12.12.2019 року м.Дніпро Справа № 908/2634/18
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Коваль Л.А. (доповідач)
суддів: Верхогляд Т.А., Чередка А.Є.
при секретарі судового засідання: Михайловій К.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Приватного акціонерного товариства "Бердянське підприємство теплових мереж" на рішення Господарського суду Запорізької області від 11.04.2019 (постановлене суддею Азізбекян Т.А., повне рішення складено 25.04.2019) у справі № 908/2634/18
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до відповідача Приватного акціонерного товариства "Бердянське підприємство теплових мереж"
про стягнення 3 044 767, 68 грн.
1. Короткий зміст позовних вимог.
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Бердянське підприємство теплових мереж" про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Бердянське підприємство теплових мереж" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" боргу у загальній сумі 3 044 767,68 грн, у тому числі:
основного боргу у розмірі 147 917,98 грн;
пені у розмірі 1 660 262,90 грн;
3% річних у розмірі 490 398,99 грн.;
інфляційних втрат у розмірі 746 187,82 грн
Позовні вимоги наведені з урахуванням заяви позивача про зменшення позовних вимог, що надійшла до Господарського суду Запорізької області 11 лютого 2019 року.
Також, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" просить повернути надмірно сплачений судовий збір у розмірі 326 288, 72 грн
В обгрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем договірних зобов'язань, передбачених укладеним між позивачем та відповідачем договором № 6155/1718-ТЕ-13 купівлі-продажу природного газу від 21 вересня 2017 року щодо своєчасної оплати відповідачем поставленого позивачем природного газу.
Вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені заявлені на підставі пункту 8.2. договору.
Вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат заявлені на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.04.2019:
клопотання Приватного акціонерного товариства "Бердянське підприємство теплових мереж" про зменшення розміру пені задоволено частково, зменшено розмір пені до 30%;
позовні вимоги задоволено частково; стягнено з Приватного акціонерного товариства "Бердянське підприємство теплових мереж" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 1 162 184 грн, 03 коп. пені, 490 386,83 грн 3% річних, 746 187,82 грн інфляційних втрат та 43 452,56 грн витрат зі сплати судового збору;
відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 12грн 16 коп 3% річних;
припинено провадження у справі щодо стягнення 147 917,98 грн основного боргу;
повернуто Акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з Державного бюджету України 326 288,72 грн судового збору, сплаченого за подання позову платіжним дорученням № 6010092 від 15.11.2018 (на загальну суму 371 960, 24 грн.), у зв'язку із зменшенням розміру позовних вимог;
повернуто Акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з Державного бюджету України 2 218 ,77 грн судового збору, сплаченого за подання позову платіжним дорученням № 6010092 від 15.11.2018 (на загальну суму 371 960, 24 грн.), у зв'язку із закриттям провадження у справі в частині позовних вимог.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з обставин того, що за отриманий від позивача природний газ протягом заявленого періоду відповідач розрахувався несвоєчасно, що підтверджується матеріалами справи, зокрема, копіями банківських виписок, у тому числі коштами з Державного бюджету та актом звіряння розрахунків від 30.09.2018. Перевіривши відповідність зазначених позивачем відомостей та розрахунків щодо проведених оплат, місцевий господарський суд встановив, що оплати здійснені із простроченням, а сума боргу в розмірі 147 917,98 грн сплачена на підставі Постанови КМУ від 04.03.2002 № 256 за природний газ 2018, дог. № 6155/1718-ЕУ-13 від 21.09.2017 платіжним дорученням № 21 від 25.01.2019 (том 2, а.с. 28), тобто після звернення позивача до суду із цим позовом та на час розгляду справи в суді, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про закриття провадження у справі щодо вказаної суми за відсутності предмету спору, згідно п. 2 ч.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
Врахувавши умови п. 8.2. договору, якими передбачено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15, 3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також врахувавши, що нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 № 256", перевіривши розрахунок пені, місцевим господарським судом визнані обгрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені у сумі 1 660 262,90 грн.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 80%, суд першої інстанції задовольнив його частково та зменшив суму пені на 30% - до 1 162 184,03 грн на підставі того, що застосування у повному розмірі пені до відповідача може привести до ускладнення фінансового становища підприємства, оскільки ПрАТ "Бердянське підприємство теплових мереж" є основним надавачем послуг з теплопостачання у м. Бердянськ, основним споживачем послуг є населення (близько 90% від загальної кількості), іншими споживачами є бюджетні установи та госпрозрахункові підприємства, а наявність заборгованості населення перед відповідачем, недостатність фінансування бюджетних установ на оплату за теплову енергію, заборгованість бюджету з пільг та субсидій призводить до несвоєчасних розрахунків із позивачем, тоді як відповідач інших джерел погашення не має. Судом першої інстанції, враховуючи зазначені обставини також прийнято до уваги, що у відповідача постійно наростає заборгованість, при цьому відповідач згідно закону самостійно не має право припиняти надання послуг. Таким чином, за висновком суду, несвоєчасна сплата відповідачем заборгованості за газ викликана постійною недостатністю обігових коштів, внаслідок затримок в оплаті населенням, бюджетними організаціями та підприємствами, а також компенсацією з бюджету за пільгами та субсидіями перед відповідачем.
