м. Вінниця
20 грудня 2019 р. Справа № 120/3074/19-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Міністерства внутрішніх справ України в особі Одеського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів,
23 вересня 2019 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Міністерства внутрішніх справ України в особі Одеського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності з відшкодування витрат за навчання після звільнення з органів внутрішніх справ, стягнення витрат, пов'язаних з його утриманням у Одеському державному університеті внутрішніх справ в сумі 49799,46 гривень. Разом з адміністративним позовом надійшла заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України з 10 серпня 2009 року по 28 серпня 2014 року. Відповідно до наказу Одеського державного університету внутрішніх справ від 10 серпня 2009 року відповідача зараховано курсантом Одеського державного університету внутрішніх справ та поставлено на всі види продовольчого та речового забезпечення, з виплатою грошового утримання.
Після закінчення вищого навчального закладу ОСОБА_1 наказом начальника УМВС України у Вінницькій області від 03 липня 2013 року призначений на посаду слідчого відділення розслідування загально-кримінальних злочинів слідчого відділу Вінницького МВ УМВС України у Вінницькій області.
Наказом УМВС України у Вінницькій області від 28 серпня 2014 року відповідача звільнено з органів внутрішніх справ за власним бажанням на підставі підпункту «ж» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 29 липня 1991 року №114.
Відповідно до положень частини 7 статті 18 Закону України «Про міліцію» особи начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу Міністерства внутрішніх справ України за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов'язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.
У зв'язку із тим, що відповідач звільнився з органів внутрішніх справ протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу Міністерства внутрішніх справ України за власним бажанням, а також з огляду на відмову ОСОБА_1 добровільно відшкодувати витрати, пов'язані з його утриманням у вищому навчальному закладі, в розмірі 49799,46 гривень, тому позивач за захистом своїх прав та інтересів звернувся з позовом до суду.
25 вересня 2019 року на виконання вимог частини 3 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України до відповідного органу місця проживання направлено запит щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання ОСОБА_1
30 вересня 2019 року від адресно-довідкового підрозділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області надійшла відповідь на запит, в якій зазначено, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою від 03 жовтня 2019 року позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу усунути недоліки позовної заяви, що зазначені в мотивувальній частині ухвали суду.
На виконання ухвали від 03 жовтня 2019 року представником позивача 15 жовтня 2019 року подано заяву про усунення недоліків, долучивши пояснення, квитанцію про сплату судового збору та доказ надіслання відповідачу копії позовної заяви з додатками.
Ухвалою від 21 жовтня 2019 року задоволено заяву позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду, поновлено строк звернення до суду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
18 листопада 2019 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що по-перше, згідно зі статтею 18 Закону України «Про міліцію» підготовка фахівців у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України за державним замовленням здійснюється на підставі договору про навчання, який укладається між навчальним закладом, головним управлінням, управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві та Севастополі та особою, яка навчається. Відповідно до пункту 2.3.6 договору про підготовку фахівця передбачено відшкодування фактичних витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі у разі звільнення з органів внутрішніх справ по закінченні навчання до встановленого трирічного терміну перебування на службі за підставами, передбаченими пунктом 3 цього договору. Так, згідно з пунктом 3 договору про підготовку фахівця передбачені підстави, за наявності яких має місце відшкодування фактичних витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі, а саме: 1) при достроковому розірванні договору про підготовку фахівця в зв'язку з небажанням особи продовжувати навчання або порушення нею дисципліни; 2) відмова від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу в органах внутрішніх справ протягом перших трьох років після закінчення навчання. Проте, на думку відповідача, з наказу Одеського державного університету внутрішніх справ №92 о/с від 29 червня 2013 року слідує, що його відрахували зі складу курсантів та відкомандирували до УМВС України у Вінницькій області, а тому він достроково не розривав договір про підготовку фахівця в зв'язку з небажанням продовжувати навчання або у зв'язку із порушенням дисципліни під час навчання.
Також у відзиві вказано на те, що позивач не надав доказів про те, що відповідач відмовився від подальшого проходження служби, оскільки відповідно до витягу з наказу УМВС України у Вінницькій області №141 о/с від 20 серпня 2014 року підставою його звільнення було його власне бажання, а не відмова від подальшого проходження служби.
