29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
"12" грудня 2019 р. Справа № 924/904/19
м. Хмельницький
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Виноградової В.В.,
за участю секретаря судового засідання Баськової Л.В., розглянувши матеріали справи
за позовом державного підприємства "Славутське лісове господарство", м. Славута Хмельницької області
до Бражука Івана Борисовича , м. Славута Хмельницької області
про стягнення 584601,00 гривень
за участю представників:
позивача: Бровчук М.В. - згідно з ордером №041108 від 16.09.2019
відповідача: Мазуркевич О.С - згідно з ордером №005957 від 01.10.2019
Рішення ухвалюється 12.12.2019, оскільки у судовому засіданні 10.12.2019 оголошувалась перерва.
Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
встановив: державне підприємство "Славутське лісове господарство", м. Славута Хмельницької області звернулось до суду з позовом про стягнення з Бражука Івана Борисовича безпідставно отриманих коштів в сумі 584601,00 гривень.
Ухвалою суду від 23.09.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 15.10.2019, яке відкладалось на 30.10.2019 та 11.11.2019.
Ухвалою суду від 11.11.2019 продовжено строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів; підготовче засідання у справі відкладено на 19.11.2019.
Ухвалою суду від 19.11.2019 підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 02.12.2019, яке відкладено на 10.12.2019.
У судовому засіданні 10.12.2019 постановлено ухвалу про оголошення перерви до 12.12.2019.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що актом планової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності позивача №07-08/2 від 08.01.2019, проведеної працівниками Західного офісу Держаудитслужби у Хмельницькій області, встановлена наявність дебіторської заборгованості без підтверджуючих первинних бухгалтерських документів, яка виникла внаслідок перерахування коштів контрагентам, в тому числі ФОП Бражуку І.Б. Як на правову підставу позову посилається на положення ст. ст. 11, 15, 16, 92, 177, 180, 181, 203, 208, 316, 319, 321, 387, 388, 627, 1212 ЦК України, ст. ст. 180, 181 ГК України.
Відповідач у відзиві на позовну заяву (від 10.10.2019) проти позову заперечив. Повідомив, що у період з жовтня 2016 року по жовтень 2017 року між позивачем та відповідачем, який у вказаний період мав статус суб'єкта підприємницької діяльності, існували договірні відносини з поставки відповідачем на користь позивача матеріалів (техніки), що підтверджується відповідними накладними. Також підтвердженням факту наявності між сторонами договірних відносин вважає визнання даного факту позивачем за змістом позовної заяви, за змістом претензії №25 від 16.01.2019, надсилання актів звірки від 22.06.2018, від 06.11.2018, систематичність сплати грошових коштів та безспірність їх зарахування, складання між позивачем та відповідачем накладних, встановлення ревізією фактів перерахування коштів з відображенням вказаної інформації в журналі-ордері та віднесенням цих відомостей на розрахунки з контрагентами. Вважає, що набуття однією із сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним. Зазначене виключає можливість стягнення з відповідача коштів відповідно до ст. 1212 ЦК України.
Позивач у відповіді на відзив (від 25.10.2019) зазначив, що не укладав з відповідачем будь-яких договорів та не мав господарських стосунків упродовж 2016-2018 років. Вважає, що надані відповідачем рахунки та накладні не є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зазначена в них інформація не відповідає фактичним обставинам, у позивача такі накладні відсутні та не проведені по бухгалтерському обліку, будь-які матеріали не оприбутковувалися. Зауважив, що відсутні будь-які обґрунтування щодо коштів, перерахованих платіжними дорученнями №1340 від 21.10.2016 на суму 99420,00 грн, №1344 від 28.10.2016 на суму 98000,00 грн, №1661 від 26.09.2017 на суму 89000,00 гривень.
У клопотанні від 19.11.2019 відповідач, зокрема зазначив про відсутність у нього накладних на відпуск товарів за 2016 рік з огляду на спрощений бухгалтерський облік, який не передбачає їх зберігання.