Місцевий господарський суд врахував і те, що тарифами на теплову енергію витрати на покриття штрафних та фінансових санкцій не передбачені, відповідач не є дотаційним підприємством і з бюджетів всіх рівнів фінансування на здійснення своєї господарської діяльності або покриття збитків не отримує, відповідач є сезонним підприємством, надає послуги з централізованого опалення в період з жовтня по квітень та працює в умовах дії постанови Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 "Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу", згідно якої всі кошти, що надходять на спеціальні рахунки теплопостачальних підприємств підлягають обов'язковому розподілу у відсотковому відношенні на рахунки НАК "Нафтогаз України" та поточні рахунки відповідача. Розподіл відбувається автоматично уповноваженим банком на підставі реєстру, затвердженого Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, а надходження від споживачів теплової енергії це єдиний дохід відповідача. Відповідач забезпечує теплом як населення, так і підприємства м. Бердянськ, в зв'язку з чим не може зупиняти свою діяльність, яка має важливе соціальне значення для мешканців міста. У зв'язку з наведеним, суд першої інстанції дійшов висновку, що вищезазначені обставини зумовлені діяльністю підприємств теплопостачання та є виключними в даному випадку.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що зобов'язання з оплати природного газу за договором постачання природного газу № 6155/1718-ТЕ-13 від 21.09.2017 покладаються саме на відповідача, підписавши договір відповідач був обізнаний про існуючий порядок розрахунків.
Між тим, враховуючи і матеріальні інтереси позивача у справі, суд першої інстанції вважав за можливе зменшити розмір пені на 30%.
Судом першої інстанції перевірено розрахунок 3% річних та інфляційних втрат та визнано вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат в сумі 746 187грн 82 коп законними та обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню у заявленій до стягнення сумі, а щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних - такими, що підлягають частковому задоволенню, а саме в сумі 490 386,83 грн, враховуючи, що позивачем безпідставно нараховано 12,16 грн за прострочення сплати суми боргу в розмірі 147 917,98 грн за один день - 25.01.2019, оскільки вказана сума заборгованості згідно платіжного доручення № 21 була сплачена саме в цей день - 25.01.2019.
Щодо доводів відповідача про порядок розрахунків, суд зазначив, що в даному випадку, правові підстави для зміни погодженого сторонами порядку розрахунків за договором відсутні, оскільки при розрахунку пені, пеня не нараховувалась на суми оплат, проведених відповідно до постанови КМУ від 04.03.2002 № 256, а 3% річних та інфляційних втрат позивач визначив від суми боргу, виходячи із фактично сплачених коштів на оплату газу на дату розрахунку. Також, суд зауважив, що суми 3% річних та інфляційних втрат за своєю правовою природою не є штрафними санкціями, а мають на меті компенсацію втрат кредитора від знецінення грошових коштів за період прострочення їх оплати.