Окрім того, відповідач вказує на те, що постановою Кабінету Міністрів України №66 від 08 лютого 2012 року до пункту 1 Порядку відшкодування витрат, пов'язаних з їх утриманням в вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 01 березня 2007 року №313, внесено зміни, згідно із якими пункт 1 Порядку доповнено додатковою підставою для застосування передбаченого Порядком механізму відшкодування витрат, а саме: у разі звільнення осіб начальницького складу органів внутрішніх справ із служби протягом трьох років після закінчення навчального закладу. Наказом МВС України від 21 березня 2012 року №221 внесені зміни до наказу МВС України від 14 травня 2007 року №150 «Про затвердження Типового договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України», якими Типовий договір доповнено в частині підстав відшкодування витрат на підготовку фахівця, а саме: пунктом 3.3, яким визначено звільнення особи начальницького складу органів внутрішніх справ із служби протягом трьох років після закінчення навчального закладу за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення присяги. На думку відповідача, такі зміни визначили додаткові підстави відшкодування витрат на підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України: звільнення за власним бажанням, службова невідповідність та порушення службової дисципліни. В свою чергу, відповідно до пункту 3 Порядку відшкодування витрат, пов'язаних з їх утриманням в вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ, витрати відшкодовуються згідно з договором про підготовку фахівця у навчальному закладі, який укладається між навчальним закладом, головним управлінням або управлінням МВС та особою. Згідно з пунктом 7.1 договору про підготовку фахівця зміни та доповнення до цього договору вносяться шляхом укладення додаткових договорів відповідно до чинного законодавства. Однак, в матеріалах адміністративної справи відсутні докази щодо укладання між ОСОБА_1 та навчальним закладом додаткових договорів в частині збільшення підстав відшкодування витрат на підготовку фахівця.
По-друге, відповідач стверджує, що після звільнення з органів внутрішніх справ він 27 березня 2015 року поступив на службу у Національну гвардію України, підписавши відповідний контракт із Міністерством внутрішніх справ України в особі командира військової частини НОМЕР_1 Східного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України. Відповідно до статті 1 Закону України «Про Національну гвардію України» Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій. Відтак, зважаючи на те, що і Національна гвардія України, і Головне управління МВС України у Вінницькій області, і Одеський державний університет внутрішніх справ входять до системи Міністерства внутрішніх справ України, тому відповідач вважає, що відсутні підстави для відшкодування витрат на підготовку фахівця, оскільки він не відмовився від подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ, а продовжив службу в іншому підрозділі Міністерства внутрішніх справ України, зокрема у Національній гвардії України.
06 грудня 2019 року представником позивача подано відповідь на відзив, в якій звертає увагу на тому, що відповідач звільнений з органів внутрішніх справ у запас за власним бажанням. Також, на думку представника позивача, ОСОБА_1 порушив зобов'язання в частині відпрацювання протягом трьох років саме в органах внутрішніх справ після закінчення вищого навчального закладу, а тому відповідно до положень Закону України «Про міліцію» повинен відшкодувати витрати, пов'язані з його утриманням в університеті за весь період навчання. Так, у пункті 2.3.6 договору, що був укладений із ОСОБА_1 , зазначено, що в разі звільнення з органів внутрішніх справ по закінченню навчання до встановленого трирічного терміну перебування на службі з підстав, зазначених у пункті 3 договору, відповідач зобов'язаний відшкодувати витрати, пов'язані з його утриманням в вищому навчальному закладі, згідно з затвердженим розрахунком. При цьому, пунктом 3.2 договору передбачено, що підставою відшкодування фактичних витрат на підготовку є звільнення особи зі служби протягом перших трьох років після закінчення вищого навчального закладу Міністерства внутрішніх справ України.
У відповіді на відзив представник позивача стверджує, що оскільки ОСОБА_1 поставив свій підпис під договором він підтвердив свій намір не лише отримати вищу освіту на базі Одеського державного університету внутрішніх справ, а і виконати всі інші умови такого договору, в тому числі відшкодувати витрати, пов'язані з його утриманням під час навчання, у разі невиконання умов договору. Про вказані зобов'язання відповідач був повідомлений також під час написання рапорту на звільнення, адже в останньому зазначено, що відповідач зобов'язується відшкодувати кошти, які були витрачені на його навчання.
Також у відповіді на відзив йдеться про те, що відповідно до договору про підготовку фахівця Одеський державний університет внутрішніх справ брав на себе зобов'язання здійснити підготовку фахівця для підрозділів слідства органів внутрішніх справ, а не співробітника загонів спеціального призначення, що є структурними підрозділами Національної гвардії України. Проте, служба на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ та служба в підрозділах Національної гвардії України є різними в тому числі за своїми функціональними засадами.
