ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
19 грудня 2019 року № 640/14433/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції в місті Києві про скасування постанови від 23.03.2016 року про стягнення виконавчого збору в розмірі 147388,85 грн,
Обставини справи
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 з позовом до Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції в місті Києві про скасування постанови від 23.03.2016 року про стягнення виконавчого збору в розмірі 147 388,85 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що у зв'язку з повернення виконавчого документа стягувачу на підставі його письмової заяви, відсутність вчинення будь-яких дій відповідачем з примусового виконання виконавчого документа та фактичного стягнення заборгованості, відсутні підстави для стягнення виконавчого збору та винесення оскаржуваної постанови, тому дана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 16.09.2019 року відкрито провадження у справі. Запропоновано відповідачу подати до суду письмові заперечення проти позову та всі докази на їх підтвердження, які наявні у відповідача. Зобов'язано Святошинський районний відділ Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції в місті Києві, у п'ятиденний строк з дня отримання даної ухвали, надати суду належним чином завірені матеріали виконавчого провадження № 50321847.
17.10.2019 року у зв'язку з неявкою сторін, суд вирішив продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.
Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Оцінивши наявні у справі документи і матеріали, належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.
Обставини, встановлені судом.
09.03.2016 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві Маціборук В.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №50321847 з виконання виконавчого листа №2/759/4916/14 від 24.07.2015 року про стягнення з ОСОБА_1 борг 1472061,50 грн та судові витрати в сумі 1827,00 грн на користь ПАТ «Райфайзен Банк Аваль».
23.03.2016 року старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві Маціборук В.О. винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 147388,85 грн.
20.09.2017 року головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві Маціборук В.О. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».
Крім того, 03.06.2019 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Чулієвим А.А. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».
23.07.2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив з урахуванням добровільного виконання виконавчого листа №2/759/4916/14 від 24.07.2015 року внести зміни до Автоматизованої системи виконавчого провадження, та звільнити з-під арешту все майно, який був накладений з метою забезпечення вимог АТ Райфайзен Банк Аваль».
31.07.2019 року відповідач листом №50423 повідомив позивача, що станом на 31.07.2019 року залишається несплаченим виконавчий збір, що не дає змоги державному виконавцю вилучити обтяження, у відділі відсутні правові підстави для зняття арешту.
Вважаючи постанову про стягнення виконавчого збору протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 27 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження №50321847) у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
Частиною другою статті 25 Закону № 606-XIV (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
У відповідності до норм частини першої статті 28 Закону № 606-XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.
У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи.
У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.
Частиною шостою вказаної статті визначено, що у разі завершення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 47 (письмова заява стягувача), пунктами 2 і 8 частини першої статті 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.
05 жовтня 2016 року набув чинності Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VII (далі - Закон № 1404-VII) згідно з яким виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 13 Закону № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
У силу вимог статті 27 Закону № 1404-VII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
При цьому, частиною першою статті 40 Закону № 1404-VII визначено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Відповідно до частини третьої статті 40 Закону №1404-VII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Тобто, обома редакціями Закону України «Про виконавче провадження» закріплено право державного виконавця звернути постанову про стягнення виконавчого збору до примусового виконання.
Єдиною відмінністю правового регулювання стягнення виконавчого збору у зазначених редакціях Закону України «Про виконавче провадження» є те, що за правилами Закону № 606-XIV постанова про стягнення виконавчого збору приймається під час виконавчого провадження окремим документом, а згідно з Законом № 1404-VIII - сума виконавчого збору визначається у постанові про відкриття виконавчого провадження, а постанова про стягнення виконавчого збору приймається вже за умов, зазначених у попередньому абзаці.
Таким чином, факт початку процедури примусового виконання рішення - відкриття виконавчого провадження, встановлення строку для добровільного виконання рішення тощо, є достатньою підставою для подальшого стягнення з боржника виконавчого збору.
Разом з тим, у п. 7 Розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1404-VIII, визначено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Як свідчать матеріали справи, на час відкриття виконавчого провадження №50321847 та винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 23.03.2016 року чинним був Закон України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», який закріплював, що передумовами для стягнення виконавчого збору з боржника є невиконання боржником рішення добровільно в установлений для цього строк.
У даному випадку, добровільним виконання виконавчого листа №2/759/4916/14 від 24.07.2015 року, виданого Святошинським районним судом м. Києва, можна було б вважати його виконання в період з 09.03.2016 року (момент відкриття виконавчого провадження) до 16.03.2016 (семиденний строк з моменту винесення постанови про відкриття згідно частини другої статті 25 Закону № 606-XIV).
Водночас, у цей період рішення суду добровільно не було виконано, при цьому, жодних доказів на спростування вказаних обставин позивачем надано не було.
Крім того, матеріали справи не містять підтверджень того, що виконавчий лист Святошинського районного суду №2/759/4916/14 від 24.07.2015 року, визнаний таким, що не підлягає виконанню.
Таким чином, суд приходить до висновку про правомірність винесення старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 23.03.2016 року.
При цьому, суд не приймає до уваги доводів позивача про відсутність здійснення органом ДВС заходів примусового виконання рішення, що не дає підстав для стягнення виконавчого збору, оскільки відповідно до статті 28 Закону 606-XIV (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної постанови), виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.
Крім того, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд, аналізуючи рішення суб'єкта владних повноважень в розрізі положень ст.2 КАС України дійшов до висновку, що оскаржуване рішення прийнято на підставі, у межах та у спосіб визначений законодавством, а також з врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 КАС України).
Частинами першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, судові витрати, здійснені позивачем відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України стягненню не підлягають.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .
Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною шостою статті 287 КАС України, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.
Відповідно до частини першої статті 272 КАС України, судове рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
Відповідач: Святошинський районний відділ Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції в місті Києві (03148, м. Київ, вул. Гната Юри, 9, 5 поверх, код ЄДРПОУ 34999049)
Суддя В.І. Келеберда