10 грудня 2019 рокуЛьвів№ 857/9502/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.
суддів: Заверухи О.Б., Ніколіна В.В.,
за участю секретаря судових засідань - Чопко Ю.Т.
представника позивача - Овсяннікова С.В.
представника відповідача - Ярошика Т.В.
розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 липня 2019 року (головуючий суддя: Ковальчук В.Д., місце ухвалення - м. Луцьк, дата складення повного тексту рішення - 02.08.2019) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Волинь» до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування рішення, -
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Волинь», 29.05.2019 звернулося в суд із адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування: вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 № Ю-0009441303, якою зобов'язано сплатити недоїмку з єдиного внеску в розмірі 686598 грн 12 коп; рішення № 0004961303 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 27.03.2019, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 343299 грн 06 коп; рішення № 0004981303 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 27.03.2019, яким застосовані штрафні санкції в розмірі 3910 грн.
Обґрунтовує позов тим, що відповідач дійшов до безпідставних та необґрунтованих висновків про те, що товариством своєчасно не нараховано (не утримано) єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальну суму 686598,12 грн, оскільки висновок відповідача про те, що сума винагороди, яка була нарахована та виплачувалась ТзОВ «ФК «Волинь» спортсменам за спортивну підготовку за цивільно-правовими договорами на спортивну підготовку футболістів є базою нарахування єдиного внеску. Позивач звертає увагу на те, що предметом цих договорів є надання послуг зі спортивної підготовки футболістів з метою подальшого укладення з ними першого трудового контракту з клубом та набуття статусу професіоналів. Відтак, дані договори за своєю природою не є договорами про виконання робіт, а містять окремі елементи договору про надання послуг футбольним клубом футболісту та визначають зобов'язання останнього у зв'язку із отриманням таких послуг. При цьому, виплати, що здійснюються футбольним клубом на користь футболістів згідно пункту 3.1 цих договорів та наказів генерального директора ТзОВ «ФК «Волинь» не належать до фонду оплати праці, а є стипендією (винагородою) за вагомі досягнення у спортивній підготовці, які виплачуються не всім футболістам, а лише тим, які мають досягнення у спортивній підготовці за поданням тренера.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 26 липня 2019 року позов задоволено.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому просить його скасувати та постановити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на те, що дія Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадку, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (ч. 1 ст. 2 цього Закону).
Абзацом 3, 4 ч. 4 ст. 25 вказаного Закону передбачено, що платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Також, вказує, що оскільки вимога про сплату боргу від 15.05.2019 № Ю-0009441303 та рішення від 27.03.2019 № № 0004961303, 0004981303 оскаржена до суду лише 29.05.2019, таким чином, позивач пропустив 10-денний строк звернення до суду, який встановлений Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.10.2019, у зв'язку з реорганізацією, замінено Головне управління ДФС у Волинській області, на його правонаступника - Головне управління ДПС у Волинській області.
Представник позивача, 14.11.2019 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Представник відповідача Ярошик Т.В., у судовому засіданні підтримав пояснення надані представником Виш А.А. у судовому засіданні 26.11.2019, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Зауважив, що позивачем пропущено десятидений строк звернення до суду.
Представник відповідача Овсянніков С.В., у судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав, просив її залишити без задоволення, а судове рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 22.01.2019 за № 1004892907 ТзОВ «ФК «Волинь» є юридичною особою, видами діяльності якого є: 79.90 Надання інших послуг бронювання та пов'язана з цим діяльність; 85.51 Освіта у сфері спорту та відпочинку; 93.11 Функціонування спортивних споруд; 93.12 Діяльність спортивних клубів; 93.19 Інша діяльність у сфері спорту; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля, що підтверджується витягом.
ГУ ДФС у Волинській області з 28.11.2018 по 14.01.2019 проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Футбольний клуб «Волинь», податковий номер 37204659, з дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 30.09.2018, валютного - за період з 01.01.2015 по 30.09.2018, сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2015 по 30.09.2018, за наслідками якої складено акт від 28.01.2019 №1513/14-09/37204659.
