ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.12.2019Справа № 910/13886/19
За позовом Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області
до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» Ірклієнко Юрія Петровича
про зобов'язання вчинити дії
Суддя Карабань Я.А.
Секретар судового засідання Саницька Б.В.
представники учасників справи:
від позивача: Зубарєва С.В.
від відповідача: Галдецька Ю.В.
Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (надалі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» Ірклієнко Юрія Петровича (надалі - відповідач), в якому просить суд поновити строк звернення до суду з позовом та зобов'язати відповідача внести кредиторську вимогу Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області на суму 10 695, 65 грн до реєстру вимог кредиторів.
Позовні вимоги, обґрунтовані тим, що в зв'язку з ліквідацією відповідача позивачу не було перераховано кошти фізичних осіб за надані їм адміністративні послуги в загальному розмірі 10 695, 65 грн, у зв'язку з чим місцевому бюджету завдано збитків на вказану суму. Також зазначає, що ним не пропущено строк позовної давності, оскільки про порушення свого права позивачу стало відомо 10.10.2016, тобто після отримання відмови відповідача про включення вимог до реєстру кредиторів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2019 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня вручення даної ухвали.
05.11.2019 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/13886/19, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 04.12.2019.
29.11.2019 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній заперечує проти задоволення позову з посиланням на те, що банком було виконано розпорядження клієнтів та перераховано кошти на рахунок позивача на підтвердження чого були надані копії заявок на переказ готівки, квитанцій та меморіальних ордерів. Також зазначив, що позивачем було пропущено строк звернення до суду та не надано доказів поважності пропуску такого строку, в зв'язку з чим у задоволенні позову просив відмовити.
У підготовче засідання 04.12.2019 з'явився представник відповідача, позивач у засідання не з'явився, повідомлений про дату, час і місце судового засідання належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2019 підготовче засідання відкладено на 18.12.2019.
17.12.2019 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли письмові пояснення щодо неможливості надання документів.
18.12.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшли заява про зменшення позовних вимог до 10 692, 65 грн, оскільки при підготовці позову було допущено помилку, а також письмові пояснення щодо зазначеної помилки.
У підготовче засідання 18.12.2019 з'явились представники позивача та відповідача. Протокольною ухвалою судом було прийнято заяву позивача про зменшення позовних вимог.
Враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, відсутність інших клопотань, заяв від сторін, суд, протокольною ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті в той же день.
Представник позивача в судовому засіданні надала пояснення по суті позовних вимог, позов просила задовольнити, представник відповідача заперечувала проти задоволення позову.
У судовому засіданні 18.12.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
Відповідно до положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінетів Міністрів України від 20.08.2014 №360 Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, основним завданням якої є реалізація державної політики у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, та яка здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи ДМС.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2007 №795 «Про затвердження переліку платних послуг, які надаються підрозділами Міністерства внутрішніх справ, Національної поліції та Державної міграційної служби, і розміру плати за їх надання» ДМС справляє плату за надання адміністративних послуг з оформлення та видачі юридичним та фізичним особам документів, визначених ст.13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», уключаючи вартість бланків зазначених документів, вартість відповідних адміністративних послуг.
Позивачем у період 2014 -2016 років відповідно до вищевказаної постанови фізичним особам надавалися адміністративні послуги та видача документів, оплата за які здійснювалася через відділення банків, відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Так, позивач вказує, що ним, з метою здійснення контролю за надходженнями коштів до державного та місцевих бюджетів, проведено, починаючи з 01.01.2014, звірку щодо повноти надходження коштів від банківських установ, перерахованих населенням за надані адміністративні послуги та документи, які видаються при наданні таких послуг, за результатами якої встановлено, що відповідачем не перераховано кошти на загальну суму 10 692,65 грн за надані послуги фізичним особам.
18.12.2015 рішенням Виконавчої дирекції ФГВФО №230 розпочато процедуру ліквідації ПAT «Банк «Фінанси та Кредит» з 18.12.2015.
21.09.2016 за вихідним №9/17327 позивачем було направлено відповідачу вимогу кредитора про перерахування 10 695,65 грн.
Листом від 05.10.2016 № 3-131100/10936 позивачу відмовлено щодо включення його вимог до реєстру вимог кредиторів, оскільки останнім пропущено тридцяти денний строк для подачі такої вимоги.
