21 грудня 2019 р. Справа № 120/3510/19-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску,
29.10.2019 поштою до суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Покоєвича А.О., подана від імені та в інтересах позивача ОСОБА_2 ., про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Вінницькій області від 12.12.2018 за № Ф -312490-50У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в розмірі 15819,54 грн.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що у вересні 2019 року представник позивача ознайомився з матеріалами виконавчого провадження № 58925955, після чого дізнався про вимогу відповідача від 12.12.2018 № Ф-312490-50У, якою позивача зобов'язано сплатити борг (недоїмку) з єдиного внеску в сумі 15819,54 грн. Позивач з такою вимогою не погоджується та зазначає, що з 2018 року підприємницькою діяльністю не займається та доходу від такої діяльності не отримує. Крім того, з квітня 2018 року позивач постійно проживає та працює за межами України. На думку позивача, у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує доходу (не здійснює підприємницьку діяльність), не виникає обов'язок сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі. Також позивач вказує на те, що відповідач порушив процедуру, яка передує прийняттю вимоги про сплату недоїмки з єдиного внеску, а саме не провів документальну перевірку щодо достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску. Відтак позивач вважає, що відповідач протиправно та без законних підстав сформував оспорювану вимогу, а тому за захистом своїх прав та інтересів звертається до суду.
Ухвалою суду від 04.11.2019 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою задоволено клопотання позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду з цим позовом.
25.11.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Зазначає, що відповідно до реєстраційних та облікових відомостей позивач з 24.11.2011 до 07.08.2019 був зареєстрований підприємцем та перебував на загальній системі оподаткування. Після внесення відповідних змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року № 2464-VI, як фізична особа-підприємець позивач починаючи з 01.01.2017 був зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок незалежно від суми отриманого доходу (прибутку), в розмірі не менше мінімального страхового внеску. Однак позивач свого обов'язку зі сплати єдиного внеску не виконав, внаслідок чого станом на 31.10.2018 у нього виникла заборгованість (недоїмка) в сумі 15819,54 грн за 2017-2018 рр. Також відповідач зазначає, що оскаржувана вимога сформована на підставі відомостей інформаційної системи фіскального органу та з дотриманням вимог Закону № 2464-VI та інших підзаконних нормативно-правових актів. Відтак свої дії відповідач вважає правомірними.
Ухвалою суду від 02.12.2019 задоволено клопотання Головного управління ДПС у Вінницькій області та на підставі положень ст. 52 КАС України допущено заміну відповідача у цій справі з Головного управління ДФС у Вінницькій області на його правонаступника - Головне управління ДПС у Вінницькій області.
02.12.2019 до суду надійшла відповідаь на відзив, в якій представник позивача наголошує, що позивач з 2018 року не здійснює підприємницької діяльності на території України та переїхав на постійне місце проживання в Республіку Польща. Вважає, що у позивача відсутній обов'язок зі сплати єдиного внеску в разі припинення підприємницької діяльності та не отримання прибутку. До того ж відповідач, формуючи та надсилаючи вимогу, не провів перевірку, в порядку визначеному податковим законодавством. Водночас автоматичне нарахування єдиного внеску є неправомірним.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Водночас частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Вивчивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив, що позивач ОСОБА_1 23.11.2011 зареєстрований Вінницькою районною державною адміністрацією Вінницької області як фізична особа-підприємець та взятий на податковий облік з 24.11.2011 за № 19250.
Включно до 07.08.2019 позивач перебував на загальній системі оподаткування за основним видом підприємницької діяльності "Роздрібна торгівля комп'ютерами, периферійними устаткованням і програним забезпеченням у спеціалізованих магазинах" (код КВЕД 47.41).
07.08.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача як фізичної особи-підприємця за власним рішенням (номер запису 21490060005005377). Відтоді, як платнику податків позивачу присвоєно статус 11 - "припинено, але не знято з обліку".
Відповідно до даних інтегрованої картки платника податку за кодом класифікації доходів бюджету 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування), станом на 31.10.2018 за позивачем рахувався борг (недоїмка) зі сплати єдиного внеску в загальній сумі 15819,54 грн.
12.12.2018 на зазначену суму Головним управлінням ДПС у Вінницькій області сформовано вимогу № Ф-312490-50У.
Вказану вимогу позивач вважає протиправною, у зв'язку з чим звернувся до суду з позовом про її скасування.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд виходить з таких мотивів.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).
У статті 1 цього Закону наведено визначення окремих термінів, що вживаються у законі, серед яких:
єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI);
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI);
страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок (п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI);
недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI).
Статтею 2 Закону № 2464-VI окреслено сферу правового регулювання цього Закону та передбачено, що його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
При цьому в силу положень ч. 2 ст. 2 Закону № 2464-VI виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відтак суд вважає безпідставними та не бере до уваги посилання позивача на необхідність застосування до спірних правовідносин норм Податкового кодексу України.