20 грудня 2019 року від представника позивача надійшла заява, у якій наведені додаткові аргументи обгрунтованості позовних ивмог.
Представник позивача вказує на те, що функціональні обов'язки посад слідчого та дільничного інспектора, на яких працював відповідач, не кореспондуються з функціональними обов'язками тих посад, на яких проходить службу ОСОБА_1 в Національній гвардії України.
При ухваленні даного рішення суд зважає на положення частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Разом із тим, суд звертає увагу на частину 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно із якою датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Відтак, аналіз приписів статей 243 та 250 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що у разі постановлення рішення у письмовому провадженні воно має бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення строку розгляду відповідної справи; при цьому, дата ухвалення рішення в порядку письмового провадження має співпадати із датою складення повного рішення.
Зважаючи на те, що ухвалою від 21 жовтня 2019 року вирішено розгляд цієї справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (тобто в письмовому провадженні), тому повний текст рішення складено до закінчення строку, встановленого частиною 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив такі обставини.
08 вересня 2009 року між Одеським державним університетом (Виконавець), Головним управлінням МВС України у Вінницькій області (Замовник) та ОСОБА_1 укладено договір про підготовку фахівця за державним замовленням на денній формі навчання освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр" за напрямом підготовки "Право".
Відповідно до умов цього договору виконавець зобов'язувався, окрім іншого, забезпечити теоретичну та практичну підготовку фахівця згідно з навчальними планами та програмами і вимогами освітньо-кваліфікаційних рівнів, створити умови для навчання особи та розробити програми для успішного проходження нею практики і стажування в підрозділах замовника, забезпечити особу харчуванням, речовим майном та грошовим утриманням за нормами, затвердженими нормативно-правовими актами МВС України тощо. Замовник зобов'язувався, зокрема, забезпечити проходження особою практики та стажуванням за програмами, розробленими виконавцем і погодженими з замовником, призначити випускника, який прибув за направленням на посаду, про призначення на яку є письмова згода випускника тощо. В свою чергу, ОСОБА_1 , серед інших, взяв зобов'язання виконати в повному обсязі навчальну програму відповідної спрямованості та освітньо-кваліфікаційного рівня, сумлінно ставитися до навчання, оволодівати теоретичними знаннями і практичними навичками , виконувати правила внутрішнього трудового розпорядку, після закінчення навчання прибути до місця призначення у визначений у направленні на роботу, приступити до виконання обов'язків за посадою, на яку призначений замовником і відпрацювати не менше трьох років, у разі відрахування з навчального закладу чи звільнення з органів внутрішніх справ по закінченню навчання до встановленого трирічного терміну перебування на службі за підставами, передбаченими пунктом 3 цього договору, відшкодувати фактичні витрати, пов'язані з утриманням у навчальному закладі згідно із затвердженим розрахунком.
Водночас, пунктом 3 договору визначено підстави для відшкодування фактичних витрат на підготовку, серед яких: дострокове розірвання договору на підготовку у навчальному закладі МВС України у зв'язку із небажанням особи проходити навчання або порушення нею дисципліни; відмова від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу в органах внутрішніх справ протягом перших трьох років після закінчення навчання.
Після закінчення навчального закладу наказом начальника УМВС України у Вінницькій області від 03 липня 2013 року №140 о/с ОСОБА_1 призначений на посаду слідчого відділення розслідування загально-кримінальних злочинів слідчого відділу Вінницького МВ УМВС України у Вінницькій області.
Наказом УМВС України у Вінницькій області від 05 липня 2013 року №141 о/с ОСОБА_1 призначений дільничним інспектором сектору дільничних інспекторів міліції Чечельницького РВ УМВС України у Вінницькій області, а наказом від 17 січня 2014 року - дільничним інспектором сектору дільничних інспекторів міліції Гніванського МВ Тиврівського РВ УМВС України у Вінницькій області.
06 серпня 2014 року ОСОБА_1 подав рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням. Також у рапорті вказав, що зобов'язується відшкодувати кошти, які були витрачені на його навчання в Одеському державному університеті внутрішніх справ.
Наказом УМВС України у Вінницькій області ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ за власним бажанням на підставі підпункту «ж» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 29 липня 1991 року №114.
