20 грудня 2019 року м. Кропивницький Справа № 340/3156/19
Кіровоградський окружний адміністративний суд, у складі судді Хилько Л.І., розглянувши у порядку (спрощеного) письмового провадження адміністративну справу
за позовом:
ОСОБА_1 (національний паспорт серії НОМЕР_1 виданий Долинським РВ УМВС України в Кіровоградській області 26.07.1999 року; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 )
до відповідача:
Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольги Леонідівни (адреса: вул. Окіпної Раїси, буд. 4-А, офіс 35-Б, м. Київ, 02002)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (код ЄДРПОУ 23494714; адреса: вул. Велика Васильківська, 100, м. Київ, 03150)
про визнання протиправною та скасування постанови, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольги Леонідівни ВП №60702704 від 25.11.2019 року про відкриття виконавчого провадження та стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерне товариство «Альфа-Банк» заборгованість в розмірі 16 263,33 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постанова приватного виконавця виконавчого округу міста Києва про відкриття виконавчого провадження №60702704 від 25.11.2019 року винесена з порушенням приписів статті 24 Закону України «Про виконавче провадження», так як виконавче провадження відкрито не за місцем проживання, перебування боржника або знаходження її майна з порушенням правил територіальної діяльності.
Ухвалою суду від 10.12.2019 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с.1).
16.12.2019 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, у якому відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування відзиву зазначено, що стягувачем було надано заяву про примусове виконання рішення із зазначенням місця знаходження майна боржника (грошових коштів) - карткового рахунку № НОМЕР_3 , відкритого в АТ «Альфа-Банк», який розташований за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100. Тобто, як стверджує відповідач, ОСОБА_1 є власником карткового рахунку та наявних на ньому грошових коштів. Відповідно в даному випадку порушення Закону України “Про виконавче провадження” відсутнє, оскільки майно боржника (грошові кошти) перебуває у м. Києві, а відповідно до статті 24 Закону України “Про виконавче провадження” приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника (а.с.28-30).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Акціонерне товариство «Альфа-Банк» своїм правом на подання письмових пояснень щодо даного адміністративного позову не скористалась.
16.12.2019 року відповідною ухвалою вирішено судом здійснити подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.
Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (пункт 10 частини першої статті 4 КАС України).
Дослідивши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Предметом спору в даній справі є законність та обґрунтованість дій приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольги Леонідівни при винесенні постанови від 25.11.2019 року про відкриття виконавчого провадження ВП №60702704.
При вирішенні даного спору суд враховує наступні фактичні обставини справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією паспорта (а.с.9-11).
Акціонерне товариство «Альфа-Банк» звернулося із заявою вих. №122645 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольги Леонідівни про примусове виконання рішення із зазначенням місця знаходження майна боржника (грошових коштів) - карткового рахунку № НОМЕР_3 в валюті гривня, відкритого в Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (а.с.31).
Відповідно до змісту вказаної заяви, у відповідності до вимог ст.ст. 3, 4, 19, 24, 28, 68, п.1 ч.1 ст.26, та ч.2 ст.56 Закону України «Про виконавче провадження», третя особа просила відкрити за місцезнаходженням майна (грошових коштів) боржника - ОСОБА_1 , виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хари Н.С. за №26789 від 11.11.2019 року про стягнення з боржника - ОСОБА_1 коштів у розмірі 16 263,33 грн.
У випадку встановлення доходу боржника - ОСОБА_1 , третя особа просила звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового стягнення щодо його майна та без перевірки його майнового стану за місцем проживання (перебування) боржника.
Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Юхименко О.Л. за результатами розгляду такої заяви, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №60702704 про примусове виконання виконавчого напису №26789 від 11.11.2019 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. про стягнення з боржника - ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість у розмірі 16 263,33 грн. (а.с.12).
Не погоджуючись із винесенням такої постанови, вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду за захистом порушеного, на його думку, права.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
За змістом положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто, для відновлення порушеного права в зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав. Порушення вимог Закону рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (ч.1 ст. 5 КАС України).
Тобто, виходячи з аналізу вищезазначеної правової норми, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.
Визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цією дією.
Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти повинні відповідати їй (ст. 8). На ці обставини неодноразово вказував Конституційний Суд України у своїх рішеннях, зокрема, рішенні №7-рп/2003 від 10.04.2003 року, рішенні №9-рп/2004 від 07.04.2004 року, рішенні №1-рп/2007, рішенні №19-рп/2008 від 02.10.2008 року.
При прийнятті рішення по цій справі суд керується принципами адміністративного судочинства, зокрема, принципом офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого суд не обмежується тільки документами та заявами про докази, які внесені сторонами, а також здійснює дослідження обставин у справі за власною ініціативою, у т.ч. з метою реалізації завдань адміністративного судочинства.
Згідно статті 287 КАС України - учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Суб'єкт владних повноважень це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або надання адміністративних послуг.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України “Про виконавче провадження” №1404-VІІІ від 02.06.2016 року із наступними змінами.