У письмових запереченнях від 30.11.2019 відповідач, аналізуючи дані журналу-ордера №9-1, звертає увагу на те, що безпосередньо визнання позивачем і віднесення заборгованості до дебіторської свідчить про визнання позивачем здійснення між позивачем та відповідачем господарських взаємовідносин, а саме: заключення договору купівлі-продажу товарів між сторонами, що, у свою чергу, унеможливлює застосування ст. 1212 ЦК України. Зауважив, що будь-яких даних щодо встановлення незаконного списання дебіторської заборгованості і відповідно подання уточнюючих податкових звітностей позивачем не надано. Зазначає, що відсутність первинних документів, на підставі яких платник податків здійснив зміни у власному податковому обліку, або складання таких документів з певними порушеннями, які не призводять до неможливості ідентифікації осіб, які приймали участь у господарській операції та/або ідентифікації змісту та обсягу господарської операції, не призводять до значення правомірності здійснення змін у податковому обліку, якщо інші докази свідчать про фактичне виконання такої господарської операції (надання відповідачем копій накладних на отримання товарів та рахунків). Вважає, що факт звернення щодо скоєння злочину головним бухгалтером не є беззаперечним доказом нереальності господарської операції.
При вирішенні спору судом зважається на те, що приписами ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, судом враховується, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідачем як фізичною особою-підприємцем припинено господарську діяльність 31.10.2017.
Згідно з правовою позицією, викладеною в п. 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
З огляду на викладене, господарські суди розглядають справи, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності.
Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, звернувши увагу на відсутність договірних відносин між сторонами.
Представник відповідача заперечив проти задоволення позову з підстав, зазначених у відзиві на позов, запереченнях, поясненнях. При цьому зазначив, що між сторонами існували господарські правовідносини, підтвердженням чого є рахунки, платіжні доручення, накладні, тому застосування ст. 1212 ЦК України до спірних правовідносин є безпідставним.
Розглядом матеріалів справи встановлено:
ДП "Славутське лісове господарство" як платником було перераховано на користь отримувача - ФОП Бражук І.Б. (код НОМЕР_1 ) кошти відповідно до платіжних доручень: від 21.10.2016 №1340 в сумі 99421,00 грн із призначенням платежу "за техніку згідно рах.№34 від 18.10.2016р. без ПДВ пров. проц. закуп. не передбачено", від 28.10.2016 р. №1344 в сумі 98000,00 грн ("за техніку згідно рах.№34 від 18.10.2016р. без ПДВ пров. проц. закуп. не передбачено"), від 01.09.2017 №1633 в сумі 98900,00 грн ("за матеріали згідно рах.б/н від 31.08.2017р. без ПДВ пров. проц. закуп. не передбачено"), від 26.09.2017 №1661 в сумі 89000,00 грн ("за матеріали згідно рах.б/н від 20.09.2017р. без ПДВ пров. проц. закуп. не передбачено"), від 13.10.2017 №116 в сумі 99500,00 грн ("за будматеріали згідно рах.№124 від 10.10.2017р. без ПДВ"), від 20.10.2017 №1689 в сумі 99780,00 грн. ("за матеріали згідно рах.354н від 19.10.2017р. без ПДВ пров. проц. закуп. не передбачено"), від 11.01.2018 №1815 в сумі 99780,00 грн. ("за матеріали згідно рах.4 від 09.01.2018р. без ПДВ пров. проц. закуп. не передбачено").
Відповідно до платіжного доручення від 12.01.2018 №158 ФОП Бражуком І.Б. перераховано ДП "Славутське лісове господарство" кошти в сумі 99780,00 грн з призначенням платежу "повернення помилково перерахованих коштів від 11.01.2018".
Згідно з актом від 08.01.2019 №07-08/2 планової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності державного підприємства "Славутське лісове господарство" за період з 01.01.2016 по завершений місяць 2018 року, складеним управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Хмельницькій області, ревізію проведення безготівкових операцій в національній та іноземній валюті проведено суцільним способом по 10 контрагентах, серед яких ФОП Бражук І.Б. Зазначено, що ревізією встановлено, що всі суми коштів, перераховані наведеним в акті контрагентам з рахунків, відображені в журналі-ордері №2 та віднесено на розрахунки з контрагентами у журналі ордері №9-1 по рахунку 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками". Суми обігу коштів вказаних в банківських виписках відповідають даним за відповідними рахунками бухгалтерського обліку відображених в журналі-ордері №2. Перераховані, згідно виписок банків, контрагентам кошти по бухгалтерському обліку в повному обсязі відображено по розрахунках з установами, організаціями, підприємствами.
Ревізію правильності відображення дебіторської та кредиторської заборгованості і стану претензійно-позовної роботи проведено вибірковим способом. Зокрема, зазначено, що ревізією відповідності сплаченої вартості товарів, робіт та послуг умовам укладених договорів, відповідність кількості та асортименту отриманих товарів, робіт та послуг умовам договорів порушень не встановлено.