Таким чином, позивач вказує, що внаслідок не надходження коштів від відповідача місцевим бюджетом недоотримано кошти від надання адміністративних послуг та за бланкову продукцію, чим завдано збитки в сумі 10 692,65 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 54 частини 1 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» кредитор - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до банку щодо його майнових зобов'язань.
Незадоволені вимоги кредиторів до Банку задовольняються в порядку ст.ст. 45, 49, 52 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Відповідно до ч. 2 ст. 49 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону Фонд здійснює такі заходи:
1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення;
2) відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів;
3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно- правовими актами Фонду.
За змістом ч.3 ст. 49 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду.
Згідно з пунктом 4.25 розділу 4 Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 року №2 (далі - Положення від 05.07.2012 року №2), реєстр вимог подається до Фонду на пронумерованих, прошнурованих (прошитих) аркушах та засвідчується підписом уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку і відбитком печатки банку.
Згідно з пунктом 4.26 Положення від 05.07.2012 року №2 реєстр акцептованих вимог кредиторів підлягає затвердженню виконавчою дирекцією Фонду.
Частиною 2 статті 45 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних передбачено, що Фонд здійснює опублікування відомостей про ліквідацію банку та уповноваженої особи Фонду у газетах «Урядовий кур'єр» або «Голос України» не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
З урахуванням приписів ст. 45 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» заходи з підготовки задоволення вимог кредиторів розпочинаються з дня опублікування відомостей про ліквідацію банку в газеті "Урядовий кур'єр" або "Голос України" не пізніше ніж через сім днів з дня початку процедури ліквідації банку.
Постановою Правління НБУ від 17.12.2015 № 898 було відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк "Фінанси та кредит", у зв'язку з чим виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 18.12.2015 № 230 про початок здійснення процедури ліквідації банку та призначено Уповноважену особу.
Інформацію про ліквідацію було розміщено на офіційному сайті Фонду 23.12.2015 та була оприлюднено у газеті "Голос України" № 242 (6242) від 23.12.2015, вимоги кредиторів приймалися протягом 30 днів з дня опублікування вказаного оголошення.
Так із вказаної дати протягом 30 днів позивач мав можливість звернутись з грошовими вимогами до Банку, тобто до 21.01.2016.
Відповідно до ч.5 ст. 45 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку.
Згідно п. 3 ч. 2 ст.46 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав.
За приписами ч. 1 ст. 49 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.
21.09.2016 за вихідним №9/17327 позивачем було направлено до відповідача вимогу кредитора про перерахування 10 692,65 грн.
Враховуючи, що кредиторська вимога позивача була подана з пропуском строку на заявлення кредиторами своїх вимог, така вимога вважається погашеною та не підлягає розгляду в процедурі ліквідації відповідача.
Системний аналіз положень Закону дає підстави стверджувати про те, що порушення кредитором установленого тридцяти денного строку для звернення з вимогами про забезпечення відшкодування коштів (в т.ч. за вкладами у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом) виключає наявність правових підстав для їх прийняття уповноваженою особою Фонду за умови дотримання Фондом порядку оповіщення кредиторів про ліквідацію банку.
Крім того, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що встановлений ч. 5 ст. 45 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» 30-денний строк для подачі кредиторами вимог до банку є граничним та поновленню чи відновленню не підлягає.
З урахуванням того, що позивач звернувся до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб із заявою про визнання вимог до Банку лише 21.09.2016, строк на заявлення вимог кредиторів Банку (до 21.01.2016) для включення до реєстру позивачем пропущений. При цьому, суд відзначає, що нормами чинного законодавства не передбачено поновлення вказаного строку.
Також, як вбачається з матеріалів справи, а саме копій заяв на переказ готівки, квитанцій та меморіальних ордерів (а.с.59-88) відповідачем позивачу було перераховано кошти фізичних осіб згідно переліку наданого позивачем (а.с.15-19) на загальну суму 10 537, 95 грн.
Отже, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено неперерахування відповідачем коштів на загальну суму 10 692, 65 грн.
Так відповідно, до ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Згідно з ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Як встановлено ст. ст. 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
В порядку, передбаченому ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи викладені обставини, беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, суд, оцінюючи подані сторонами докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що позов Управління міграційної служби України в Полтавській області задоволенню не підлягає.
Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно із ч.3 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Згідно з п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.2013, частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.
За змістом ч.1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Оскільки, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог заява відповідача про застосування строку позовної давності не розглядається.
Судовий збір відповідно до положень ст.129 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд
У задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.
Повний текст складено та підписано 21.12.2019.
Суддя Я.А.Карабань