Статтею 1 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У відповідності до частин 1, 3 статті 18 Закону України “Про виконавче провадження” виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до статті 5 Закону України “Про виконавче провадження” примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно частини першої статті 27 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» фізичні або юридичні особи мають право вільного вибору приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначеного Законом України “Про виконавче провадження”.
Суб'єкт владних повноважень має діяти виключно в межах та у спосіб, що встановлені законом, оскільки він виконує державні функції, і лише держава шляхом законодавчого регулювання визначає його завдання, межі його повноважень та спосіб, у який він здійснює ці повноваження. Розширене тлумачення суб'єктом владних повноважень способів здійснення своїх повноважень не допускається.
За правилами частин першої та другої статті 24 Закону України “Про виконавче провадження” виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи, за місцезнаходженням боржника-юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятись ним на всій території України.
Частиною першою статті 19 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено, серед іншого, право вибору пред'явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 цього Закону віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців, належить стягувачу.
Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника (ч. 2 ст. 24 Закону).
Матеріалами справи підтверджено, що позивач - ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією паспорта (а.с.9-11).
З матеріалів виконавчого провадження судом встановлено, що місце проживання боржника ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 , тобто, вказана інформація про місце проживання була відома відповідачу.
Отже, з вказаного слідує, що відповідачем не додержано вимоги статті 24 Закону України “Про виконавче провадження” та без достатніх на те правових підстав відкрито виконавче провадження не за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи або знаходження її майна, а в іншому виконавчому окрузі.
Суд доходить висновку, що відповідач протиправно всупереч чинного законодавства прийняв до виконання виконавчий документ з порушенням правил територіальної діяльності приватних виконавців за наявності в нього достовірної інформації про місце проживання та перебування боржника (позивача) в іншому виконавчому окрузі.
Приймаючи рішення про відкриття виконавчого провадження, відповідач керувався тим, що кошти позивача, які знаходяться на картковому рахунку, відкритому в АТ "Альфа-Банк", є майном, фактичним місцезнаходженням якого є адреса фінансової установи (м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, м. Київ), а тому відповідач вважає, що під час прийняття виконавчого документа до виконання про стягнення з ОСОБА_1 коштів, ним не було порушено вимог статті 24 Закону України “Про виконавче провадження”.
Слід зазначити, що за вищевказаною адресою знаходиться і стягувач у виконавчому провадженні ВП №60702704.
Відповідно до пункту 1.27 статті 1 закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Згідно статті 3 наведеного Закону кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).
Статтею 7 вказаного Закону передбачено, що банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу) та кореспондентські рахунки.
Картковий рахунок - це банківський поточний картковий рахунок Клієнта, який відкривається на договірній основі для обліку грошових коштів Клієнта та здійснення розрахунково-касових операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України. По картковому рахунку проводиться облік операцій за платіжними картками Клієнта.
Суд вважає, що у даному випадку місцезнаходженням майна є не місце розташування самого банку, де відкритий рахунок, а самі банківські рахунки чи електронні гаманці, на яких обліковуються кошти та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою відповідних платіжних інструментів, однак такі рахунки або електронні гаманці не є майном у розумінні положень статті 190 Цивільного кодексу України, оскільки вони не є окремими речами чи їх сукупністю, а фактично вони є засобом обліку руху грошових коштів та призначені для виконання клієнтами платіжних систем певних операцій.
Статтею 190 Цивільного кодексу України передбачено, що майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (ст.179 цього ж Кодексу).
Пунктами 3.1, 3.2 ст.3 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” від 05.04.2001 року № 2346-ІІІ (зі змінами) встановлено, що кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Грошові знаки випускаються у формі банкнот і монет, що мають зазначену на них номінальну вартість.
Поняття “картковий рахунок” було передбачено Постановою НБУ від 19.10.2005 р. “Про затвердження Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням” №137, яке втратило чинність на підставі Постанови НБУ №223 від 30.04.2010 р.
При цьому, жодним нормативно-правовим актом не передбачено, що “картковий рахунок” є майном в розумінні статті 190 Цивільного кодексу України. Так само, не передбачено й визначення місцезнаходження “карткового рахунку” за місцем знаходження будь-якого банку.
При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів, що на картковому рахунку № НОМЕР_3 відкритому в АТ “Альфа-Банк”, знаходяться грошові кошти, що давало би підстави вважати їх майном боржника, відповідно, місцезнаходженням майна боржника.
При цьому, відповідач в обґрунтування своєї позиції як суб'єкта владних повноважень посилається на позицію Верховного суду викладену у постанові від 10.09.2018 року у справі №905/3542/15.
Так, в пункті 19 Постанови Верховного Суду № 905/3542/15 від 10.09.2018 року зазначено: частина 3.1. статті 3 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” передбачено, що кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Згідно з частинами 6.1, 6.2 статті 6 вказаного закону банки мають право відкривати рахунки резидентам України (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам), нерезидентам України (юридичним особам-інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам). Особи, визначені в пункті 6.1 цієї статті, мають право відкривати рахунки в будь-яких банках України відповідно до власного вибору для забезпечення своєї господарської діяльності і власних потреб.