При цьому ревізією законності списання дебіторської заборгованості встановлено, що в грудні 2016 року по бухгалтерських регістрах аналітичного обліку по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» та рахунку 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями» без підтверджуючих первинних бухгалтерських документів списано дебіторську заборгованість в сумі 8476219,25 грн, в тому числі по рахунку 631 - 8472619,25 грн, по рахунку 361 - 3600,00 грн, з яких ФОП Бражук І.Б. - 197421,00 грн.
Як висновок в акті відображено, що в порушення вимог ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1996 р. №996-ХІ в 2016 році по бухгалтерському обліку підприємства без підтверджуючих первинних бухгалтерських документів списано дебіторську заборгованість по розрахунках з фізичними особами-підприємцями, наявність якої в обліку фізичних осіб-підприємців не підтверджена, на суму 6261048,00 грн, чим завдано матеріальної шкоди (збитків) підприємству на вказану суму. Порушення допущено колишнім заступником директора з фінансово-економічних питань - головним бухгалтером ОСОБА_2, яким складалась фінансова звітність та здійснювався контроль за діяльністю бухгалтерської служби.
Також в акті зазначено, що ревізією достовірності заборгованості, яка відображена за даними бухгалтерського обліку ДП «Славутське лісове господарство» та підтверджена наявними документами, встановлено, що по бухгалтерському обліку підприємства в журналі-ордері №9-1 станом на 01.10.2018 року на рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками та підрядниками» обліковується дебіторська заборгованість в сумі 10151984,74 грн., яка є довготривалою по 9-ти контрагентах. Вказана заборгованість виникла в періоді з 01.01.2017 по 30.09.2018 внаслідок перерахування контрагентам, без укладання договорів, коштів та відображення по бухгалтерському обліку одержання товарів, робіт та послуг, зокрема ФОП Бражук І.Б. на суму 387180,00 грн, з неї в 2017 - 387180,00 грн, 2018-0,0 гривень.
Крім того, в акті відображено, що відповідно до пояснення директора Підприємства Сапожніка В.В.: «Платіжні документи на перерахування коштів ФОП Герасимчук О.А., ФОП Гурківський О.В., ФОП Чернюк В.О., ФОП Чернюк Р.О., ФОП Чик А.М., ФОП Бражук І.Б., ФОП Ковальчук Л.В., ФОП Кухарець Г.Г., МКП «Інпол-Сервіс» та МКП «Інтек-Сервіс» мною не підписувались, розпоряджень для перерахування коштів вищевказаним суб'єктам господарювання мною не надавались ні гол.бухгалтеру ОСОБА_2., ні бухгалтеру-касиру». В ході ревізії Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Хмельницькій області направлено запити вищевказаним фізичним особам-підприємцям щодо надання інформації про стан взаєморозрахунків з ДП «Славутське лісове господарство» з наданням оборотної відомості по розрахунках, копії накладних на відпущені товарно-матеріальні цінності, стан заборгованості на звітні дати.
Відомостей про отримання відповіді на вищезазначений запит від Бражука І.Б. акт не містить.
Також зазначено, що ревізією дотримання строків та порядку проведення інвентаризації розрахунків встановлено, що в порушення ч. 1 ст. 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV, п. 7 розділу III «Положення про інвентаризацію активів та зобов'язань», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 02.09.2014 № 879 інвентаризація розрахунків інвентаризаційною комісією ДП «Славутське лісове господарство» в періоді з 01.01.2016 року по 31.12.2017 року не проводилась.
У матеріали справи надано лист позивача від 26.07.2018 №464, адресований ОСОБА_2 , про виявлення незрозумілих перерахувань коштів під час роботи комісії по доцільності та правильності списання та використання матеріальних цінностей з проханням з'явитися для дачі пояснень.
Листом від 10.08.2018 №484 позивач звернувся до Шепетівської місцевої прокуратури з проханням провести розслідування щодо фактів безпідставного перерахування значних коштів суб'єктам підприємницької діяльності, в тому числі ФОП Бражуку І.Б.
Шепетівською місцевою прокуратурою повідомлено позивача про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42018241270000028 за фактом привласнення чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем за попередньою змовою групою осіб; матеріали провадження направлено за підслідністю до СВ Славутського ВП ГУНП у Хмельницькій області (лист від 10.08.2018 №8223вих18).
