10 грудня 2019 року Справа № 915/1261/19
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М. при секретарі судового засідання Ковальжи А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Державного підприємства “Миколаївський морський торговельний порт”, вул. Заводська, 23/14, м. Миколаїв, 54020 (код ЄДРПОУ 01125608)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ”, Громадянський узвіз, 1/1, м. Миколаїв, 54020 (код ЄДРПОУ 32655926)
про стягнення коштів в сумі 12 233 234, 04 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: Бабич В.О., адвокат ордер серія ВЕ № 1002762 від 25.09.2019 року;
від відповідача: Петровський Д.О., адвокат ордер серія МК № 143867 від 18.06.2019 року.
Державне підприємство “Миколаївський морський торговельний порт” звернулось до господарського суду Миколаївської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ” про стягнення грошових коштів у сумі 12 233 234, 04 грн., з яких: 9 362 415, 87 грн. - основна заборгованість за договором оренди нерухомого майна, розташованого за адресою: вул. Заводська, 23/7, м. Миколаїв, яке знаходиться на балансі Державного підприємства “Миколаївський морський торговельний порт” № РОФ-501 від 10.05.2006 року; 2 112 846, 57 грн. - пеня, 176 070, 56 грн. - 3% річних, 581 901, 04 грн. - інфляційні втрати.
І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.04.2019 року справу № 915/1261/19 призначено головуючому судді Алексєєву А.П.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 02.05.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 04.06.2019 року.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 04.06.2019 року відкладено підготовче засідання на 18.06.2019 року.
Ухвалою суду від 18.06.2019 року підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.07.2019 року.
16.07.2019 року розгляд справи по суті не відбувся у зв'язку зі знаходженням головуючого судді у відпустці.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 01.08.2019 року повідомлено учасників справи про призначений судовий розгляд по суті на 22.08.2019 року
На підставі розпорядження в.о. керівника апарату господарського суду Миколаївської області від 22.08.2019 року № 257 у зв'язку із відпусткою по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку головуючого судді Алексєєва А.П. здійснено повторний автоматизований розподіл справи № 915/1261/19.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.08.2019 року справу № 915/1261/19 призначено головуючому судді Олейняш Е.М.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 27.08.2019 року прийнято справу № 915/1261/19 до провадження судді Олейняш Е.М. за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання по справі на 25.09.2019 року.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 25.09.2019 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання по справі на 12.11.2019 року.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 12.11.2019 року закрито підготовче провадження у справі № 915/1261/19 та розгляд справи по суті призначено в судовому засіданні на 10.12.2019 року.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 10.12.2019 року закрито провадження у справі № 915/1261/19 в частині стягнення 431 322, 56 грн. на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору.
В судовому засіданні 10.12.2019 року судом відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
ІІ. ЗАЯВИ ТА КЛОПОТАННЯ У СПРАВІ.
Заяви та клопотання відсутні.
ІІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.
1. Правова позиція позивача.
Підставою позову позивачем зазначено обставини щодо неналежного виконання відповідачем умов договору № РОФ-501 від 10.05.2006 року оренди нерухомого майна, а саме зобов'язань щодо своєчасного внесення орендної плати, внаслідок чого позивачем заявлено до стягнення заборгованість та нараховано відповідачу пеню, 3 % річних та інфляційні втрати. Позовні вимоги обґрунтовані приписами ст. 257, 258, 264, 525, 526, 599, 610, 612, 625, 629 ЦК України та умовами договору.
2. Правова позиція (заперечення) відповідача.
16.05.2019 року до господарського суду Миколаївської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 8111/19), 29.05.2019 року - пояснення (вх. № 8900/19) та заперечення на відповідь на відзив (вх. № 9739/19).
В обґрунтування заперечень відповідач у відзиві на позов, поясненнях та запереченнях зазначає, що:
- відповідач має намір виконувати належним чином зобов'язання за договором № РОФ-501 від 10.05.2006 року та погасити усі наявні суми боргу за договором;
- відповідач був позбавлений можливості, у тому числі через проведення з серпня 2017 року по червень 2018 року (включно) капітального ремонту причалу № 9, здійснювати перевалку вантажів через складські площі за договором № РОФ-501 від 10.05.2006 року, що призвело фактично до зупинення господарської діяльності та виникнення і накопичення кредиторської заборгованості за договором № РОФ-501 від 10.05.2006 року.
