ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
01 квітня 2019 року №826/7476/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішень та вимоги,
До Окружного адміністративного суду міста Києва, (також далі - суд), надійшов позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , (далі - позивач), до Головного управління ДФС у Київській області, (далі - відповідач, ГУ ДФС у Київській області), про визнання протиправними та скасування:
- податкових повідомлень-рішень відповідача від 18 травня 2017 року №0001071309, №0001091309, №0001101309, №0001181309 та №0001191309;
- рішення відповідача про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 17 травня 2017 року №0001121309;
- рішення відповідача про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 18 травня 2017 року №0001061309;
- вимоги про сплату боргу (недоїмки) відповідача від 18 травня 2017 року №Ф-0001051309, (далі - оскаржувані рішення).
Ухвалою суду від 14 червня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/7476/17 (далі - справа).
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржувані рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки прийняті відповідачем на підставі висновків, зроблених за результатами перевірки позивача, які не відповідають фактичним обставинам.
Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки оскаржувані рішення прийняті ним на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
У період з 30.03.2017 р. по 17.04.2017 р. ГУ ДФС у Київської області була проведена планова документальна виїзна перевірка з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року.
За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 27.04.2017 року №278/13-09/2619500513 (далі - Акт перевірки), в якому зафіксовано наступні виявлені порушення позивачем вимог:
- пп.2, пп.8, пп.9 п.6 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України від 16 вересня 2013 року №481 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 01 жовтня 2013 року за №1686/24218 та пп. "а" п.176.1 ст.176 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI (із змінами і доповненнями), в частині невірного відображення отриманого від здійснення господарської діяльності із сумарним підсумком за місяць, квартал, рік, зокрема кошти, що надійшли на поточний рахунок, касу платника податків та/або отримано готівкою, суми фактично понесених інших витрат безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу, які не зазначені в графах 6 та 7, та суми чистого оподаткованого доходу, яка розраховується як різниця між сумою доходу за звітний період (графа 4) та сумою понесених витрат від провадження господарської або незалежної професійної діяльності (графа 6,7,8);
- п.167.1 ст.167, п.177.1 п.177.2 п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI (із змінами і доповненнями), в частині заниження суми чистого доходу за 2014-2016 роки на загальну суму 993916,68 грн., що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на суму 185620,14 грн.;
- п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI (із змінами і доповненнями), в частині заниження чистого оподаткованого доходу від здійснення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2015 по 31.12.2016 на суму 880648,00 грн., що призвело до заниження військового збору від здійснення підприємницької діяльності в сумі 13209,73 грн.;
- пп.214.1.4 п.214.1 ст.214, пп.215.3.10 п.215.3 ст.215, п.217.1 ст.217 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI (із змінами і доповненнями), в частині заниження сум акцизного податку в загальній сумі 80745,00 грн.;
- п.126.1 ст.126, п.129.1 ст.129, пп.168.1.1, пп.168.1.5 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI (із змінами і доповненнями);
- ч.8 ст.9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (змінами та доповненнями), в частині неподання звітів платника єдиного соціального внеску за 2015-2016рр.;
- п.2 ч.1 ст.7, ч.11 ст.8, ч.2 ст.9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (змінами та доповненнями), в частині заниження чистого доходу з якого відраховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014р. по 31.12.2016р. на загальну суму 904039,22 грн., що призвело до заниження єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з сум доходів від здійснення підприємницької діяльності, на який нараховується єдиний внесок у розмірі 34,7% в сумі 258894,61 грн.;
- п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI (із змінами і доповненнями), в частині реалізації ФОП ОСОБА_1 товарів без відображення в податковому обліку в сумі 167223,46 грн.