Довідкою про суми коштів, які МВС України затратило на навчання в Одеському державному університеті внутрішніх справ на ОСОБА_1 , а також розрахунком фактичних витрат, підтверджується те, що загальна сума коштів, що була витрачена на навчання відповідача за період з 01 вересня 2009 року по 29 червня 2013 року складає 49799,46 гривень.
Також судом встановлено, що після звільнення з органів внутрішніх справ ОСОБА_1 на підставі контрактів про проходження військової служби, укладених 27 березня 2015 року, 08 листопада 2016 року, 08 листопада 2019 року, проходить військову службу у Національній гвардії України.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Спірні правовідносини виникли у зв'язку із відмовою відповідачем відшкодувати витрати, пов'язані з його утриманням під час навчання в Одеському державному університеті внутрішніх справ.
Особливості відшкодування витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ, врегульовувались Законом України «Про міліцію» та Порядком відшкодування витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ, що був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01 березня 2007 року №313, які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин, а тому підлягають аналізу.
Водночас, слід врахувати, що Закон «Про міліцію» втратив чинність 07 листопада 2015 року у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію», а Порядок відшкодування витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ, що був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01 березня 2007 року №313, втратив чинність 20 квітня 2017 року в зв'язку із затвердженням Кабінетом Міністрів України 12 квітня 2017 року нового Порядку відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських за №261.
Особливості підготовки фахівців у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України визначалися статтею 18 Закону України «Про міліцію».
Так, частинами 5, 7 згаданої статті вказаного Закону передбачалося, що підготовка фахівців у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України за державним замовленням здійснюється на підставі договору про навчання, який укладається між навчальним закладом, головним управлінням, управлінням МВС в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві або Севастополі чи на транспорті та особою, яка навчається. Типову форму договору затверджує МВС за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки. Курсанти вищих навчальних закладів МВС у разі дострокового розірвання договору через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість чи в разі відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ після закінчення вищого навчального закладу, а також особи начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу МВС за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни, відшкодовують МВС витрати, пов'язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.
Подібні приписи містяться і у статті 74 Закону «Про Національну поліцію».
Пунктом 1 Порядку відшкодування витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ, що був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01 березня 2007 року №313, передбачалося, що цей Порядок визначає механізм відшкодування особами, які навчалися за державним замовленням у вищих навчальних закладах МВС, витрат, пов'язаних з їх утриманням у таких закладах, у разі:
1) дострокового розірвання договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС через небажання продовжувати навчання або недисциплінованість;
2) відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ після закінчення навчального закладу;
3) звільнення осіб начальницького складу органів внутрішніх справ із служби протягом трьох років після закінчення навчального закладу за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни.
Пунктом 3 Порядку було визначено, що витрати відшкодовуються згідно з договором про підготовку фахівця в навчальному закладі, який укладається між навчальним закладом, головним управлінням або управлінням МВС та особою. Типову форму договору затверджує МВС за погодженням з МОН.
Розрахунок фактичних витрат здійснюється відповідно до норм утримання у вищому навчальному закладі (пункт 4 Порядку).
Пунктом 6 Порядку передбачалося, що у разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку. У разі поновлення на навчанні особи, що була відрахована з навчального закладу, стягнення суми витрат припиняється.
Аналіз наведених вище приписів свідчить про те, що з метою підготовки фахівців у вищих навчальних закладах, що перебували у віданні Міністерства внутрішніх справ України, між навчальним закладом, головним управлінням, управлінням МВС в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві або Севастополі чи на транспорті та особою, яка навчається, укладався договір про навчання. Такі особи перебували на повному державному утриманні. Разом із тим, передбачалися випадки, за яких особа, яка проходила навчання, повинна була відшкодувати Міністерству внутрішніх справ витрати, що були понесені ним на утримання таких осіб. Одним із таких випадків було й звільнення осіб начальницького складу органів внутрішніх справ із служби протягом трьох років після закінчення навчального закладу за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив навчання в Одеському державному університеті внутрішніх справ на підставі договору про підготовку фахівця від 08 вересня 2009 року, що був укладений між Одеським державним університетом (Виконавець), Головним управлінням МВС України у Вінницькій області (Замовник) та ОСОБА_1 . Вказаним договором визначалися обов'язки сторін. Серед таких наступні: ОСОБА_1 зобов'язувався, окрім іншого, приступити до виконання обов'язків за посадою, на яку призначений замовником, і відпрацювати не менше трьох років; у разі звільнення з органів внутрішніх справ по закінченню навчання до встановленого трирічного перебування на службі за підставами, передбаченими пунктом 3 цього договору, відшкодувати фактичні витрати, пов'язані з утриманням у навчальному закладі згідно із затвердженим розрахунком. Разом із тим, пунктом 3 договору однією із підстав для відшкодування фактичних витрат на підготовку була передбачена відмова від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу в органах внутрішніх справ протягом перших трьох років після закінчення навчання.
