ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.12.2019Справа № 910/14302/19
Господарський суд міста Києва в складі судді Андреїшиної І.О., розглянувши позовну заяву Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720)
до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Технова" (04071, м. Київ, вул. Оболонська, буд. 38, квартира 36, код ЄДРПОУ 24100060)
про стягнення 2 107,64 грн,
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Технова" про стягнення 2 107,64 грн, посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором № 2314/16-БО-39 постачання природного газу від 29.06.2016 року.
Позовні вимоги, з посиланням на ст.509, 526, 530, 549, 610, 611, 612, 625, 655, 692 ЦК України, ст.193, 216, 218, 230, 231 ГК України, мотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором № 2314/16-БО-39 постачання природнього газу від 29.06.2016, в частині своєчасної оплати переданого газу.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 21.10.2019 позовну заяву прийняв до розгляду та відкрив провадження у справі, визначив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
18.11.2019 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на скрутний фінансовий стан та відсутність можливості самостійно, власними коштами поповнювати рахунок зі спеціальним режимом використання відповідно до умов договору банківського рахунку № 859 від 24.07.2014 року.
25.11.2019 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач спростовує наведені відповідачем аргументи та просить здійснювати розгляд справи з урахуванням відповіді на відзив.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
26.06.2016 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"" (в подальшому перейменовано на Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"") (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю фірма «ТЕХНОВА» (покупець) було укладено договір постачання природного газу № 2314/16-БО-39 від 26.06.2016, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця у 2016 природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору.
Згідно п.3.4. договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.
Відповідно до п.6.1. договору оплата за газ здійснюється споживачем або структурним підрозділом споживача комунальним енергогенеруючим підрозділом «Чернігівська теплоелектроцентраль», з рахунку зі спеціальним режимом використання структурного підрозділу № 26037300974531 в Чернігівському обласному управлінні АТ «Ощадбанк», МФО 353553, свідоцтво 100325840, ІПН 241000626115 виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
За умовами п.6.6.3. договору у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. цього договору, споживач несе відповідальність перед постачальником на загальних умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України.
За змістом п.10.3. договору строк, в межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється 5 років.
Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01 червня 2016 року по 30 вересня 2016 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
На виконання умов вказаного договору позивачем протягом жовтня-грудня 2015 було здійснено постачання природного газу відповідачу, про що складені відповідні акти приймання-передачі природного газу від 31.06.2016 на суму 6 515 013,14 грн, від 30.07.2016 на суму 1 883 777,88 грн, від 31.08.2016 на суму 1 878 421,42 грн та від 31.09.2016 на суму 1 568 784,00 грн, які підписано представниками позивача та відповідача, а також скріплені печатками обох сторін без будь-яких зауважень та заперечень.
Проте, всупереч умов договору, відповідач за поставлений природний газ розраховувався з порушенням строків, обумовленими вказаним правочином.
Так, відповідно до наданих до позову документів, поставлений природний газ у жовтні 2016 відповідач оплатив 24.10.2016 в розмірі 400 000,00 грн та 28.10.2016 - 1 168 784,00 грн.
Враховуючи несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 1 916,04 грн - пені та 191,60 грн - 3% річних.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Суд зазначає, що за своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Так, відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до положення частини 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
У відзиві відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог, вказує на те що, банк самостійно на підставі отриманого від НКРЕКП реєстру здійснює перерахування з поточного рахунку зі спеціальним режимом використання відповідача на поточних рахунок зі спеціальним режимом використання позивача грошові кошти в якості оплати за природний газ. При цьому відповідач, відповідно до умов договору банківського рахунку, позбавлений можливості самостійно, власними коштами поповнювати рахунок зі спеціальним режимом використання, що відкритий відповідачем або користуватися цим рахунком на власний розсуд шляхом надання банку платіжних доручень.
Суд зазначає, що для проведення розрахунків за спожитий природний газ постачальники природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, їх структурні підрозділи, а також оптові продавці, що здійснюють продаж природного газу таким постачальникам на виконання спеціальних обов'язків, покладених на таких продавців, відкривають в установах уповноважених банків поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за спожитий природний газ від споживачів.
Порядок відкриття (закриття) поточних рахунків із спеціальним режимом використання та порядок проведення розрахунків за спожитий природний газ затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Споживачі оплачують вартість спожитого ними природного газу шляхом перерахування коштів виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ, відкритий в установах уповноваженого банку постачальниками природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки, та їх структурними підрозділами.
Отже, законодавством встановлено обов'язок здійснювати розрахунки виключно через рахунки зі спеціальним режимом використання, однак - саме для споживачів газу. Законодавством не встановлено заборони на проведення оплат шляхом перерахування коштів з поточного рахунку на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання продавця.
Таким чином, відповідач не обмежений у способах та шляхах виконання своїх зобов'язань, зокрема шляхом перенесення оплати, залучення кредитних коштів, зменшення власних витрат тощо.
Суд наголошує, на тому, що жодним нормативним актом не передбачено заборону здійснення розрахунків поза межами механізму автоматичного розподілу коштів, умовами договору сторони встановили обов'язок вчинення всіх належних дій у разі виявлення заборгованості, порядком розподілу коштів передбачено направлення коштів, отриманих від кінцевих споживачів, тепло генеруючим/теплопостачальним організаціям у разі підтвердження сплати у повному обсязі вартості газу постачальнику природного газу.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 року по справі № 910/16072/16.
Договором № 2314/16-БО-39 постачання природного газу від 29.06.2016 року відповідач не обмежується при здійснені розрахунків з позивачем лише застосуванням рахунків із спеціальним режимом використання: відповідач не обмежений у способах та шляхах виконання своїх обов'язків, зокрема шляхом перенесення оплати, взаємозаліку, залучення кредитних коштів, зменшення власних витрат тощо.
Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 922/1010/16.
Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання за договором постачання природного газу № 2314/16-БО-39 від 26.06.2016 належним чином, поставивши відповідачу природний газ на загальну суму 11 845 996,44 грн. Однак, в порушення умов вказаного договору, відповідач розрахувався за поставлений природний газ з порушенням строків, передбачених правочином.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій відповідно припиняється зі сплином 6 (шести) місяців.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд перевірив надані позивачем розрахунки та встановив, що заявлені до стягнення суми пені та 3 % річних є арифметично правильними та обґрунтованими.
Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до вимог ст.ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Отже, приймаючи до уваги, що відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про стягнення 1 916,04 грн пені та 191,60 грн - 3% річних підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Технова" (04071, м. Київ, вул. Оболонська, буд. 38, квартира 36, код ЄДРПОУ 24100060) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 2 107 (дві тисячі сто сім) грн. 64 коп. заборгованості та 1 921 (одну тисячу дев'ятсот двадцять одну) грн. 00 коп. витрат на сплату судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 20.12.2019
Суддя І.О. Андреїшина