Відповідач просить суд:
- застосувати позовну давність до вимог позивача про стягнення штрафних санкцій за період з 31.01.2018 року по 23.04.2018 року;
- відмовити позивачу у стягненні суми штрафних санкцій за період з 31.01.2018 року по 23.04.2018 року у розмірі 990 285, 69 грн., а саме у стягненні: 747 636, 09 грн. - пені, 180 346, 57 грн. - інфляційні, 62 303, 03 грн. - 3 % річних;
- надати відповідачу терміном на 1 (один) рік відстрочку виконання грошового зобов'язання у розмірі 11 011 625, 79 грн., з яких: 9 131 093, 31 грн. сума основного боргу та 1 880 532, 48 грн. сума штрафних санкцій.
ІV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.
Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.
10.05.2006 року між Регіональним відділенням Фонду держмайна України по Миколаївській області (орендодавець) та ТзОВ “Нікморсервіс Ніколаєв” (орендар) укладено договір № РОФ-501 оренди нерухомого майна, розташованого за адресою: вул. Заводська, 23/7, м. Миколаїв, яке знаходиться на балансі державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт» (том 1, арк. 14-19).
Відповідно до п. 11.1 Договору (з урахуванням договору № 3 про внесення змін) цей договір укладено строком на 10 років, що діє з 10.05.2016 року до 09.05.2026 року включно.
До договору між сторонами було укладено договори про внесення змін № 1 від 23.02.2008 року, договір № 2 про знесення змін від 21.12.2011 року, договір № 3 про внесення змін до договору від 08.06.2016 року, відповідно до умов яких сторони неодноразово змінювали розмір орендної плати (том 1, арк. 24-36).
Договори підписані та скріплені печатками сторін.
Умовами договору сторони передбачили наступне.
Відповідно до п. 1.1 Договору (в редакції договору № 3 від 08.06.2016 року) орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Миколаїв, вул. Заводська, 23/7 (далі-майно), згідно з планом розміщення орендованих приміщень (додаток 1 до договору оренди), що перебувають на балансі ДП “Миколаївський морський торговельний порт” (далі - балансоутримувач), а саме:
- будівлю закритого складу № 7 (з адміністративно-побутовими приміщеннями) загальною площею 11626,5 кв.м., з рампою площею 2174,0 кв.м. (літ. «А» за Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, «№ 1» за технічним паспортом (інв. № 3348) (реєстрований номер 01125608.1.БАОПВЛ066) станцією розвантаження вагонів (інв. № 16611) (реєстрований номер 01125608.1.БАОПВЛ562) та підкрановими шляхами довжиною 217,63 п.м. (інв. № 3370) (реєстрований номер 01125608.1.БАОПВЛ566);
- споруда № ІІІ загальною площею 17 600 кв.м. (літ. «ІІІ» за технічним паспортом, (інв. № 411) (реєстрований номер 01125608.1.БАОПВЛ643), яка включає у себе: відкритий склад загальною площею 6848 кв.м. (літ. «ІІІ» за технічним паспортом, (інв. № 411) (реєстрований номер 01125608.1.БАОПВЛ643); відкритий склад загальною площею 10752 кв.м. (літ. «ІІІ» за технічним паспортом, (інв. № 411) (реєстрований номер 01125608.1.БАОПВЛ643).
Загальна площа об'єктів оренди складає 31451 кв.м., загальна вартість визначена згідно з висновком про вартість на 31.05.2016 і становить за незалежною оцінкою 24 796 990 грн.
Майно передається в оренду під складські приміщення та здійснення виробничої діяльності щодо перевалки вантажу.
Відповідно до п. 3.1 Договору (в редакції договору № 3 від 08.06.2016 року) орендна плата визначена за домовленістю сторін і становить без ПДВ за перший місяць розрахунку (травень 2016) 1 132 236 грн.