Посилаючись на ст. 7 Закону України "Про судовий збір" суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачу підлягає поверненню судовий збір в частині зменшення розміру позовних вимог та в частині закриття провадження у справі.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подало апеляційну скаргу на це рішення, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 11.04.2019 у справі № 908/2634/18 в частині зменшення пені на 30% та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
4. Узагальнені доводи апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" не погоджується з оскаржуваним рішенням в частині зменшення пені на 30%, вважає, що рішення прийняте в цій частині з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Посилаючись на ст. 233 ГК України, апелянт зазначає, що однією з обов'язкових умов застосування цієї статті для зменшення штрафних санкцій судом, є, зокрема, дослідження судом майнового стану сторін - і боржника, і кредитора, обставини, що обумовили прострочення. Між тим, відповідно до консолідованого звіту Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про фінансовий стан за кінець 2017 року торгова дебіторська заборгованість (основним видом діяльності підприємства є продаж газу) становила 58 988 тис. грн, має тенденцію до зростання - у 2016 році становила 49 209 тис. грн., торгова кредиторська заборгованість у 2017 році становила 8 137 тис.грн., відстрочені податкові зобов'язання складають 67 304 тис.грн., розмір короткострокових позик складає 44 579 тис. грн., довгострокових - 14 736 тис. грн., у зв'язку з чим наведені дані свідчать про значний обсяг несплаченої заборгованості підприємств, нестачу коштів для здійснення поточної діяльності позивача, у тому числі - для забезпечення підприємств необхідним обсягом природного газу протягом опалювального сезону 2017-2018 років.
За твердженнями апелянта, АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", забезпечує галузі національної економіки і населення природним газом, тобто НАК "Нафтогаз України" як підприємство державного сектору економіки є об'єктом, що має стратегічне значення для економіки, суспільства і безпеки держави, у зв'язку з чим відсутність можливості вчасно розраховуватись за природний газ, а як наслідок - відсутність можливості вчасно надати послуги з постачання природного газу спричинить значні соціально та економічно негативні наслідки для всієї України.
Посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 22.03.2017 №187 як на основний нормативний документ, що регулює порядок та умови постачання природного газу та виділення номінацій захищеним споживачам у опалювальний період 2017-2018 років, апелянт вважає, що несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов'язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу, а держава, покладаючи на AT "НАК "Нафтогаз України" відповідні обов'язки , не виконує свої зобов'язання з компенсації економічно обґрунтованих витрат, здійснених таким суб'єктом, тим самим спричиняючи збитки.
Щодо доводів відповідача апелянт звертає увагу, що відповідно до фінансових документів за 2018 рік вбачається наявність коштів на рахунках, гроші та їх еквіваленти (Баланс на 30 вересня 2018 року), наявність значної дебіторської заборгованості (баланс на 30 вересня 2018 року), зростання чистого доходу у порівнянні з 2017 роком - 125 266 тис. грн у 2018 році та 102 417 тис грн у 2017 році (звіт про фінансові результати за 9 місяців 2018 року). Крім того, відповідачем не доведено ані загрози банкрутства, ані відсутності коштів для здійснення розрахунків, ані будь-яких інших виняткових обставин.
На думку апелянта, здійснюючи підприємницьку діяльність, відповідач повинен самостійно нести всі ризики: як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов'язань, а також самостійно нести юридичну відповідальність за допущені у своїй діяльності правопорушення.
Укладаючи договір на поставку природного газу, відповідач усвідомлював всі ризики та свідомо, з доброї волі погодився на умови поставки, в тому числі і щодо нарахування пені.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Приватне акціонерне товариство "Бердянське підприємство теплових мереж" не забезпечило участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції свого повноважного представника, про поважність причин неявки свого повноважного представника у судове засідання суду апеляційної інстанції суд не повідомило, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлене належим чином, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до поданого відзиву на апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" Приватне акціонерне товариство "Бердянське підприємство теплових мереж" проти задоволення апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" заперечує, вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною в порівнянні зі збитками кредитора, такі дії кредитора не відповідають передбаченим в статті 3 , частині 3 статті 509, частинах 1,2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам принципу верховенства права, тому суд має право зменшувати розмір пені, що підлягає стягненню.
