10 грудня 2019 рокуЛьвів№ 857/9758/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Довгополова О.М.,
суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,
з участю секретаря судового засідання Хітрень О.Ю.,
представника позивача Карабаня В.І.,
представника відповідача Квасниці Н.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державного підприємства «Львівський бронетанковий завод» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства «Львівський бронетанковий завод» до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, -
суддя (судді) в суді першої інстанції - Мричко Н.І.,
час ухвалення рішення - 15:49:09,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - 29.07.2019 року,
ДП «Львівський бронетанковий завод» звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області, яким з врахування збільшення розміру позовних вимог просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.08.2018 року № 0013781414 і № 0013791414.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що за результатами перевірки не підтверджено реальності взаємовідносин ДП «Львівський бронетанковий завод» із ТзОВ «Технотранс-СВ» за період вересень 2017 - лютий 2018, ТзОВ «Арма-Трейд» та ТзОВ «Трастфактор» за період січень 2018 року, що призвело до завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток (збитки) на суму 10531229,00 грн. та завищення від'ємного значення податку на додану вартість на суму 2106246,00 грн. Зважаючи на це, суд дійшов висновку, що наведені позивачем аргументи не спростовують зафіксованих порушень в акті перевірки та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Також позивач не навів жодних обґрунтованих аргументів на спростування вказаних висновків податкового органу і не надав суду доказів протиправності оскаржуваних рішень та підстав для їх скасування.
Рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач. Вважає, що воно ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, суд неповно з'ясував обставини, що мали значення для вирішення справи і висновки суду не відповідають обставинам справи. Просить скасувати рішення і ухвалити нове, яким позов задовольнити.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що придбання товарів у ТзОВ «Технотранс-СВ», ТзОВ «Арма-Трейд», ТзОВ «Трастфактор» було зумовлене виконанням державного замовлення з ремонту бронетанкової техніки в рамках Програми підвищення обороноздатності та безпеки України. Тому, на думку позивача, оскаржувані рішення Головного управління ДФС у Львівській області, які підтримав суд першої інстанції, суперечать інтересам держави та суспільства. Також апелянт вказує, що відсутність документації, як зазначено в акті перевірки, жодним чином не може бути підставою для висновку відповідача про неправомірність формування податкового кредиту. Щодо відсутності сертифікатів на продукцію, то якість продукції не є предметом дослідження податкового органу під час проведення перевірки, тому вказані висновки свідчать про перевищення відповідачем повноважень. Щодо висновку контролюючого органу про наявність недоліків у товарно-транспортних накладних, позивач зазначає, що неістотні недоліки не можуть бути підставою для невизнання господарської операції. Висновки суду про невідповідність умов поставки товару із зазначеними умовами у договорі позивач вважає помилковими, оскілки, на його думку, сторони не обмежені у праві змінити умови поставки, замінивши організацію перевізника. Крім того, здійснення господарської діяльності контрагентом не може мати наслідків для нього. При цьому, відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до ЄДРПОУ, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. Також позивач посилається на порушення відповідачем вимог Податкового кодексу України щодо порядку вручення податкового повідомлення-рішення, в зв'язку з чим він подав відповідний позов та просив суд зупинити провадження у справі до набрання законної сили рішенням суду у справі за його позовом до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними дій Головного управління ДПС у Львівській області по врученню оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та зобов'язання контролюючого органу скасувати їх, однак суд безпідставно відмовив у задоволенні цього клопотання. Крім того, суд першої інстанції всупереч своїй же ухвалі не допитав в якості свідків працівників ДП «Львівський бронетанковий завод» з питань здійснення господарських операцій із вказаними контрагентами.