79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"10" грудня 2019 р. Справа №921/309/19
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Галушко Н.А.
суддів Желіка М.Б.
Орищин Г.В.
секретар судового засідання Кишенюк Н.
за участю представників:
від позивача: Гуйван І.М. - представник;
від відповідача:Сідельникова О.Л.- адвокат;
розглянув апеляційну скаргу Чортківської міської ради Тернопільської області №01-17/1268 від 10.10.2019
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 19.09.2019 (суддя Бурда Н.М. повний текст складено 24.09.2019, м. Тернопіль)
у справі №921/309/19
за позовом Чортківської міської ради Тернопільської області, м. Чортків, Тернопільської області,
до відповідача ПП “Наукове промислово-комерційне об'єднання “ТАТА”, м.Запоріжжя, Запорізька область,
про стягнення заборгованості в сумі 222 480,88 грн. за договором оренди земельної ділянки.
Чортківська міська рада Тернопільської області звернулася до Господарського суду Тернопільської області з позовом про стягнення з Приватного підприємства «Наукове промислово-комерційне об'єднання «ТАТА» заборгованості за договором оренди земельної ділянки в сумі 222 480,88 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок неналежного виконання взятих зобов'язань за договором оренди земельної ділянки від 07.09.2009 (з врахуванням рішення Господарського суду Тернопільської області 21.11.2013 у справі №921/979/13-г/4) у відповідача виникла заборгованість у розмірі 222 480,88 грн.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 19.09.2019 у справі №921/309/19 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджеується заборгованість ПП «Наукове промислово-комерційне об'єднання «ТАТА» в сумі 222 480,88 грн. в період з 01.02.2014 по 26.05.2016р. за договором оренди земельної ділянки від 07 вересня 2009р. Оскільки позивач звернувся до суду 21.05.2019 та вимагає стягнення орендної плати за період з 01.02.2014 по 26.05.2016, обґрунтованим є посилання представника відповідача про пропуск позивачем трирічного строку давності, що є підставою для відмови у позові .
Чортківською міською радою Тернопільської області подано апеляційну скаргу №01-17/1268 від 10.10.2019, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 19.09.2019 у даній справі та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі, посилаючись на те, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, висновки суду не відповідають обставинам справи. Зокрема, скаржник вважає, що строк позовної давності не пропущено, оскільки визнання відповідачем існуючого обов'язку погашення заборгованості з орендної плати, яка виникла за час дії договору оренди земельної ділянки від 04 вересня 2009 року, як наслідок, є обставиною, яка перериває перебіг позовної давності щодо вказаної частини позовних вимог.
Також, скаржник зазначає, що в усіх призначеннях платежу ПП «НПКО ТАТА» вказано за який період сплачуються кошти, з чого можна зробити висновок, що останнім, здійснюючи часткову оплату орендної плати, визнано заборгованість в цілому, оскільки йому було відомо про існування рішення Господарського суду Тернопільської області, в якому відображалася нова нормативно-грошова оцінка та зміна розміру орендної плати. Тобто, визнання відповідачем існуючого обов'язку погашення заборгованості із орендної плати, яка виникла за час дії договору оренди земельної ділянки від 04.09.2009, як наслідок, є обставиною, яка перериває перебіг позовної давності щодо вказаної частини позовних вимог.
Також скаржник зазначає, що витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
ПП “Наукове промислово-комерційне об'єднання “ТАТА” у відзиві на апеляційну скаргу просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення Господарського суду Тернопільської області від 19.09.2019 у даній справі залишити без змін, посилаючись на те, що рішення суду прийнято на підставі повно і всебічно досліджених обставин справи, Чортківською міською радою пропущено трирічний строк позовної давності.
На думку відповідача, кожна оплата товариством чергового платежу призначена за оренду земельної ділянки за конкретний місяць конкретного року, згідно з даними платіжних доручень, а відтак така оплата не є підставою для переривання позовної давності.
Окрім того, відповідач зазначає, що понесені товариством судові витрати є реальними, що підтверджується долученими до матеріалів справи доказами та співмірними, що відповідає критерію розумності виходячи з обставин справи.
