Номер провадження 22-ц/821/842/19Головуючий по 1 інстанції
Справа № 705/930/19 Категорія: Годік Л. С.
Доповідач в апеляційній інстанції
Бондаренко С. І.
19 грудня 2019 року Черкаський апеляційний суд в складі:
суддів Бондаренка С. І., Вініченка Б.Б., Новікова О.М.
за участю секретаря Чуйко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 18 жовтня 2019 року, ухваленого під головуванням судді Годік Л.С., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням у квартирі, -
У лютому 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням у квартирі. Свої вимоги обґрунтувала тим, що на підставі договору дарування від 28 вересня 2004 року, вона є власником квартири АДРЕСА_1 .
За вказаною адресою зареєстрований, однак фактично не проживає відповідач ОСОБА_1 , з яким нею був укладений шлюб, та на даний час Уманський міськрайонний суд розглядає позовну заяву про розірвання цього шлюбу.
Факт не проживання відповідача у вказаній квартирі підтверджується Актом від 25 січня 2019 року, складеного комісією у складі сусідів по будинку та довідкою з місця проживання № 148 від 25 січня 2019 року. Крім того, довідкою з місця проживання № 102 доводиться факт проживання з позивачем спільного з відповідачем сина - ОСОБА_3 .
Відповідач ніяких витрат в утриманні житла не приймає, з позивачем не спілкується, житлом не цікавиться та створив сім'ю в іншому місці.
Реєстрація відповідача у належній їй квартирі суперечить її інтересам та перешкоджає у користуванні житлом.
На підставі викладеного позивач просила суд визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 .
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 18 жовтня 2019 року позов задоволено.
Визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житлом, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що квартира була придбана сторонами спільно у період шлюбу, але по договору дарування оформлена на позивача. В даній квартирі відповідач зареєстрований, іншого житла не має, проте позивач створює перешкоди у користуванні житловим приміщенням у квартирі, відібравши у нього ключі та не впускаючи у квартиру, через що з жовтня 2018 року він змушений проживати в автомобілі. Вказує, що згідно з ч. 4 ст. 156 Житлового кодексу України припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
У відзиві ОСОБА_2 заперечила проти задоволення апеляційної скарги, вказуючи, що відповідач вже не є членом її сімї і проживав в квартирі виключно в зв'язку із тим, що перебував з позивачем у шлюбі. Позивач, як власник житла, має право вимагати усунення перешкод в користуванні власністю, а тому суд першої інстанції прийняв рішення без порушення норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення виходячи з наступного.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач, як власник майна має право вимагати від відповідача, який не є членом її сім'ї, а також не відноситься до кола осіб, які постійно проживають разом з нею і ведуть спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на повагу до приватного і сімейного життя. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Правовідносини що склались між сторонами врегульовані Житловим кодексом Української РСР.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
З зазначених норм права слідує, що особа може бути позбавлена права на житло виключно у спосіб та порядку передбаченому законом.
В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно договору дарування серії ВВК № 960698 від 28 вересня 2004 року ОСОБА_2 набула у власність квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 7).
Відповідач ОСОБА_1 з 23 лютого 2002 року перебував з позивачем в зареєстрованому шлюбі, який заочним рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19 липня 2019 року було розірвано (а.с. 67).
Згідно будинкової книги для прописки громадян, що проживають в квартирі АДРЕСА_1 за вказаною АДРЕСА_3 , зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а.с. 9-12). Тобто, відповідач в зазначеній квартирі зареєстрований та проживав як член сім'ї позивача.
Статтею 156 ЖК УРСР визначені права і обов'язки членів сімї власника жилого будинку (квартири). Відповідно до положень указаної норми закону члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім?ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.
Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Право членів сім'ї власника житла на користування цим житлом також закріплене у ст. 405 ЦК України, відповідно до частини першої якої члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Підстави втрати членом сім'ї власника житла права користування цим житлом передбачені частиною другою статті 405 ЦК України, згідно з якою член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Тобто вирішальним при застосуванні частини другої статті 405 ЦК України є відсутність особи за місцем реєстрації понад один рік без поважних причин на це.
Саме на позивача процесуальний закон (ст.ст. 12, 81 ЦПК України) покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 405 ЦК України строки у жилому приміщенні без поважних причин.
Однак, належних доказів зазначених обставин суду не надано.
На підтвердження своїх позовних вимог позивач надала довідку Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Либідь 23» № 148 від 25 січня 2019 року згідно до якої в квартирі АДРЕСА_1 зареєстрований ОСОБА_1 , який там не проживає (а.с. 14).
Також, відповідно до Акту № 147 від 25 січня 2019 року, складеного мешканцями будинку АДРЕСА_4 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (голова правління ОСББ «Либідь 23»), ОСОБА_6 . ОСОБА_1 за вказаною адресою не проживає понад 6 місяців.
Однак в довідці не зазначено строк на протязі якого не проживає відповідач, а в акті не зазначено, що строк не проживання складає понад один рік, окрім цього зазначені докази не містять відомостей про причини не проживання.
Відповідач вказує, що він не проживає в квартирі з жовтня 2018 року, а тому на час звернення до суду позивача з даним позовом строк не користування квартирою відповідачем складав повних чотири місяці.
Отже, позивачем не доведено факту не проживання відповідача в квартирі АДРЕСА_1 понад один рік та вчинення перешкод в користуванні власністю.
Даних про те, що відповідач має інше, придатне для його проживання житло, матеріали справи не містять.
Таким чином визначені законом підстави для визнання відповідача таким, що втратив право на користування житлом не доведені позивачем.
Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі №160/497/17, від 27 березня 2019 року у справі №712/12083/16-ц, від 11 лютого 2019 року у справі №182/5124/14-ц.
Суд першої інстанції зазначені обставини справи не врахував, а тому помилково прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 18 жовтня 2019 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням у квартирі - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1152 гривни 60 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлений 19 грудня 2019 року.
Судді
: