79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"16" грудня 2019 р. Справа № 909/299/19
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
Головуючого (судді-доповідача) Якімець Г.Г.,
Суддів: Бонк Т.Б., Желік М.Б.,
за участю секретаря судового засідання Кришталь М.Б.,
та представників сторін:
від позивача - не з'явився
від відповідача (скаржника) - не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу Фермерського господарства “Персей Агро”, вих.№17/07/19 від 17 липня 2019 року
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18 червня 2019 року (підписане 26.06.2019 року), суддя Фрич М.М.
у справі №909/299/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Захід Агробізнес”, м. Рівне
до відповідача Фермерського господарства “Персей Агро”, с. Угринів, Тисменицький район, Івано-Франківська область
про стягнення заборгованості в сумі 1 589 051,22 грн., з яких: 1 118 467,50 грн. - основний борг, 124 103,93 грн. - сума відсотків річних, 178 709,66 грн. - пеня, 167 770,13 грн. - штраф
26 березня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Захід Агробізнес” звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до відповідача - Фермерського господарства “Персей Агро” про стягнення заборгованості в сумі 1 589 051,22 грн., з яких: 1 118 467,50 грн. - основний борг за договором поставки №114-ЗЗР-ДП-18 засобів захисту рослин від 26 січня 2018 року, 124 103,93 грн. - сума відсотків річних, 178 709,66 грн. - пеня, 167 770,13 грн. - штраф.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 18 червня 2019 року у справі №909/299/19 позов задоволено в повному обсязі: присуджено до стягнення з Фермерського господарства “Персей Агро” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Захід Агробізнес” заборгованість в сумі 1 589 051,22 грн., з яких: 1 118 467,50 грн. - основний борг, 124 103,93 грн. - сума відсотків річних, 178 709,66 грн. - пеня та 167 770,13 грн. - штраф.
Рішення суду мотивоване тим, що позивачем виконано умови укладеного між сторонами договору та поставлено відповідачу продукцію, в той час, в матеріалах справи відсутні докази оплати відповідачем вартості поставленого товару за договором поставки засобів захисту рослин №114-ЗЗР-ДП-18 від 26.01.2018 року, отриманого відповідачем відповідно до видаткової накладної №1715 від 16.05.2018 року та видаткової накладної №2506 від 25.06.2018 року. За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення 1 118 467, 50 грн основного боргу. Судом взято до уваги застосування позивачем в спірному випадку п.4.4. договору щодо розрахунку суми боргу з урахуванням зміни курсу долара США на момент здійснення такого розрахунку, внаслідок чого сума боргу збільшилась з 996 815, 52 грн до 1 118 467, 50 грн. Крім того, суд вирішив задоволити вимогу позивача про стягнення з відповідача 25% річних, пені та штрафу, на підставі п.п.6.4.1 та 6.8 укладеного між сторонами договору та положень ст.ст.549, 625 ЦК України.
Частково не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Фермерське господарство “Персей Агро” звернулося до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18 червня 2019 року у справі №909/299/19 в частині стягнення 124 103,93 грн. - 25% річних та 167 770,13 грн. - штрафу, прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Зокрема, зазначає, що умови п.6.4.1, п.6.8 договору поставки (щодо сплати 25% річних та 15% штрафу) є несправедливими, оскільки штрафні санкції надмірно великі порівняно із можливими збитками кредитора, тому, на думку скаржника такі умови договору слід визнати недійсними та суд не мав застосовувати вказані умови. Одночасно вважає помилковим стягнення з відповідача одночасно і штрафу і пені, оскільки такі є одним видом цивільно-правової відповідальності. Вважає, що такі умови є недійсними, оскільки суперечать Конституції України.
У відзиві на апеляційну скаргу (б/н від 23 вересня 2019 року) позивач просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги та скасувати зупинення дії рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18 червня 2019 року у справі №909/299/19.
Представники сторін в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.
Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Оскільки явка представників сторін в судове засідання не визнавалась обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їхньої відсутності.
Західний апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:
Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 26 січня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Захід Агробізнес" (в тексті договору - постачальник) та Фермерським господарством «Персей Агро» (в тексті договору - покупець) укладено договір поставки №114-ЗЗР-ДП-18 засобів захисту рослин, відповідно до умов якого, а саме: п.1.1 постачальник зобов'язався передати (поставити) у зумовлений строк покупцеві засоби захисту рослин та іншу продукцію, а покупець - прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з п.2.1 Договору загальна кількість та асортимент товару, що підлягає поставці, його часткове співвідношення, упаковка та маркування, строк поставки й інші умови, визначаються специфікаціями (додатками до цього договору), які є невід'ємною частиною цього договору.
У пунктах 4.1, 4.2 Договору сторони погодили, що ціна товару та загальна вартість товару вказується в специфікаціях, при цьому, покупець оплачує товар у строки, зазначені у специфікаціях.
Відповідно до п.4.3 Договору оплата товару здійснюється покупцем у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів у національній валюті платіжним дорученням на зазначений в кінці тексту договору розрахунковий рахунок постачальника. Оплата товару здійснюється з урахуванням положень п.4.4 даного договору, відповідно до якого, сторони домовились визначити еквівалент ціни та загальної вартості товару в іноземній валюті (в доларах США/євро).
Пунктом 5.2 Договору визначено, що покупець зобов'язаний своєчасно оплачувати товар на умовах та в порядку, що визначені даним договором та додатками до нього.
Згідно з п.6.1 Договору за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно даного договору та у відповідності з діючим законодавством України.
У випадку порушення термінів або умов оплати товару покупець зобов'язаний, на вимогу постачальника, сплатити останньому пеню від суми простроченого або неналежного здійсненого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення, а також проценти на суму прострочення згідно ст.625 Цивільного кодексу України у розмірі 25 річних (п.6.4.1 Договору).
Крім того, у п.6.8 Договору сторони дійшли згоди, що за невиконання чи/або неналежне виконання даного договору покупець, крім вище вказаного, сплачує постачальнику штраф в розмірі 15% від суми заборгованості.
У п.8.5 Договору визначено, що останні набирає чинності з моменту його підписання сторонами і є укладеним на строк до 31 грудня 2018 року, а щодо невиконаних до цього дня зобов'язань та відповідальності - до повного їх виконання.
У специфікації №2 від 25 червня 2018 року визначено асортимент товару, що поставляється, ціну товару (895 638,24 грн з ПДВ) та умови оплати (попередня авансова оплата 20% - до 28 червня 2018 року; кінцева оплата 80% - до 15 жовтня 2018 року).
У специфікації №3 від 16 травня 2018 року визначено асортимент товару, що поставляється, ціну товару (191 177,28 грн з ПДВ) та умови оплати (попередня авансова оплата 20% - до 28 червня 2018 року; кінцева оплата 80% - до 15 жовтня 2018 року).
Видатковою накладною №1715 від 16 травня 2018 року та товарно-транспортною накладною №3-1715 від 16 травня 2018 року підтверджується поставка відповідачу товару (хістік) на загальну суму 191 177,28 грн з ПДВ, який відповідач отримав на підставі довіреності №54 від 16 травня 2018 року.
Видатковою накладною №2506 від 25 червня 2018 року та товарно-транспортною накладною №3-2506 від 25 червня 2018 року підтверджується поставка відповідачу товару (піктор) на загальну суму 895 638,24 грн. з ПДВ, який відповідач отримав на підставі довіреності №93 від 25 червня 2018 року.
У березні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Захід Агробізнес” звернулось до суду з цим позовом про стягнення з Фермерського господарства “Персей Агро” заборгованості в сумі 1 589 051,22 грн., з яких: 1 118 467,50 грн. - основний борг за договором поставки №114-ЗЗР-ДП-18 засобів захисту рослин від 26 січня 2018 року, 124 103,93 грн. - 25% річних, 178 709,66 грн. - пеня, 167 770,13 грн. - штраф.
Як зазначено вище, місцевий господарський суд задоволив позов в повному обсязі.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення 124 103,93 грн. - 25% річних та 167 770,13 грн. - штрафу.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а у відповідності до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 ЦК України).
Згідно з ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Обов'язок покупця щодо оплати товару передбачено частиною 1 ст.692 ЦК України.
В силу положень ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Поряд з тим, відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Строки оплати за поставлений позивачем товар визначені у специфікаціях №2 від 25 червня 2018 року та №3 від 16 травня 2018 року, а саме: попередня авансова оплата 20% - до 28 червня 2018 року; кінцева оплата 80% - до 15 жовтня 2018 року).
Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Поставка позивачем відповідачу товарів згідно з договором поставки №114-ЗЗР-ДП-18 засобів захисту рослин від 26 січня 2018 року на загальну суму 1 118 467,50 грн. (з урахуванням еквіваленту ціни та загальної вартості товару в іноземній валюті у відповідності до п.4.4 Договору), підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем. Докази сплати вказаної заборгованості у матеріалах справи відсутні та відповідачем суду не надано.
Крім того, відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.2 ст.612 ЦК України).
Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п.6.4.1 Договору у випадку порушення термінів або умов оплати товару покупець зобов'язаний, на вимогу постачальника, сплатити останньому пеню від суми простроченого або неналежного здійсненого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення, а також проценти на суму прострочення згідно ст.625 Цивільного кодексу України у розмірі 25 річних.
Відтак, сторонами в договорі погоджено інший розмір процентів, ніж визначений у ч.2 ст.625 ЦК України, а саме: 25% річних (п.6.4.1 Договору), що не суперечить вказаній статті.
Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на те, що умови п.6.4.1 Договору є несправедливими у зв'язку з надмірно високим розміром процентів, оскільки, згідно з ч.3 ст.6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).
Також колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки вказаний Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів; а у відповідності до п.22 ч.1 ст.1 зазначеного Закону споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Слід зазначити, що відповідач (скаржник) є юридичною особою та виступає у спірних правовідносинах саме як юридична особа, з якою і було укладено договір поставки позивачем, а спірні правовідносини безпосередньо пов'язані з підприємницькою діяльністю обох сторін.
Враховуючи наведене вище, беручи до уваги принцип свободи договору, колегія суддів не вважає такими, що суперечать вимогам законодавства, погоджені сторонами, умови договору щодо сплати 25% річних та 15% штрафу (п.п.6.4.1 та 6.8).
Крім того, частиною 1 ст.230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, серед іншого, неустойкою.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч.1 ст.550 ЦК України).
У ч.6 ст.231 ГК України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно з ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Частиною 2 ст.343 ГК України передбачено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з п.6.4.1 Договору у випадку порушення термінів або умов оплати товару покупець зобов'язаний, на вимогу постачальника, сплатити останньому пеню від суми простроченого або неналежного здійсненого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення.
За невиконання чи/або неналежне виконання даного договору покупець, крім вище вказаного, сплачує постачальнику штраф в розмірі 15% від суми заборгованості (п.6.8 Договору).
Колегія суддів вважає необґрунтованими твердження скаржника про неможливість одночасного стягнення штрафу та пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем, з огляду на таке:
Відповідно до ч.4 ст.231 ГК України право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 вересня 2019 року у справі №923/760/16.
Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).
Враховуючи все наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість та підставність позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 1 589 051,22 грн., з яких: 1 118 467,50 грн. - основний борг за договором поставки №114-ЗЗР-ДП-18 засобів захисту рослин від 26 січня 2018 року, 124 103,93 грн. - 25% річних, 178 709,66 грн. - пеня тта 167 770,13 грн. - штраф.
Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними та не спростовують висновків місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.
Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст.236, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,
постановив:
Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18 червня 2019 року у справі №909/299/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу Фермерського господарства “Персей Агро” - без задоволення.
Матеріали справи №909/299/19 повернути до Господарського суду Івано-Франківської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.
Повну постанову складено 19 грудня 2019 року
Головуючий (суддя-доповідач) Якімець Г.Г.
Суддя Бонк Т.Б.
Суддя Желік М.Б.