Представники сторін в судовому засіданні підтримали доводи та заперечення щодо вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, апеляційної скарги, заслухавши пояснення та заперечення представників сторін в судовому засіданні, суд апеляційної інстанції встановив наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, 07.09.2009 між Чортківською міською радою (орендодавець) та ПП «НКПО «ТАТА» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого (п.п.1, 2) орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться у м.Чорткові по вул. Гранична-бічна, 16 за рахунок земель Чортківської міської ради землі Чортківського ВПУ (сільськогосподарські науково - дослідні установи і навчальні заклади/ сільськогосподарські землі у тому числі під господарськими будівлями і дворами/ бувше СПТУ №29), площею 8 767 кв.м.
Як зазначено в п.4 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 342 299, 23 грн.
Пунктами 8-10 договору сторони визначили, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі з моменту прийняття рішення міською радою про передачу даної земельної ділянки в оренду. Річний розмір орендної плати становить 27 383,94 грн. Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 2 281,99 грн. в місяць до 20 числа місяця наступного за звітним.
Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу орендодавця в разі зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Розмір орендної плати змінюється у зв'язку з проведенням щорічної індексації нормативної грошової оцінки і внесенням змін на підставі вимог діючого законодавства та інших нормативних документів (п.п.11, 12 договору).
Згідно п.7 договору, останній укладено на 10 років. При цьому також зазначено, що після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
В ході розгляду справи в суді першої інстанції встановлено, що договір оренди земельної ділянки зареєстрований у Чортківському реєстраційному відділі Тернопільської регіональної філії центру ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 28.10.2009 за №040965400871.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 21.11.2013 у справі №921/979/13-г/4, з урахуванням зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки, внесено зміни до пунктів 4, 9 та 10 договору оренди землі від 07 вересня 2009 року, виклавши їх в наступній редакції:
«- п.4. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 1 342 222,44 грн;
- п.9. Орендна плата вноситься орендарем у розмірі 8% від нормативної грошової оцінки, що складає 107 377,80 грн в рік;
- п.10. Орендна плата вноситься орендарем щомісячно до 20 числа та становить 8 948,15 грн»
Вказане рішення суду, за даними, внесеними до Єдиного державного реєстру судових рішень, набрало законної сили 03.02.2014, а отже є обов'язковим до виконання на всій території України.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач, звертаючись із позовом до ПП «НПКО «ТАТА» посилається на неналежне виконання зобов'язання за договором оренди земельної ділянки від 07.09.2009, оскільки останнє орендну плату у встановлений договором строк в повному обсязі не сплачувало, у зв'язку з чим станом на 26.05.2019 за відповідачем рахується заборгованість в розмірі 222 480,88 грн, в тому числі:
- заборгованість за 2014 рік - в розмірі 71 135,12 грн (нараховано за 2014 рік з урахуванням коефіцієнту індексації нормативно-грошової оцінки землі нараховано в період з 01.02.2014 по 02.02.2014 в розмірі 172,62 грн; з 03.02.2014 по 28.02.2014 в розмірі 8 309 грн; з 01.03.2014 по 31.12.2014 - 89 481,50 грн; відповідачем за 2014 рік було сплачено орендну плату в розмірі 26 828 грн);
- заборгованість за 2015 рік - в розмірі 98 496,18 грн (нараховано за 2015 рік з урахуванням коефіцієнту індексації нормативно-грошової оцінки землі 1,249134 114,88 грн; відповідачем за 2015 рік було сплачено орендну плату в розмірі 35 618,70 грн);
- заборгованість за 2016 рік - в розмірі 52 849,58 грн (нараховано за 2016 рік з урахуванням коефіцієнту індексації нормативно-грошової оцінки землі 1,433 77 494,60 грн; відповідачем за 2016 рік було сплачено орендну плату в розмірі 24 645,02 грн);
З поданого позивачем розрахунку вбачається, що відповідачем протягом 2014-2016 років сплачувалась орендна плата без врахування змін до договору оренди землі, внесених рішенням Господарського суду Тернопільської області від 21.11.2013 у справі №921/979/13-г/4, про яке відповідачу було відомо.