Документальною перевіркою встановлено наступні порушення, зокрема:
п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» за період, що перевірявся, в результаті чого своєчасно не нараховано (не утримано) єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальну суму 686598,12 грн за січень 2015 року - вересень 2018 року;
п. п. 4 п. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та п. 8 розділу IV Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Мінфіну від 14 квітня 2015 року № 435 (Звітів ЄСВ за лютий 2015 року, травень 2015 року, червень 2015 року, липень 2015 року, серпень 2015 року, вересень 2015 року, жовтень 2015 року, липень 2016 року, серпень 2016 року, вересень 2016 року, грудень 2016 року, січень 2017 року, лютий 2017 року, серпень 2017 року, вересень 2017 року, жовтень 2017 року, листопад 2017 року, грудень 2017 року, січень 2018 року, березень 2018 року, квітень 2018 року, червень 2018 року, липень 2018 року.
На підставі акта перевірки ГУ ДФС у Волинській області винесені рішення № 0004961303 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 27.03.2019, яким засновано до товариства штрафні санкції в сумі 343299,06 грн. та № 0004981303 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 27.03.2019, яким засновано до позивача штрафні санкції в сумі 3910,00 грн, а також винесена вимога про сплату боргу (недоїмки) від 21.02.2019 № Ю-0004951303, якою зобов'язано ТзОВ «ФК “Волинь» сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску в сумі 686598,12 грн.
Позивач оскаржив зазначені рішення та вимогу в адміністративному порядку, подавши скаргу до Державної фіскальної служби України від 09.04.2019 вих. № 61, за результатами розгляду якої, Державна фіскальна служба України прийняла рішення про результати розгляду скарги від 13.05.2019 № 21905/6/99-99-11-05-02-25, яким вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 21.02.2019 № Ю-0004951303 скасувала, зобов'язавши ГУ ДФС у Волинській області сформувати та направити позивачу нову вимогу, а вказані оскаржувані рішення залишила без змін.
В результаті цього, ГУ ДФС у Волинській області прийняла вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 № Ю-0009441303, якою зобов'язано ТзОВ «ФК Волинь» сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску в сумі 686598,12 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що контролюючий орган дійшов помилкового висновку про те, що виплати винагороди за договорами про спортивну підготовку є базою оподаткування єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оскільки вищезазначені договори за своєю правовою природою не є договорами про виконання робіт (надання послуг) футболістом на користь футбольного клубу. При цьому, отримання футболістами винагороди у вигляді стипендії (премії) за досягнення у спортивних результатах обумовлено договорами та є стимулюючим фактором спортивної підготовки футболістів, який отримує таку послугу від футбольного клубу, що здійснює господарську діяльність, в тому числі, і у сфері освітніх спортивних послуг.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно ч. 4 ст. 122 КАС України, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб'єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб'єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 08.07.2010 (далі Закон № 2464 -VI), єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Дія Закону № 2464-VI поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (ч. 1 ст. 2 Закону № 2464-VI).
Частиною 2 ст. 2 Закону № 2464-VI передбачено, що, виключно цим Законом визначаються, зокрема: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Завдання та функції центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, яким за положеннями статті 1 Закону № 2464-VI є орган доходів і зборів та його територіальні органи (в частині адміністрування єдиного внеску), права та обов'язки органів доходів і зборів, визначені статтями 12, 13, 14 Закону № 2464-VI.
Таким чином, облік платників єдиного внеску, їх права та обов'язки, порядок нарахування, обчислення і строки сплати єдиного внеску, його розмір, повноваження органів доходів і зборів, а також відповідальність за порушення законодавства про збір та облік єдиного внеску визначає виключно Закон № 2464-VI.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону № 2464-VI, платник єдиного внеску має право: оскаржувати в установленому законом порядку рішення органу доходів і зборів та Пенсійного фонду та дії, бездіяльність його посадових осіб.
Згідно абз. 3, 4 ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI, платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку
Відповідно абз. 9 ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI, у разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.