Відповідач посилається на те, що зменшуючи розмір заявленої до стягнення пені на 30%, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є єдиним підприємством , розташованим на території міста Бердянськ, яке здійснює виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, а також надає послуги з централізованого опалення майже 70 тисячам мешканцям міста, теплову енергію підприємства також отримують 14 дитячих садків, 18 шкіл, 1 інтернат, лікувальні заклади та організації міста. Відповідач використовує природний газ виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг населенню. Місцевий господарський суд правильно врахував відсутність основної заборгованості за спожитий природний газ; відсутність джерел покриття штрафних та фінансових санкцій (відповідач не має законодавчої можливості нараховувати штрафні санкції населенню); наявні незалежні від відповідача обставини, що спричинили несвоєчасні розрахунки за спожитий природний газ, оскільки основними споживачами теплової енергії є бюджетні підприємства та населення міста, які мають постійну значну заборгованість за спожиту теплову енергію.
Відповідач зазначає, що фактичний доход від виробничої діяльності відповідач отримує лише після 100% сплати споживачів за отримані послуги, і тільки після цього у підприємства з'являються обігові кошти, якими можливо провести своєчасний розрахунок з контрагентами, у тому числі і за спожитий природний газ, проте фактичний розрахунок споживачами проводиться не лише не завжди у звітному місяці, але навіть і протягом піврічного строку.
На думку відповідача, істотною обставиною, що безпосередньо впливає на стан розрахунків за природний газ, є дія постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу", який визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки. Згідно зазначеної постанови всі кошти, що надходять на спеціальні рахунки теплопостачальних підприємств підлягають обов'язковому розподілу у відсотковому відношенні на рахунки НАК "Нафтогаз України" та поточні рахунки відповідача. Розподіл відбувається автоматично уповноваженим банком на підставі реєстру, затвердженого Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Коштів, що залишаються в розпорядженні підприємства після розчеплення, а це відповідно до постанови КМУ № 217 лише кошти на оплату праці, на внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування працівників, на сплату податків та зборів, підприємству ледве вистачає на оплату заробітної плати.
Відповідач посилається на обставини того, що підприємство відповідача перебуває в скрутному фінансовому становищі. У відповідача відсутній прибуток та наявні збитки. З балансу підприємства вбачається, що станом на 31.12.2016 кредиторська заборгованість становить більше 107958 тис. грн, в той же час дебіторська заборгованість складає 33 251 тис. грн, на 31.12.2017 - кредиторська заборгованість 109937 тис. грн, дебіторська заборгованість 34022 тис. грн. Збитки від провадження господарської діяльності станом на 31.12.2016 становили 1252 тис. грн, на 31.12.2017 - 9 354 тис. грн, на 30.06.2018 вже становлять 10201 тис. грн
Відповідач посилається і на залежність від перерахування субвенцій з державного бюджету.
Разом з тим, на думку відповідача, в матеріалах справи відсутні докази настання для позивача негативних наслідків, зокрема, у вигляді збитків, завданих неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань саме за договором № 6155/1718-TЕ-13 від 21.09.2017.
Також, за доводами відповідача, прибутки позивача за 2016 рік становили 26, 528989 млрд. грн, за 2017 рік - 39, 330152 млрд. грн, що свідчить про відсутність збитковості позивача.
Відповідач вважає, що вищезначене підтверджує, що в діях відповідача відсутня вина, як необхідна умова для покладення на нього відповідальності за порушення зобов'язання, а зазначені обставини характеризують винятковість обставин, що зумовлені діяльністю підприємств теплопостачання.
Специфіка господарської діяльності ПрАТ "Бердянське підприємство теплових мереж" полягає в досягненні забезпечення соціально-значимого та стратегічно-масштабного результату - постачання теплової енергії виключно всім споживачам в м. Бердянську. Таким чином, за доводами відповідача, в даному випадку застосування в повному обсязі господарсько-правової відповідальності в функціональному відношенні не буде відповідати основній меті відповідальності - стимулюванню належного виконання зобов'язань, а лише буде призводити до погіршення ситуації на підприємстві.
Враховуючи викладені в оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду обставини, враховуючи фінансову ситуацію, що склалася на даний період у ПрАТ "Бердянське підприємство теплових мереж" та загальну проблему в житлово-комунальному секторі, особливості здійснення господарської діяльності у сфері постачання та реалізації енергоносіїв, неможливість самостійно впливати на своєчасність розрахунків, винятковість ситуації, на думку відповідача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність передбачених статтею 551 ЦК України та статтею 233 ГК України виняткових підстав для зменшення розміру стягуваної з відповідача пені на 30%. При цьому відповідач зазначив, що доказів, які б підтверджували ймовірність завдання чи наявність реальних збитків позивача у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань, матеріали справи не містять та позивачем не надано, у зв'язку з чим відповідач вважає, що апеляційна скарга Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задоволенню не підлягає.
6. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Бердянське підприємство теплових мереж"
Не погоджуючись з прийнятим місцевим господарським судом рішенням у цій справі, Приватне акціонерне товариство "Бердянське підприємство теплових мереж" також подало апеляційну скаргу на це судове рішення, в якій, з урахуванням заяви про уточнення прохальної частини апеляційної скарги, поданої на виконання вимог ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 22.05.2019 про залишення апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Бердянське підприємство теплових мереж" без руху, просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 11.04.2019 по справі № 908/2634/18 в частині стягнення інфляційних втрат та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат у розмірі 734744, 24 грн, відмовивши у стягненні суми інфляційних втрат у розмірі 11 443, 58 грн.
7. Узагальнені доводи апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Бердянське підприємство теплових мереж"
Приватне акціонерне товариство "Бердянське підприємство теплових мереж" не погоджується з означеним рішенням Господарського суду Запорізької області в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 11 443, 58 грн та вважає, що в цій частині рішення прийнято при неправильному застосуванні норм матеріального права та положень процесуального права з тих підстав, що нарахування інфляційних втрат здійснюється окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, за доводами відповідача у справі, при розрахунках інфляційних втрат має індексуватися сума боргу, що існувала на останній день місяця, за який здійснюється таке нарахування без додавання інфляційних, нарахованих за попередні періоди. Тобто, базою для нарахування інфляційної складової боргу є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, відповідач посилається на лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 №62-97, за змістом якого, як стверджує відповідач, не допускається нарахування індексу інфляції на суму боргу, на яку кредитором вже було нараховано індекс інфляції.
Також, відповідач зазначає про те, що аналогічний висновок щодо обгрунтованості нарахування втрат від інфляції лише на суму основного боргу викладено у постанові Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 914/712/16.
Проте, за доводами відповідача, місцевий господарський суд вищенаведеного не врахував, що призвело до безпідставного стягнення інфляційних втрат у більшому розмірі, які нараховані за зобов'язанням березня 2018 року, оскільки за розрахунками відповідача сума інфляційних втрат за зобов'язанням березня 2018 року повинна становити 714 385,95 грн., а отже загальна сума інфляційних втрат за позовними вимогами позивача повинна становити суму 734 744,24 грн. (714 385,95 + 20 358,29).
Посилаючись на висновок про застосування норм права, який викладений в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 904/7401/16, апелянт зазначає, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
8. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Бердянське підприємство теплових мереж" не скористалось; у судовому засіданні представник Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" проти задоволення апеляційної скарги відповідача у справі заперечував, посилався на правомірність здійсненого Товариством розрахунку інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача.
9. Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.05.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Запорізької області від 11.04.2019 у справі № 908/2634/18; розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 11.06.2019 о 10:30 год.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.05.2019 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Бердянське підприємство теплових мереж" на рішення Господарського суду Запорізької області від 11.04.2019 у справі № 908/2634/18 залишено без руху, надано апелянту строк 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.06.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Бердянське підприємство теплових мереж" на рішення Господарського суду Запорізької області від 11.04.2019 у справі № 908/2634/18; об'єднано для спільного розгляду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Бердянське підприємство теплових мереж" з раніше поданою апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Запорізької області від 11.04.2019 у справі № 908/2634/18; розгляд справи призначено в судове засідання на 11.06.2019 о 10:30 год.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.06.2019 провадження за апеляційними скаргами Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Приватного акціонерного товариства "Бердянське підприємство теплових мереж" на рішення Господарського суду Запорізької області від 11.04.2019 у справі № 908/2634/18 зупинено до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 916/190/18.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.11.2019 поновлено апеляційне провадження у справі № 908/2634/18 за апеляційними скаргами Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Приватного акціонерного товариства "Бердянське підприємство теплових мереж" на рішення Господарського суду Запорізької області від 11.04.2019 у справі № 908/2634/18; розгляд апеляційних скарг призначено в судове засідання на 03.12.2019 о 11:00 год.