З метою досудового врегулювання спору, позивачем направлено на адресу ПП «НПКО ТАТА» претензію №01-11/1371 від 06.10.2017 щодо сплати заборгованості за договором оренди земельної ділянки від 07.09.2009.
У відповіді на претензію № 3389 від 27.11.2017 відповідач відмовився сплачувати зазначену суму заборгованості, посилаючись на те, що між сторонами відсутні будь-які договірні відносини та, як наслідок, немає жодної заборгованості перед Чортківською міською радою, а також відповідачем залишено без відповіді надіслану позивачем повторно 26.03.2018 претензію №01-11/361.
З огляду на викладене, оскільки в досудовому порядку сторони не досягли згоди щодо наявності заборгованості по сплаті орендної плати, Чортківська міська рада Тернопільської області звернулася до Господарського суду Тернопільської області з позовом про примусове стягнення з відповідача - Приватного підприємства Наукове промислово-комерційне об'єднання ТАТА, заборгованості за договором оренди земельної ділянки в сумі 222 480,88 грн.
У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Положеннями ст.ст. 526, 629 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Сторони повинні належним чином виконувати взяті на себе зобов'язання за укладеними договорами. Дане витікає з умов розглядуваного договору та вимог законодавства, згідно з яким суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору ( ч.1 ст.193 ГК України).
При укладені господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного виявлення, мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству (ч.4 ст.179 ГК України).
Взаємовідносини, що склалися між сторонами у справі, судова колегія кваліфікує як правовідносини за договором оренди земельної ділянки, які регулюються, зокрема Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", іншими нормативно-правовими актами, а також договором оренди землі.
Статтею 792 ЦК України закріплено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.
Відповідно до ст.13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до ст.15 Закону України "Про орендну землі" однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду, відповідальності за її несплату.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). У випадку, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає з договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Таким чином, системний аналіз норм земельного та податкового законодавства України дає підстави для висновку про те, що орендна плата за земельну ділянку, яка перебуває в державній або в комунальній власності, має подвійну правову природу, оскільки, з одного боку, є передбаченим договором оренди землі платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (частина 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі", підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК), з іншого - є однією з форм плати за землю як загальнодержавного податку нарівні із земельним податком (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК).
Разом з тим, основною підставою для нарахування орендної плати за землю є саме договір оренди земельної ділянки (частина 2 статті 21 Закону України "Про оренду землі", пункт 288.1 статті 288 ПК).
При цьому, колегія суддів враховує, що за змістом частини 2 статті 21 Закону України "Про оренду землі" Податковим кодексом України регулюються виключно строки внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, тоді як всі інші питання, зокрема, розмір, умови нарахування та внесення орендної плати за землю, порядок та підстави зміни такого розміру, встановлюються за згодою сторін у договорі оренди, про що також зазначено в пункті 288.4 статті 288 цього Кодексу (Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.03.2018 у справі №926/258/17).
Пунктом 14.1.136 ст.14 Податкового кодексу України передбачено, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XII - орендна плата).
Згідно з п. 14.1.147 ст.14 Податкового кодексу України плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Таким чином, нормами податкового законодавства передбачено дві самостійні форми плати за землю - земельний податок або орендна плата.
Відповідно до пункту 14.1.72 статті 14 Податкового кодексу України земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Водночас згідно з пунктом 14.1.136 статті 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Поняття "земельний податок" та "орендна плата за землю" не є тотожними. Земельний податок і орендна плата за своєю правовою природою є різними видами платежів, які мають різний порядок обчислення та нарахування. Податковий кодекс України не регулює питання порядку укладення договорів оренди земельних ділянок, внесення до них змін, а також процедури визначення істотних умов цих договорів, як то орендної плати за землю. (Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.03.2018 у справі №918/463/17).
Статтею 271 Податкового кодексу України «База оподаткування земельним податком» врегульовані відносини стосовно визначення бази оподаткування у разі плати за землю у формі земельного податку.
Правовідносини визначення, порядку та строків сплати плати за землю у формі орендної плати врегульовані статтею 288 Податкового кодексу України «Орендна плата».