Відповідно до п. 3.2 Договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
Відповідно до п. 3.4 Договору орендна плата визначається щомісячно згідно з розрахунком розміру плати за оренду майна і перераховується орендарем не пізніше 12 числа місця, наступного за звітним, з урахуванням щомісячного індексу інфляції безпосередньо до державного бюджету на відповідний розрахунковий рахунок УДК у Миколаївській області - у розмірі 70 % орендної плати, балансоутримувачу - у розмірі 30 % орендної плати (додаток 1).
Орендар самостійно розділяє кожен черговий платіж за оренду державного майна та направляє відповідні частини орендної плати безпосередньо до державного бюджету та балансоутримувачу.
Судом встановлено, що на виконання умов договору оренди орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно, розташоване за адресою: вул. Заводська, 23, м. Миколаїв, що перебуває на балансі ДП “Миколаївський морський торговельний порт”, що підтверджується Актом приймання - передачі від 09.06.2006 року з урахуванням часткового повернення майна згідно Акту приймання-передачі від 08.06.2016 року (том 1, арк. 21, 37).
Для проведення оплати позивач виставив відповідачу рахунки на оплату орендних платежів за період користування майном з січня 2018 по лютий 2019 на загальну суму 9 535 567, 59 грн. Крім того, між орендарем та балансоутримувачем щомісячно складались акти наданих послуг (виконаних робіт), які підписано та скріплено печатками (том 1, арк. 44-71).
Рахунки на оплату включають суму щомісячної орендної плати в розмірі 30 % з ПДВ, належної до сплати балансоутримувачу, а також ПДВ на 70 % оренди майна.
Станом на день звернення до суду із даним позовом заборгованість відповідача перед позивачем становила 9 362 415, 87 грн.
В подальшому (після відкриття провадження у справі) відповідачем проведено оплату на загальну суму 431 322, 56 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 853 від 26.04.2019 року на суму 20 000, 00 грн., № 873 від 02.05.2019 року на суму 43 517, 10 грн., № 941 від 07.05.2019 року на суму 7 117, 52 грн., № 942 від 07.05.2019 року на суму 9 365, 38 грн., № 1004 від 11.05.2019 року на суму 50 000, 00 грн., № 1028 від 16.05.2019 року на суму 100 000, 00 грн., № 1029 від 16.05.2019 року на суму 1 322, 56 грн., № 2475 від 30.12.2019 року на суму 80 000, 00 грн. та № 2476 від 03.12.2019 року на суму 120 000, 00 грн. (том 1, арк. 65-66, 238-242, том 2, арк. 144-145).
Отже, заборгованість відповідача перед позивачем становить 8 931 093, 31 грн. (9 362 415, 87 грн. - 431 322, 56 грн.).
Позивач неодноразово звертався до відповідача з претензіями № 06/720 від 29.05.2018 року та № 06/1448 від 26.10.2018 року з вимогами сплатити заборгованість (том 1, арк. 80-81, 84-86).
У відповідь на претензії відповідач направляв позивачу листи № 408 від 02.07.2018 року та № 844 від 13.11.2018 року, в яких відповідач підтверджував свої зобов'язання щодо проведення належної оплати за договором та просив мирним шляхом вирішити існуючі питання та надати можливість добровільно погасити існуючу заборгованість (том 1, арк. 82, 87).
21.12.2018 року відповідачем направлено на адресу позивача гарантійний лист № 1037, в якому відповідач просив погодити графік погашення заборгованості та надати можливість добровільно у позасудовому порядку погасити існуючу заборгованість та зобов'язався за необхідності оформити та надати документи для погодження розстрочки виконання зобов'язання (том 1, арк. 90-95).
У відповідь на гарантійний лист позивач 10.01.2019 року направив на адресу відповідача лист № 06/30, в якому позивач зазначив, що у разі відсутності реальних дій, направлених на погашення передбаченої у графіку погашення заборгованості, позивач буде вимушений вжити всі заходи, в тому числі судові, для захисту своїх прав та інтересів (том 1, арк. 97).
Зазначені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
V. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.
1. Щодо вимоги про стягнення суми основного боргу.
На підставі ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі договору виникло господарське зобов'язання, яке в силу ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічного змісту норма закріплена в ст. 283 ГК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 283 ГК України об'єктом оренди може бути, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення).