На підставі висновків Акту перевірки ГУ ДФС у Київській області прийнято (складено) у відношенні позивача:
- податкове повідомлення-рішення від 18.05.2017 року №0001071309, яким визначено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 232025,16 грн., з яких за податковими зобов'язаннями 185620,14 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 46405,02 грн.;
- податкове повідомлення-рішення від 18.05.2017 року №0001091309, яким визначено грошове зобов'язання з військового збору на загальну суму 22995,16 грн., з яких за податковими зобов'язаннями 13209,73 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 9785,43 грн.;
- податкове повідомлення-рішення від 18.05.2017 року №0001101309, яким визначено грошове зобов'язання з акцизного податку на загальну суму 100931,25 грн., з яких за податковими зобов'язаннями 80745,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 20186,25 грн.;
- рішення від 17.05.2017 №0001121309 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" у розмірі 340 грн.;
- рішення від 18.05.2017 року №0001061309 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким донараховано 258894,61 грн. єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та штрафні санкції у розмірі 51778,92 грн.;
- податкове повідомлення-рішення від 18.05.2017 року №0001191309, яким визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 209029, 32 грн., з яких за податковим зобов'язанням 167223,46 грн., за штрафними фінансовими санкціями 41805,86 грн.;
- податкове повідомлення-рішення від 18.05.2017 року №0001181309, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на загальну суму 36331,52 грн.;
- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18 травня 2017 року №Ф-0001051309, якою вимагалось сплатити недоїмку по єдиному внеску на суму 258894,61 грн.
Не погоджуючись з висновками Акту перевірки та прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, вимогою про сплату боргу (недоїмки), рішенням про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску та рішенням про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно акту перевірки та письмових заперечень на позовну заяву відповідача слідує, що перевіркою виявлено заниження валового доходу на суму 524623,78 грн. внаслідок заниження доходу по операціях зі здачі майна в оренду та не проведення товару через РРО.
Суд не погоджується з даним висновком відповідача виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи між позивачем, як орендодавцем, та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , як орендарем, були укладені наступні договори:
- договір оренди від 20.07.2004 року, за яким в оренду передано частину торгівельного павільйону "Джерело" площею 11м.кв., за адресою: АДРЕСА_1 , орендна плата становить 1 грн. в рік;
- договір оренди від 12.11.2012 року, за яким в оренду передано частину торгівельного павільйону площею 6м.кв., за адресою: АДРЕСА_2 , орендна плата становить 1 грн. в рік;
- договір оренди від 30.10.2014 року, за яким в оренду передано частину торгівельного магазину "Калина" площею 40м.кв., за адресою: АДРЕСА_3 , орендна плата становить 1 грн. в рік.
При цьому, відповідач, посилаючись на рішення Вишгородської міської ради №8/6 від 31.05.2007 року, яким встановлена мінімальна сума орендного платежу 15,18 грн. за квадратний метр, зробив висновок про заниження позивачем валового доходу на 31149,36 грн. (57 кв.м. * 15,18 = 865,26 грн. в місяць * 12 місяців = 10383,12 грн. (з ПДВ в рік) * 3 роки = 31149,36 грн.).
Вказані вище висновки відповідача є необґрунтованими виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 759, ч. 1 762 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Отже, сторони є вільними у визначені розміру орендної плати в договорі оренди. Суд звертає увагу, що відповідачем не надано належних доказів того, орендна плата в межах спірних правовідносин визначена з порушенням вимог законодавства.
При цьому, рішення Вишгородської міської ради №8/6 від 31.05.2007 року "Про оренду майна, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Вишгорода" стосується комунального майна територіальної громади м. Вишгород, і не підлягає застосуванню до правовідносин, що виникли між позивачем та ФОП ОСОБА_2 в результаті укладення вищезазначених договорів оренди.
Отже, доводи відповідача про заниження позивачем суми валового доходу в розмірі 31149,36 грн., чим порушено вимоги п. 177.1 п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України не відповідають дійсності.
Також в акті перевірки відповідач зазначає про заниження позивачем валових доходів за період з 01.01.2014 по 31.12.2016 в сумі 498665,98 грн. в частині не віднесення до складу валових доходів товару, який не проведений через РРО в тому числі в 2014 - 54214,01 грн., в 2015 - 318468,32 грн. та в 2016 - 125983,65 грн., чим порушено вимоги п.177.1 ст.177 ПК України.
Дані висновки відповідач робить на підставі пояснень позивача від 20.04.2017 про залишок товарно-матеріальних цінностей, згідно яких, ним встановлено, що залишок товарно-матеріальних цінностей на 01.01.2014 року становить 468009,11 грн., протягом 2014 року позивач придбав товарів у постачальників згідно реєстру податкових накладних у сумі 2972423,36 грн. без ПДВ, які згідно декларації про майновий стан і доходи реалізовані в сумі 2684928,39 грн. відповідно залишок товарів за даними платника становить 809718,09 грн., а за даними перевірки залишок -755504,80 грн. (468009,11+2972423,36 - 2684928 = 755504,08).