Згідно з п. 288.1. ст. 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Пунктом 288.4. ст. 288 Податкового кодексу України визначено, що розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.
Таким чином, нормами Податкового кодексу України чітко передбачено, що останні регулюють відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів. В той час як підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, а не дані поданої платником податків декларації.
Крім того, п. 289.1. Податкового кодексу України передбачено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
З огляду на викладене, помилковим є припущення скаржника в апеляційній скарзі щодо застосування до спірних правовідносин норм п.87.9 ст.87 та п.131.2 ст.131 Податкового кодексу України, згідно з якими скаржник вважає себе контролюючим органом, наділеним повноваженням самостійно здійснювати розподіл сум у порядку, визначеному Податковим кодексом України.
Нормами податкового законодавство передбачений обов'язок платників податку самостійно обчислити суму плати за землю, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями та подати податкову декларацію, а не право самостійно змінювати розмір орендної плати, встановлений відповідним договором.
Згідно зі ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані, зокрема, своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
З огляду на викладене, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що на момент подання позову у даній справі ПП «Наукове промислово-комерційне об'єднання «ТАТА» є боржником, що прострочив виконання грошового зобов'язання та має заборгованість.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив що між позивачем та відповідачем склались господарсько-правові відношення, а не податкові, на підставі договору про оренду землі.
Відповідач, всупереч положень п. в ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України, ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та п.п. 4,9,10 договору, укладеного на підставі волевиявлення обох сторін, який є обов'язковим до виконання, не сплачував орендну плату у розмірі, визначеному договором (з врахуванням рішення Господарського суду Тернопільської області від 21.11.2013 у справі №921/979/13-г/4), за використання відповідної земельної ділянки в період з 01.02.2014 по 26.05.2016, внаслідок чого утворилась заборгованість.
Судова колегія не погоджується з твердженнями відповідача про відсутність заборгованості по договору оренди землі з посиланням на інформацію фіскального органу та платіжне доручення №578 від 03.09.2018, яким УК у Чортківському районі м. Чортків/18010600 на рахунок ПП НПКО ТАТА було перераховано 572,62 грн. за призначенням платежу: повернення надмірно сплаченої орендної плати з юридичних осіб на рахунок платника, оскільки останнє не є належним доказом відсутності у скаржника заборгованості за договором оренди земельної ділянки, оскільки нормами Податкового кодексу України чітко передбачено, що останні регулюють відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів та не мають жодного пріоритету під час регулювання договірних відносин, в той час як підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, а не дані поданої платником податків декларації.
З урахуванням зазначеного, суд вважає, що матеріалами справи підтверджено заборгованість ПП «Наукове промислово-комерційне об'єднання «ТАТА» в сумі 222 480,88 грн. в період з 01.02.2014 по 26.05.2016 за договором оренди земельної ділянки від 07 вересня 2009.
Щодо заяви Приватного підприємство «Наукове промислово-комерційне об'єднання «ТАТА» про сплив позовної давності щодо заявлених вимог, судова колегія зазначає наступне.
Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).
У статті 268 ЦК України наведено невичерпний перелік вимог, на які позовна давність не поширюється. У частині другій цієї статті передбачено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. Але в деяких випадках позовна давність не може поширюватись і на інші категорії вимог, хоча про це прямо й не зазначено у законі.
Згідно з ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Із вищенаведеного вбачається, що початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Таким чином, у разі неналежного виконання орендарем зобов'язань за договором, позовна давність за вимогами орендодавця про стягнення орендної плати повинна обчислюватися з моменту настання строку виплати орендної плати.
Відповідно до п.10 договору оренди земельної ділянки від 07.09.2019 (з врахуванням рішення Господарського суду Тернопільської області від 21.11.2013 у справі №921/979/13-г/4) орендна плата вноситься орендарем щомісячно до 20 числа та становить 8 948,15 грн.
Судова колегія вважає помилковим твердження скаржника, що кожна сплата ПП «НПКО «ТАТА» щомісячної орендної плати є дією, яка перериває строк позовної давності щодо попереднього платежу.