Судове засідання у справі № 908/2634/18, призначене на 03.12.2019 о 11:00 год не відбулося у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (лікарняним) головуючого судді (доповідача) Коваль Л.А.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.12.2019 розгляд апеляційних скарг у справі 908/2634/18 призначено у судове засідання на 12.12.2019 о 15:40 год.
У судовому засіданні 12.12.2019 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
10. Встановлені судом обставини справи.
21.09.2017 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Бердянське підприємство теплових мереж" (споживач) укладено договір № 6155/1718-ТЕ-13 постачання природного газу (а.с. 22-31 т.1), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2017 - 2018 роках природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору.
Пунктом 1.2 договору встановлено, що природний газ, який постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
У п. 2.1 договору погоджено обсяг природного газу, який постачальник передає покупцеві з 01 жовтня 2017 року по 31 березня 2018 року - до 25193 тис. куб. метрів, у тому числі за місяцями.
Кількість переданого природного газу визначається за показами комерційних вузлів обліку природного газу Споживача (п. 4.1 договору).
Пунктом 5.2 договору встановлено, що ціна за 1000 куб.м газу на дату укладання договору становить 4 942, 00 гривні, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5 930, 40 грн.
Загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу (п. 5.4 договору).
Умови оплати природного газу визначені в п. 6.1 договору, а саме:
Оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Відповідно до п. 12.1 договору договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2017 до 31 березня 2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
15.01.2018 сторони договору підписали додаткову угоду №1, якою внесли зміни до договору постачання природного газу від 21.09.2017 № 6155/1718-ТЕ-13, а саме виклали пункт 3.4 розділу 3 "Порядок та умови передачі природного газу" Договору в новій редакції; виклали абзац третій пункту 6.1. розділу 6 "Порядок та умови проведення розрахунків" Договору в новій редакції; виклали пункт 8.2 та пункт 8.3 розділу 8 "Відповідальність сторін" Договору в новій редакції.
На виконання умов договору позивач поставив відповідачу протягом жовтня - грудня 2017 року та з січня по березень 2018 року природний газ власного видобутку на загальну суму 112 643 559,50 грн., що підтверджується підписаними сторонами актами приймання-передачі природного газу (а.с. 34-39 т.1):
від 31.10.2017 - на суму 3 569 762,77 грн.;
від 30.11.2017 - на суму 15 861 228,42 грн.;
від 31.12.2017 - на суму 17 671 874,42 грн.;
від 31.01.2018 - на суму 27 980 356,64 грн.;
від 28.02.2018 - на суму 23 949 570,50 грн.;
від 31.03.2018 - на суму 23 610 766,75 грн.
За отриманий природний газ відповідач розрахувався несвоєчасно, що підтверджується матеріалами справи, зокрема, копіями банківських виписок, у т.ч. коштами з Державного бюджету та актом звіряння розрахунків від 30.09.2018.
У зв'язку з простроченням відповідачем оплати природного газу позивачем було заявлено до стягнення (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) основний борг у розмірі 147 917,98 грн.; пеню у розмірі 1 660 262, 90 грн.; 3% річних у розмірі 490 398,99 грн.; інфляційні втрати у розмірі 746 187,82 грн., які відповідно до розрахунку позивача нараховані за наступні періоди:
за зобов'язаннями жовтня 2017:
з 28.11.2017 по 12.12.2017 - пеня у сумі 3 361, 41 грн., 3 % річних у сумі 614,89 грн.;
за зобов'язаннями листопада 2017:
з 26.12.2017 по 28.01.2018 - пеня у сумі 74 733,49 грн., 3 % річних (за період з 26.12.2017 по 29.01.2018 у сумі 23 496,76 грн.);
за зобов'язаннями грудня 2017:
з 26.01.2018 по 21.02.2018 - пеня у сумі 19 277,06 грн., 3 % річних у сумі 9 230,14 грн;
за зобов'язаннями січня 2018:
з 27.02.2018 по 21.03.2018 - пеня у сумі 38 890,27 грн., 3 % річних (за період з 27.02.2018 по 22.03.2018 у сумі 23 766,43 грн.);
за зобов'язаннями лютого 2018:
з 27.03.2018 по 06.06.2018 - пеня у сумі 105 554,94 грн., 3 % річних у сумі 41 891,39 грн., інфляційні втрати з 01.04.2018 по 31.05.2018 у сумі 20.358,29 грн.;
за зобов'язаннями березня 2018:
з 26.04.2018 по 25.01.2019 пеня у сумі 1 418 445,72 грн., 3 % річних у сумі 391 399,37 грн., інфляційні втрати з 01/05 2018 по 31/12 2018 у сумі 725 829,52 грн.