Проте, матеріали справи, зокрема, книги обліку доходів і витрат свідчить, що залишок товарних запасів на 01.01.2014 р. становить 509651,08 грн., а не 468009,11 грн. як зазначено в Акті перевірки. Сума 468009,11 грн. це залишок товарів на початок звітного періоду, що передував 01.01.2014.
Згідно податкових декларацій з податку на додану вартість за період січень - грудень 2014 року позивачем придбано товарів на суму 3021635,00 грн., а не 2972423,36 грн., як зазначає відповідач в Акті перевірки.
В результаті фактично 509651,08 грн. (залишок на 01.01.2014) + 3021635,00 грн. (придбано товарів в 2014 році) - 2684928,39 грн. (реалізований товар в 2014 році) = 846357,69 грн. (залишок товарів на 01.01.2015). Ця сума зазначена позивачем і в книзі обліку доходів і витрат.
При розрахунку залишків товарів на 2015 рік і відповідно на 2016 рік відповідачем використовувались не вірні дані, інформація щодо яких спростована вище, і як наслідок свідчить про неправильність обрахування залишків товарів в даних роках.
У зв'язку із зазначеним, суд вважає висновки відповідача про заниження валового доходу позивачем на суму 498665,98 грн. такими, що не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи.
Відповідач зазначає, що в ході перевірки ним виявлено завищення позивачем витрат пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності на загальну суму 469292,90 грн., чим порушено вимоги п.177.4 ст.177 ПК України, з яких:
- 90306,20 грн. це витрати на електроенергію та охорону, які повинен був компенсувати орендар ФОП ОСОБА_2 в 2014-2016 роках;
- 316986,00 грн. це витрати на суму податків та зборів, з яких податок на доходи фізичних осіб в 2014р. на суму 3340,00 грн., 2016р. на суму 3891,00 грн. та акцизний податок за 2015р. на суму 167389,00 грн., в 2016р. на суму 142366,00 грн.;
- 62000,00 грн. це витрати сплачені за ліцензії, з яких в 2014 р. на суму 22000,00 грн. та в 2015р. на суму 40000,00 грн.
Згідно з п.177.4. ст.177 ПК України, до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать:
177.4.1. витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат;
177.4.2. витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);
обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством;
177.4.3. суми податків, зборів, які пов'язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов'язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця;
177.4.4. інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Абз.3 пп.177.4.5 п.177.4 ст.177 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат підприємця документально не підтверджені витрати.
Відповідач визначив, що позивач надає в оренду частини приміщень, що знаходяться в АДРЕСА_2 АДРЕСА_3 , 43 ФОП ОСОБА_2 , що становить 30% від загальної площі приміщень. При цьому, за переконанням відповідача, право віднесення до складу витрат вартості електроенергії та послуги охорони, що використовуються позивачем виникає лише після отримання компенсації вартості електричної енергії орендарем.
Перевіркою встановлено, що позивач дохід від компенсації вартості електричної енергії та послуг охорони за період з 01.01.2014 по 31.12.2016 не отримував, а тому, як зазначив відповідач, позивачем завищено витрати сплачені в 2014-2016 роках за спожиту електроенергію та охорону в сумі 90306,20 грн. без ПДВ., що становить 30% від суми сплаченої позивачем в 2014-2016 роках за електроенергію та охорону.
При цьому, суд звертає увагу, що договорами про оренду частини приміщень в м. Вишгороді від 20.07.2004, 12.11.2012, 30.10.2014 року не передбачено компенсації орендарем витрат за електроенергію та за охорону орендованих приміщень.
Витрати понесені позивачем за електроенергію та охорону підтверджуються документами наявними в матеріалах справи, зокрема договорами про постачання електричної енергії №Т075 від 19.06.2007 та 20.03.2015, договорами про централізоване спостереження за станом системи тривожної сигналізації та регулюванню ГЗ ПЦО №398 від 05.12.2008, №400 від 05.12.2008, №1159 від 01.06.2015 та платіжними дорученнями про оплату за 2014 - 2016 роки.