Відповідно до ч. 6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1-2, ч. 5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.
Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму.
Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 19 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вказано вище, станом на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем з орендної плати становить 8 931 093, 31 грн. Суду не подано доказів оплати заборгованості в розмірі 8 931 093, 31 грн., строк оплати якої настав, як і не спростовано факту наявності вказаної заборгованості. Судом також враховано, що вказана заборгованість не заперечується відповідачем.
Враховуючи вищевикладене, позовна вимога в частині стягнення 8 931 093, 31 грн. є обґрунтованою, підставною та підлягає задоволенню.
2. Щодо вимоги про стягнення трьох процентів річних та індексу інфляції.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене ст. 625 ЦК України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Верховного Суду України від 23.01.2012 року по справі № 37/64).
Позивачем нараховано відповідачу 176 070, 56 грн. - 3 % річних від суми заборгованості за період з 13.02.2018 року по 16.04.2019 року (том 1, арк. 98-115).
Перевіривши нарахування 3 % річних, судом встановлено, що розрахунок суми 3 % річних у сумі 176 070, 56 грн. є арифметично правильним, таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, фактичним обставинам та матеріалам справи.
Позивачем також нараховано відповідачу 581 901, 04 грн. - індексу інфляції за прострочення виконання грошових зобов'язань, за період з лютого 2018 року по березень 2019 року (включно). Нарахування інфляційних здійснено позивачем по кожному рахунку окремо (том 1, арк. 98-115).
Перевіривши нарахування індексу інфляції, судом встановлено, що позивачем правильно застосовано індекси інфляції, період визначено правильно, нарахування здійснено відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість та підставність вимоги про стягнення 176 070, 56 грн. - 3 % річних та 581 901, 04 грн. - індексу інфляції.
3. Щодо вимоги про стягнення пені.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Відповідно до п. 3.7 Договору орендна плата, перерахована до державного бюджету та балансоутримувачу несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується з урахуванням пені за кожний день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, діючої на період, за який нараховується пеня, враховуючи розмір такої ставки, яка є найбільшою, включаючи день сплати.
Пеня сплачується окремим платіжним дорученням на розрахунковий рахунок основного платежу.
Позивачем нараховано відповідачу 2 112 846, 57 грн. - пені.
Перевіривши розрахунок розміру пені, судом встановлено, що позивачем здійснено нарахування пені за прострочення виконання грошового зобов'язання з січня 2018 року по лютий 2019 року. Нарахування пені здійснено позивачем за період з 13.02.2018 року по 16.04.2019 року по кожному окремому рахунку. Нарахування пені здійснено арифметично правильно відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору по кожному рахунку окремо. Нарахування здійснено позивачем, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Період нарахування визначено позивачем правильно. Детальний розрахунок пені наявний в матеріалах справи (том 1, арк. 98-115).
Отже, нарахування пені в сумі 2 112 846, 57 грн. є обґрунтованим та підставним.
4. Щодо застосування строку позовної давності до позовних вимог про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат.
11.06.2019 року до господарського суду Миколаївської області від відповідача надійшла заява (вх. № 9740/19) про застосування позовної давності до позовних вимог позивача (том 2, арк. 67-69), в якій відповідач просить суд застосувати позовну давність до вимог позивача про стягнення штрафних санкцій за період з 31.01.2018 року по 23.04.2018 року.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Згідно ч. 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.13 року з останніми змінами за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Щодо застосування строку позовної давності до позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.
Відповідно до п. 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” № 14 від 17.12.2013 року до вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до п. 4.3 вищевказаної Постанови № 14 до вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 названого Кодексу).
Позивачем нараховано індекс інфляції за прострочення виконання грошових зобов'язань за період з лютого 2018 року по березень 2019 року (включно) та 3 % річних за період з 13.02.2018 року по 16.04.2019 року.
Враховуючи вищевикладене, у суду відсутні правові підстави для застосування строку позовної давності до позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, оскільки строк позовної давності не пропущено. Отже, позов в частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних підлягає задоволенню.
Щодо застосування строку позовної давності до позовних вимог про стягнення пені.
Відповідно до п. 4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” № 10 від 29.05.2013 року у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.
Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.