На переконання суду, вказана у пункті 3 договору підстава для відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням під час навчання, узгоджується із положеннями щодо відшкодування таких витрат, які містилися у Законі України «Про міліцію» та в Порядку відшкодування витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ.
З позовної заяви слідує, що саме вказана підстава і слугувала передумовою звернення позивача до суду із позовом щодо відшкодування понесених на утримання витрат.
Як свідчать обставини справи, ОСОБА_1 не дотримався умов укладеного із ним договору в частині виконання обов'язку щодо відпрацювання не менше трьох років після навчання на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, що підтверджується наказом Управління Міністерства внутрішніх справ у Вінницькій області №141 о/с від 28 серпня 2014 року про його звільнення. Звільнено відповідача з посади начальницького складу органів внутрішніх справ у зв'язку із поданням ним рапорту про звільнення за власним бажанням.
При цьому, навчання в Одеському державному університеті внутрішніх справ ОСОБА_1 закінчив 01 липня 2013 року.
Тобто, відповідач після закінчення навчання у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ не пропрацював і року в органах внутрішніх справ на посадах начальницького складу, що відповідно до Закону України «Про міліцію», Порядку відшкодування витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ, а також договору від 08 вересня 2009 року є підставою для відшкодування ним в добровільному порядку витрат, що пов'язані з його утриманням під час навчання в університеті.
Водночас, варто звернути увагу на тому, що ОСОБА_1 на момент звільнення з посади начальницького складу органів внутрішніх справ був повідомлений про наслідки такого звільнення, про що власноручно вказав у рапорті на звільнення. Зокрема, у рапорті відповідач зазначив, що зобов'язується відшкодувати кошти, які були витрачені на його навчання у Одеському державному університеті внутрішніх справ, вказавши при цьому причини звільнення - його не влаштовував розпорядок робочого дня та матеріально-технічне забезпечення органів внутрішніх справ.
Відтак, зважаючи на викладене, слід дійти висновку, що відповідач, звільняючись з органів внутрішніх справ, не мав на меті проходити службу в органах внутрішніх справ (зокрема й тих, що входять до структури Міністерства внутрішніх справ), адже в протилежному випадку можливо було б застосувати інституту переведення до іншого структурного підрозділу Міністерства внутрішніх справ.
Більше того, Законом України «Про міліцію», Порядком відшкодування витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ, а також договором про підготовку фахівця в Одеському державному університеті внутрішніх справ від 08 вересня 2009 року визначено чіткі підстави для відшкодування особою відповідних витрат, серед яких і відмова від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу в органах внутрішніх справ протягом перших трьох років після закінчення навчання.
Таким чином, оскільки судом встановлено, що ОСОБА_1 відмовився від подальшого проходження служби на посаді начальницького складу в органах внутрішніх справ протягом трьох років після закінчення навчання, що підтверджується поданим ним рапортом про звільнення та й не заперечується відповідачем, тому позовні вимоги щодо відшкодування відповідачем витрат, пов'язаних із його утриманням під час навчання, є обгрунтованими.
Визначаючись з приводу розміру відшкодування відповідних витрат, суд зважає на те, що розрахунком від 17 жовтня 2016 року фактичних витрат, пов'язаних з утриманням рядового міліції ОСОБА_1 в Одеському державному університеті внутрішніх справ за період з 01 вересня 2009 року по 29 червня 2013 року, а також довідкою про суми коштів, які МВС України витратило на навчання ОСОБА_1 , підтверджуються такі витрати в розмірі 49799,46 гривень.
З приводу наведених відповідачем у відзиві доводів, які, на його думку, свідчать про необгрунтованість позовних вимог, то суд враховує наступне.
Однією із підстав для відмови у задоволенні позову відповідач вказує на те, що він достроково не розривав договір про підготовку фахівця в зв'язку з небажанням продовжувати навчання або порушення ним дисципліни під час навчання.