При цьому, суд не бере до уваги зазначені правові висновки, а посилання відповідача вважає безпідставними, оскільки вказана постанова прийнята щодо інших правовідносин і в ній Верховним Судом надана оцінка правовідносинам щодо правомірності накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на банківських рахунках боржника, а не щодо відкриття виконавчого провадження за місцезнаходженням карткового рахунку боржника за відсутністю доказів про наявність на цьому рахунку грошових коштів.
Разом з тим, суд зазначає, що безготівкові кошти розглядаються у доктрині банківського права як такі, що можуть бути об'єктом права власності внаслідок юридичної фікції, яка передбачає також визнання того, що безготівкові кошти знаходяться на відповідному рахунку у банку. Відкинути цю юридичну фікцію у цій справі означало б, що безготівкові кошти є недосяжним для звернення на них стягнення, оскільки слід було б визнати, що вони одночасно всюди і ніде не знаходяться, тобто не мають місцезнаходження, інформація про яке є необхідною при вчиненні виконавчих дій і зазначається під час арешту цього майна. Можливість ініціювати операції стосовно безготівкових коштів в іншому місці, окрім як у банку, у якому відкрито відповідний рахунок, не суперечить цій юридичній фікції, яка закріплена також у Законі України «Про виконавче провадження», у якому йдеться про «кошти, які перебувають на рахунках боржника у банках».
При цьому, суд не приймає до уваги посилання відповідача на лист Міністерства юстиції України від 11.06.2018 року, оскільки даний лист містить роз'яснення про те, що приватний виконавець дійсно може приймати виконавчі документи за місцезнаходженням саме грошових коштів боржника, у тому числі коштів, які знаходяться на рахунках боржника в банках та інших фінансових установах. Тобто, вказане роз'яснення не містить інформації щодо можливості прийняття виконавчих документів за місцезнаходженням лише карткових рахунків боржника.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольги Леонідівни про відкриття виконавчого провадження №60702704 від 25 листопада 2019 року.
Згідно вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час розгляду справи відповідач доводи позивача не спростував.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
В матеріалах справи містяться докази понесення ОСОБА_1 витрат по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн. (а.с.8).
Отже, відшкодуванню підлягають витрати понесені позивачем у розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольги Леонідівни.
Представником позивача в адміністративному позові вказано на понесенні витрат на правову допомогу орієнтовно у розмірі 3 000,00 грн., наголошено, що докази щодо остаточного розміру витрат, будуть надані до суду в строк визначений статтею 139 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною першою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 у справі №1-23/2009, суд вказав, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, до правової допомоги належать: консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.
Відповідно до положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 р. №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження витрат на правничу допомогу уповноваженим представником позивача надано: заяву про стягнення з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольги Леонідівни витрат на правничу допомогу у сумі 2 300,00 грн. (а.с.56-60); копію ордеру на від 09.12.2019 року (а.с.62); копію додаткової угоди до договору про надання професійної правничої допомоги від 15.12.2019 року (а.с.63); розрахунку до договору про надання професійної правничої допомоги від 09.12.2019 року (а.с.64); акт приймання-передачі до договору про надання професійної правничої допомоги від 15.12.2019 року (а.с.65); квитанцію до прибуткового касового ордера №94 від 15.12.2019 року (а.с.66), згідно яких понесені витрати на правничу допомогу склали всього 2 300,00 грн..
Відтак, ці витрати підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 90, 139, 242- 246, 250, 251, 255, 260-263, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (національний паспорт серії НОМЕР_1 виданий Долинським РВ УМВС України в Кіровоградській області 26.07.1999 року; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольги Леонідівни (адреса: вул.Окіпної Раїси, буд. 4-А, офіс 35-Б, м. Київ, 02002), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (код ЄДРПОУ 23494714; адреса: вул. Велика Васильківська, 100, м. Київ, 03150) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольги Леонідівни ВП №60702704 від 25.11.2019 року про відкриття виконавчого провадження та стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерне товариство «Альфа-Банк» заборгованість в розмірі 16 263,33 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (національний паспорт серії НОМЕР_1 виданий Долинським РВ УМВС України в Кіровоградській області 26.07.1999 року; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольги Леонідівни (адреса: вул. Окіпної Раїси, буд. 4-А, офіс 35-Б, м. Київ, 02002).
Стягнути на користь ОСОБА_1 (національний паспорт серії НОМЕР_1 виданий Долинським РВ УМВС України в Кіровоградській області 26.07.1999 року; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) з державного бюджету за рахунок бюджетних асигнувань Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольги Леонідівни (адреса: вул. Окіпної Раїси, буд. 4-А, офіс 35-Б, м. Київ, 02002) понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2300,00 (дві тисячі триста) грн..
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 10-денний строк з дня отримання повного тексту його копії.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Л.І. Хилько