З системного аналізу вищенаведених норм, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вказаними положеннями, визначений порядок дій платника у разі не згоди з отриманою вимогою, зокрема, передбачено: адміністративний та судовий спосіб оскарження такої вимоги. Крім цього, правове регулювання, наведене у абз. 9 ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI, свідчить, що навіть у випадку обрання адміністративного способу оскарження, за наслідками якого, згоди з органом доходу і зборів не досягнуто (відмова у розгляді або у задоволенні скарги), у особи зберігається право оскаржити вимогу про сплату внеску ще і в суді. Однак, таке право, має бути реалізоване протягом 10 днів з дня надходження відповідного рішення органу ДФС України платнику ЄСВ.
Таким чином, платник податків має право оскаржити рішення податкового органу в адміністративному і/або в судовому порядку. При цьому оскарження цього рішення в адміністративному порядку, не позбавляє його права на судове оскарження з дотриманням строків, визначених абзацом 9 частини 4 статті 25 Закону №2464-VI.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 480/106/19.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач оскаржив рішення № № 0004961303 0004981303 від 27.03.2019 та вимогу 21.02.2019 № Ю-0004951303 в адміністративному порядку, подавши скаргу до Державної фіскальної служби України від 09.04.2019 вих. № 61, за результатами розгляду якої, Державна фіскальна служба України прийняла рішення про результати розгляду скарги від 13.05.2019 № 21905/6/99-99-11-05-02-25, яким вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 21.02.2019 № Ю-0004951303 скасувала, зобов'язавши ГУ ДФС у Волинській області сформувати та направити позивачу нову вимогу, а вказані оскаржувані рішення залишила без змін.
В результаті цього, ГУ ДФС у Волинській області прийняла вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 № Ю-0009441303, якою зобов'язано ТзОВ «ФК Волинь» сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску в сумі 686598,12 грн.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 № Ю-000944130 та рішення № № 0004961303, 0004981303 від 27.03.2019 позивач отримав - 17.05.2019, цю обставину останній зазначив, як у позовній заяві, так і в судовому засідання в суді апеляційної інстанції, а з адміністративним позовом до суду звернувся лише 29.05.2019.
Таким чином, звернувшись 29.05.2019 з позовом до суду, про скасування вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 № Ю-000944130 та рішення № № 0004961303, 0004981303 від 27.03.2019, позивач пропустив 10-денний строк звернення до суду, який встановлений Законом № 2464-VI. При цьому, з клопотанням про поновлення такого строку, позивач не звертався.
За положеннями пункту 1.1. статті 1 Податкового кодексу України, цей кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Податкового кодексу України, цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.
Зазначене свідчить про те, що положення Податкового кодексу України не поширюються на відносини щодо порядку сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, як і відповідальність за порушення такого порядку.
Отже, при оскарженні рішення податкового органу, прийнятого в межах Закону № 2464-VI, строк звернення до адміністративного суду тривалістю 1095 днів не застосовується.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.01.2019 у справі № 802/983/18-а, від 17.07.2019 у справі № 0740/1050/18.
Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно з ч. 1 ст. 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до пункту 6 ч. 5 ст. 44 КАС України, учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07.07.1989 у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄЄСПЛ) зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства»).
Отже, на думку суду апеляційної інстанції, лише наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку звернення до суду з поважних причин.
Враховуючи вищенаведене, оскільки в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції, встановлено пропуск позивачем 10-денного строку звернення до суду, який передбачений Законом № 2464-VI та підстави для поновлення такого строку позивачем не наведено, а тому адміністративний позов у цій справі необхідно залишити без розгляду.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції при задоволенні позову допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи та неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення та залишення позову без розгляду.
Керуючись ст. ст. 310, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
постановив:
апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області задовольнити частково.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 липня 2019 року у справі № 140/1757/19 скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов залишити без розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги.
Суддя-доповідач: О. М. Гінда
судді О. Б. Заверуха
В. В. Ніколін
Повне судове рішення складено 21.12.2019.