Однак, слід звернути увагу на тому, що Законом України «Про міліцію», Порядком відшкодування витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ, а також договором про підготовку фахівця в Одеському державному університеті внутрішніх справ від 08 вересня 2009 року однією із підстав для відшкодування витрат, пов'язаних із утриманням під час навчання, визначено відмову (звільнення з) від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу в органах внутрішніх справ протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу Міністерства внутрішніх справ.
Саме у зв'язку із звільненням ОСОБА_1 з посади начальницького складу органів внутрішніх справ за власним бажанням, що свідчить про відмову від подальшого проходження служби, протягом трьох років після закінчення навчання, позивач і звернувся до суду з позовом щодо відшкодування відповідних витрат.
Відтак, посилання відповідача на іншу підставу для відшкодування витрат (дострокове розірвання договору про підготовку фахівця у навчальному закладі МВС України у зв'язку із небажанням продовжувати навчання або через недисциплінованість) у спірних правовідносинах є недоречним, адже про неї позивач не згадує.
Водночас, критично слід оцінити твердження ОСОБА_1 про те, що він не відмовлявся від подальшого проходження служби, оскільки у наказі №141 о/с про його звільнення як підставу звільнення зазначено його бажання, а не відмову від подальшого проходження служби. На переконання суду, звільнення ОСОБА_1 з посади начальницького складу за власним бажанням і є підтвердженням того, що він відмовляється проходити службу на посаді, яку обіймав, розуміючи при цьому наслідки такої відмови - необхідність відшкодування витрат, пов'язаних з його навчанням, про що ним особисто зазначено у рапорті на звільнення. Відтак, доказом відмови ОСОБА_1 від проходження служби на посаді, яку обіймав в органах внутрішніх справ, є його рапорт на звільнення.
Що ж стосується доводів відповідача про те, що договір про підготовку фахівця в Одеському державному університеті внутрішніх справ від 08 вересня 2009 року не містить такої підстави для відшкодування витрат, як звільнення (відмова від проходження служби) особи начальницького складу органів внутрішніх справ протягом трьох років після закінчення навчального закладу, то такі є безпідставними та необгрунтованими, адже, навпаки, судом встановлено, що пунктом 2.3.5 договору від 08 вересня 2009 року передбачено обов'язок особи після закінчення навчання прибути до місця призначення, приступити до виконання обов'язків за посадою і відпрацювати не менше трьох років. Водночас, пунктом 3.2 договору від 08 вересня 2009 року визначено, що однією із підстав для відшкодування витрат на підготовку є відмова від подальшого проходження служби (звільнення зі служби) особи начальницького складу в органах внутрішніх справ протягом трьох років після закінчення навчального закладу.
Окрему увагу слід звернути на посилання відповідача як на підставу для відмови у відшкодуванні витрат на його підготовку під час навчання на те, що він з 27 березня 2015 року вступив на службу до Національної гвардії України, яка входить до системи Міністерства внутрішніх справ, як і колишні Головні управління Міністерства внутрішніх справ (органи внутрішніх справ).
Приписи Закону України «Про міліцію», Порядку відшкодування витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ, а також договору про підготовку фахівця в Одеському державному університеті внутрішніх справ від 08 вересня 2009 року визначають чіткі підстави для відшкодування витрат, пов'язаних із навчанням особи у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ, однією із яких є звільнення (відмова від проходження служби) особи начальницького складу органів внутрішніх справ протягом трьох років після закінчення навчального закладу.
Системний аналіз вказаної підстави для відшкодування відповідних витрат свідчить про те, що для її застосування необхідні такі складові: має мати місце звільнення особи начальницького складу органів внутрішніх справ зі служби; таке звільнення має відбутися протягом трьох років після закінчення такою особою вищого навчального закладу Міністерства внутрішніх справ; таке звільнення відбувається за власним бажанням (що свідчить про відмову від подальшого проходження служби), через службову невідповідність або за порушення присяги.
Суд встановив, що усі складові підстави для відшкодування відповідних витрат мають місце у спірних правовідносинах.
При цьому, законодавцем не визначено підстав для звільнення від відшкодування відповідних витрат у разі звільнення (відмови від проходження служби) особи начальницького складу органів внутрішніх справ протягом трьох років після закінчення навчального закладу.