Відповідно до п. 4.3 вищевказаної Постанови № 10 якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.
Відповідно до п. 4.4 вищевказаної Постанови № 10 правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. При цьому господарським судом слід мати на увазі таке.
Відповідно до п. 4.4.1 вищевказаної Постанови № 10 у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати:
визнання пред'явленої претензії;
зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору;
письмове прохання відстрочити сплату боргу;
підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір;
письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу;
часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.
Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.
Судом встановлено, що позивач звертався до відповідача з претензіями № 06/720 від 29.05.2018 року та № 06/1448 від 26.10.2018 року з вимогами сплатити заборгованість з урахуванням штрафних санкцій по рахункам, які входять в предмет спору у даній справі (детальний розрахунок штрафних санкцій було наведено позивачем у розрахунках в самих претензіях) (том 1, арк. 80-81, 84-86).
У відповідь на претензії відповідач направив позивачу листи № 408 від 02.07.2018 року та № 844 від 13.11.2018 року, в яких відповідач підтвердив наявність заборгованості (заборгованість та штрафні санкції за договором), гарантував позивачу вжиття заходів для термінової оплати заборгованості, просив мирним шляхом вирішити існуючі питання та надати можливість добровільно погасити існуючу заборгованість (том 1, арк. 82, 87).
21.12.2018 року відповідачем направлено на адресу позивача гарантійний лист № 1037, в якому відповідач просив погодити графік погашення заборгованості та надати можливість добровільно у позасудовому порядку погасити існуючу заборгованість та зобов'язався за необхідності оформити та надати документи для погодження розстрочки виконання зобов'язання (том 1, арк. 90-91). До гарантійного листа відповідачем додано графік погашення заборгованості, в якому передбачено строки погашення й штрафних санкцій (пені) (том 1, арк. 90-95).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про переривання строку позовної давності по позовній вимозі про стягнення пені, яке відбулось в межах строку позовної давності. В цій частині строк позовної давності не сплив. Отже, позовна вимога про стягнення пені в сумі 2 112 846, 57 грн. підлягає задоволенню.
5. Щодо клопотання відповідача про надання відстрочки виконання рішення суду.
Відповідач у відзиві на позов (вх. № 8111/19 від 16.05.2019 року) (том 1, арк. 133-138), поясненнях (вх. № 8900/19 від 29.05.2019 року) (том. 2, арк. 25-27) та у запереченнях (вх. № 9739/19 від 14.06.2019 року) (том 2, арк. 49-58) в обґрунтування клопотання про надання відстрочки виконання рішення суду на 1 рік зазначив, що:
- у 2018 році несвоєчасне перерахування орендної плати сталося за відсутності вини ТзОВ “НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ”, у тому числі через проведення з серпня 2017 року по червень 2018 року (включно) Миколаївською філією Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” Адміністрацією Миколаївського морського порту капітального ремонту Причалу № 9, на якому повинна здійснюватися перевалка вантажів клієнтів через орендовані складські площі із використанням орендованих портальних кранів, з відповідним виконанням навантажувально-розвантажувальних робіт, та через не підтвердження посадовцями Миколаївської філії Державного підприємства “Адміністрації морських портів України” (Адміністрація Миколаївського морського порту) постановки теплоходів клієнтів компанії, що спричинило збитки, недоотримання грошових надходжень, втрату клієнтів.
За вказаними фактами слідчим відділом Заводського відділу поліції ГУ НП в Миколаївській області порушено кримінальне провадження №12017150030004661 внесене до ЄРДР 30.11.2017 року, що підтверджується відповідними повідомленням до прокуратури та національної поліції (том 1, арк. 146-177).
Також, за заявою ТзОВ “НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ” по вказаним фактам 06.02.2018 року Миколаївським обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України було порушено справу №2-26.215/1-2018, за результатом розгляду якої 28.03.2019 року прийнято відповідне Рішення про порушення Державним підприємством “Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України (Адміністрація Миколаївського морського порту) законодавства про захист економічної конкуренції № 4-ріш (том 1, арк. 178-211, 212-237).