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї та додаткового письмового пояснення до апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встанови суд, Головне управління ДФС у Львівській області провело позапланову виїзну документальну перевірку ДП «Львівський бронетанковий завод» з питань проведення взаємовідносин із ТзОВ «Технотранс-СВ» за вересень 2017 року - лютий 2018 року, ТзОВ «Арма-Трейд» і ТзОВ «Трастфактор» за січень 2018 року, за результатами якої складено акт від 31.07.2018 року № 1900/13-01-14-14/07985602. В акті перевірки зафіксовано порушення позивачем вимоги: пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток всього 10531229,00 грн., в тому числі за 2017 рік по взаєморозрахунках із ТзОВ «Технотранс-СВ» в розмірі 5921411,00 грн. та за 1 квартал 2018 року по взаєморозрахунках із ТзОВ «Технотранс-СВ», ТзОВ «Арма-Трейд» та ТзОВ «Трастфактор» в розмірі 4609818,00грн.; п. п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим завищено суму податкового кредиту по взаємовідносинах з ТзОВ «Технотранс-СВ», ТзОВ «Арма-Трейд» та ТзОВ «Трастфактор» на загальну суму 2106246,00 грн., в тому числі за вересень 2017 року - 431383,88,00 грн., за жовтень 2017 року - 423918,80 грн., за листопад 2017 року. - 96432,63грн., за грудень 2017 року - 232546,82 грн., за січень 2018 року - 650533,41 грн., за лютий 2018 року - 271430,14 грн., що призвело до завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за лютий 2018 року в розмірі 2106246,00 грн.
На підставі вказаного акту перевірки ГУ ДФС у Львівській області винесло податкові повідомлення-рішення від 16.08.2018 року № 0013781414, яким ДП «Львівський бронетанковий завод» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за лютий 2018 року на 2106246,00 грн., та № 0013791414, яким ДП «Львівський бронетанковий завод» зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток всього на 10531229,00 грн.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність зазначених податкових повідомлень-рішень, зважаючи на таке.
В розумінні пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 цього Кодексу об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III «Податок на прибуток підприємств» Податкового кодексу України.
Відповідно до п. 135.1 ст. 135, п. 137.1 ст. 137 цього Кодексу базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 ПК України, а податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 Податкового кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 ПК України.
Фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток) визначається у Звіті про фінансові результати (форма № 2). Фінансовим результатом господарської діяльності підприємства є прибуток або збиток.
Визначення фінансового результату полягає у визначенні чистого прибутку (збитку) звітного періоду. З цією метою в бухгалтерському обліку передбачається послідовне зіставлення доходів та витрат. Кінцевий фінансовий результат - чистий прибуток (збиток) визначається як різниця між різними видами доходів та витрат підприємства за звітний період.
В розумінні пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до п. 185.1 ст. 185 даного Кодексу об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Згідно з п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до п. п. 198.2, 198.3 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, в тому числі, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з п. 201.10 ст. 201 даного Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно з п. 201.6 даної статті податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.
Згідно з п. 201.10 даної статті податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
А відповідно до п. 198.6 ст. 198 цього Кодексу не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Згідно з п. п. 44.1, 44.2 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Також відповідно до п. 5 «Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року № 290, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 року за № 860/4153, дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.
На підставі аналізу зазначених норм колегія суддів дійшла висновку, що формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та валових витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).
При цьому, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Проте зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та валових витрат.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також нормами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704.
Також колегія суддів враховує висновок щодо застосування норм права, викладений, зокрема, в постанові Верховного Суду від 11.10.2019 року у справі № 817/2493/14, згідно з якою про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.
В цьому контексті колегія суддів зазначає наступне.
Як встановив суд, ДП «Львівський бронетанковий завод» (Покупець) та ТзОВ «Технотранс-СВ» (Постачальник) 27.07.2017 року уклали договори поставки № 27/07-2017/1 і № 27/07-2017, відповідно до умов яких Постачальник зобов'язується поставити продукцію згідно Специфікацій, які є невід'ємною частиною вказаних Договорів, а Покупець - прийняти цей товар та оплатити його загальну вартість на умовах цих Договорів.