У матеріалах справи наявна ухвала Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 22.08.2018 у справі №682/2382/18 про задоволення клопотання ст. слідчого Славутського ВП ГУНП в Хмельницькій області про тимчасовий доступ до документів ФОП Бражука Івана Борисовича у кримінальному провадженні №№42018241270000028 від 10.08.2018 та надання дозволу на тимчасовий доступ до документів, які знаходяться у ФОП Бражука Івана Борисовича, та на подальше вилучення дублікатів документів: договорів про надання послуг ФОП Бражуком І.Б. для ДП "Славутський лісгосп" за 2017-2018 роки; договорів купівлі-продажу продукції ФОП Бражуком І.Б. в ДП «Славутський лісгосп» за 2017-2018 роки; видаткових накладних з відомостями щодо розрахунків ФОП Бражука І.Б. з ДП "Славутський лісгосп"; доручень (правоустановчих документів), виданих директором ДП «Славутський лісгосп», що надають право на отримання товару чи приймання послуг, наданих ФОП Бражуком І.Б. за 2017-2018 роки; актів виконаних робіт ФОП Бражуком І.Б. для ДП "Славутський лісгосп" за 2017-2018 роки; рахунків, виписаних ФОП Бражуком І.Б. для ДП «Славутський лісгосп», для здійснення розрахунків.
Також надано протокол тимчасового доступу до речей і документів від 12.09.2018 на підставі ухвали слідчого судді Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 22.08.2018 про тимчасовий доступ до речей і документів; опис речей і документів, які були вилучені на підставі ухвали слідчого судді від 12.09.2018, до якого включено: копію накладної №15 від 04.09.2017 Бражука І.Б . про відпуск товару ДП Славутське ЛГ" на суму 98900,00 грн, копію накладної №22 від 16.10.2017 Бражука І.Б. про відпуск товару ДП Славутське ЛГ" на суму 99500,00 грн, копію накладної №24 від 24.10.2017 Бражука І.Б. про відпуск товару ДП Славутське ЛГ" на суму 99780,00 грн.
Відповідно до наявної в матеріалах справи ухвали Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 22.02.2019 у справі №682/2382/18 було задоволено клопотання ст. слідчого Славутського ВП ГУНП в Хмельницькій області про тимчасовий доступ до документів ФОП Бражука Івана Борисовича у кримінальному провадженні №42018241270000028 від 10.08.2018 та надання дозволу на тимчасовий доступ до документів, які знаходяться у ФОП Бражука Івана Борисовича, та на подальше вилучення дублікатів документів: договорів про надання послуг ФОП Бражуком І.Б. для ДП «Славутське лісове господарство" за 2016-2018 роки; договорів купівлі-продажу продукції ФОП Бражуком І.Б. з ДП «Славутське лісове господарство" за 2016-2018 роки; рахунків за 2016-2018 роки; видаткових накладних за 2016-2018 роки щодо розрахунків ФОП Бражука Івана Борисовича з ДП «Славутське лісове господарство", актів виконаних робіт ФОП Бражуком І.Б за 2016-2018 роки; рахунків, виписаних ФОП Бражуком І.Б. для ДП "Славутське лісове господарство".
На підставі ухвали слідчого судді Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 22.02.2019 складено протокол тимчасового доступу до речей і документів від 21.03.2019 та опис речей і документів, які були вилучені: накладна №15 від 04.09.2017 Бражука І .Б. про відпуск товару ДП Славутське ЛГ" на суму 98900,00 грн, накладна №22 від 16.10.2017 Бражука І.Б. про відпуск товару ДП Славутське ЛГ" на суму 99500,00 грн, накладна №24 від 24.10.2017 Бражука І.Б. про відпуск товару ДП Славутське ЛГ" на суму 99780,00 гривень.
В акті внутрішньої перевірки державного підприємства «Славутське лісове господарство» щодо доцільності та правильності списання та використання матеріальних цінностей, використання грошових коштів та звірки розрахунків з окремими суб'єктами підприємницької діяльності від 21.09.2018 зазначено, що на підставі наказу Державного підприємства «Славутське лісове господарство» від 05 червня 2018 року №78 комісією проведено перевірку бухгалтерії щодо доцільності та правильності списання та використання матеріальних цінностей, використання грошових коштів підприємства. Для аналізу бралася первинна документація: товарно-транспортні накладні, акти приймання-передачі робіт, товарів та послуг, видаткові накладні, виписки по банківських рахунках за 2017, 2018 роки. В результаті перевірки встановлено наступне. Під час аналізу банківських рахунків підприємства було виявлено систематичні перерахунки коштів підприємства підприємцям, в тому числі ФОП Бражук І.Б. (код НОМЕР_1 ) загальною сумою 387180 грн.