Згідно зі ст. 3 Закону № 2464-VI до основних принципів збору та ведення обліку єдиного внескуналежать, зокрема, законодавче визначення умов і порядку його сплати; обов'язковість сплати; законодавче визначення розміру єдиного внеску; відповідальність платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.
Відповідно до ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є:
1) роботодавці:
підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (абзац другий пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI);
4) фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт чотири частини першої статті 4 Закону № 2464-VI).
Разом з тим, згідно з ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI звільняються від сплати за себе єдиного внеску особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, відповідно до вимог спеціального закону, яким є Закон № 2464-VI, фізичні особи-підприємці є платниками єдиного внеску, окрім випадків, визначених у ч. 4 ст. 4 цього Закону, коли вони можуть бути платниками внеску лише за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Водночас суд зауважує, що за змістом вищевказаних положень Закону № 2464-VI фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, є окремими платниками єдиного внеску, незалежно від того, чи є вони одночасно найманими працівниками, за яких внесок сплачує також роботодавець.
Вказаний висновок суду ґрунтується на тому, що закон чітко розмежовує платників єдиного внеску, у цьому випадку роботодавців та фізичних осіб-підприємців, та не встановлює для останніх будь-яких інших пільг, окрім тих, що передбачені у ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI.
Судом встановлено, що з 23.11.2011 по 07.08.2019 позивач був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також відомостями з реєстраційних даних платника податку системи АІС "Податковий блок".
Водночас факт проживання позивача у спірний період за межами України не звільняв його від обов'язку зі сплати єдиного внеску в порядку та розмірах, встановлених законом.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 5 Закону № 2464-VI облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Взяття на облік таких осіб здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
Відповідно до розділу ХІ Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 1588 від 09.12.2011, після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа продовжує обліковуватись в контролюючих органах як фізична особа-платник податків, яка отримала доходи від провадження підприємницької діяльності. Така особа має забезпечити остаточні розрахунки з податків від здійснення підприємницької діяльності, повинна закрити всі рахунки, відкриті у фінансових установах та в установлені строки подати податковому органу відповідні документи про закриття об'єкта оподаткування.
Крім того, в силу вимог абзацу сьомого частини першої статті 4 Закону № 2464-VI зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п'ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб-підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку.
Отже, не впливає на зобов'язання позивача зі сплати заборгованості з єдиного внеску також та обставина, що позивач припинив підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець і 07.08.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис.
Більше того, згідно з пунктом 9 розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом міністерства фінансів України № 435 від 14.04.2015, у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, така особа зобов'язана подати сама за себе Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску із зазначенням типу форми "ліквідаційна", де останнім звітним періодом буде період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Враховуючи положення частини третьої статті 6 Закону № 2464-VI, вказані обов'язки поширюються також на платників єдиного внеску - фізичних осіб-підприємців, тобто і на позивача у справі.
Водночас порядок обчислення і сплати внеску регулюється статтею 9 Закону № 2464-VI. Зокрема, абзацом три частини восьмої цієї статті (у чинній редакції) передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
При цьому до 01.01.2018 відповідні платники єдиного внеску були зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року (згідно з абзацом три частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI зі змінами, внесеними Законом № 77-VIII від 28.12.2014).
База нарахування єдиного внеску визначається статтею 7 Закону № 2464-VI.
Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 цього Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI мінімальний страховий внесок - це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Законом України від 21 грудня 2016 року № 1801-III "Про Державний бюджет України на 2017 рік" розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 року встановлено на рівні 3200,00 грн. Оскільки для фізичних осіб-підприємців сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, то щомісячна мінімальна сума єдиного внеску для таких осіб у 2017 році складала 704 грн (3200х22%).
Крім того, відповідно до Закону України від 7 грудня 2017 року № 2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2018 встановлено на рівні 3723,00 грн. Отже, щомісячна мінімальна сума єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців у 2018 році становила 819,06 грн (3723х22%).
Як видно з матеріалів справи, відповідно до даних інтегрованої картки платника податку за кодом класифікації доходів бюджету 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування) станом на 31.10.2018 за позивачем рахувалася заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску на загальну суму 15819,54 грн, в тому числі 8448,00 грн за 2017 рік та 7371,54 грн за І-ІІІ квартали 2018 року.
В силу положень ч. 2-5 ст. 25 Закону № 2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Згідно з ч. 4 ст. 8 Закону № 2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Порядок стягнення заборгованості з платників єдиного внеску, формування, оформлення та надсилання вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску передбачений розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України від 20.04.2015 № 449 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 7 травня 2015 року за № 508/26953) (далі - Інструкція № 449).