Внаслідок вимушеного простоювання, відповідач був позбавлений можливості здійснювати перевалку вантажів, що призвело фактично до зупинення господарської діяльності та виникнення і накопичення кредиторської заборгованості, у тому числі за Договором № РОФ-501 від 10.05.2006 року.
- затримка у виконанні рішення зумолена неможливістю негайного виконання рішення через вимушене простоювання через дії інших осіб;
- відповідач, отримавши заявлену ним відстрочку на рік, зможе без допущення банкрутства розрахуватися з позивачем.
Позивач у відповіді на відзив (вх. № 8707/19 від 27.05.2019 року) просив суд відмовити відповідачу у відстрочці виконання рішення суду (том 2, арк. 16-20).
Розглянувши подане клопотання, суд дійшов висновку про його відмову з огляду на наступне.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 6 ст. 238 ГПК України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про: 1) порядок і строк виконання рішення; 2) надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Відповідно до ч. 4 ст. 331 ГПК України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
За змістом наведених норм, відстрочення та розстрочення є правом, а не обов'язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках та за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Так, згідно зі ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Так, при вирішенні питання про відстрочку виконання рішення суд враховує не тільки можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але й такі ж наслідки для стягувача при затримці виконання рішення.
Із підстав, умов та меж надання відстрочки виконання судового рішення випливає, що безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
У зв'язку з тим, що відстрочка виконання рішення продовжує період відновлення порушеного права позивача при її наданні необхідно враховувати закріплені в нормах національного матеріального права та Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, допустимі межі надання такої відстрочки.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі “Чижов проти України” зазначено, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
У той же час, зважаючи на те, що 1) виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); 2) невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року № 11-рп/2012); 3) відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини (надалі - Суд) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); 4) за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V), суд, який надає відстрочку виконання рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача, як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.
Суд зазначає, що вчинення третіми особами дій, що перешкоджають веденню відповідачем господарської діяльності не є виключною підставою, в розумінні ч. 3 ст. 331 ГПК України для відстрочення виконання рішення суду.
Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ч. 1 ст. 42 ГК України).
Крім того, судом також враховано, що відповідачем не надано доказів того, що у відповідача з'явиться можливість виконати рішення через 1 рік, не доведено наявності конкретних обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
При вирішенні питання судом також враховано тривалість невиконання зобов'язання боржником, починаючи з січня 2018 року, що становить майже два роки.
Таким чином, сукупність зазначених обставин свідчить про відсутність підстав для відстрочення виконання рішення у даній справі, у зв'язку з чим, судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про відстрочення виконання судового рішення.
Враховуючи, що провадження у даній справі в частині позовних вимог закрито, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Судовий збір в розмірі 177 028, 67 грн. згідно ст. 129 ГПК України слід відшкодувати позивачу з відповідача.
Керуючись ст. ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “НІКМОРСЕРВІС НІКОЛАЄВ”, Громадянський узвіз, 1/1, м. Миколаїв, 54020 (код ЄДРПОУ 32655926) на користь позивача Державного підприємства “Миколаївський морський торговельний порт”, вул. Заводська, 23/14, м. Миколаїв, 54020 (код ЄДРПОУ 01125608):
- 8 931 093, 31 грн. (вісім мільйонів дев'ятсот тридцять одна тисяча дев'яноста три грн. 31 коп.) - суми заборгованості по орендній платі за договором № РОФ-501 оренди нерухомого майна, розташованого за адресою: вул. Заводська, 23/7, м. Миколаїв, яке знаходиться на балансі Державного підприємства “Миколаївський морський торговельний порт”, укладеного 10.05.2006 року, з подальшими змінами та доповненнями;
- 176 070, 56 грн. (сто сімдесят шість тисяч сімдесят грн. 56 коп.) - 3 % річних;
- 581 901, 04 грн. (п'ятсот вісімдесят одна тисяча дев'ятсот одна грн. 04 коп.) - індексу інфляції;
- 2 112 846, 57 грн. (два мільйони сто дванадцять тисяч вісімсот сорок шість грн. 57 коп.) - пені;
- 177 028, 67 грн. (сто сімдесят сім тисяч двадцять вісім грн. 67 коп.) - витрат по сплаті судового збору.
3. Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складено 20.12.2019 року.
Суддя Е.М. Олейняш