В акті відображено, що під час дослідження первинних документів по зазначеним підприємцям жодних договорів, рахунків на оплату, видаткових накладних чи актів приймання-передачі товарів або послуг щоб підтверджували призначення перерахованих коштів виявлено не було. Жодних товарів від зазначених підприємців в ДП «Славутське лісове господарство» не поступало, жодні роботи даними підприємцями не виконувалися. Загальна сума безпідставно перерахованих коштів за 2017, 2018 роки складає 11139115 грн. Також під час перевірки виписок по банківських рахунках було виявлено факт підробки даних виписок, які подавалися головним бухгалтером ОСОБА_2 (який безпосередньо відповідав за перерахунки коштів) для формування оперативної звітності про рух грошових коштів. Комісією було встановлено те, що журнали-ордера за 2017-2018 роки в роздрукованому вигляді відсутні, а ведуться тільки в електронному вигляді (за вказівкою головного бухгалтера ОСОБА_2.). При перевірці на відповідність даних по журналах-ордерах з даними статистичної звітності виявлені деякі розбіжності, а саме: не відповідність дебіторської та кредиторської заборгованості зазначеної в статистичних звітах з даними відображеними в журналах-ордерах підприємства, невідповідність залишків по банках зазначених в статистичній звітності фактичним даним. За висновком акта комісія вбачає в цьому правопорушення, яке тягне за собою кримінальну відповідальність та вважає за необхідне матеріали передати до правоохоронних органів.
Наказом директора ДП "Славутське лісове господарство" від 28.09.2018 №37к ОСОБА_2., заступника директора з фінансово-економічних питань, головного бухгалтера звільнено з роботи по ст. 40п4 КЗпП України (прогули на роботі без поважних причин) з 28.09.2018. Останній день роботи вважати 31.08.2018.
Позивач звернувся до фізичної особи-підприємця Бражука І.Б. з претензією від 16.01.2019 №25, в якій просив повернути безпідставно перераховані кошти в термін 7 робочих днів з моменту отримання претензії.
Відповідачем у матеріали справи надано копії накладних, виписаних ФОП Бражук І.Б. для ДП "Славутське лісове господарство", підписані від імені одержувача ОСОБА_2, зокрема: від 24.10.2017 №24 на суму 99780,00 грн, від 16.10.2017 №22 на суму 99500,00 грн, від 04.09.2017 р. №15 на суму 98900,00 грн, а також відповідних рахунків: від 19.10.2017 №б/н на суму 99780,00 грн, від 10.10.2017 №124 на суму 99500,00 грн, від 31.08.2017 №б/н на суму 98900,00 грн.
У матеріали справи надано довідку позивача, в якій зазначено, що останній не отримував товарно-матеріальних цінностей від ФОП Бражука І.Б. з 01.10.2016 по 31.12.2018; довіреності на право отримання товарно-матеріальних цінностей від ФОП Бражука І.Б. з 01.10.2016 по 31.12.2018 ДП "Славутський лісгосп" не видавав; будь-яких договорів на поставку продукції (послуг) між ФОП Бражук І.Б. та ДП "Славутський лісгосп" з 01.10.2016 по 31.12.2018 не укладалось.
Також у матеріалах справи наявний зведений реєстр перерахування ДП "Славутське лісове господарство" коштів суб'єктам господарювання, від яких не отримано товарів, робіт та послуг за період з 01.01.2016 по 30.09.2018.
Крім того, надано копії балансу (звіту про фінансовий стан) на 31.12.2017 та на 31.12.2018, звіту про власний капітал за 2017 рік та за 2018 рік, звіту про рух грошових коштів (за прямим методом) за 2017 рік та за 2018 рік, звіту про фінансові результати (звіту про сукупний дохід) за 2017 рік, за 2018 рік та за 9 місяців 2019 року, приміток до річної фінансової звітності за 2017 рік та за 2018 рік, звіту про виконання виробничого плану по лісовому господарству за січень-грудень 2018 року.
Позивач, вказуючи на те, що грошові кошти в розмірі 584601,00 гривень, перераховані ним на рахунок відповідача, отримані останнім без достатніх на те правових підстав, на вимогу позивача відповідачем не повернуті, звернувся до суду з позовом про їх стягнення з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України.
Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, суд до уваги бере таке.
Частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч. ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України).
Частиною 1 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Разом з тим, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, а отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi вказаної норми лише за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.
За таких обставин, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна (грошових коштів), стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних.
Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна (грошових коштів) однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна (грошових коштів) відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 08.01.2019 у справі №916/2927/17 та від 14.01.2019 у справі №912/1188/17.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 року №6-88цс13 предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Як убачається з матеріалів справи, позивачем перераховано на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 584601,00 грн, підтвердженням чого є платіжні доручення від 21.10.2016 №1340 в сумі 99421,00 грн із призначенням платежу "за техніку згідно рах.№34 від 18.10.2016р. без ПДВ пров. проц. закуп. не передбачено", від 28.10.2016 р. №1344 в сумі 98000,00 грн ("за техніку згідно рах.№34 від 18.10.2016р. без ПДВ пров. проц. закуп. не передбачено"), від 01.09.2017 №1633 в сумі 98900,00 грн ("за матеріали згідно рах.б/н від 31.08.2017р. без ПДВ пров. проц. закуп. не передбачено"), від 26.09.2017 №1661 в сумі 89000,00 грн ("за матеріали згідно рах.б/н від 20.09.2017р. без ПДВ пров. проц. закуп. не передбачено"), від 13.10.2017 №116 в сумі 99500,00 грн ("за будматеріали згідно рах.№124 від 10.10.2017р. без ПДВ"), від 20.10.2017 №1689 в сумі 99780,00 грн. ("за матеріали згідно рах.354н від 19.10.2017р. без ПДВ пров. проц. закуп. не передбачено") (з урахуванням оплати 99780,00 грн на підставі платіжного доручення від 11.01.2018 №1815, які відповідачем повернуті згідно з платіжним дорученням від 12.01.2018 №158).
Разом з тим відповідачем у матеріали справи надано копії рахунків на оплату ДП "Славутське лісове господарство" за товар, а саме: від 31.08.2017 №б/н на суму 98900,00 грн, від 10.10.2017 №124 на суму 99500,00 грн (у рахунку фактично зазначено про оплату комп'ютерної техніки), від 19.10.2017 №б/н на суму 99780,00 грн, а також накладних, виписаних ФОП Бражук І.Б. для ДП "Славутське лісове господарство" на поставку товару, а саме: від 24.10.2017 №24 на суму 99780,00 грн, від 16.10.2017 №22 на суму 99500,00 грн, від 04.09.2017 р. №15 на суму 98900,00 гривень.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ст. 639 ЦК України).
У ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо його сторони у відповідній формі дійшли згоди у відношенні всіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).
Згідно зі ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч. 2 ст. 642 ЦК України).
Із матеріалів справи слідує, що позивачем здійснено перерахування відповідачу коштів на підставі рахунків від б/н від 31.08.2017, №124 від 10.10.2017, №354н від 19.10.2017, які зазначені в призначенні платежів та копії яких долучено до матеріалів справи. У підтвердження поставки товарів на визначені у вищезазначених рахунках суми та товар відповідачем надано копії накладних, які містять підпис відповідача про передачу та представника позивача про прийняття товарів.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
З аналізу наданих у матеріали справи доказів та враховуючи зміст вищенаведених положень законодавства вбачається, що між сторонами виникли зобов'язальні, зокрема, договірні правовідносини, а саме: з договору поставки, з огляду на що кошти, перераховані позивачем за платіжними дорученнями від 01.09.2017 №1633 в сумі 98900,00 грн, від 13.10.2017 №116 в сумі 99500,00 грн, від 20.10.2017 №1689 в сумі 99780,00 грн отримані відповідачем за наявності правової підстави та у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. 712 ЦК України).
Статтею 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Враховуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що заявлені до стягнення кошти в сумі 298180,00 грн, сплачені відповідно до платіжних доручень від 01.09.2017 №1633, від 13.10.2017 №116, від 20.10.2017 №1689 не можуть бути стягнуті в порядку приписів ст. 1212 ЦК України як безпідставно набуті, оскільки у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України (правова позиція Верховного Суду, викладена у постановах від 08.01.2019 у справі №916/2927/17, від 14.01.2019 у справі №912/1188/17, Верховного Суду України, викладена у постановах від 02.10.2013 у справі №688цс13, від 24.09.2014 у справі №6-122цс14). При цьому правовідносини сторін у цій частині регулюються нормами зобов'язального права, а не статтею 1212 ЦК України, на яку посилається позивач як на підставу позовних вимог.