Проходження ОСОБА_1 служби в Національній гвардії України не може свідчити про наявність підстав для звільнення його від відшкодування витрат на його підготовку, адже, як встановлено судом, підстава для відшкодування таких витрат має місце у спірних правовідносинах, винятків, за яких відшкодування може не здійснюватися, не передбачено.
Твердження відповідача про те, що Національна гвардія України входить до системи Міністерства внутрішніх справ, а тому ОСОБА_1 слід вважати таким, що він не відмовився від проходження служби, а продовжив її в іншому підрозділі Міністерства внутрішніх справ, не є належними обгрунтуваннями того, що відсутні підстави для відшкодування ним понесених витрат на підготовку фахівця щодо проходження ним служби саме в органах внутрішніх справ.
До таких висновків суд дійшов з огляду на те, що проходження служби на будь-якій посаді в Національній гвардії України не може розцінюватися як проходження служби ОСОБА_1 саме як особою начальницького складу в органах внутрішніх справ.
Відповідно до частин 1, 2 статті 5 Закону України «Про Національну гвардію України» до складу Національної гвардії України входять: головний орган військового управління Національної гвардії України; оперативно-територіальні об'єднання Національної гвардії України; з'єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, навчальні військові частини (центри), бази, заклади охорони здоров'я та установи, що не входять до складу оперативно-територіальних об'єднань Національної гвардії України. Організаційно Національна гвардія України складається з органів військового управління (головного органу військового управління Національної гвардії України та органів військового управління оперативно-територіальних об'єднань Національної гвардії України), з'єднань, військових частин (підрозділів), вищих військових навчальних закладів, навчальних військових частин (центрів), баз, закладів охорони здоров'я та установ.
Наведене свідчить про те, що Національна гвардія є військовим формуванням, про що також зазначено у частині 1 статті 1 Закону України «Про Національну гвардію України», а тому виконання будь-яких функціональних обов'язків на службі у Національній гвардії не може підтверджувати виконання обов'язків особою начальницького складу органів внутрішніх справ.
В цьому контексті слід звернути увагу на те, що контракти з ОСОБА_1 про проходження військової служби в Національній гвардії України підписано командиром військової частини, що свідчить про виконання ОСОБА_1 як військовослужбовцем військового обов'язку.
Таким чином, доводи відповідача, наведені ним у відзиві на позовну заяву, не свідчать про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_1 витрат, пов'язаних з його утриманням під час навчання в Одеському державному університеті внутрішніх справ.
Водночас, позовна вимога щодо визнання бездіяльності відповідача з відшкодування витрат протиправною задоволенню не підлягає, зважаючи на таке.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Приписи частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кореспондують положенням частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Водночас, їх зміст дає підстави стверджувати, що звернення до адміністративного суду пов'язане, передусім, із необхідністю захисту прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.
Разом із тим, частиною 4 статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень, зокрема, в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб'єкту владних повноважень законом (частина 5 статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України).
Статтею 18 Закону «Про міліцію» передбачалося право в судовому порядку відшкодовувати витрати, пов'язані із навчанням; статтею 74 Закону «Про Національну поліцію» таке право передбачено і сьогодні.
Відтак, позивачу надано право звертатися до суду із позовом щодо відшкодування (стягнення) витрат, пов'язаних із навчанням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ. При цьому, не надано права звертатися до суду із вимогами щодо визнання протиправною бездіяльності особи, що унеможливлює задоволення такої позовної вимоги.
Відповідно до статтей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі статтею 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження обгрунтованості позовних вимог, та докази, надані відповідачем, суд дійшов висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зважає на положення частин 2, 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якими визначено, що при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відтак, з огляду на те, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позову суб'єкта владних повноважень, тому з урахуванням приписів частин 2 та 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для відшкодування витрат, пов'язаних з оплатою судового збору, відсутні.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Міністерства внутрішніх справ України в особі Одеського державного університету внутрішніх справ витрати, пов'язані з його утриманням у Одеському державному університеті внутрішніх справ, в загальному розмірі 49799 (сорок дев'ять тисяч сімсот дев'яносто дев'ять гривень) 46 копійок.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Міністерство внутрішніх справ України в особі Одеського державного університету внутрішніх справ (місцезнаходження: 65014, м. Одеса, вул. Успенська, 1; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 08571570)
Відповідач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 )
Повний текст рішення складено 20.12.2019
Суддя Яремчук Костянтин Олександрович