На підтвердження фактів здійснення господарських операцій згідно вказаних договорів позивач надав суду копії видаткових накладних, податкових накладних та розрахунків коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних від жовтня 2017 року та лютого 2018 року. Також на підтвердження транспортування товару Позивач надав копію договору про надання послуг з організації перевезення відправлень від 13.08.2015 року № 82479, копію додаткової угоди до вказаного Договору від 23.08.2017 року № 1, копії журналів реєстрації довіреностей.
23.08.2017 ДП «Львівський бронетанковий завод» (Покупець) та ТзОВ «Арма-Трейд» (Постачальник) уклали договір поставки № 1-238-17, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язувався поставити частини до наземних пересувних машин, згідно Специфікацій, які є невід'ємною частиною даного Договору, а Покупець - прийняти цей товар та оплатити його загальну вартість на умовах цього Договору.
На підтвердження фактів здійснення господарських операцій згідно з вказаним договором позивач надав суду копії виписаних Постачальником податкових накладних.
09.03.2017 року ДП «Львівський бронетанковий завод» (Покупець) та ТзОВ «Трастфактор» (Постачальник) уклали договір поставки №09/03/17, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язувався поставити запасні частини до наземних пересувних машин, згідно Специфікацій, які є невід'ємною частиною даного Договору, а Покупець - прийняти цей товар та оплатити його загальну вартість на умовах цього Договору.
На підтвердження фактів здійснення господарських операцій згідно з вказаним договором позивач надав суду копії виписаних Постачальником податкових накладних та паспорти приладів.
ДП «Львівський бронетанкових завод» зазначає, що в даному випадку здійснювало придбання запчастин для ремонту військової техніки. Також позивач оприбуткував товарно-матеріальні цінності (ТМЦ), передбачені зазначеними вище договорами, та включив суми, сплачені за цими договорами, до складу витрат і податкового кредиту відповідних податкових періодів.
Однак, як правильно встановив суд першої інстанції, ДП «Львівський бронетанковий завод» не надало до перевірки та під час розгляду справи судом документів, які б вказували на реальність здійснення господарських операцій з вказаними контрагентами, а саме фактичної поставки позивачу визначених договорами товарів.
Зокрема, як правильно зазначив суд першої інстанції, в матеріалах відсутні копії договорів поставки, укладені з вказаними контрагентами та копії специфікацій, які є невід'ємною частиною договорів. Також у наданих позивачем податкових та видаткових накладних не вказано місце їх складання, що є суттєвим недоліком у їх оформленні.
Також всупереч вимогам п. п. 1, 11 «Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568, позивач не надав доказів, які підтверджують факт транспортування товарів від зазначених контрагентів.
Щодо доводів позивача про те, що контролюючий орган не досліджував в ході перевірки факт поставки продукції, суд першої інстанції обґрунтовано врахував висновок щодо застосування норм права, викладений в постанові Верховного Суду від 06.06.2018 року у справі № 811/2247/14, згідно з яким товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності як у покупця так і у продавця, безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару. При цьому, такі товарно-транспортні накладні повинні містити всю інформацію, яка б давала можливість здійснити облік транспорту, який здійснював перевезення, водія, який керував транспортом, товару, який перевозився, його якісних та кількісних характеристик (маса, кількість, найменування тощо).
Крім того, умовами вказаних договорів було передбачено, що поставка товару здійснюється силами Постачальників, а тому колегія суддів відхиляє доводи позивача про те, що товари транспортувались ним за власні кошти.
Також, на думку колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив посилання позивача на докази транспортування товару від контрагента ТзОВ «Трастфактор», а саме експрес-накладні, оскільки в них відправником вказаний ОСОБА_1 , який не є посадовою особою ТзОВ «Трастфактор», а є керівником іншого підприємства - ТзОВ «Арма Трейд».
Крім того, суд першої інстанції правильно зазначив, що відповідно до умов описаних вище договорів якість Продукції підтверджується одним із документів - декларацією, звітом, висновком, свідоцтвом, сертифікатом тощо. Однак позивач не надав жодних із вказаного переліку документів щодо підтвердження якості ТМЦ, придбаних у зазначених вище контрагентів, а у наданих ним копіях дублікатів паспортів відсутня інформація про фактичного виробника товару.