З огляду на вищезазначене, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 298180,00 грн коштів на підставі ст. 1212 ЦК України.
При цьому щодо посилань позивача на зазначення в акті ревізії від 08.01.2019 про відсутність первинних бухгалтерських документів, судом враховується надання відповідачем засвідчених копій рахунків та відповідних накладних на постачання позивачу товару. Доводи позивача про недійсність та фальсифікацію зазначених документів судом оцінюються критично у зв'язку з ненаданням позивачем належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження цієї обставини. Крім того, зауважується, що відповідні накладні вилучені правоохоронними органами, що підтверджується протоколом тимчасового доступу до речей і документів та описом речей і документів, які були вилучені на підставі ухвали слідчого судді, суду від 21.03.2019.
Також позивач не позбавлений права звернутися до суду з вимогою про перегляд рішення у випадку встановлення у визначеному законодавством порядку факту фальсифікації відповідних документів.
Одночасно звертається увага на те, що в акті ревізії від 08.01.2019 зазначається також і про списання дебіторської заборгованості, яка обліковувалась у бухгалтерському обліку позивача.
Крім того, в контексті зазначеного, судом не беруться до уваги посилання позивача на постанову Верховного Суду від 08.10.2019 у справі №924/173/19, оскільки обставини справи №924/173/19 є відмінними від тих, що виникли між сторонами у цій справі, зокрема, в частині наявності між сторонами договірних відносин та їх належного підтвердження.
Разом з тим матеріали справи не містять і сторонами не надано достатніх, належних і допустимих доказів існування договірних відносин між ними з приводу поставки товарів на суму 286421,00 грн, що сплачена позивачем на рахунок відповідача платіжними дорученнями від 21.10.2016 №1340 в сумі 99421,00 грн, від 28.10.2016 №1344 в сумі 98000,00 грн, від 26.09.2017 №1661 в сумі 89000,00 гривень.
Зокрема, відповідачем не надано будь-яких первинних документів, які би засвідчували факти здійснення господарських операцій (зокрема, рахунків, зазначених у призначеннях платежів, які би свідчили про досягнення сторонами згоди щодо істотних умов договору та виконання зобов'язання з оплати, а саме: №34 від 18.10.2016, б/н від 20.09.2017; накладних чи актів приймання передачі товарів на підтвердження виконання зобов'язання з поставки товару тощо).
При цьому судом враховується, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Суд вважає за необхідне зауважити, що дані бухгалтерського, податкового обліку за відсутності чи наявності належним чином складених первинних документів не можуть слугувати безпосереднім доказом виникнення або відсутності господарських зобов'язань.
З огляду на зазначене судом критично оцінюються посилання відповідача на дані фінансової звітності, бухгалтерського обліку позивача, оскільки такі відомості самі по собі не є підставою виникнення цивільних прав та/чи обов'язків, не містять ознак правочину, про наявність якого стверджує відповідач.
За відсутності правових підстав для перерахування позивачем відповідачу коштів в сумі 286421,00 грн, зокрема, доказів про укладення між сторонами у будь-який спосіб договору та виникнення договірних відносин, які би передбачали зобов'язання позивача сплатити відповідачу кошти в сумі 286421,00 грн за платіжними дорученнями від 21.10.2016 №1340, від 28.10.2016 р. №1344, від 26.09.2017 №1661, суд доходить висновку, що зазначені кошти з урахуванням приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України вважаються такими, що безпідставно набуті відповідачем.
Згідно з ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо виконання неукладеного договору, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Як зазначалося вище, відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
З огляду на зазначене позовні вимоги в частині стягнення 286421,00 грн заявлені позивачем обґрунтовано.
Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 86 ГПК України).
З огляду на зазначені вище обставини справи та положення законодавства, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме: в частині стягнення 286421,00 гривень. У позові в частині стягнення 298180,00 грн належить відмовити з вищенаведених підстав.