Як вбачається із п. 4.4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів від 29 травня 2013 року N 10, у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
В ході розгляду справи в суді першої інстанції судом визнано обґрунтованим посилання відповідача на пропуск позивачем трирічного строку давності, та відмовлено у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що позивач звернувся до суду 21.05.2019 та вимагає стягнення орендної плати за період з 01.02.2014 по 26.05.2016.
Щодо вищенаведеного судова колегія зазначає наступне.
Згідно інформації, поданої скаржником, щодо заборгованості ПП «НКПО «ТАТА» по орендній платі за земельну ділянку станом на 15.05.2019 (том І а.с.39) останній платіж в сумі 4 325,33грн здійснено відповідачем 25.06.2016.
Як вбачається із розрахунку суми позову за травень 2019 (по 26.05.2016) відповідачу нараховано 13 432,40грн, сплачено останній 8 650,66грн., заборгованість відповідача становить 4 781,74грн.
Відповідно до п.8 договору оренди земельної ділянки від 07.09.2009 орендна плата вноситься орендарем щомісячно до 20 числа.
Отже, право звернення до суду щодо стягнення простроченої суми заборгованості по орендній платі за травень місяць 2016 року виникло у позивача з 21.05.2016 року.
Судовою колегією встановлено, що позовну заяву відправлено позивачем на адресу Господарського суду Тернопільської області 17.05.2019 (поштовий конверт (том І а.с.59)).
Отже позовна давність щодо стягнення заборгованості за травень 2016 позивачем не пропущена.
З огляду викладене, помилковим є висновок суду першої інстанції щодо звернення позивачем з позовною заявою 21.05.2019, оскільки це є дата реєстрації в канцелярії суду позовної заяви, яка надійшла поштою, а не дата звернення позивача з позовом.
Отже, стягненню підлягає заборгованість по орендній платі в сумі 4 781,74грн. за травень 2016 і в цій частині рішення Господарського суду Тернопільської області підлягає скасуванню.
Щодо стягнених судом першої інстанції судових витрат, скаржник в апеляційній скарзі зазначив, що такі мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Щодо наведеного судова колегія зазначає наступне.
Відповідачем заявлено про стягнення з позивача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13 000,00грн та 1 714,47 грн компенсації витрат на проїзд залізничним транспортом.
Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За містом ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.
Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, згідно із приписами ч. 5 ст. 126 ГПК України, суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Частиною 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Надані відповідачем матеріали свідчать, що 02.05.2018 між Приватним підприємством Наукове промислово-комерційне об'єднання ТАТА та Адвокатським Бюро Грамчук Марини Олександрівни укладено договір про надання правової допомоги. 21.05.2019.
Відповідно до п. 1.1. договору клієнт доручає, а Адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.
Вартість наданих юридичних послуг Адвокатське Бюро визначає самостійно після одержання від Клієнта замовлення на надання юридичної допомоги, та виставляє Клієнту відповідний рахунок. Сума вказана у рахунку є гонораром Адвокатського Бюро за надання юридичної допомоги та поверненню не підлягає.(п.4.1 Договору).
31.12.2018 сторони підписали додаткову угоду № 4 до договору №1 від 02.05.2018 відповідно до якої п.4.1 викладено у наступній редакції: За послуги, надані Адвокатським Бюро, Клієнт сплачує грошову винагороду в розмірі 11 500 (одинадцять тисяч п'ятсот) гривень 00 коп. на місяць. Адвокатське Бюро виставляє Клієнту відповідний рахунок. Сума вказана у рахунку є гонораром Адвокатського бюро за надання юридичної допомоги та поверненню не підлягає; викладено п. 8.1. у наступній редакції: «Даний Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2023 року або до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним Договором".