Отже, суд приходить до висновку, що висновки відповідача про необхідність зменшення витрат позивача на суму 90306,00 грн. не ґрунтуються на умовах договорів оренди та чинному законодавстві.
Висновки відповідача щодо неправомірного віднесення позивачем до складу витрат сум податків та зборів сплачених в 2014-2016 роках в загальній сумі 316986,00 грн., з яких за податком на доходи фізичних осіб в 2014 році в сумі 3340,00 грн., 2016 в сумі 3891,00 грн. та суму акцизного податку за 2015 рік в сумі 167389,00 грн., в 2016 в сумі 142366,00 грн. та витрати на оплату ліцензій в 2015-2016 роках в загальній сумі 62000,00 грн., є хибними та не відповідають ст. 177 Податкового кодексу України.
Враховуючи вищевикладене висновки відповідача щодо завищення позивачем витрат на суму 469292,90 грн. є необґрунтованими.
Так, суд приходить до висновку про неправомірність висновків відповідача щодо заниження позивачем чистого доходу на суму 993916,68 грн., що складається з заниження доходу 25957,8 грн. + 498665,98 грн. та завищених витрат на 469292,90 грн.
Відповідно до п.177.1. ст.177 ПК України, доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною п. 167.1 ст. 167 цього Кодексу.
Згідно з п.177.2. ст.177 ПК України, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця .
За таких обставин справи, суд погоджується з висновками позивача про неправомірність донарахування відповідачем податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб від провадження господарської діяльності визначеної відповідачем з чистого доходу 993916,68 грн.
Крім того, відповідачем в Акті перевірки зазначено, що за період, що перевірявся, позивачем занижено єдиний соціальний внесок на загальну суму 258894,61 грн. за рахунок отримання чистого доходу, з якого відраховується єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 по 31.12.2016 та не подачі звітів платника єдиного соціального внеску за 2015 та 2016 роки, у зв'язку з чим порушено вимоги п.2 ч.1 ст.7, ч.11 ст.8, ч.2 ст.9 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI, платниками соціального внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пп.2 п.1 ст.7 Закону №2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
Відповідно до ч.2 ст.9 Закону №2464-VI, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
При цьому, враховуючи те, що відповідачем не доведено правомірність визначення заниження позивачем чистого доходу на суму 904039,22 грн., то відповідно відсутні правові підстави для донарахування позивачу єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 258894,61 грн. та, відповідно, відсутні правові підстави для прийняття (складання) оскаржуваних рішення №0001061309 від 18.05.2017 про застосування штрафних фінансових санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів та вимоги №Ф-0001051309 від 18.05.2017 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Водночас, пунктом 16-1 розділу ХХ Перехідних положень ПК України визначено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є фізичні особи, ставка 1,5 відсотка від чистого доходу.
При цьому, виходячи з того, що відповідачем не доведено заниження позивачем чистого доходу в період 2015-2016 року у розмірі 880648,00 грн., то відповідно донарахування військового збору на цю суму у розмірі 13209,73 грн. є протиправним.
Крім того, відповідач в Акті перевірки зазначає про заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 167223,46 грн., чим порушено п.187.1 ст.187 ПК України, в результаті допущених порушень податкового законодавства, що відображено в п.п.2.1.2.1 п.2.1.розділу 2 Акту перевірки.
В п.п.2.1.2.1 п.2.1 розділу 2 Акту перевірки відповідач робить висновки про заниження позивачем валового доходу за період з 01.01.2014 по 31.12.2016 в сумі 498665,98 грн., які суд визнав необґрунтованими.
Відповідно до п.187.1 ст.187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Відповідно до п. 200.1. ст.200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Водночас, відповідно до пункту 5 Розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 20 серпня 2015 року N 727 (далі - Порядок №727), факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб'єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Згідно з пунктом 4 Розділу ІІІ Порядку №727, описова частина акта (довідки) документальної перевірки складається таким чином, зокрема, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно, зокрема:
- чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів (міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування), що порушені платником податків, зазначити період (календарний день, місяць, квартал, півріччя, три квартали, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення;
- зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.