При цьому, наявність у позивача товарів, які за найменуванням та кількісними показниками відповідають товарам,передбаченим описаними вище договорами поставки, на думку колегії суддів, не є достатнім та безумовним доказом того, що ці товари були придбані саме у ТзОВ «Технотранс-СВ», ТзОВ «Арма-Трейд» і ТзОВ «Трастфактор».
Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у спірних випадках у ДП «Львівський бронетанковий завод» фактів реального здійснення господарських операцій як певної дії або події у визначенні ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в основі якої має бути дійсний рух певного активу, в зв'язку з чим позивач здійснив документальне оформлення господарських операцій з ТзОВ «Технотранс-СВ», ТзОВ «Арма-Трейд» та ТзОВ «Трастфактор» всупереч вимогам цього Закону. Водночас, перерахування позивачем коштів цим контрагентам за відсутності реального постачання ТМЦ не може зменшувати фінансовий результат до оподаткування.
Відповідно, правильним також є висновок суду першої інстанції про те, що ДП «Львівський бронетанковий завод» при формуванні від'ємного значення суми податку на додану вартість та податку на прибуток відповідних періодів протиправно врахувало суми, перераховані ТзОВ «Технотранс-СВ», ТзОВ «Арма-Трейд» і ТзОВ «Трастфактор».
Щодо доводів позивача про те, що придбання товарів у вказаних контрагентів було зумовлене виконанням державного замовлення з ремонту бронетанкової техніки в рамках Програми підвищення обороноздатності та безпеки України, колегія суддів зазначає, що дана обставина не має значення для вирішення спору, предметом якого є дотримання ДП «Львівський бронетанковий завод» вимог податкового та іншого законодавства при здійсненні господарських операцій, від чого виконання державного замовлення не звільняє.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність доводів позивача на порушення відповідачем вимог Податкового кодексу України щодо порядку вручення податкового повідомлення-рішення, оскільки дана обставина сама по собі не впливає на законність цих рішень. При цьому, такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 13.02.2018 року у справі № 820/1975/17.
З цих же підстав колегія суддів відхиляє доводи позивача про те, що суд першої інстанції безпідставно не зупинив провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням суду у справі № 1340/5852/18 за його позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, в якому позивач просив: визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Львівській області по врученню державному підприємству «Львівський бронетанковий завод» податкових повідомлень-рішень від 16.08.2018 року № 0013781414 та № 0013791414, вчиненими з порушенням вимог Податкового кодексу України; зобов'язати Головне управління ДПС у Львівській області скасувати податкові повідомлення рішення від 16.08.2018 року № 0013781414, № 0013791414, як такі, що вручені платнику податків з порушенням вимог Податкового кодексу України.
Також, на думку колегії суддів, та обставина, що суд першої інстанції не допитав в якості свідків працівників ДП «Львівський бронетанковий завод» з питань здійснення господарських операцій із вказаними контрагентами, не може бути підставою для визнання незаконним чи необґрунтованим оскарженого рішення, оскільки об'єктом дослідження у справі є реальність господарських операцій позивача із ТзОВ «Технотранс-СВ», ТзОВ «Арма-Трейд» і ТзОВ «Трастфактор», які повинні підтверджуватись документально, а не показаннями свідків.
Враховуючи наведені вище обставини та норми законодавства, колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що податкові повідомлення-рішення від 16.08.2018 року № 0013781414 та № 0013791414 є правомірними, а тому відсутні підстави для їх скасування.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. ст. 316, 321, 322, ч. 1 ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Львівський бронетанковий завод» залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року у справі № 1340/6106/18 за адміністративним позовом Державного підприємства «Львівський бронетанковий завод» до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її прийняття (проголошення), а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя О. М. Довгополов
судді Л. Я. Гудим
В. В. Святецький
Повне судове рішення складено 20.12.2019 року