Всього за зазначені періоди нараховано пені на загальну суму 1 660 262,90 грн., 3 % річних на загальну суму 490 398,99 грн., інфляційних втрат на загальну суму 3 044 767, 68 грн.
11. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки (ст.ст. 610, 611 ЦК України).
Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 ЦК України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений ст. 1 вищезазначеного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За положенням частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.
Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі 467/1346/15-ц.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки. Господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, а також запереченням інших учасників щодо такого зменшення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Встановивши відповідні обставини, суд вирішує питання стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18).
Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 2 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами.
Відповідно до положень ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами, на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами, є добросовісність, розумність і справедливість.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів зазначає, що позивачем правомірно нараховано до стягнення з відповідача неустойку (пеню) за період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати отриманого від позивача природного газу за договором № 6155/1718-ТЕ-13 постачання природного газу від 21.09.2017 у сумі 1 660 262, 90 грн.
Разом з тим, колегія суддів апеляційного господарського суду враховує, що прострочення оплати відповідачем за поставлений газ не було систематичним і відбулось лише у деякі періоди. Приватне акціонерне товариство "Бердянське підприємство теплових мереж" є основним надавачем послуг з теплопостачання у м. Бердянську, основним споживачем послуг є населення (близько 90% від загальної кількості), іншими споживачами є бюджетні установи та госпрозрахункові підприємства. Позивачем здійснювалася поставка природного газу, що передбачено умовами договору. Докази на підтвердження понесених АТ "НАК "Нафтогаз України" збитків чи додаткових витрат через прострочення оплати контрагентами в матеріалах справи відсутні.
Крім того, колегія суддів враховує, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору № 6155/1718-ТЕ-13 постачання природного газу від 21.09.2017, місцевим господарським судом стягнуто з відповідача на користь АТ "НАК "Нафтогаз України" 3% річних в сумі 490 386,83 грн. та інфляційні втрати в сумі 746 187,82 грн., що також компенсує можливі негативні наслідки для кредитора.
Визначення розміру, на який зменшуються нараховані штрафні санкції, є суб'єктивним правом суду, і в даному випадку ним було дотримано принцип розумного балансу між інтересами сторін, враховані обставини справи та матеріальний стан як відповідача так і позивача у даній справі.
Отже, доводи АТ "НАК "Нафтогаз України" про те, що місцевим господарським судом не було враховано інтереси позивача колегія суддів апеляційного господарського суду вважає безпідставними.
Щодо доводів та доказів, наданих в обґрунтування клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 80 %, та заперечень позивача проти задоволення цього клопотання, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. З наданих позивачем первинних документів неможливо об'єктивно встановити реальний фінансовий стан позивача, оскільки відсутня інформація щодо чистого доходу, завдяки чому можна встановити збитковість чи прибутковість підприємства, а наведені дані щодо дебіторської заборгованості та розміру позик, які мали місце ще у 2017 році у порівнянні з 2016 роком не є доказом нестачі коштів для здійснення поточної діяльності для забезпечення підприємств необхідним обсягом природного газу протягом опалювального сезону, тому аргументи позивача визнані неактуальними та недостатніми, що, з урахуванням обставин, встановлених судом першої інстанції, свідчить про відсутність доказів отримання понесених позивачем збитків/втрат в результаті несвоєчасної оплати відповідачем вартості наданих послуг.
Отже, суд першої інстанції перевірив доводи сторін щодо їх фінансового стану, врахував їх майнові інтереси, значний розмір нарахованої до стягнення суми пені, а також те, що під час розгляду справи в суді сума основного боргу за договором була сплачена відповідачем у повному обсязі.
За наведених обставин, доводи АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про те, що, всупереч статті 233 ГК України, суд першої інстанції не врахував майновий стан позивача, а також те, що несвоєчасність оплати контрагентами прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов'язків, а доводи відповідача не містять обставин непереборної сили, суд апеляційної інстанції відхиляє як такі, що у встановленому порядку недоведені та спростовуються встановленими обставинами.