31.12.2018 сторони підписали додаткову угоду № 4 до договору №1 від 02.05.2018, відповідно до якої:
-сторони погодили, що Клієнт доручає, а Адвокатське Бюро зобов'язується надати послуги професійної правничої допомоги у відносинах з Чортківською міською радою Тернопільської області щодо стягнення з ПП НПКО ТАТА заборгованості за договором оренди земельної ділянки та у судовому процесі з цього питання. На виконання вказаних зобов'язань Клієнт видає Адвокатському бюро довіреність на право представляти інтереси Клієнта на ім'я керуючого Адвокатського бюро, адвоката - Грамчук Марини Олександрівни (в тому числі державними органами та судами всіх інстанцій);
- сторони погодили, що сума цієї Додаткової угоди не може перевищувати 50 000 (п'ятдесят тисяч) гривень 00 копійок, що є граничною вартістю робіт/послуг (гонорар), спрямованих на виконання п. 1 даної Додаткової угоди, які виконані (надані) Адвокатським Бюро. Сума цієї Додаткової угоди складається із сум вартості всіх наданих послуг. При цьому, вартість послуг на місяць, не може перевищувати розмір гонорару в 11 500 (одинадцять тисяч п'ятсот) гривень 00 копійок, що відповідає п.4.1. договору про надання правової допомоги № 1 від 02.05.2018 р. в редакції додаткової угоди до цього договору №4 від 31.12.2018 року. У разі перевищення вартості послуг в 11 500 (одинадцять тисяч п'ятсот) гривень 00 копійок на місяць, в який надавались послуги, Адвокатське бюро виставляє Клієнту рахунок на суму 11 500 (одинадцять тисяч п'ятсот) гривень 00 копійок. Вартість послуг, що не увійшли в поточний рахунок за місяць в якому надані послуги, може бути включена в рахунок за місяць, наступний за звітними місяцями, в яких були надані послуги, але не більш як за шість місяців що передують виставленню рахунку;
- погодили, що враховуючи складність справи, необхідність вивчення великої кількості первинних Документів, винятковим значенням справи для Клієнта, впливом вирішення справи на репутацію Клієнта, а також враховуючи ринкову вартість години роботи адвоката гонорар (вартість) години роботи працівників Адвокатського Бюро (або Керуючого Бюро) становить 1000 (одна тисяча) гривень 00 коп. за кожну годину витраченого часу;
- за участь в кожному судовому засіданні працівників Адвокатського Бюро, або Керуючого Бюро Клієнт сплачує на користь Адвокатського Бюро Гонорар у розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень 00 копійок незалежно від фактичного часу тривалості судового засідання.
Як вбачається із матеріалів справи, представництво відповідача у даній справі здійснювалось адвокатом Грамчук Мариною Олександрівною (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЗП № 001595 від 28.02.2018, ордер на надання правової допомоги серії ЗП № 134271 від 05.06.2019.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат відповідачем надано суду завірену копію акту здачі - прийняття наданих послуг від 02.08.2019, згідно з яким розмір гонорару за представництво інтересів відповідача склав загальну суму 11 500,00 грн.
Акт здачі - прийняття наданих послуг містить детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатським об'єднанням, та здійснених відповідачем витрат, зокрема, на виконання умов договору Адвокатське об'єднання надало, а Клієнт прийняв наступні юридичні послуги (правову допомогу):
- досліджено позовну заяву, додатки до позовної заяви, додаткові пояснення, ознайомлено та здійснено фото фіксацію матеріалів судової справи №921/309/19; досліджено відповідь на відзив (1 год. 30 хв.- 1500 грн.);
- опрацьовано чинне законодавство та здійснено пошук судової практики відносно спірних питань описаних в обставинах позовної заяви (1 год - 1000 грн.) ;
- підготовлено клопотання про залишення позовної заяви без руху (30хв.- 500 грн.);
- підготовлено відзив на позовну заяву (2 год - 2000 грн.) ;
- представником адвокатом Грамчук М.О. прийнято участь в судовому засіданні в Господарському суді Тернопільської області 01.08.2019 у справі № 921/309/19(1 засід. -2000 грн.);
- підготовлено проект заперечення на відповідь на відзив з урахування судової практики та матеріалами фото фіксації судової справи №921/309/19, з метою виконання процесуальних обов'язків передбачених ГПК України (2 год.- 2000 грн.);
- підготовлено клопотання про стягнення з позивача судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (30 хв.- 500 грн.) ;
- участь у судовому засіданні 15.08.2019 р. - справа № 921/309/19 (на підставі п.7.1. Додаткової угоди № 10 від 21.05.2019 р.), (1 зас.- 2000 грн.)