При цьому, в порушення вище вказаних вимог, відповідач в Акті перевірки не зазначає чітко зміст порушення позивачем законодавства при визначені податку на додану вартість, первинні документи, на підставі яких зроблено висновки про заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість, звідки взято зведені дані щодо задекларованих ФОП ОСОБА_1 та встановлених у ході проведення перевірки сум податкових зобов'язань за період з 01.01.2014р. по 31.12.2016р.
Сума податку на додану вартість визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
В Акті перевірки відповідач не відображає порядок здійснення ним розрахунку сум податку на додану вартість, що підлягав сплаті позивачем, як різницю між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом, що вказує на безпідставне та необґрунтоване зменшення відповідачем від'ємного значення суми податку на додану вартість на 36331,52 грн.
Також, в Акті перевірки відповідач зазначає, що ним встановлено заниження позивачем суми акцизного податку у розмірі 80745,00 грн., за рахунок не декларування акцизного податку із сум за реалізацію підакцизних товарів за січень-червень 2015 року, чим порушено вимоги пп.214.1.4 п.214.1 ст. 214, пп.215.3.10 п.215.3 ст.215, п.217.1 ст.217 ПК України.
Відповідно до пп.212.1.11 п.212.1 ст.212 ПК України, платником акцизного податку є особа - суб'єкт господарювання роздрібної торгівлі, яка здійснює реалізацію підакцизних товарів.
Згідно з п.п.213.1.9 п.213.1 ст.213 ПК України, об'єктами оподаткування є операції з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.
Підпунктом 214.1.4 п. 214.1 ст.214 ПК України закріплено, що у разі обчислення податку із застосуванням адвалорних ставок базою оподаткування є вартість (з податком на додану вартість та без урахування акцизного податку) з реалізації суб'єктом господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що реалізовані відповідно до пп.213.1.9 п. 213.1 ст. 213 цього Кодексу.
Згідно з пп. 215.3.10 п.215 ст.215 ПК України, для підакцизних товарів, реалізованих відповідно до пп.213.1.9 п. 213.1 ст.213 цього Кодексу, ставки податку встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради у відсотках від вартості (з податком на додану вартість), у розмірі 5 відсотків.
Декларація з акцизного податку подається щомісяця не пізніше 20 числа наступного звітного податкового періоду (п.223.2 ст.223 ПК України).
В матеріалах справи наявні декларації акцизного податку позивача за період січень-червень 2015 року, квитанціями фіскальної служби про їх прийняття, що свідчать про хибність висновків відповідача про не декларування акцизного податку позивачем.
Сплата позивачем акцизного податку до бюджету за січень-червень 2015 року підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями №85 від 13.02.2015 на суму 8242,50 грн., №144 від 14.03.2015 на суму 11989,45 грн., №208 від 15.04.2015 року на суму 16516,00 грн., №261 від 13.05.2015 на суму 15880,00 грн., №329 від 15.06.2015 року на суму 13844,00 грн., №412 від 15.07.2015 на суму 14273,00 грн.
А тому, висновки відповідача щодо не декларування акцизного податку позивачем та порушення ним вимог пп.214.1.4 п.214.1 ст. 214, пп.215.3.10 п.215.3 ст.215, п.217.1 ст.217 ПК України не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи.
Отже, виходячи із меж заявлених позовних вимог, зважаючи на вище викладені норми та з'ясовані обставини, суд вважає, що оскаржувані рішення відповідачем прийняті протиправно, а тому, як наслідок, вони підлягають скасуванню.
Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, (далі - КАС України), розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішень та вимоги є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачена сума судового збору у розмірі 8000,00 грн.
На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 192, 241-246, 250, 255 КАС України, суд -
1. Позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Київській області (03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 5А; код ЄДРПОУ 39393260) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішень та вимоги задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 18.05.2017 року №0001071309.
3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 18.05.2017 року №0001091309.
4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 18.05.2017 року №0001101309.
5. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Київській області від 17.05.2017 року №0001121309 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
6. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Київській області від 18.05.2017 року №0001061309 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.
7. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 18.05.2017 року №0001191309.
8. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 18.05.2017 року №0001181309.
9. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Київській області від 18.05.2017 року №Ф-0001051309.
10. Стягнути на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір у розмірі 8000,00 грн. (вісім тисяч гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.Т. Шрамко