Судом враховується, що Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Враховуючи положення ст. 129 ГК України, у зв'язку з частковим задоволенням позову витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Представником позивача подано клопотання (від 30.10.2019) про збільшення попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс у зв'язку з розглядом справи, на 5000,00 грн та, відповідно, стягнення з відповідача, крім 8769,02 грн судового збору, 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
У підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надано:
- договір про надання правової допомоги від 16.09.2019 №7, укладений між адвокатським бюро "Миколи Бровчука" (адвокатське бюро) та державним підприємством "Славутське лісове господарство" (клієнт), згідно з яким клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов'язання надавати йому правову допомогу, в тому числі як позивачу в порядку господарського та цивільного процесуального законодавства в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції (п. 1.1 договору); для надання правової допомоги клієнту адвокатське бюро призначає адвоката Бровчука М.В. (п. 2.6 договору); правову допомогу, що надається адвокатським бюро, клієнт оплачує на умовах повної передоплати в сумі, визначеній у додатках до договору, якщо про інше не домовлено сторонами (п. 4.1 договору);
- додаток від 16.09.2019 №1 до договору про надання правової допомоги від 16.09.2019 №7, відповідно до якої гонорар адвокатського бюро становить 5000 гривень за представлення інтересів клієнта в господарському суді (першої інстанції), справа №924/904/19 за позовом державного підприємства "Славутське лісове господарство" до Бражука І.Б.; клієнт сплачує адвокатському бюро гонорар відповідно до цього договору шляхом здійснення повної попередньої оплати, яка становить 5000 гривень;
- ордер на надання правової допомоги ДП "Славутське лісове господарство" від 16.09.2019 серії ХМ №041108, виданий адвокатським бюро "Миколи Бровчука" на надання правової допомоги за договором №7 від 16.09.2019 адвокатом Бровчуком М.В.;
- посвідчення адвоката України від 05.06.2019 №000304, видане Бровчуку М.В.;
- платіжне доручення від 25.10.2019 №3922 про сплату ДП "Славутське лісове господарство" АБ Миколи Бровчука 5000,00 грн плати за юридичні послуги згідно з рахунком від 22.10.2019 №1.
Представник відповідача просить клопотання позивача про відшкодування витрат на правову допомогу залишити без задоволення з огляду, зокрема на положення ст. 126 ГПК України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина 8 ст. 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19).
Отже, виходячи з положень ст. ст. 126, 129 ГПК України та враховуючи складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, критерії реальності, обґрунтованості та пропорційності заявлених сторонами витрат до предмета спору, з урахуванням його ціни, а також часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про покладення на відповідача 2450,00 грн витрат позивача, пов'язаних з правничою допомогою адвоката. З огляду на зазначене, витрати позивача на правничу допомогу адвоката в сумі 2550,00 грн не підлягають відшкодуванню.
Відповідачем у відзиві на позов також зазначено про очікувані судові витрати на надання правової допомоги адвоката з урахуванням 1 година роботи адвоката - 40% від мінімальної заробітної плати - 1669,20 грн, всього - 10015,20 гривень.
Частиною 8 ст. 129 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Таким чином, з огляду лише на зазначення відповідачем очікуваних судових витрат на надання правової допомоги адвоката, за відсутності заяви про їх стягнення з іншої сторони та надання відповідних доказів, розподіл судових витрат відповідача на надання правничої допомоги адвоката не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 74, 86, 126, 129, 233, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов державного підприємства "Славутське лісове господарство", м. Славута Хмельницької області до Бражука Івана Борисовича , м. Славута Хмельницької області про стягнення 584601,00 гривень задовольнити частково.
Стягнути з Бражука Івана Борисовича , АДРЕСА_1 (ід. номер НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь державного підприємства "Славутське лісове господарство", Хмельницька область, м. Славута, вул. Кузовкова, буд. 1 (код 00993314) 286421,00 грн (двісті вісімдесят шість тисяч чотириста двадцять одну гривню 00 коп.) коштів, 4296,32 грн (чотири тисячі двісті дев'яносто шість гривень 32 коп.) витрат зі сплати судового збору, 2450,00 грн (дві тисячі чотириста п'ятдесят гривень 00 коп.) витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката.
Видати наказ.
У решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Апеляційна скарга подається в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України, з урахуванням п. 17.5 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України.
Повне рішення складено 21.12.2019.
Суддя В.В. Виноградова
Віддрук. 3 прим.: 1 - до справи, 2 - позивачу (30000, Хмельницька область, м. Славута, вул. Кузовкова, 1), 3 - відповідачу (АДРЕСА_2). Всім рек. з пов. про вруч.