Факт оплати відповідачем професійної правничої (правової) допомоги, наданої у справі, підтверджується завіреною копією платіжного доручення № 114 від 02.08.2019 на суму 11 500,00 грн. (за наданими послугами згідно договору №1 від 02.05.2018).
Розмір витрат, понесених ПП НПКО ТАТА на професійну правничу допомогу у даній справі № 921/309/19, складає 11 500 грн.
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України, від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відповідно до приписів частини 4 ст. 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Вирішуючи питання про розподіл витрат на правничу допомогу, господарський суд врахував правові висновки, що викладені в постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 904/8308/17, де зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
З огляду на критерії співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката, що наведені у ч. 4 ст. 126 ГПК України, враховуючи складність та обставини справи, обсяг виконаних робіт (наданих послуг), судова колегія вважає правомірною заявлену до стягнення з позивача суму витрат на правничу допомогу в розмірі 11 500 грн.
Окрім того відповідач просить стягнути з позивача вартість проїзду залізничним транспортом в сумі 1 714,47 грн. В обґрунтування надано копії проїзних документів: №419355 від 01.08.2019 на суму 153,32 грн.; №419356 від 02.08.2019 на суму 505,04 грн.; №419353 від 31.07.2019 на суму 348,58 грн.; №419354 від 31.07.2019 на суму 211,04 грн.; №751212 від 15.08.2019 на суму 237,19 грн.; №751211 від 14.08.2019 на суму 259,30 грн.
Факт оплати відповідачем витрат підтверджується платіжним дорученням № 207 від 14.08.2019 на суму 1 714,47 грн. (за наданими послугами згідно договору №1 від 02.05.2018).
Що стосується витрат представників відповідача на проїзд, які складаються вартість проїзду залізничним транспортом в сумі 1714,47 грн., то суд виходить з положень постанови Кабінету Міністрів України № 590 від 27.04.2006 року Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави, якою, зокрема, передбачено, що граничний розмір компенсації витрат у цивільних справах, пов'язаних з переїздом до іншого населеного пункту не може перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження.
Отже, правомірним є заявлена до стягнення сума витрат за проїзд залізничним транспортом в розмірі 1 714,47 грн.
Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.76 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У відповідності до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об”єктивно не залежали від нього.
Згідно із ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, рішення Господарського суду Тернопільської області у даній справі підлягає скасуванню частково, у зв'язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неравильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати (в тому числі на правову допомогу) за перегляд рішення в апеляційному порядку покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 277, 282- 284 ГПК України,
Західний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ :
1.Апеляційну скаргу Чортківської міської ради Тернопільської області №01-17/1268 від 10.10.2019 задоволити частково.
Рішення Господарського суду Тернопільської області від 19.09.2019 у справі №921/309/19 скасувати частково в частині відмови у задоволенні позовних вимог в сумі 4 781,74грн. В цій частині позовні вимоги задоволити. В решті рішення суду залишити без змін.
Стягнути з Приватного підприємства «Наукове промислово-комерційне об'єднання «ТАТА» (вул. Макаренка, 13, м. Запоріжжя, Запорізька область, ідентифікаційний код 19264196) на користь Чортківської міської ради Тернопільської області (вул. Тараса Шевченка, 21, м. Чортків, Тернопільської області, ідентифікаційний код 24636045) 4 781,74грн. заборгованості за договором оренди земельної ділянки, 71,26грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 107,61грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Стягнути з Чортківської міської ради Тернопільської області (вул. Тараса Шевченка, 21, м. Чортків, Тернопільської області, ідентифікаційний код 24636045) на користь Приватного підприємства «Наукове промислово-комерційне об'єднання «ТАТА» (вул. Макаренка, 13, м. Запоріжжя, Запорізька область, ідентифікаційний код 19264196) 12 930,45грн коп. витрат на правову допомогу.
Місцевому господарському суду видати накази.
2.Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст.ст. 287,288 ГПК України.
Повний текст постанови складено і підписано 21.12.2019
Головуючий суддя Галушко Н.А.
суддя Желік М.Б.
суддя Орищин Г.В.