Так, відповідно до пунктів 2-4 розділу VI Інструкції № 449 у разі виявлення фіскальним органом своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: 1 частина - літера "Ю" (вимога до юридичної особи) або "Ф" (вимога до фізичної особи), 2 частина - порядковий номер, 3 частина - літера "У" (узгоджена вимога). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.
Судом встановлено, що оскаржувану вимогу за № Ф-312490-50У від 12.12.2018 було сформовано та надіслано позивачу на підставі облікових даних інформаційної системи податкового органу, як платнику єдиного внеску (фізичній особі-підприємцю), який на кінець календарного місяця має недоїмку зі сплати єдиного внеску.
Водночас наявність заборгованості зі сплати внеску є самостійною підставою для направлення платникові вимоги про її сплату без проведення додаткових перевірок.
Відтак доводи позивача про те, що відповідач повинен був провести документальну перевірку щодо достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску є помилковими, оскільки у цьому випадку перевірка правомірно не проводилась і не була підставою для формування оскаржуваної вимоги.
Крім того, за змістом положень абзацу вісім пункту 3 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається платникам єдиного внеску - фізичним особам-підприємцям протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій), якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
Отже, відображаючи в оскаржуваній вимозі всю суму заборгованості позивача в розмірі 15819,54 грн, відповідач діяв правомірно та з дотриманням вимог чинного законодавства.
Це також повністю узгоджується з приписами ч. 16 ст. 25 Закону № 2464-VI, якою передбачено, що строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки з єдиного внеску, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що оскаржувана вимога була сформована (надіслана) відповідачем правомірно та з дотриманням вимог чинного законодавства, а наведені позивачем доводи не дають підстав для її скасування.
Водночас суд наголошує, що у спірний період позивач мав статус платника єдиного внеску як фізична особа-підприємець та офіційно припинив підприємницьку діяльність лише 07.08.2019. Відтак позивач мав законодачо визначений обов'язок самостійно нараховувати та сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі, однак такого обов'язку не виконав.
Позивач також вважає, що оскаржувана вимога порушує його майнові права.
Надаючи оцінку доводам в цій частині, суд зазначає, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
При розгляді справ за вказаною статтею Конвенції Європейський суд з прав людини наступні критерії, за якими може здійснюватися втручання у право: (1) "на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права", (2) воно повинне мати легітимну мету ("в інтересах суспільства") та (3) бути пропорційним (тобто має бути забезпечений справедливий баланс між інтересами особи з одного боку та інтересами суспільства з іншого. Інакше кажучи, на особу при втручанні в її права за статтею 1 Протоколу № 1 не повинен бути покладений "надмірний індивідуальний тягар".
В цьому контексті суд враховує, що згідно з ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Водночас єдиний соціальний внесок є обов'язковим платежем до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування, що справляється в Україні з метою забезпечення страхових виплат за поточними видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Будучи платником такого внеску, позивач зобов'язаний сплачувати його в порядку і розмірі, встановленому законом. При цьому чинне законодавство, що регулює відповідні питання, є чітким, передбачуваним та дає змогу відокремити правомірну поведінку від протиправної, а також передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.
Окрім того, правовідносини, пов'язані із збором та веденням обліку єдиного внеску, регулюються насамперед Законом № 2464-VI та Інструкції № 449. Норми цих законодавчих актів не є колізійними та не допускають можливості їх різного тлумачення в тих питаннях, що мають значення для вирішення спору. Також вказані акти не містить норм, які б давали позивачу достатні підстави не виконувати свого обов'язку зі сплати єдиного внеску. До того ж, навіть якщо окремі положення чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, не можуть вважатися однозначними, то згідно з висновками ЄСПЛ, наданими у справі "Сєрков проти України" (№ 39766/05, рішення від 7 липня 2011 року, п. 35), сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі "передбачуваності" у контексті Конвенції. Завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме у розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються враховуючи зміни у повсякденній практиці (див. рішення у справі "Горжелік та інші проти Польщі" (Gorzelik and Others v. Poland) [ВП], заява № 44158/98, п. 65, від 17 лютого 2004 року).
Доводи позивача в іншій частині на правомірність оскаржуваної вимоги не впливають та не дають суду підстав для її скасування.
Згідно з п. 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
За змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відтак, перевіривши обґрунтованість ключових доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд приходить до переконання, що у задоволенні позову належить відмовити.
З урахуванням положень ст. 139 КАС України позивач не має права на відшкодування понесених у справі судових витрат.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Інформація про учасників справи:
1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 );
2) представник позивача: адвокат Покоєвич Артем Олексійович (адреса для листування: АДРЕСА_2 );
3) відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 43142454, місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100).
Повне судове рішення складено та підписано суддею 21.12.2019.
Суддя Сало Павло Ігорович