18 грудня 2019 року м. Дніпросправа № 317/2404/19
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),
суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,
за участю секретаря судового засідання Комар Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою поліцейського 2 батальйону 2 роти Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції Колісової Катерини Віталіївни
на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 27 серпня 2019 року (суддя Громової І.Б., м. Запоріжжя) у справі № 317/2404/19
за позовом ОСОБА_1
до поліцейського 2 батальйону 2 роти Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції Колісової Катерини Віталіївни
про скасування постанови, -
встановив:
У липні 2019 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати дії поліцейського 2 батальйону 2 роти Управління патрульної служби в Запорізькій області Колісової Катерини Віталіївни щодо складання постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАВ №1290267 від 03 липня 2019, протиправними;
- скасувати постанову серії ЕАВ №1290267 від 03.07.2019 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, відносно ОСОБА_1 , за ч.1 ст.122 КУпАП. у вигляді штрафу в розмірі 255 гривень;
- провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст.122 КУпАП закрити.
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 27 серпня 2019 року у позов задоволено. Рішення мотивовано тим, що відповідачем у встановленому порядку не доведено належними та допустимими доказами факт порушення позивачем п.п. 12.4 Правил дорожнього руху, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. №1306 (далі - ПДР).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі позивач посилається на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зазначає, що судом першої інстанції відзив на позовну заяву було отримано 20.08.2019 року, тобто до початку розгляду справи по суті. У зв'язку з цим не зрозуміло, чому суд першої інстанції не переніс розгляд справи для отримання позивачем відзиву на позовну заяву.
Важливим для провадження у справах про адміністративні правопорушення є характерний специфічний вид доказу - безпосереднє спостереження осіб, уповноважених на складання протоколу про адміністративні правопорушення і проведення адміністративного розслідування. Відповідний висновок підтверджується ст. 280 КУпАП.
Підставою для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності було вчинення нею правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Факт вчинення позивачем інкримінованого йому правопорушення було виявлено відповідачем візуально під час несення служби по охороні публічного порядку в м. Запоріжжі та здійсненні нагляду за дорожнім рухом.
Враховуючи, що фактично ОСОБА_1 вчинила адміністративне правопорушення, у суду не було підстав для задоволення позову.
Зазначає, що оскаржувана позивачем постанова ЕАВ № 1290267 від 03.07.2019 у справі про адміністративне правопорушення винесена відповідачем щодо позивача правомірно, на законних підставах, з дотриманням вимог ст. ст. 7, 27, 33, 38, 222, 283, 285 КУпАП та є такою, що скасуванню не підлягає.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову.
Відзиву на апеляційну скаргу позивача до суду не надходило; представники сторін по справі, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що 03.07.2019 року поліцейським 2 батальйону 2 роти Управління патрульної служби в Запорізькій області Колісовою Катериною Віталіївною винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАВ № 1290267, відносно ОСОБА_1 щодо скоєння останньою правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Відповідно до постанови серії ЕАВ № 1290267 водій ОСОБА_1 03.07.2019 року о 15:35:09 год. в м. Запоріжжі по вул. Миколи Ласточки, 10в, керуючи транспортним засобом в населеному пункті, перевищила встановлені обмеження руху більше як на 20 км/год., а саме рухалась зі швидкістю 82 км/год. (вимірювання проводилось приладом TRUCAM ТС 000549), чим порушила п. 12.4 ПДР, ч. 1 ст. 122 КУпАП. На водія ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 255 грн.
Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову, оскільки:
- постанова серії ЕАВ № 1290267 від 03.07.2019 р. не відповідає вимогам діючого законодавства, оскільки постанова не містить роз'яснення щодо порядку її оскарження, що, на думку суду, суттєво порушує права особи, притягнутої до адміністративної відповідальності;
- адреса вчинення правопорушення зазначена невірно, оскільки на території міста Запоріжжя немає вулиці з назвою «Миколи Ласточки», а є лише вулиця «Миколи Ласточкина»;
- під час розгляду справи відповідач обмежився лише оголошенням суті правопорушення, яке, на його переконання, скоїла позивач ОСОБА_1 , а також роз'ясненням порядку та строку сплати штрафу, порядку та строку оскарження постанови в справі про адміністративне правопорушення;
- всупереч вимогам КУпАП та Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС від 07.11.2015 р. № 1395, відповідач порушив порядок розгляду справи. Відповідач не роз'яснив права особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, а також не надав можливість заявити клопотання, зокрема право на забезпечення участі у розгляді справи захисника;
- відповідачем не спростовано твердження позивача про те, що хоча розгляд справи про адміністративне правопорушення було проведено працівником поліції чоловічої статті, проте, оскаржувана складена іншим працівником жіночої статі;
- фабула постанови не містить відомостей стосовно дорожнього знаку, яким обмежена швидкість на даному відділку дороги та не містить відомостей про встановлений знак 5.70 ПДР. Стороною відповідача не спростовано твердження позивача, що такий знак не було встановлено, а пристрій для вимірювання швидкості не було закріплено статично.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог позивача, проте, за інших підстав.