Щодо доводів Приватного акціонерного товариства "Бердянське підприємство теплових мереж" про безпідставне стягнення судом першої інстанції інфляційних втрат у більшому розмірі, які нараховані за зобов'язанням березня 2018 року, оскільки за розрахунками відповідача сума інфляційних втрат за зобов'язаннями березня 2018 року повинна становити 714 385,95 грн., у зв'язку з тим, що базою (основою) для нарахування інфляційних втрат є сума основного боргу, необтяжена іншими нарахуваннями, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За положеннями ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 зазначеного Кодексу, нарахування інфляційних втрат на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання.
Зазначена правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18.
Так, нарахування позивачем інфляційних втрат за зобов'язаннями березня 2018 року (за період з травня по грудень) обгрунтовано здійснено позивачем на суму 725 829,52 грн., з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця (за травень, червень та серпень 2018 року нарахування інфляції не здійснювалося, оскільки розмір інфляції становив 100%), у липні вирахувано суму 133 207,61 грн. (розмір інфляції становив 99,3%), за вересень 2018 року - 303 131,33 грн. (індекс інфляції становив 101,90 %), за жовтень 2018 року - 259 130,48 грн. (індекс інфляції становив 101,70 %), за листопад 2018 року - 205 827,57 грн. (індекс інфляції становив 101,40 %), за грудень 2018 року - 90 947,42 грн. (індекс інфляції становив 100,80 %).
Отже, колегія суддів апеляційного господарського суду, у даній справі №908/2634/18, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, та враховуючи для розрахунку кожного наступного періоду суму боргу, збільшену на індекс інфляції попереднього місяця, погоджується з висновком суду першої інстанції, що здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат відповідає наведеним вище правилам, а тому суд першої інстанції підставно стягнув з відповідача інфляційні втрати в розмірі 746 187,82 грн.
Враховуючи зазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду доходить висновку, що рішення Господарського суду Запорізької області від 11.04.2019 у справі № 908/2634/18 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права України, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду та не можуть бути підставою для його скасування або зміни.
12. Висновки за результатами розгляду апеляційних скарг.
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка проявляється в тому, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. За загальним правилом обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
Зазначена норма Конституції України міститься і у статті 74 ГПК України.
Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції таким вимогам закону відповідає.
Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.
Вказані вимоги судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення були дотримані.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 11.04.2019 у справі № 908/2634/18 в оскаржуваних апелянтами частинах ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права України.
За викладеного вище, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає доводи апеляційних скарг Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Приватного акціонерного товариства "Бердянське підприємство теплових мереж" необґрунтованими, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення Господарського суду Запорізької області у даній справі відсутні.
Також з огляду на встановлені обставини справи, наведені положення законодавства, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Приватного акціонерного товариства "Бердянське підприємство теплових мереж", наведені в обгрунтування вимог апеляційних скарг.
Крім того, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити, що як вбачається з мотивувальної частини рішення, враховуючи сплату відповідачем заявленої до стягнення суми основного боргу у розмірі 147 917,98 грн. - після звернення позивача з позовом до суду та на час розгляду справи в суді першої інстанції, місцевий господарський суд закрив провадження у справі в цій частині на підставі ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, проте в мотивувальній частині рішення зазначив, що припиняє провадження у справі щодо стягнення 147 917,98 грн основного боргу.
Між тим, зазначене процесуальне порушення з боку місцевого господарського суду не призвело до прийняття неправильного рішення у даній справі.
13. Судові витрати.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг покладаються на апелянтів.
Керуючись статтями 269, 275-279 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Бердянське підприємство теплових мереж" на рішення Господарського суду Запорізької області від 11.04.2019 у справі № 908/2634/18 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 11.04.2019 у справі № 908/2634/18 залишити без змін.
Витрати з оплати судового збору за подання апеляційних скарг віднести на Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Приватне акціонерне товариство "Бердянське підприємство теплових мереж".
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 21.12.2019
Головуючий суддя Л.А. Коваль
Суддя Т.А. Верхогляд
Суддя А.Є. Чередко