цілі створення повноцінного ринку природного газу, заснованого на засадах вільної конкуренції з дотриманням принципів пропорційності, прозорості та недискримінації.
Згідно із пп.4 п. 3 Положення встановлено обов'язок НАК "Нафтогаз України" постачати природний газ виробникам теплової енергії для всіх категорій використання природного газу, в тому числі для виробництва електричної енергії такими виробниками, на умовах та у порядку, що визначені Положенням про ПСО.
Таким чином, несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов'язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.08.2019 по справі № 922/3641/18
Враховуючи викладене, беручи до уваги інтереси обох сторін та те, що розмір стягуваної неустойки є співрозмірним до розміру заборгованості, яка існувала, суд вважає, що зазначені відповідачем обставини не є винятковими, а тому відмовляє в задоволенні його клопотання про зменшення пені.
Вирішуючи позовні вимоги про стягнення 3 % річних у розмірі 2406,85 грн. та інфляційні втрати у розмірі 5743,81 грн., суд зазначає наступне.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
При цьому, відносно аргументів відповідача про неможливість впливати на розподіл коштів через застосування рахунків зі спеціальним режимом використання, суд зазначає, що Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 217, визначає виключно механізм розподілу коштів, які вже надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки.
Зазначений Порядок не стосується договірних зобов'язань сторін в частині порядку та строків розрахунків між сторонами та не впливає на них, а відтак не впливає на зобов'язання сторін щодо належної оплати послуг за Договором.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/16072/16.
Суд, перевіривши розрахунок позивача, період нарахування останнім 3% річних та інфляційних втрат, дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 2406,85 грн. та інфляційних втрат у розмірі 5743,81 грн. є арифметично вірними, тому підлягають задоволенню.
В силу статті 129 ГПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з оплатою судового збору, підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача в розмірі 1921,00грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. 124, 129-1 Конституції України, ст. 6, 11, 525, 530, 626, 712, ч. 3 ст. 509, ч. 2 ст. 625, ч. 1 ст. 612, ч. 1 ст. 629, ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України, ст. 173, 174 Господарського кодексу України, ст. 73-74, 76-80, 129, 231-233, 237-238, 240-241, 247 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Вовчанського підприємства теплових мереж (62503, Харківська обл., м. Вовчанськ, вул. Колокольцова, буд. 3-А, код ЄДРПОУ 32447026) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, код ЄДРПОУ 20077720) - 20693,33 грн. пені; 2406,85 грн. 3 % річних; 5743,81 грн. інфляційних втрат та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1921,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "20" грудня 2019 р.
Суддя Г.І. Сальнікова