Відповідно до п. 12.4 ПДР у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Поза населеними пунктами на всіх дорогах та на дорогах, що проходять через населені пункти, позначені знаком 5.47, дозволяється рух із швидкістю:
а) автобусам (мікроавтобусам), що здійснюють перевезення організованих груп дітей, легковим автомобілям з причепом і мотоциклам - не більше 80 км/год.;
б) транспортним засобам, якими керують водії із стажем до 2 років, - не більше 70 км/год;
в) вантажним автомобілям, що перевозять людей у кузові, та мопедам, - не більше 60 км/год;
г) автобусам (за винятком мікроавтобусів) - не більше 90 км/год;
ґ) іншим транспортним засобам: на автомобільній дорозі, що позначена дорожнім знаком 5.1 - не більше 130 км/год., на автомобільній дорозі з окремими проїзними частинами, що відокремлені одна від одної розділювальною смугою - не більше 110 км/год., на інших автомобільних дорогах - не більше 90 км/год (п. 12.6 ПДР).
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Пунктом 1 ст. 247 КУпАП передбачено, що обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення, а наявність такої події доводиться шляхом надання доказів.
Згідно з ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функцію відеозапису.
Стаття 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї (п. 1 ст. 32), неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом. Проте, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (п. 45 рішення у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 р.; п. 75 рішення у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 р.; п. 52 рішення у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р.).
Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви, щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
З матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції під час прийняття рішення не було прийнято до розгляду наданого відповідачем відзиву відповідача. Оскільки відповідачем не додано зазначену в додатках довіреність на представника, що підтверджується актом № 5/237/2019 від 20.08.2019 р. складеним канцелярією суду. Крім того, в порушення вимог ст. 162 КАС України до відзиву не додано підтвердження надсилання його іншим сторонам по справі.
Дійсно, відповідно до ч. 3 ст. 162 КАС України копія відзиву та доданих до нього документів повинна бути надіслана (надана) іншим учасникам справи одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду.
Проте, ст. 162 КАС України не передбачено процесуальних наслідків ненадання доказів надіслання позивачу копії відзиву. Тому, на думку, колегії суддів, судом першої інстанції помилково не були прийняті до уваги доводи та докази, надані відповідачем в обґрунтування правомірності прийнятої постанови.
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що відповідно до ст. 40 Закону України «Про національну поліцію» поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
З матеріалів справи вбачається, що лазерний вимірювач швидкості LTI 20/20 TruCAM, що використовувався під час фіксації вчиненого позивачем адміністративного правопорушення, зареєстрований в Державному реєстрі засобів вимірювальної техніки за номером УЗ197-12, затверджений сертифікатом №UA-MI/1-2903-2012, виданим Міністерством економічного розвитку і торгівлі України 29.08.2012 року. Міжповірочний інтервал становить не менше року.
Серійний номер лазерного вимірювача швидкості LTI 20/20 TruCAM, що використовувався для фіксації вчиненого позивачем адміністративного правопорушення - ТС000549.
Відповідач у відзиві на позов зазначив, що наразі єдиною вимогою діючого законодавства до засобів вимірювальної техніки, яке вже введено в експлуатацію, є необхідність здійснення повірки.
До відзиву відповідачем було доданої копії сертифікатів від 06.12.2018 року та від 14.12.2018 року про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки.
Проте, у зазначених сертифікатах вказані інші номери LTI 20/20 TruCAM: ТС000571 та ТС000607.
Отже, відповідач не довів суду правомірність використання LTI 20/20 TruCAM № ТС000549, а тому надана відповідачем фото та відеофіксація вчиненого правопорушення не можуть бути прийняті у якості належних та допустимих доказів порушення позивачем п. 12.4 ПДР.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог позивача, оскільки відповідач не довів суду належними та допустимими доказами правомірність свого рішення.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу поліцейського 2 батальйону 2 роти Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції Колісової Катерини Віталіївни залишити без задоволення.
Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 27 серпня 2019 року у справі № 317/2404/19 залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О.М. Панченко
Суддя С.М. Іванов
Суддя В.Є. Чередниченко